Справа № 472/1139/20
11 березня 2021 року смт Веселинове
Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого - судді - Тустановського А.О.,
за участю секретаря - Тарєлкіной Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Веселинове Миколаївської області цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” (далі - АТ КБ „Приватбанк”), в особі представника за довіреністю Кіріченко В.М., звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказав, що 29.04.2010 року відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з “Умовами та правилами банківських послуг”, “Правилами користування платіжною карткою” та “Тарифами банку”, які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг.
Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах передбачених договором.
Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору і рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 19.03.2015 року стягнено з відповідача заборгованість за цим кредитним договором станом на 30.09.2014 року в сумі 21937,15 грн., але в зв'язку з тим, що зобов'язання не припинилося банк здійснив нарахування згідно зі ч.2 ст. 625 ЦК України, суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення 16537,15 грн., а також 3% річних від простроченої суми 2376,48 грн.
На підставі викладено позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість станом на 31.08.2020 року в розмірі 18913,63 грн. та судовий збір.
Представник позивача АТ КБ “Приватбанк” в судове засідання не з'явився. Разом з позовною заявою до суду була надана заява представника АТ КБ “Приватбанк” Кіріченко В.М. про розгляд справи у відсутність представника позивача, просить позов задовольнити повністю.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзив не надав.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
11.03.2021 року суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
В зв'язку з неявкою всіх учасників справи, у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд дослідивши матеріали справи, в межах заявлених вимог та наданих доказів, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 9 квітня 2010 року ПАТ КБ “Приват Банк” уклав з ОСОБА_1 договір б/н, на підставі якого банк надав останньому кредит в розмірі 5000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, але за час користування кредитом відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання. /а.с. 16 та на звороті, 17 /.
В подальшому кредитний ліміт був збільшений 27.11.2010 року 6000 грн., 24.12.2010 року 8000 грн., 16.06.2011 року 10000 грн., 16.08.2011 року 13000 грн., 11.08.2013 року 15000 грн. (а.с. 13)
Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 19 березня 2015 року стягнено з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 29 квітня 2010 року станом на 30.09.2014 року у розмірі 21937 (двадцять одна тисяча дев'ятсот тридцять сім) гривень 15 копійок, з них: заборгованість за кредитом - 13547 (тринадцять тисяч п'ятсот сорок сім) грн. 02 коп.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 6169 (шість тисяч сто шістдесят дев'ять) грн. 31 коп.; заборгованість по штрафу за вихід кредиту на прострочення - 700 (сімсот) грн. 00 коп.; штраф (фіксована частина) - 500 (п'ятсот) грн.; штраф (процентна складова) - 1020 (одна тисяча двадцять) грн. 82 коп. та судовий збір в сумі 243,60 грн. (а.с. 5). Даних про виконання відповідачем ОСОБА_1 рішення суду матеріали справи не містять.
В зв'язку з тим, що зобов'язання не припинилося банк здійснив нарахування згідно зі ч. 2 ст. 625 ЦК України суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення 16537,15 грн., а також 3% річних від простроченої суми 2376,48 грн.
У постанові від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12 (провадження №14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від викладеного в якій правового висновку Касаційний цивільний суд бажає відступити, зазначено, що виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору суд дійшов висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Такого ж самого висновку дійшов Верховний Суд України і в постановах № 6-1252цс16 від 21 вересня 2016 року, № 6-1047цс16 від 06 липня 2016 року, № 6-1412цс16 від 07 вересня 2016 року, № 6-2096цс16 від 27 вересня 2016 року.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов'язання в обумовлений сторонами строк позивач використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у справі №310/11534/13-ц вважає, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання(коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
Підсумовуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що вимога позову щодо стягнення індексу інфляції за прострочення виконання зобов'язання, та про стягнення 3% річних від простроченої суми за період з 27.10.2014 року по 31.08.2020 року є правомірною.
З огляду на те, що позивач доданими до справи письмовими доказами довів своє право на стягнення з відповідача індексу інфляції за прострочення виконання зобов'язання та стягнення 3% річних від простроченої суми за період з 27.10.2014 року по 31.08.2020 року, натомість відповідач не надав жодних пояснень чи доказів на спростування вимог позивача, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 2102 грн. 00 коп.
На підставі викладено, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-283, 288-289 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований за адресою: Миколаївська область, Веселинівський район, с. Михайлівка, РНОКПП НОМЕР_1 , на користь позивача Акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО № 305299 ) заборгованість станом на 31.08.2020 року у розмірі 18913,63 грн. (вісімнадцять тисяч дев'ятсот тринадцять гривень шістдесят три копійки), яка складається з суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення 16537,15 грн. (шістнадцять тисяч п'ятсот тридцять сім гривень п'ятнадцять копійок), а також 3% річних від простроченої суми 2376,48 грн. (дві тисячі триста сімдесят шість гривень сорок вісім копійок).
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований за адресою: Миколаївська область, Веселинівський район, с. Михайлівка, РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-д, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір в сумі 2102 (дві тисячі сто дві ) гривні.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, тобто шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Веселинівського районного суду
Миколаївської області Тустановський А.О.