Справа № 523/143/21
Провадження №2/523/514/21
"15" березня 2021 р.
Суворовський районний суд м. Одеси
в складі: головуючого судді Далеко К.О.,
за участю секретаря судового засідання Сирф Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №523/143/21 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Копійка-Центр», товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо», товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» про захист прав споживачів,
05.01.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Копійка-Центр», товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо», товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» про захист прав споживачі, яким просить: визнати дії Відповідача1, Відповідача2, Відповідача3 протиправними по відношенню позивача при відмові відповідачів надати позивачу товар чи послугу згідно ст.17, 23 Закона України «Про захист прав споживачів», ст. 633 Цивільного кодексу України; зобов'язати Відповідача1, Відповідача2, Відповідача3 скласти договір роздрібної купівлі-продажу з ОСОБА_1 , відповідно до ст. 633 ЦК України (публічний договір) з одночасним виконанням таких вимог: а) стягнути з Відповідача1 на користь ОСОБА_1 в якості компенсації заподіяної моральної шкоди 20 000 гривень (ст. 1172 ЦК України); б) стягнути з Відповідача2 на користь ОСОБА_1 в якості компенсації заподіяної моральної шкоди 170 000 гривень (ст. 1172 ЦК України); в) стягнути з Відповідача3 на користь ОСОБА_1 в якості компенсації заподіяної моральної шкоди 10 000 гривень (ст. 1172 ЦК України); стягнути з Відповідача 1, 2, 3 на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на правничу допомогу; присудити Відповідачу 1, 2, 3 судову неустойку за кожен день невиконання судового акта (п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України).
В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 зазначив наступне:
-24 жовтня 2020 року в 16-00 в супермаркеті «Копійка-Центр» за адресою: м. Одеса, вул. Семена Палія, 86 позивачу було відмолено в укладенні договору роздрібної купівлі-продажу наступних товарів: кабак Україна, вага 1,99кг, вартість 14,42 грн.; сметана, вага 400г., виробник «Гормолокозавод», вартість 44,79грн., соєвий соус класичний, вага 300г., виробник - «Дерон», вартість 44, 79грн. Причиною відмови стала відсутність на його обличчі маски. Відмовляючи у продажі товару, адміністратор магазину послалась на постанову КМУ. Позивач вважає таку відмову незаконною, оскільки постанова КМУ суперечить не тільки ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», а і ст.ст. 6, 8, 19, 64, 68, 92 Конституції України.
-13.11.2020 року в 15-50 в супермаркеті ТОВ «Модерн Трейд» за адресою: м. Одеса, вул. Марсельська, 35Б, село Крижанівка, Лиманський район, Одеська область, 65123, позивачу було відмовлено в укладенні договору роздрібної купівлі-продажу наступних товарів: лаваш, вага - 0,45х3 = 1,35кг., вартість 18,35х3 = 55,05 грн.; цукор, вага - 3 кг, вартість 17,9х3 = 53,70 грн. Причиною відмови стала відсутність на його обличчі маски. Відмовляючи у продажі товару, адміністратор магазину послалась на постанову КМУ. Позивач вважає таку відмову незаконною, оскільки постанова КМУ суперечить не тільки ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», а і ст.ст. 6, 8, 19, 64, 68, 92 Конституції України.
-30.12.2020 року о 08год.00хвил. в супермаркеті «Сільпо» за адресою: м. Одеса, вул.Семена Палія, 93А позивачу було відмовлено в укладенні договору роздрібної купівлі-продажу товарів. Відмовляючи у продажі товару, адміністратор магазину послалась на постанову КМУ від 09.12.2020 року №1236, яка на думку позивача, не регулює обов'язки щодо носіння маски в громадських місцях (п.10 був виключений). Зазначає, що йому ніхто не пропонував маску, тільки зобов'язував її мати та носити, всупереч ст. 3 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
-26 червня 2020 року, перебуваючи в м. Білгород - Дністровський, позивач склав у відділі поліції протокол про адміністративне правопорушення на персонал супермаркету АТБ, який знаходиться за адресою: м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 31, де йому відмовили в реалізації товару, також із посиланням на постанову КМУ №211 від 11.03.2020 року, яку позивач вважає незаконною та неконституційною.
