Справа №487/6440/19
Провадження №1-кс/487/421/21
11.03.2021 року м.Миколаїв
Слідчий суддя Заводського районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого Першого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, ОСОБА_5 від 21.12.2020 про закриття кримінального провадження №42016161010000241 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України,-
ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді зі скаргою, в якій просив скасувати постанову слідчого Першого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, ОСОБА_5 від 21.12.2020 про закриття кримінального провадження №42016161010000241 від 21.12.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України.
В обгрунтування скарги ОСОБА_3 послався на те, що в ході розслідування слідчий ОСОБА_5 приймав всі заходи, спрямовані не на встановлення істини по справі, а на підтвердження постанов про закриття кримінального провадження, які є в матеріалах, та свого часу приймалися ним та слідчим військової прокуратури ОСОБА_6 .
Так, при наявності протиріч між свідченнями свідків та свідченнями потерпілого, слідчий не провів жодного одночасного допиту, як це передбачено ч. 9 ст. 224 КПК України, для усунення розбіжностей.
В оскаржуваній пстанові слідчий як на основний доказ послався на покази свідка ОСОБА_7 , яка начебто бачила, як молодий чоловік у шортах та сорочці кричав на військових та агресивно себе поводив. Проте слідчого не збентежило, що напада на потерпілого ОСОБА_3 стався у березні, і у цій порі року доволі прохолодно гуляти в такому одязі. Зважаючи на це, можливо свідок ОСОБА_7 розповідала слідчому про зовсім іншу подію. Слідчий не усунув це протиріччя шляхом поведення впізнання.
Також слідчий не допитав свідка ОСОБА_8 за участю представника потерпілого ОСОБА_4 .
Слідчий не намагався встановити особу дівчини, яка викликала поліцію за фактом нападу на ОСОБА_3 , хоча в 2019 році з нею по телефону спілкувався слідчий ОСОБА_6 , тобто в 2019 році вона ще користувалася номером, з якого в 2016 році було зроблено виклик. Слідчий міг отримати від операторів мобільного зв'язку інформацію про те, з якими номерами вона спілкувалась в 2019 році та за допомогою цих номерів встановити теперішній номер жінки та її особу.
Крім того, на думку ОСОБА_3 , однією з причин винесення слідчим ОСОБА_5 чергової незаконної постанови про закриття кримінального провадження було те, що в грудні 2020 він подав до Заводського районного суду м. Миколаєва заяву про відвід слідчого з причини того, що останній неодноразово, систематично порушував вимоги діючого кримінального процесуального законодавства під час досудового розслідування. Бажаючи уникнути відводу від розслідування кримінального провадження та у подальшому притягнення до дисциплінарної та службової відповідальності за халатне відношення до розслідування, слідчий ОСОБА_5 в черговий раз виніс постанову про закриття кримінального провадження.
В судовому засіданні ОСОБА_3 не був присутнім, його представник - адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав доводи скарги, наполягаючи на її задоволенні.
Слідчий Першого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, ОСОБА_5 не був присутній в судовому засіданні, надавши письмові заперечення проти скарги. Неявка слідчого не перешкоджає розгляду скарги.
Заслухавши представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 , дослідивши матеріали скарги та кримінального провадження №42016161010000241, слідчий суддя дійшов наступного.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження слідчий зобов'язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законного та неупередженого рішення.
У кримінальному провадженні, за змістом ч. 1 ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню, в тому числі: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч. 2 ст. 91 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Згідно зі ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
Ініціювання стороною захисту, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 цього Кодексу. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
Згідно зі ст. 110 КПК України постанова слідчого про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам справи, зокрема в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звертається з відповідною заявою та відповіді на поставлені нею питання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
Прийняття рішення про закриття кримінального провадження можливе лише після всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження та безпосереднього дослідження й оцінки слідчим, прокурором показань, речей і документів, які стосуються цього провадження, у їх сукупності.
Слідчий суддя зобов'язаний перевірити законність прийнятої слідчим постанови. В разі, якщо слідчим закрито провадження за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, то слідчий суддя має звернути увагу на те, чи містить ця постанова детальний виклад обставин, за яких заявник вважає, що вчинено кримінальне правопорушення та доводи слідчого на їх спростування.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Миколаєві, здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42016161010000241 від 03.08.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 19.07.2016р. до ЄРДР внесені відомості за заявою ОСОБА_3 від 21.03.2016, поданої до Військової прокуратури Одеського гарнізону.
