Справа № 240/198/19 р.
Номер провадження № 2/933/1/21 р.
04 березня 2021 рокуОлександрівський районний суд Донецької області у складі:
головуючого - судді Щербак Ю.В.,
за участі:
секретаря - Осадчої Л.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача- ОСОБА_2 ,
відповідача- ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
представників третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Олександрівської селищної ради - Сорочина А.М., ОСОБА_5 .
Олександрівської державної нотаріальної контори - Звягіної А.Ф.
розглянувши у режимі відеоконферецзв'язку у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, треті особи: Олександрівська державна нотаріальна контора та Олександрівська селищна рада Олександрівського району Донецької області,
Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_6 , яка за життя, 18 грудня 2000 року склала заповіт на користь позивача та заповіла йому земельну частку ( пай), розміром 7,2 умовних га, а також грошові кошти в Ощадбанку.
8 лютого 2019 року позивач отримав свідоцтво про смерть матері та звернувся до Олександрівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом. Того ж дня нотаріус повідомила позивача про існування заповіту від 2 грудня 2016 року на користь відповідача, якому мати заповідала усе наявне їй майно на час смерті. Заповіт посвідчений секретарем Староварварівської сільської ради Олександрівського району Донецької області.
Позивач вважає, що вказаний заповіт не відповідає чинному законодавству та має бути визнаним недійсним з таких підстав. На день складання заповіту заповідач перебувала у важкому стані,у зв'язку із наявною психічною хворобою та не могла усвідомлювати свої дії після перенесеного у 2014 році інсульту. Крім того, на думку позивача, підпис у заповіті підроблений іншою людиною і суттєво відрізняється від підпису спадкодавця, що свідчить про його підробку у заповіті. Також заповіт не враховує обов'язкову частку відповідача як спадкоємця, який є непрацездатною особою, інвалідом 3 групи.
Ухвалою Олександрівського районного суду Донецької області від 18 березня 2019 року за клопотанням позивача забезпечено позов у даній справі та заборонено державному нотаріусу Олександрівської державної нотаріальної контори видавати свідоцтво про право на спадщину,
яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_6 та вчиняти реєстраційні дії щодо реєстрації права власності на спадкове майно ОСОБА_6 .
Ухвалою Олександрівського районного суду Донецької області від 10 квітня 2019 року відкрито провадження по даній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Олександрівського районного суду Донецької області від 16 травня 2019 року Олександрівську селищну раду Олександрівського району Донецької області залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог.
13 червня 2019 року позивач звернувся до суду з клопотанням про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи та посмертної судово- почеркознавчої експертизи та витребування доказів по справі.
Ухвалою Олександрівського районного суду Донецької області від 8 липня 2019 року закрито підготовче провадження по даній справі та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Олександрівського районного суду Донецької області від 16 жовтня 2019 року зупинено провадження по справі на час проведення посмертних судово-психіатричної та судово- почеркознавчої експертиз.
12 лютого 2021 року провадження по справі відновлено у зв'язку із надходженням до суду висновків експертів та продовжено розгляд справи.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Позивач зазначив, що спадкодавець його мати. Вона у 2000 році заповіла йому земельну ділянку, яку він фактично обробляв з 1997 року. За життя матері була досягнута домовленість, що брат позивача - відповідач по справі, отримує будинок, а позивач - землю. Нотаріус повідомив, що мати змінила заповіт у 2016 році та хоче передати спадок відповідачеві. Однак, підписати заповіт мати не могла, бо вона після інсульту у 2014 році не могла пристойно писати , у неї змінився психічний стан, який постійно погіршувався. Так, мати перестала впізнавати своїх дітей, казала, що її ніби-то гукає на роботу бригадир, що помер вже 20 років тому. Стосунки з матір'ю завжди були добрі. Коли брат переїхав жити до матері, відразу ж стосунки погіршилися через наговори брата. Відповідач скористався безпорадним станом матері, забрав її паспорт та сам оформив у 2016 році заповіт, тим більше, що у матері була зламана рука. Позивач наполягав, що мати після інсульту стала неадекватно себе поводити: кудись йшла, нікого не впізнавала, майже не розмовляла. Відповідач погано ставився до матері, не забезпечував належний догляд, лікування, забирав пенсію.
Представник позивача заявив, що складений 2 грудня 2016 року заповіт є недійсним через відсутність у спадкодавця волевиявлення на його складання. ОСОБА_6 розпорядилась своїм майном ще 18 грудня 2000 року. Будучи хворою людиною, у 2016 році, вона не могла свідомо прийняти рішення про складання іншого заповіту, а тому оспорюваний заповіт є недійсним.
Відповідач в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час розгляду справи.