Також позивач зазначає, що права і обов'язки громадян регулюються виключно Конституцією України та Законами України, а тому пункти постанови Кабінету Міністрів України, які намагаються регулювати права та обов'язки громадян, являються незаконними. Договір роздрібної купівлі-продажу має бути укладений з кожним бажаючим, відмова в укладенні договору роздрібної купівлі-продажу не допускається. Умова договору роздрібної купівлі-продажу про можливість продажу товарів виключно громадянам, у яких на момент оплати товару на обличчі знаходиться маска, ущемляє права споживача, тому дана умова є недійсною. Обов'язки щодо порушення правил карантину людей є тільки у людей, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями. Також позивач зазначає, що саме держава повинна виконувати обов'язок забезпечення населення засобами індивідуального захисту. Дії поліції, працівників магазину та уряду являються неправомірними і порушують, крім прав споживача, в цілому права людини на особисте життя і здоров'я, і в цілому є замахом на існування позивача та нації. Постанова КМУ від 11 березня 2020 року №211 і всі інші постанови, які її коригували, являються нечинними із-за порушень Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації. У Кабінету Міністрів України не було повноважень на введення карантину без подання головного державного санітарного лікаря України.
Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги: ст.ст. 1, 3, 6, 8, 19, ч.3 ст. 28, ч.1 ст. 29, ст.ст. 64, 68, 92 Конституції України, п.3.2 Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року по справі № 1-14/2020 (230/20) у справі щодо відповідності Конституції України окремих положень постанови КМУ «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV2, етапів послаблення протиепідемічних заходів, Окремою думкою судді Конституційного Суду України ОСОБА_2 по вищезазначеній справі, ст.ст. 627, 633 Цивільного кодексу України, ст.5, ч. 2, 5 ст.17, ч.12 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 20 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.3 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», ст.ст. 42, 43, 44 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», Комунікаційним планом щодо визначення алгоритмів дій у разі виникнення захворювання COVID-19 від 10 березня 2020 року, ст. 2, 4 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини, правовими позиція Європейського суду з прав людини, викладеними в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Tpro проти Хорватії» щодо застосування принципу «належного урядування».
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін.
Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «Копійка-Центр» подав до суду 12.02.2021 року відзив на позовну заяву. Відзив поданий із дотриманням строків встановлених ст. 178 ЦПК України. ТОВ «Копійка-Центр» вважає заявлені позовні вимоги безпідставними, просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначає, що згідно ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2020 карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Кабінетом Міністрів України у Постанові №641 від 22.07.2020 року постановлено, установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом, з 1 серпня до 31 грудня 2020 року на території Одеської області карантин, продовживши дію карантину на всій території України. Відповідно до п.10 вищезазначеної постанови, на території України на період дії карантину забороняється перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Постанова Кабінету Міністрів України №641 від 22.07.2020 року, яка регулює обмеження, пов'язані з встановленням карантину, є чинною та не скасована. Тому, вважає дії адміністрації ТОВ «Копійка-Центр» законними та обґрунтованими. Також зазначає, що позивачем не доведено, в чому саме полягає завдана моральна шкода, позивачем не обґрунтовано розмір моральної шкоди. Звертає увагу суду на те, що позивачем не було надано ані розрахунку суми витрат на правничу допомогу, а ні доказів надання позивачу такої допомоги.
15.02.2021 року позивач подав суду додаткові пояснення по справі, які приймаються судом та залучаються до справи, згідно ч.5 ст. 174 ЦПК України. В додаткових поясненнях позивач зазначає, що положеннями ст. 117 Конституції України, ч.1 ст. 49, ч.4 ст. 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» закріплено, що постанови і розпорядження є нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, які підлягають реєстрації та включенню до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів України. Міністерство юстиції на запит повідомило, що актами законодавства не передбачено здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України. Разом із тим, позивач вважає, що відповідь Міністерства юстиції України суперечить вищенаведеним Конституції та Закону України. Тому, постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року, №215 від 16.03.2020 року, №239 від 25.03.2020 року, №241 від 29.03.2020 року, №242 від 20.03.2020 року, №255 від 02.04.2020 року, №262 від 08.04.2020 року, №284 від 15.04.2020 року, №291 від 22.04.2020 року, №313 від 29.04.2020 року, №332 від 04.05.2020 року, №392 від 20.05.2020 року, №641 від 22.07.2020 року, №1236 від 09.12.2020 року, Розпорядження Кабінету Міністрів України №338-р від 25.03.2020 року вважаються такими, що не набрали чинності, не тягнуть за собою правових наслідків і не можуть бути підставою для регулювання відповідних правовідносин, застосування санкція до фізичних та юридичних осіб за невиконання приписів. Всі без виключення карантинні обмеження, на думку позивача, починаючи з 11 березня 2020 року є нічим іншим ніж узурпацією влади з метою примушення виконати злочинні накази, за видання і виконання яких настає юридична відповідальність, що закріплено ст. 60 Конституції України.
Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» надав до суду 19.02.2021 року відзив на позовну заяву. Відзив поданий із дотриманням строків встановлених ст. 178 ЦПК України. ТОВ «АТБ-Маркет» вважає позов необґрунтованим, просить повністю відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що відео посилання на яке міститься у позові, відсутнє на серверах компанії гугл. Позивачем не надано жодних доказів, що б підтверджували факт відмови ТОВ «АТБ-Маркет» в обслуговуванні саме цього споживача у конкретну дату - 26.06.2020 року. Якщо навіть позивач ці обставини доведе, відповідач вважає що у будь якому разі діяв правомірно. Відповідно до ч.5 ст. 633 Цивільного кодексу України актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Згідно ч.4 ст. 4 Цивільного кодексу України актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Права споживачів, згідно ч.1 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» не є абсолютними і нормативно-правовими актами можуть бути передбачені певні обмеження та правила, обов'язкові для сторін, у тому числі при укладенні публічного договору. Таке обмеження було передбачено п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392, а саме передбачало, що на період дії карантину забороняється перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту. Також можливість встановлення обмеження на перебування у громадських будинках і спорудах без захисних масок, передбачена ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Позивач помиляється стверджуючи, що права та обов'язки громадян регулюються виключно законами України. У даному випадку, права та обов'язки громадян встановлені саме законами, оскільки зазначена вище постанова КМУ прийнята на виконання та на підставі закону. Також відповідач зазначає, що друга позовна вимога позивача є недостатньо зрозумілою. Зазначений позивачем спосіб захисту не передбачений законодавством. Щодо вимоги про зобов'язання укласти договір роздрібної купівлі-продажу, відповідач зазначає, що у позові не зазначено предмет такого договору, які продукти бажає придбати позивач, інші суттєві умови такого договору. Позивачем взагалі не було надано будь-якого проекту договору. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, відповідач зазначає, що позивачем не доведена протиправність дій відповідача та заподіяння будь-яких моральних страждань. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які би підтверджували обсяг душевних та психічних страждань позивача, обсяг вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках. Позивачем взагалі не зазначено, з чого він виходить при визначенні розміру шкоди у 10 000 гривень.
21.02.2021 року позивач ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив. Зазначив, що відзив ТОВ «АТБ Маркет» на позовну заяву необґрунтований. Продаж товарів регулюється не указами чи постановами, а законом - Цивільним кодексом України. ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що відмова в продажу товарів не допускається і магазини зобов'язані продати товар кожному, хто до нього звертається. Загальною декларацією прав людини та Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права гарантовано право кожної людини на достатній життєвий рівень, включаючи їжу, одяг і свободу від голоду. Обмеження встановлені ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» на позивача не розповсюджуються, оскільки він не хворів, а також не повинен доводити весь час, що він не хворий. Оскільки всі постанови КМУ прийняті не відповідно до законодавства, вони не тягнуть за собою правових наслідків і не можуть бути підставою для регулювання відповідних правовідносин. Обґрунтовуючи доводи неконституційності Постанови КМУ №392, позивач посилається на окрему думку судді Конституційного Суду України ОСОБА_2 у справі № 1-14/2020 з конституційним поданням Верховного Суду від 28.08.2020. Всі постанови КМУ щодо карантину не набрали чинності, не тягнуть за собою правових наслідків і не можуть бути підставою для регулювання відповідних правовідносин. Також, у відповіді на відзив позивач заявляє про зміну предмета позову, просить замість вимоги «скласти договір роздрібної купівлі-продажу з ОСОБА_1 відповідно до ст. 633 ЦК України (публічний договір)» розглянути нову вимогу «припинити обмеження продажу товарів та надати позивачу можливість вільно без одягання медичної маски здійснювати купівлю необхідних йому товарів відповідно до ст.633 ЦКУ». Додатково пояснив, що відповідач ТОВ «АТБ Маркет» порушив його права, а тому є усі підстави для стягнення моральної шкоди, оскільки позивач позбавлений можливості вільно купувати товар, то постійно змушений перебувати у стресі. Зазначив, що відсутні правові підстав стягнення з нього витрат на правову допомогу, оскільки ТОВ «АТБ Маркет» має на своєму підприємстві відповідну юридичну службу, а він до договору між ТОВ «АТБ-маркет» та АО «Альянс» взагалі не має ніякого відношення, а тому покладення на нього фінансового тягару цього договору є незаконним.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 02 березня 2021 року відмовлено представнику відповідача ТОВ «АТБ-Маркет» - адвокату Вітович О.Я. в задоволенні клопотання про забезпечення витрат на професійну правничу допомогу шляхом зобов'язання позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму в розмірі 10 000 гривень.