У своїй заяві ОСОБА_3 зазначав, що 19.03.2016, знаходячись на вул. Армійській в м. Одесі, виходячи з будівлі прокуратури Одеського гарнізону, він піддався нападу з боку співробітників державної прикордонної служби України, які насильно намагались його затримати, посадити до службового автомобіля та вивезти у невідомому напрямку, що в свою чергу було зупинено перехожими.
В ході досудового розслідування у даному кримінальному проваджені було допитано ОСОБА_3 в якості потерпілого, який повідомив, що 19.03.2016 близько 11:00 год. поблизу військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України за адресою: вул. Армійська, 18, м. Одеса, військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_1 було здійснено його затримання із застосовуванням спеціальних засобів та заходів фізичного впливу, та в подальшому здійснено незаконне позбавлення волі, яке було зупинено перехожими, а також приїздом екіпажу патрульної поліції за місцем події.
Крім того, 19.02.2020 за участю потерпілого ОСОБА_3 був проведений слідчий експеримент, в ході якого потерпілий ОСОБА_3 показав, що 19.03.2016 близько 11:00 год. він перебував напроти будинку №16 по вул. Армійська у м. Одеса та побачив, як зі сторони просп. Шевченка повільно рухався службовий автомобіль Одеського прикордонного загону з реєстраційним номером НОМЕР_1 , зеленого кольору, марки Ford, який зупинився по лівий бік від нього, а позаду прозвучав голос капітана ОСОБА_9 : «Коротше, хапай його». Після цих слів ОСОБА_3 побачив як ОСОБА_10 схопив його своєю правою рукою за зап'ястя, а лівою рукою - під правий лікоть, та почав сильно стискати та заламувати праву руку ОСОБА_3 , в той час як ОСОБА_9 своєю лівою рукою схопив за зап'ястя ліву руку ОСОБА_3 , а своєю правою рукою схопив під лікоть ліву руку ОСОБА_3 та почав заламувати її, після чого ОСОБА_10 та ОСОБА_9 заламали руки ОСОБА_3 за його спину та, таким чином, потягли до службового автомобіля марки Ford, заподіявши ОСОБА_3 фізичний біль та страждання.
Відчуваючи фізичний біль та страждання, ОСОБА_3 почав кликати на допомогу, а на запитання до ОСОБА_10 та ОСОБА_9 про те, що вони роблять та на якій підставі затримують, останні не відповідали. Протягнувши таким чином ОСОБА_3 декілька метрів, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 кинули ОСОБА_3 на землю біля службового автомобіля, після чого ОСОБА_10 та ОСОБА_9 притиснули ОСОБА_3 своїми колінами до землі, через що останній відчув біль у спині та в області нирок, а ОСОБА_10 намагався одягнути на ОСОБА_3 кайданки. Але в цей час на крики ОСОБА_3 про допомогу збіглись близько семи або восьми перехожих, після чого ОСОБА_10 та ОСОБА_9 відпустили ОСОБА_3 , а перехожі допомогли ОСОБА_3 дійти до паркану поруч розташованого кафе. Після доставляння його до лікарні на АДРЕСА_1 , лікарі склали акт тілесного огляду ОСОБА_3 та зафіксували наявні на його тілі синці.
Під час досудового розслідування слідчий встановив, що факт незаконного затримання та позбавлення волі ОСОБА_3 військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_1 не знайшов свого підтвердження.
Так, слідчим допитаний як свідок заступник начальника клінічного госпіталю ДПС України з персоналу ОСОБА_8 , яка повідомила, що в ході лікування ОСОБА_3 лікарем психіатром виявлено можливі ознаки психічного розладу здоров'я ОСОБА_3 , у зв'язку із чим було прийнято рішення щодо направлення останнього з метою проведення детального обстеження з госпіталізацією до Одеського обласного центру психічного здоров'я. Але ОСОБА_3 , на порушення вимог лікарів, без дозволу відповідних посадових осіб госпіталю, самовільно залишив розташування лікувального закладу, у зв'язку з чим було вжито заходи щодо встановлення місця знаходження останнього.