8 травня 2019 року відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому він заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що померла мати дійсно була хворою людиною, однак вона лікувалася та на час підписання заповіту усвідомлювала свої дії і власноруч підписала заповіт, який був посвідчений секретарем сільської ради.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував доводи позивача щодо підписання заповіту іншою особою, заявляючи про безпідставність такого твердження з огляду на додержання вимог закону під час посвідчення заповіту. Представник зазначив, що заповідач проживала в сім'ї відповідача, де отримувала належний догляд, в той час як
позивач, отримавши від матері землю, перестав дбати про неї, що викликало образу та намір змінити заповіт.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Олександрівської державної нотаріальної контори - Звягіна А.Ф. до суду не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності .
Представники третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Олександрівської селищної ради - Сорочин А.М. та ОСОБА_5 заперечень проти позову не заявили.
З'ясувавши обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши докази по справі на підтвердження вказаних обставин, суд приходить до таких висновків.
Згідно ч.1ст.81ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 81 рік, що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Олександрівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 11 грудня 2018 року , актовий запис про смерть № 170 ( а.с. 47).
За життя спадкодавець склала заповіт від 18 грудня 2000 року , за яким у випадку своєї смерті житловий будинок в с. Яковлівка, право на земельну частку ( пай), посвідчене сертифікатом ДН № 0187133 та гроші, що зберігаються в Ощадбанку на цільових рахунках вона заповідала своєму синові - ОСОБА_1 .
2 грудня 2016 року ОСОБА_6 склала заповіт на користь іншого сина - ОСОБА_3 , якому заповідала все майно, що буде їй належати на день смерті ( а.с. 52)
Вказані заповіти були посвідчені секретарями Староварварівської сільської ради Олександрівського району Донецької області Алексєєнко Н.Ф.( 18 грудня 2000 року) і ОСОБА_7 ( 2 грудня 2016 року).
Родинні стосунки ОСОБА_6 та сторін по справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , підтверджено свідоцтвами про народження ( а.с. 60 та 48).
6 лютого 2019 року ОСОБА_3 подав до Олександрівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 ( а.с. 46)
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Олександрівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_6 8 лютого 2019 року.
Згідно довідки головного спеціаліста Олександрівської селищної ради № 87 від 6 лютого 2019 року, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 на день смерті була зареєстрована в АДРЕСА_1 , спільно із ОСОБА_3 ( а.с. 53).
Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії III-ДН № 109842 ОСОБА_6 рішенням сесії Староварварівської сільської ради від 5 квітня 1995 року за № 18 передана у приватну власність земельна ділянка, площею 0,6692 га, що розташована на території АДРЕСА_1 - 0,2500 га і ведення підсобного господарства - 0,4192 га
За випискою з амбулаторної карти, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходилась на диспансерному обліку Комунального підприємства «Олександрівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги Олександрівської районної ради Донецької області» з 1988 року та зверталася за лікуванням.
28 січня 2014 року остання була оглянута сімейним лікарем, діагноз - гостре порушення мозкового кровообігу на фоні церебросклерозу, гіпертензії з лівостороннім геміпарезом. Призначено лікування.
6 травня 2014 року взята на «Д» облік з діагнозом ІХС атеросклеротичний кардіосклероз з гіпертензією НК2Б стан після гострого порушення мозкового кровообігу . Видана довідка через ВКК за № 48 про те, що ОСОБА_6 потребує постійного стороннього догляду.
6 квітня 2015року оглянута сімейним лікарем на дому. Підтверджено попередній діагноз, призначене лікування.
19 вересня 2015 року оглянута сімейним лікарем на дому, діагноз підтверджено, видана довідка ВКК № 380 про потребу хворої у постійному сторонньому догляді.
28 листопада 2018 року підтверджено попередній діагноз, призначене лікування.
9 грудня 2018 року хвора померла, діагноз:хронічна серцево-судинна недостатність, атеросклеротичний кардіосклероз з гіпертензією, ішемічна хвороба серця ( а.с 125).
З матеріалів медичних карток КЗОЗ «Олександрівська лікарня планового лікування» хворої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд встановив , що остання з 1979 року зверталась за медичною допомогою, висловлювала скарги щодо болю в серці, запаморочення, головний біль.
Хвора поставлена на диспансерний облік у 1988 році з діагнозом: ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз з гіпертензією.
Також у медичній картці наявний протокол ВКК № 48 від 5 травня 2014 року за яким зафіксовані скарги хворої на виражену слабкість, відсутність можливості рухів справа, болі в області серця, головний біль. Зафіксовано, що стан хворої тяжкий.
За висновком ВКК, хвора потребує постійного стороннього догляду. Стан після гострого порушення мозкового кровообігу, ішемічна хвороба серця, атеросклероз з гіпертензією.