09.03.2021 року представником ТОВ «АТБ-Маркет» було подано до суду заперечення на відповідь на відзив. Із заперечення вбачається, що ТОВ «АТБ - Маркет» просить відмовити у задоволенні всіх позовним вимог до ТОВ «АТБ Маркет», покласти на позивача витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 4000 грн., дозволити надати додаткові докази щодо витрат на правову допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. У запереченнях представник відповідача ТОВ «АТБ-Маркет» зазначає про те, що права споживачів не є абсолютними і нормативно-правовими актами можуть передбачатись певні обмеження. Таке обмеження передбачено п. 3 постанови КМУ від 20 травня 2020 року №392, відповідно до якого: «На період дії карантину забороняється: перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респираторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно». Отже, чинним нормативно-правовим актом були обмежені права всіх осіб (безвідносно до того чи споживачі вони, чи ні) на перебування у громадських будинках і спорудах без захисних масок. В свою чергу, рішенням Конституційного суду №1-14/2020 (230/20) від 28.08.2020 не встановлено неконституційність та не скасовано жодну норму постанови КМУ від 20 травня 2020 року №392. Щодо фото-відео доказів фіксації порушень, представник відповідача зазначає, що ці матеріали не фіксують факт відмови в обслуговуванні, а назви відеофайлів не мають юридичного змісту, а тому ним ставиться під сумнів факт відмови ТОВ «АТБ-Маркет» в обслуговуванні ОСОБА_1 26.06.2020 року. Також представник відповідача зазначає, що відповіддю на відзив позивач фактично змінив частину заявлених позовних вимог, що не передбачено ст. 179 ЦПК України. Додатково заперечує проти задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки дана сума не підтверджена жодними доказами. Крім того, наводить обґрунтування наявності підстав для стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, у разі відмови в позові.
12.03.20201 року позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, якою уточнює другу позовну вимогу, просить заявлену вимог «скласти договір роздрібної купівлі-продажу з ОСОБА_1 відповідно до ст. 633 ЦК» (публічний договір), вважати як «припинити обмеження продажу товарів та надати позивачу можливість вільно здійснювати купівлю необхідних йому товарів відповідно до ст. 633 ЦКУ або без одягнення медичної маски, або надаючи її згідно ст. 3 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, застосовуючи до всіх відповідачів».
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15.03.2020 року заява ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог - залишена без розгляду.
12.03.2021 року позивач подав суду додаткові пояснення по справі, які приймаються судом та залучаються до справи, згідно ч.5 ст. 174 ЦПК України. В додаткових поясненнях позивач фактично висловив свої заперечення на заперечення представника ТОВ «АТБ-Маркет» від 09.03.2021 року. Зазначив, що коли річ йде про права та свободи особи, то це ніяк не повинно бути так, щоб ці нібито права створювали обов'язку. Обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади. Стверджує, що на відео явна записана подія, при якій йому було відмовлено в купівлі життєво необхідних товарів, а тому надані ним докази - відео явно відповідають ст.ст. 76-80 ЦПК України. Також, позивач заперечив можливість стягнення з нього витрат на правову допомогу.
Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «Сільпо» відзив на позовну заяву до суду не надав. Був повідомлений належним чином про відкриття провадження у справі, із надісланням копії ухвали суду про відкриття провадження по справі та копії матеріалів позовної заяви, в порядку ст. 128 ЦПК України. Належне повідомлення відповідача підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Дата отримання ТОВ «Сільпо» відправлених судом документів - 01.02.2021 року.
Відповідно до ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач та Відповідачі не надали суду заперечення щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Судове засідання проведено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, з'ясувавши дійсні обставини справи та дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
За твердженням позивача, 26.06.2020 року йому було відмовлено в продажу товарів працівниками супермаркету ТОВ «АТБ-Маркет», за адресою: Одеська область, м.Б-Дністровський, вул. Миколаївська, 31.