Аналогічні покази стосовно факту самовільного залишення місця служби - лікувального закладу ОСОБА_3 надали допитані слідчим в якості свідків військовослужбовці ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .
Допитані слідчим як свідки військовослужбовці ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 підтвердили факт своєї присутності поблизу будівлі військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України 19.03.2016, повідомивши, що основною метою їхнього перебування за вказаною адресою було спілкування, та за необхідності і за добровільною згодою ОСОБА_3 , супровід останнього до військового госпіталю ДПС України у зв'язку з тим, що територію військового госпіталю ОСОБА_3 покинуто самовільно та за відсутності відповідного дозволу. В свою чергу, ОСОБА_3 виявлено за адресою: АДРЕСА_2 , що суперечить показам останнього.
Крім того, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_9 заперечували факт незаконного затримання ОСОБА_3 та застосування щодо нього заходів фізичного впливу, а також спеціальних засобів, у зв'язку з відсутністю таких спецзасобів. Свідки повідомили, що обмеження свободи руху ОСОБА_3 в ході спілкування не здійснювалось, а ОСОБА_3 , з метою звернення уваги перехожих, ліг на асфальтне покриття та здійснював заклики про допомогу, при цьому викрикуючи про нібито можливі факти застосовування щодо нього заходів фізичного впливу.
Свідок ОСОБА_16 також заперечував факт застосування спеціальних засобів щодо ОСОБА_3 , проте зазначив про факт застосування заходів фізичного примусу щодо останнього. Проте, в ході проведеного слідчого експерименту з елементами відтворення зазначених подій свідок вказав своє місце фактичного перебування та про помилковість своїх попередніх показань, оскільки його фактичне місцезнаходження та технічні умови транспортного засобу унеможливлюють візуальне фіксування подій, що супроводжувались 19.03.2016. Аналогічно в ході окремого слідчого експерименту відзначив свідок ОСОБА_9 , який вказав місце свого фактичного знаходження та усіх інших учасників події та спростував факти застосування заходів фізичного впливу та спеціальних засобів щодо ОСОБА_3 .
Слідчим до матеріалів кримінального провадження були долучені матеріали службового розслідування за фактом звернення майора ОСОБА_3 стосовно протиправних, як на його думку, дій військовослужбовців ДПС України до військової прокуратури.
Так, відповідно до висновку службового розслідування, затвердженого 08.04.2016, факти застосування військовослужбовцями зазначеного формування заходів фізичного впливу та спеціальних засобів до ОСОБА_3 не підтвердились.
Слідчим до матеріалів кримінального провадження 30.04.2020 долучений флеш носій Transcend 8GB638802 3052 з назвою «Савицкий», який, за словами ОСОБА_3 , містить відеозаписи, що останній здійснив 19.03.2016 на камеру мобільного телефону під час спроби затримання військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_1 . При час його виявлено чотири відеофайли формату MP4, які мають назви: «1», «2», «3», «4», стенограми змісту яких зафіксовано у протоколі огляду предметів, речей і документів від 30.04.2020, та за результатами огляду яких будь-яких даних, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення стосовно ОСОБА_3 , не виявлено.
Допитані слідчим в якості свідків інспектори патрульної поліції Управління патрульної поліції м. Одеса Департаменту патрульної поліції Національної поліції ОСОБА_17 та ОСОБА_18 повідомили, що 19.03.2016 прибули за викликом на спецлінію « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_2 , та виявили військовослужбовців Державної прикордонної служби України, а також особу у цивільному, яка, як пізніше з'ясувалось, є ОСОБА_3 . ОСОБА_3 був збуджений, та багато кричав з приводу неправомірного затримання, його дії не були адекватними тій ситуації, він лише вчиняв істерику. Військовослужбовці ДПСУ повідомили їм, що ОСОБА_3 самовільно покинув госпіталь та має бути примусово направлений до психіатричної лікарні. На місці події в ході візуального огляду ОСОБА_3 будь-яких слідів застосування до нього заходів фізичного впливу ними помічено не було, тілесних ушкоджень вони не бачили, одяг ОСОБА_3 був цілий. Стосовно можливих спроб затримання та примусового поміщення ОСОБА_3 стало відомо виключно зі слів перехожих, які знаходились за місцем події, проте жодних фактичних даних щодо механізму поміщення та осіб, які здійснювали затримання, отримано ними не було. Крім самого ОСОБА_3 ніхто не повідомляв про застосування до останнього фізичного насильства або спецзасобів. Відтак, за результатом виклику останніми не вживались заходи щодо припинення кримінального правопорушення за відсутності складу останнього, а тому за проханням ОСОБА_3 його було доставлено до Шевченківського ВП Приморського ВП в м.Одеса ГУНП в Одеській області, де останнім було написано заяву.