Надалі, у 2015 році хвора викликала лікаря додому зі скаргами на запаморочення, виражену слабкість, оніміння лівої половини тіла.
За протоколом засідання ВКК № 380 від 17 вересня 2015 року, стан хворої оцінено як середньої тяжкості зі зниженням м'язового тонусу зліва та болями в області серця, головного болю. Хвора потребує постійного стороннього догляду. Стан після гострого порушення мозкового кровообігу, ішемічна хвороба серця, атеросклероз з гіпертензією.
Надалі хворій періодично надавалась медична допомога на дому .
Останній запис в медичній картці зі скаргами на головний біль, запаморочення, загальна слабкість зроблений 28 листопада 2018 року. Діагноз : атеросклеротичний кардіосклероз з гіпертензією.
Смерть хворої зафіксована 9 грудня 2018 року.
Під час проведення судово-почеркознавчої експертизи експертами було заявлено клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи від 3 лютого 2020 року № 5959-5960, про що сторони по справі були повідомлені належним чином.
Суд сприяв сторонам у наданні письмових доказів експерту та ухвалою від 2 квітня 2020 року постановив зобов'язати державного нотаріуса надати до суду примірник заповіту, складеного ОСОБА_6 від 2 грудня 2016 року, який в подальшому, було спрямовано до експерта.
Однак, 10 квітня 2020 року експерт повідомив про неможливість надання висновку, а 11 червня 2020 року експерт звернувся до суду з клопотанням № 3646-3649 про надання матеріалів із зразками почерку померлої, що необхідно для складання висновку судово-почеркознавчої експертизи.
Представником позивача 10 липня 2020 року заявлено про відсутність у позивача додаткових матеріалів, про що був інформований експерт.
31 липня 2020 року експертом повідомлено про неможливість надання висновку за відсутності зразків почерку померлої.
Щодо висновків судово-психіатричної експертизи № 92 від 24 грудня 2020 року, проведеної на підставі матеріалів цивільного провадження та медичної документації, зазначено, що ОСОБА_6 , 1937 року народження, протягом багатьох років виявляла ознаки судинної патології, однак з цього приводу за медичною допомогою практично не зверталася, не спостерігалася, лікування за протоколами не приймала. Вказане може опосередковано вказувати на формування ускладнень, що призвели до гострого порушення мозкового кровообігу у 2014 році. Хвора до моменту підписання заповіту у психіатра не спостерігалася. Однак, у медичній документації наявні відомості щодо ознак інтелектуально - мнестичного зниження у 2015-2017 роках. Серцево-судинна та церебрально-судинна патологія при несприятливому перебігу та відсутності належного спостереження та лікування значним чином впиває на психічні процеси - пам'ять, мислення, розуміння, критику, можливість осмислення ситуації. При наявності виразних органічних змін особистості внаслідок судинної патології та її ускладнень відзначається зниження здатності до узагальнення, порушень мислення та інших психічних функцій. За наявності зазначених змін , особи, як правило, недостатньо орієнтуються, не розуміють юридичних наслідків оформлення документів, приймають рішення про укладання угоди, не розуміючи правових особливостей угоди.
Відтак, ОСОБА_6 , на період складання заповіту 2 грудня 2016 року страждала хронічним психічним захворюванням у вигляді судинної деменції внаслідок гострого порушення мозкового кровообігу 2014 року, церебрального атеросклерозу 3 ст. з артеріальною гіпертензією.
В силу виразності психічного захворювання на момент складання заповіту - 2 грудня 2016 року, ОСОБА_6 за психічним станом не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
За клопотанням сторін судом було допитано таких свідків.
Свідок ОСОБА_7 - секретар сільської ради в судовому засіданні повідомила, що вона дійсно посвідчила заповіт ОСОБА_6 у 2016 році. При цьому свідок пояснила, що заповідача привезли до сільської ради. Остання зайшла самостійно та пояснила, що хоче змінити заповіт, бо нічого не отримала від сина ОСОБА_8 за землю . Пояснила, що хоче заповісти спадок ОСОБА_9 . Свідок розтлумачила норми закону , остання зрозуміла почуте, нормально розмовляла , адекватно сприймала те, що відбувалось навколо. У заповіти підпис поставила особисто ОСОБА_6 .
Свідок ОСОБА_10 - голова сільської ради повідомив, що дійсно ОСОБА_6 за життя проживала в с.Яковлівка Олександрівського району. Зі скаргами до сільської ради вона не зверталась. Була адекватною, як звичайна жінка похилого віку, сиділа біля двору на лаві. Про те, що вона була хворою, свідкові нічого не відомо.