Підтверджує цю обставину позивач посиланням на фото та відео, які зберігаються за посиланням: https://drive.google.com/drive/folders/1zCOHs4NxNAZfIClEaLJgS52zgd2TcADX.
Відповідно до ч.7 ст. 85 ЦПК України у порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту.
На підставі ч.7 ст. 85 ЦПК України, судом оглянуто 2 фото та 6 відео за посиланням: https://drive.google.com/drive/folders/1zCOHs4NxNAZfIClEaLJgS52zgd2TcADX, встановлено їх зміст, а саме: фото та відео зняті 26.06.2020 року в супермаркеті ТОВ «АТБ Маркет»; на відео особа, яка знімає відео, попереджає працівників супермаркета про відповідальність за порушення ними закону; зафіксована робота супермаркета щодо купівлі-продажу фізичними особами товарів; особа, яка коментує на відеокамеру, зазначає що викликана поліція до супермаркету.
Судом встановлено, що на відеозапису за посиланням https://drive.google.com/drive/folders/1zCOHs4NxNAZfIClEaLJgS52zgd2TcADX не зафіксовано факту відмови позивачеві працівниками ТОВ «АТБ-Маркет» за адресою: Одеська область, м.Б-Дністровський, вул. Миколаївська, 31 у придбанні товарів. Крім того, на відеозаписі також не зафіксовано обличчя позивача ОСОБА_1 , а відповідно достовірно встановити особу, яка здійснювала відеозапис, неможливо. Тому, наведений відеозапис не приймається судом в якості доказу обставин позову.
Інших доказів відмови позивачеві працівниками ТОВ «АТБ-Маркет» за адресою: Одеська область, м.Б-Дністровський, вул. Миколаївська, 31 в продажі товарів - 26.06.2020 року, позивачем до матеріалів справи не надано.
В свою чергу, представник відповідача ТОВ «АТБ - Маркет» не визнає факт відмови позивачеві ОСОБА_1 26.06.2020 року в продажі товарів. Ставить під сумнів надані позивачем докази, в підтвердження цієї обставини.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 76 ЦПК України).
За правилом ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадках, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України).
Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов'язковим за таких обставин та за таких умов (постанова Верховного Суду №752/2345/16-ц від 20 березня 2019 року).
На підставі викладеного, відеозапис за посиланням: https://drive.google.com/drive/folders/1zCOHs4NxNAZfIClEaLJgS52zgd2TcADX не доводить обставин, на які посилається позивач на обґрунтування своїх вимог щодо дій працівників ТОВ «АТБ-Маркет» за адресою: Одеська область, м.Б-Дністровський, вул. Миколаївська, 31 - 26.06.2020 року відносно нього.
В свою чергу, до посилання позивача у позові щодо того, що інші докази по справі, такі як запис відео-спостереження магазину, запис нагрудної камери працівника поліції суд може запросити у відповідного органу та юридичних осіб, якщо вважає що це доцільно, суд відноситься критично, оскільки саме на позивача ст. 81 ЦПК України покладено обов'язок доведення обставин на які він посилається. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
На підставі викладеного, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «АТБ-Маркет» суд вважає за необхідне відмовити у повному обсязі, з підстав не доведеності заявлених позовних вимог, обставин позову, а саме події відмови позивачеві 26.06.2020 року в продажу товарів ТОВ «АТБ-Маркет» за адресою: Одеська область, м.Б-Дністровський, вул. Миколаївська, 31.
За твердженням позивача, 30.12.2020 року йому було відмовлено в продажу товарів працівниками супермаркету ТОВ «СІЛЬПО», за адресою: м. Одеса, вул. Семена Палія, 93А.
Підтверджує цю обставину позивач посиланням на фото та відео, які зберігаються за посиланням: https://t.me/joinchat/R17OMoOGvC5F80SM.
Відповідно до ч.7 ст. 85 ЦПК України у порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту.
На підставі ч.7 ст. 85 ЦПК України, суд не зміг оглянути електронні докази, на які посилається позивач, з причини «строк дії посилання сплив».
Інших доказів відмови позивачеві працівниками ТОВ «СІЛЬПО» за адресою: м.Одеса, вул. Семена Палія, 93А в продажі товарів - 30.12.2020 року, позивачем до матеріалів справи не подано.
Саме на позивача ст. 81 ЦПК України покладено обов'язок доведення обставин на які він посилається. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
На підставі викладеного, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «СІЛЬПО» суд вважає за необхідне відмовити у повному обсязі, з підстав не доведеності заявлених позовних вимог, обставин позову, а саме події відмови позивачеві 30.12.2020 року в продажу товарів ТОВ «СІЛЬПО» за адресою: м. Одеса, вул. Семена Палія, 93А.