Слідчий встановив, що в подальшому відповідним екіпажем КУ «Одеський обласний центр психічного здоров'я» ОСОБА_3 госпіталізовано до вище зазначеної установи з метою проведення обстеження, за результатом якого він проходив лікування у період з 19.03.2016 по 31.03.2016.
Під час досудового розслідування 30.04.2020 було отримано інформацію з КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» ООР, згідно з якою, ОСОБА_3 перебував на стаціонарному обстеженні та лікуванні в психіатричному відділенні №5 КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» ООР з 19.03.2016 по 31.03.2016 з діагнозом: параноїдна реакція з затяжним перебігом у особи з акцентуацією характеру в стадії нестійкої компенсації. ОСОБА_3 до лікарні був доставлений спеціалізованою бригадою швидкої допомоги, під час огляду у прийомному покої ушкоджень на тілі ОСОБА_3 не виявлено. При ходьбі, в перші дні в стаціонарі скаржився на біль в колінному суглобі, обмеження обсягу руху, однак при відверненні уваги вільно рухав кінцівкою, обсяг рухів був повний.
Також під час досудового розслідування слідчий вживав вичерпні заходи для встановлення інших свідків події.
Так, 20.01.2020 Управлінням патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на адресу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві надано відповідь на запит, з якого вбачається, що згідно бази даних ІПНП 19.03.2016 о 13:31 год. на спецлінію «102» надійшли звернення інформаційного характеру про те, що невідомі у формі тягнуть чоловіка до автомобілю, він кричить про допомогу. З матеріалів, наданих органами Національної поліції, встановлено, що звернення надійшли від двох заявників, а саме: з номеру телефону НОМЕР_2 від особи, яка представилась як ОСОБА_19 , а також з номеру телефону НОМЕР_3 від особи, яка представилась як ОСОБА_20 .
Згідно з рапортом сержанта поліції ОСОБА_21 від 16.01.2020, останнім 15.01.2020 о 17:50 год. здійснено виклик заявнику за номером телефону НОМЕР_2 , та особа, яка відповіла на виклик повідомила, що не пам'ятає обставин телефонного звернення на спецлінію «102» 19.03.2016 та відмовилась надавати свої дані.
Слідчий встановив, що в наданих органами Національної поліції матеріалах відсутня інформація про прізвища та по-батькові, дати народжень, місць проживання та місць реєстрації заявників на ім'я ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , у зв'язку із чим слідчий 31.01.2020 о 14:24 год. здійснив дзвінок на номер телефону НОМЕР_2 , та на виклик відповіла особа жіночої статі, яка представилась ОСОБА_22 , повідомивши, що придбала вказаний номер мобільного оператора для своєї дитини у 2019 році, про події 19.03.2016 за участю ОСОБА_3 їй нічого не відомо, та відмовилась надавати про себе будь які дані.
Здійснивши 31.01.2020 о 14:02 год. та о 17:07 год. дзвінок на номер телефону НОМЕР_3 , автовідповідач мобільного оператору повідомив, що даний номер не існує.
Крім того, слідчим отримано тимчасовий доступ до речей і документів у ТОВ «лайфселл» та ПрАТ «Київстар» щодо абонентів телефонних номерів НОМЕР_2 , НОМЕР_3 та встановлено, що станом на 17.03.2020 інформація щодо надання послуг за номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 за 19.03.2016 була відсутня в інформаційних системах операторів, оскільки відповідно до ст. 39 Закону України «Про телекомунікації» та ст. 257 Цивільного Кодексу України, інформація про надані телекомунікаційні послуги зберігається протягом 3-х років.
