490/4585/17 12.03.2021
нп 1-кп/490/674/2017
Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/4585/17
12 березня 2021 року м.Миколаїв
Центральний районний суд м.Миколаєва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017150410000193 від 03.05.2017 року за обвинуваченням
ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Новомиколаївка, Миколаївського району, Миколаївської області, є громадянином України, має повну загальну середню освіту, не одружений (цивільний шлюб), має на утриманні малолітню дитину 2007 року народження, на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за контрактом на посаді водія відділення медичного постачання медичної роти військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, офіційно не працює, раніше не судимий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
29.06.2016 року громадянин ОСОБА_3 уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) від 29.06.2016 року №60, солдат ОСОБА_3 зарахований до списків особового складу частини, поставлений на всі види забезпечення та призначений на посаду водія відділення медичного постачання медичної роти зазначеної військової частини.
Відповідно до ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Також, у ст.1 Закону України "Про оборону України" надається визначення терміну особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З моменту видання виконувачем обов'язків Президента України Указу "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 року № 303/2014, на території України почав діяти особливий період, який тривав на момент вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення.
Згідно п.п.1, 3 ч.3 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
З 29.06.2016 року, тобто з моменту підписання контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, ОСОБА_3 набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу, та з цього ж дня розпочав виконання військового обов'язку - проходження військової служби.
Будучи військовослужбовцем, солдат ОСОБА_3 , відповідно до вимог ст.ст.11, 16, 128, 216-220 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", був зобов'язаний дотримуватися загальних обов'язків військовослужбовців, своїх службових обов'язків, а також порядку звільнення з розташування військової частини.
Про особливий період несення військової служби та порядок проходження військової служби солдату ОСОБА_3 достеменно було відомо, і до часу нез'явлення вчасно до військової частини останній дотримувався встановленого порядку несення служби та виконував покладені на нього завдання.
Однак, 21.02.2017 року о 08 год. 00 хв. солдат ОСОБА_3 , діючи умисно, будучи військовослужбовцем за контрактом, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов'язків з військової служби, не з'явився вчасно на службу без поважних причин до військової частини - польова пошта НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) та перебував за фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , де проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
06.03.2017 року о 08 год. 00 хв. солдат ОСОБА_3 добровільно з'явився до військової частини - польова пошта НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) та того ж дня приступив до виконання службових обов'язків.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 у нез'явленні вчасно без поважних причин на службу, вчинене в умовах особливого періоду, за вище викладених обставин, визнав себе винним повністю і дав показання про те, що у зазначений в обвинуваченні період він дійсно був відсутній у військовій частині - польова пошта НОМЕР_1 та перебував за адресою: АДРЕСА_2 . У вчиненому щиро кається.
Оскільки учасники судового провадження вважали недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності їх позиції, судовий розгляд кримінального провадження було проведено у відповідності до вимог ч.3 ст.349 КПК України. При цьому судом їм було роз'яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Так, як обвинувачений ОСОБА_3 визнав фактичні обставини справи, що викладені у наведеному вище формулюванні обвинувачення, і жоден з учасників процесу ці обставини не оспорює, суд вважає їх встановленими та кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч.4 ст.407 КК України, як нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем (крім строкової служби), вчиненому в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, відповідно до ст.65 КК України враховує, що він вчинив тяжкий злочин, його особу, а саме те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем служби характеризувався негативно, є учасником бойових дій, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, як обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття та повне визнання вини, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Згідно досудової доповіді, складеної старшим інспектором ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , з урахуванням інформації, що характеризує особистість обвинуваченого ОСОБА_3 , а також враховуючи середню ймовірність вчинення ним повторного кримінального правопорушення, уповноважений орган з питань пробації вважає, що виправлення ОСОБА_3 без позбавлення волі можливе за умови проведення з ним соціально-виховної роботи, спрямованої на формування навичок відповідальності та усвідомлення можливих наслідків безвідповідальної поведінки. На думку органу з питань пробації, застосування заходів, які впливатимуть на поведінку особи, з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень можливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції.
Встановивши в судовому засіданні такі обставини, як щире каяття обвинуваченого у вчиненому, усвідомлення протиправності своїх дій, суд на підставі ч.ч.1, 2 ст.66 КК України, визнає ці обставини пом'якшуючими і такими, що істотно знижують ступінь тяжкості скоєного злочину. Встановлені обставини свідчать про те, що мета кари - виправлення і запобігання вчиненню нових злочинів, що уособлює основний принцип кримінального права - не тяжкість покарання, а його невідворотність, буде досягнута у разі призначення обвинуваченому покарання не пов'язаного з позбавленням волі із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України, що буде відповідати принципу розумності та справедливості і буде необхідним і достатнім видом покарання для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Цивільний позов по справі не заявлено, судові витрати та речові докази відсутні.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.373, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 /три/ роки.
На підставі ст.75 КК України, звільнити засудженого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 /одного/ року з дня проголошення вироку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов'язки.
На підставі ст.76 КК України, покласти на ОСОБА_3 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.
На вирок може бути подано апеляцію до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м.Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити засудженому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
Головуючий ОСОБА_1