За твердженням позивача, 24.10.2020 року йому було відмовлено в продажу товарів працівниками супермаркету « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: м. Одеса, вул. Семена Палія, 86.
Підтверджує цю обставину позивач посиланням на відео, яке зберігається за посиланням: https://drive.google.com/file/d/1hjIIuwxtGVvJxo3QnZyOEm1mNnnatrim/view.
Відповідно до ч.7 ст. 85 ЦПК України у порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту.
На підставі ч.7 ст. 85 ЦПК України, судом оглянуто 1 відео за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено його зміст, а саме: дата відео 10.11.2020 року в супермаркеті ТОВ «Копійка-Центр»; особа, яка знімає відео, вступає з працівниками супермаркета в дискусію щодо можливості зйомки працівників, зафіксована робота супермаркета щодо купівлі-продажу фізичними особами товарів; особа, яка коментує на відеокамеру, знімає товар, стверджує що йому заборонили цей товар придбати.
Судом встановлено, що на відеозапису за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 не зафіксовано факту відмови позивачеві працівниками ТОВ «Копійка-Центр», який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Семена Палія, 86 у продажу товарів - 24.10.2020 року. Відеозапис містить дату створення - 10.11.2020 року, інших дат судом не встановлено. Крім того, на відеозаписі також не зафіксовано обличчя позивача ОСОБА_1 , а відповідно достовірно встановити особу, яка здійснювала відеозапис, неможливо. Тому, наведений відеозапис не приймається судом, в якості доказу обставин позову.
Разом із тим, у даному випадку позивач підтверджує факт відмови ТОВ «Копійка-Центр» в продажу товарів іншими доказами.
Згідно довідки Начальника СП Суворовського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області «Про результати проведення перевірки інформації, викладеної в матеріалах зареєстрованих в ЖЄО № 40008 від 24.10.2020 року» 24.10.2020 року в Суворовський ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області надійшли матеріали по заяві ОСОБА_1 , в якому останній просить прийняти міри до робітників універсаму «Копійка» за адресою: м. Одеса, вул. Семена Палія, 86 які відмовились його обслуговувати, так як він хотів купити товар без засобів індивідуального захисту маски. В ході розгляду матеріалу було встановлено, що з письмового пояснення гр. ОСОБА_3 стало відомо, що 24.10.2020 року вона дійсно знаходилась на робочому місті в універсамі «Копійка» за адресою: м. Одеса, вул. Семена Палія, 86 на касі, де до неї підійшов невідомий їй чоловік без захисної маски та хотів купити товар, однак вона попросила його в ввічливій формі, щоб він одягнув маску, тільки тоді вона може його відпустити, згідно постанови №641 від 22.07.2020 року.
Згідно листа Начальника відділу Суворовського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 20.11.2020 року № 39/16608, позивачу ОСОБА_1 повідомлено, що його повідомлення зареєстровано, розглянуто, та за результатами розгляду прийнято рішення, списати його до справи Суворовського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області, згідно ЗУ «Про звернення громадян». З громадянкою ОСОБА_3 проведена бесіда профілактичного характеру про недопустимість порушень діючого законодавства.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ОД № 019385 від 24.10.2020р., вбачається, що 24.10.2020 року біля 16 год. 30 хв. гр. ОСОБА_1 , знаходячись в магазині "Копійка", за адресою: м. Одеса, вул. С. Палія, 86, перебував без засобів індивідуального захисту (маски чи респіратора), чим було здійснено порушення вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 року № 641.
У відзиві на позовну заяву, представник ТОВ «Копійка - Центр» не заперечує обставин відмови ОСОБА_1 у продажу товарів 24.10.2020 року.
На підставі викладених доказів, судом встановлено, що знайшла своє підтвердження подія відмови позивачеві ОСОБА_1 - 24.10.2020 року в продажу товарів працівниками супермаркету « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: м. Одеса, вул. Семена Палія, 86.