Таким чином, слідчому не вдалося за можливе встановити та викликати на допит свідків та заявників події 19.03.2016 за участю ОСОБА_3 по вул. Армійській у м. Одеса на ім'я ОСОБА_19 та ОСОБА_20 .
В матеріалах кримінального провадження №42016161010000241 наявне виконане співробітниками Управління внутрішньої та власної безпеки «Південь» ДПС України доручення слідчого від 08.04.2019, відповідно до якого встановити та допитати додаткових свідків події 19.03.2016 по АДРЕСА_2 , не видалось за можливе, а опитаний власник номеру телефону НОМЕР_2 повідомив, що він не є свідком даної події та виклик співробітників Національної поліції України не здійснював, та відмовився надавати свої анкетні дані.
Також, з метою встановлення і допиту очевидців вищевказаної події слідчим 14.02.2020 надано доручення Приморському ВП ГУНП в Одеській області щодо встановлення свідків події 19.03.2016 по АДРЕСА_2 , за результатами виконання якого співробітниками Національної поліції України проведено низку заходів, в ході яких камер зовнішнього спостереження та свідків, які можуть складати інтерес для слідства, не встановлено.
Слідчим 21.05.2020 у період з 17:20 год. по 21:30 год. проведено заходи із встановлення і допиту свідків події із ОСОБА_3 19.03.2016, за результатами яких допитано: орендаря кафе « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ( АДРЕСА_2 ) ОСОБА_23 , продавця продовольчого магазину ( АДРЕСА_2 ) ОСОБА_24 , майстра манікюру салону краси « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ( АДРЕСА_2 ) ОСОБА_25 , а також мешканців багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , які повідомили, що їм не відомі обставини події, яка трапилась 19.03.2016 за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: спроби затримання військовослужбовцями потерпілого із застосовуванням спеціальних засобів та заходів фізичного впливу, та в подальшому незаконне позбавлення волі останнього, яке було зупинено перехожими, а також приїздом екіпажу патрульної поліції за місцем події, та вони не є свідками такої події.
Допитана слідчим 21.05.2020 в якості свідка мешканка будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 повідомила, що декілька років тому, весною, точної дати вона не пам'ятає, була свідком того, що біля кафе (зараз « ІНФОРМАЦІЯ_3 »), розташованого по АДРЕСА_2 , молодий хлопець близько 30-35 років у шортах та сорочці кричав на військових в камуфляжній формі та агресивно себе поводив. Військові намагались його заспокоїти в усній формі, не били, наручників не застосовували та жодних насильницьких дій щодо цього хлопця не вчиняли. Той хлопець щось кричав про госпіталь та лікарів. Вона стояла та споглядала за цією ситуацією. Приїхала поліція, а пізніше - карета швидкої медичної допомоги та повідомили, що цей агресивний хлопець втік з психіатричної лікарні. Вона стверджує, що хлопця ніхто не бив, не затримував, а тільки намагались вмовити сісти до військового автомобіля, типу джипу, марка їй не відома. На хлопці тілесних ушкоджень вона не помітила.
Слідчий також встановив, що в матеріалах кримінального провадження №42016161010000241 наявна заява ОСОБА_3 про встановлення правомірності дій військовослужбовця ДПСУ майора медичної служби ОСОБА_36 , який, як зазначає ОСОБА_3 , 18.03.2016 близько 18:00 год. разом з невідомою особою перепинив йому шлях та почав вимагати від ОСОБА_3 пройти на допит, та на питання ОСОБА_3 майор медичної служби ОСОБА_37 не дав зрозумілих пояснень.
Під час досудового розслідування 30.08.2016 у відповідь на доручення слідчого окремим відділом внутрішньої безпеки по Південному регіональному управлінню ДПСУ надано матеріали службового розслідування з яких вбачається, що 18.03.2016 близько 17:10 год. майор медичної служби ОСОБА_37 зв'язався з ОСОБА_3 по телефону та запропонував йому прибути до медичного пункту для отримання документів. Майор ОСОБА_3 знову попросив залишити документи на КПП, але майор медичної служби ОСОБА_37 наполіг на тому, що документи передасть йому лише особисто в руки.
Враховуючи те, що майор ОСОБА_3 відмовлявся від надання пояснень стосовно причин неприбуття на службу 17.03.2016, 18.03.2016 близько 17:15 год. біля входу до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_5 , у присутності військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенанта ОСОБА_38 та старшого сержанта ОСОБА_39 в якості свідків, майор медичної служби ОСОБА_37 віддав майору ОСОБА_3 припис та направлення до госпіталю та повторно повідомив, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майора медичної служби ОСОБА_36 призначено для проведення службового розслідування за фактом неприбуття ОСОБА_3 на службу, запропонував ОСОБА_3 надати пояснення відсутності на службі 17.03.2016 та18.03.2016 у період з 08:00 год. по 16:20 год., на що майор ОСОБА_3 знову відмовився та попрямував до клінічного госпіталю.
За результатами проведеного службового розслідування будь-яких протиправних дій майора медичної служби ОСОБА_36 , а також старшого сержанта ОСОБА_39 по відношенню до майора ОСОБА_3 не встановлено, а даний факт став можливим внаслідок особистої неповаги та неадекватної реакції майора ОСОБА_3 на прохання офіцера, призначеного для проведення службового розслідування по факту порушення майором ОСОБА_3 вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Вищевикладені обставини підтверджуються поясненнями ОСОБА_36 , допитаного в якості свідка. Свідок підтвердив обставини, викладені у службовому розслідуванні, які описані вище, та додав, що 18.03.2016 заходів фізичного впливу та насильства по відношенню до ОСОБА_3 ані він, ані лейтенант ОСОБА_40 та старший сержант ОСОБА_41 не застосовували. Жодних тілесних ушкоджень ОСОБА_3 не наносили.
Відповідно до ч. 1 ст. 146 КК України, кримінальна відповідальність настає при незаконному позбавленні волі або викраденні людини , тобто за умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень.
Так, обов'язковою умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України, є незаконне позбавлення волі або викрадення людини.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України, передбачає наявність у особи - правопорушника бажання вчинити незаконне позбавлення волі або викрадення людини, а також усвідомлення особою - правопорушником своїх протиправних дій.
Встановивши вищевказані обставини, взявши до уваги склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 146 КК України, слідчий дійшов висновку, що 19.03.2016 військовослужбовці ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 не мали умислу незаконно позбавити волі або викрасти ОСОБА_3 , а лише спілкувались із ОСОБА_3 та пропонували останньому за його добровільною згодою доправити ОСОБА_3 до військового госпіталю ДПС України, а отже в їх діях відсутня суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України.
21.12.2020р. слідчий Першого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, ОСОБА_5 закрив кримінальне провадження №42016161010000241від 03.08.2016за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки досудовим розслідуванням будь-яких фактичних даних, які б вказували на наявність в діях військових службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України, не встановлено.
Слідчий суддя вважає, що під час проведення досудового розслідування слідчим було вжито необхідних заходів, спрямованих на отримання (збирання) доказів та їх перевірку, а саме: було досліджено та перевірено необхідні обставини, їм надано належну оцінку, досудове розслідування проведено із застосуванням всіх можливих засобів для всебічного, неупередженого та об'єктивного розслідування, з перевіркою всіх фактичних обставин справи, що може мати суттєве значення для розслідування кримінального провадження.
Постанова слідчого про закриття кримінального провадження є мотивованою та її зміст відповідає фактичним обставинам справи.
Доводи ОСОБА_3 та його представника щодо неповноти досудового розслідування суд не приймає до уваги, вони спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Таким чином, слідчий самостійно визначає порядок слідчих дій, необхідних для встановлення події злочину.
Слідчий суддя вважає, що проведений слідством комплекс дій є достатнім для висновку про відсутність складу зазначеного кримінального правопорушення в діях військових службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 . Непроведення одночасного допиту потерпілого зі свідками та впізнання за участю свідка ОСОБА_7 не впливає на повновту досудового розслідування.
За результатами проведених слідчих (розшукових) дій, належних, допустимих та достатніх доказів для обвинувачення або принаймні пред'явлення будь-якій особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України, органом досудового розслідування не здобуто.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя вважає, що відсутні підстави для скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження, а тому скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 303-307, 309 КПК україни,-
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 на постанову слідчого Першого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, ОСОБА_5 від 21.12.2020 про закриття кримінального провадження №42016161010000241 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали оголошений 15.03.2021.
Слідчий суддя ОСОБА_1