У зв'язку із цим, суд переходить до аналізу наявності в діях ТОВ «Копійка-Центр» ознак протиправності відносно позивача ОСОБА_1 , відмовивши 24.10.2020 року в продажу товарів за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що досудовою претензією, на адресу ТОВ «Копійка-Центр», ОСОБА_1 вимагає протягом трьох днів з дня отримання цієї вимоги, укласти з ним договір роздрібної купівлі-продажу таких товарів: кабак Україна, вага 1,99 кг., загальна вартість 14,42грн.; сметана, вага 400г., виробник - ТОВ «Гормолзавод», вартість 37,5 грн.; соєвий соус класичний, вага 300г., виробник «Дерон», вартість 44,79 грн. Надати ОСОБА_1 можливість оплати зазначених товарів на касі ТОВ «Копійка - Центр» за готівковий і безготівковий розрахунок без використання маски.
ТОВ «Копійка-Центр» надало ОСОБА_1 відповідь від 17.11.2020 року №246/11-20 на досудову претензію, згідно якої роз'яснило заявнику вимоги законодавства. Зазначило зокрема, що згідно ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.10 Постанови КМУ № 641 від 22.07.2020 року забороняється перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та ріт, у тому числі виготовлених самостійно. Запропонувало у зручний для нього час, у будь-якому магазині «Копійка» оплатити зазначені у претензії товари, обов'язково з використанням засобів індивідуального захисту, зокрема респіратору або захисної маски, що закриває ніс та ріт.
Так, право кожного громадянина на охорону здоров'я та медичну допомогу встановлено статтею 49 Конституції України.
В статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06 квітня 2000 року визначено, що карантин - це адміністративні та медико -санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Відповідно до ч.1 ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов'язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров'я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.
Відповідно до п. 2-3. Розділу X «Прикінцеві положення» вказаного Закону № 1645-III тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб. За порушення встановлених обмежувальних протиепідемічних заходів особи несуть відповідальність згідно із законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641
«Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 1 серпня 2020 року по 31 грудня 2020 року установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” та від 20 травня 2020 р. № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”.
Пунктом 10 зазначеної Постанови КМУ на території України на період дії карантину забороняється:
1) перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно;
Вказана норма, за висновками суду, не є обмеженням конституційних прав особи, є профілактичним заходом, затвердженим на виконання ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", який має на меті захист життя і здоров'я інших людей, право на що гарантоване ст.ст.27, 49 Конституції України.
В свою чергу, судом відхиляються доводи позивача ОСОБА_1 щодо того, що постанови КМУ, якими введено карантин, вважаються такими, що не набрали чинності, не можуть регулювати правовідносини між громадянами, їх можна не виконувати, оскільки відсутні накази про здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, а у Кабінету Міністрів України не було повноважень на введення карантину без подання головного державного санітарного лікаря України.
Відповідно до ч. 4 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Відповідно до ч.1 ст. 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Згідно листа Міністерства юстиції України «Щодо постанови КМУ від 11 березня 2020 року №211», наданого суду позивачем, зазначена постанова Кабінету Міністрів України отримана з Кабінету Міністрів України фельд-зв'язком і зареєстрована в електронній системі документообігу Міністерства юстиції України 12 березня 2020 року за № 3709-4-20 та включена до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів 13 березня 2020 року з реєстраційним кодом 98475/2020, і опублікована в газеті «Урядовий кур'єр» від 12 березня 2020 року №47 та інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 24 березня 2020 року №23.
Судом встановлено, що постанови Кабінету Міністрів України, якими введено та продовжено карантин на території України, зокрема Постанова Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641«Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», офіційно опубліковані, а тому є чинними.
Якщо позивач вважає, що при прийнятті постанов КМУ про введення та продовження карантину на території України, порушено порядок їх прийняття, то відповідно до ч.8 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» може оскаржити їх до суду. Докази визнання позивачем наведених постанов КМУ незаконними в судовому порядку, суду не надані.
Крім того, у п.3.3. Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі 1-14/2020 (230/20 за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» , на яке посилається позивач зазначено, що п ід час розгляду Конституційним Судом України цієї справи Кабінет Міністрів України постановою „Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 17 червня 2020 року № 500 вніс зміни до назви Постанови № 392, пункту 3 Постанови № 392, виклавши його в новій редакції, абзац шостий пункту 6 Постанови № 392 виключив. Крім того, згідно з пунктом 2 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 22 липня 2020 року № 641, пункти 2-8, 11, 12, 12-1-12-3, 13-16 Постанови № 392 визнано такими, що втратили чинність. Оскільки пункт 6 Постанови № 392, яким було затверджено Порядок, втратив чинність, то Порядок також втратив чинність.
Враховуючи наведене, Конституційний Суд вказаним Рішенням закрив конституційне провадження у цій справі в частині відповідності Конституції України (конституційності) положень підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 Постанови № 392, пунктів 10, 17 Порядку згідно з пунктом 5 статті 62 Закону України „Про Конституційний Суд України" - у зв'язку з втратою чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідності Конституції України.
Таким чином, доводи позивача щодо визнання рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі 1-14/2020 неконституційними постанов КМУ щодо карантину, судом не приймаються. Окремі думки суддів Конституційного суду, на які посилається позивач, не можуть враховуватись судом при розгляді справи.
Постановою головного державного санітарного лікаря України № 17 від 09.05.2020 затверджено Тимчасові рекомендації щодо організації протиепідемічних заходів при торгівлі продовольчими (окрім ринків) та непродовольчими товарами на період карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Ці Тимчасові рекомендації розроблені з метою протидії поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) під час торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами та повинні враховуватися суб'єктами господарювання з метою запобігання ускладненню епідемічної ситуації. Допуск відвідувачів та перебування у закладі дозволяється лише у респіраторі або захисній масці, так щоб були покриті ніс та рот.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 41-42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №331/5054/15-ц зроблено висновок, що «відповідно до частин першої і третьої статті 698 ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів. Отже, у законодавстві України щодо регулювання договору роздрібної купівлі-продажу встановлений пріоритет ЦК України перед актами законодавства про захист прав споживачів (див. постанову Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/2159/15-ц)».
У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/2159/15-ц (провадження № 61-28712св18) зроблено висновок по застосуванню частини третьої статті 698 ЦК України та вказано, що «законодавець встановив пріоритет ЦК України в регулюванні договору роздрібної купівлі-продажу; у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів».
За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів (частини перша - третя статті 698 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм дозволяє стверджувати, що по своїй юридичній суті договір купівлі-продажу є імперативно оплатним. Сторони договору купівлі-продажу можуть домовитися про ціну або про спосіб її визначення, або ж буде застосовуватися механізм передбачений статтею 632 ЦК України.
За встановлених обставин справи, відсутні підстави стверджувати, що позивач та відповідач досягли згоди про укладення договору купівлі-продажу.
Крім того, згідно з частинами першою, другою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Частиною 5 цієї статті 633 Цивільного кодексу визначено, що Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Згідно ч.1 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Цивільного кодексу України актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України №641 від 22 липня 2020 року встановлено правила перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті для усіх без виключення осіб із застосуванням засобів індивідуального захисту.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність дискримінації позивача як споживача при відмові укласти договір купівлі-продажу через недотримання ним вимог, встановлених підзаконним нормативно-правовим актом.
Враховуючи те, що не знайшов підтвердження належними та допустимими доказами факт порушення прав та законних інтересів позивача, не доведено протиправність дій відповідачів, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про: визнання дій Відповідача1, Відповідача2, Відповідача3 протиправними по відношенню до позивача при відмові надати товар чи послугу згідно ст.17, 23 Закона України «Про захист прав споживачів», ст. 633 Цивільного кодексу України; зобов'язання Відповідача1, Відповідача2, Відповідача3 скласти договір роздрібної купівлі-продажу з ОСОБА_1 , відповідно до ст. 633 ЦК України (публічний договір).
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Оскільки відшкодування моральної шкоди є похідною вимогою, то відповідно у разі відмови у задоволенню вимоги про визнання дій відповідачів такими, що не відповідають вимогам закону, не підлягає задоволенню і вимога про стягнення моральної шкоди.
Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IVвід 23 лютого 2006року, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010р., остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції, Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (GarciaRuiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
За таких обставин суд приходить до висновку, що законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 немає.
Судові витрати покласти на позивача, згідно п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України.
Представник відповідача ТОВ «АТБ-Маркет», у відповіді на відзив, згідно ч.1 ст.134 ЦПК України, просив суд покласти на позивача фактично понесені судові витрати. Надав суду копію довіреності від 01.12.2020 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію договору про надання правової допомоги від 08.02.2019 року, копію додаткової угоди від 09.02.2021 року, надав суду запереченнях на відповідь на відзив просить покласти на позивача витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 4000 грн. До заперечень на відповідь на відзив представник ТОВ «АТБ-Маркет» надав детальний опис робіт, виконаних ним, просив покласти на позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 гривень., та дозволити надати додаткові докази щодо витрат на професійну правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення.
Подана заява буде розглянута судом в порядку ч.8 ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Копійка-Центр», товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо», товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» про захист прав споживачів - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 15.03.2021 року.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя К.О. Далеко