Свідок ОСОБА_11 пояснила, що померла ОСОБА_12 була дружиною її брата. За життя вона дуже любила сина ОСОБА_8 і не могла добровільно та свідомо зробити заповіт на сина ОСОБА_13 , з яким у неї склалися не дуже добрі стосунки. Після інсульту ОСОБА_14 перестала впізнавати людей, жила одна у флігелі, занедбана, голодна, без сторонньої допомоги. Вона була худа, виснажена, її стан не дозволяв їй свідомо скласти заповіт у 2016 році. Своїм майном вона розпорядилася до хвороби, у 2000 році таким чином: ОСОБА_8 - землю, а Саші - будинок.
Свідок ОСОБА_15 пояснив, що проживав в селі з дитинства та знає ОСОБА_6 . Він засвідчив , що у 2015-2016 роках , коли він приїхав у село після декількох років відсутності, зустрів ОСОБА_6 , яка була змарнілою, виснаженою, дуже постарілою. Остання не впізнала свідка, казала, що їде на роботу. Було очевидно, що людина нездорова. В селі люди розповіли, що такий стан у ОСОБА_6 після інсульту.
Свідок ОСОБА_16 пояснила, що вона проживала навпроти ОСОБА_6 та засвідчила, що остання після інсульту вона мала слабке здоров'я, погано ходила, але все розуміла, була при своєму розумі, сама отримувала пенсію.
Допитана свідок ОСОБА_17 пояснила суду, що вона є сусідкою навпроти відповідача та пояснила, що ОСОБА_6 жила з відповідачем у флігелі. Доглядала за нею невістка. У 2014 році ОСОБА_6 перенесла інсульт , після якого вона деякий час лежала, а потім одужала , потроху
ходила з паличкою. Розмовляла, була при здоровому глузді. У 2018 році знову нездужала, перестала ходити. Пенсію вона отримувала сама, рахувала і розписувалася за неї також сама. З 2016 року , ближче до 2018 року , почала говорити, що їй треба на роботу, могла щось забути.
Свідок ОСОБА_18 - пояснила, що працювала листоношею та приносила пенсію ОСОБА_6 , яка отримувала її, могла порахувати, читала, підписувала відомість , все добре розуміла. У 2018 році їй стало гірше, пенсію вже отримувала невістка, вона ж і розписувалась. Ніяких відхилень у психічному стані ОСОБА_6 свідок не помітила.
Свідок ОСОБА_19 пояснила, що померла була її тіткою, за життя вона хотіла «відписати» землю сину ОСОБА_8 . У 2016 році тітка мала поганий стан: нікого не впізнавала, згадувала свого бригадира, який давно помер, родичів не впізнавала, погано розмовляла, бо не мала зубів. Після інсульту вона вже не розуміла що каже, все поривалася йти на роботу. Будучи при своєму розумі, вона ніколи б не позбавила ОСОБА_8 спадщини, бо дуже його любила.
Свідок ОСОБА_20 - онук померлої пояснив, що з дитинства він знав, що бабуся заповіла батькові землю. Батько фактично розпоряджався цією землею весь час. Після інсульту у 2014 році бабуся стала погано говорити , погано ходила та не впізнавала рідних, казала, що має маленького брата.
Оцінюючи такі показання, суд враховує, що свідчення носять суб'єктивний характер, крім того, допитані свідки є родичами та друзями сторін, чим зумовлено деякі розбіжності у поясненнях.
Розглядаючи спір, суд виходить з того, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. ( ст.. 1233 ЦК України)
Відповідно до частин 1-3 статті 1254 ЦК України, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Положеннями ч. 2 статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі..
Відповідно до частини 1 статті 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Згідно із статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За правилами частини 1 статті 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті- за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 17.09.2014 р. у справі № 6-131цс14.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які викладені у п. 16 постанови № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року(пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року(стаття 89 ЦПК України).
Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Відтак, для визнання правочину недійсним за частиною першою статті 225 ЦК України, підставою може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Така правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України № 6-1531цс16 від 28 вересня 2016 року, № 6-9цс12 від 29 лютого 2012 року.
В подальшому вказана позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі № 496/4851/14 ц.
Оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку про те, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 дійсно хворіла на серцево-судинну недостатність, атеросклеротичний кардіосклероз з гіпертензією. З 1988 року вона взята на диспансерний облік з діагнозом : хронічна серцево-судинна недостатність, атеросклеротичний кардіосклероз з гіпертензією, ішемічна хвороба серця, що підтверджено наданими медичними документами та поясненнями свідків і сторін по справі. У 2014 році вона перенесла гостре порушення мозкового кровообігу. За висновками ВКК хвора потребувала постійного стороннього догляду.
За висновком судово-психіатричної експертизи, на момент складання заповіту - 2 грудня 2016 року, ОСОБА_6 за психічним станом не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Зазначений висновок експертизи є категоричним, не викликає сумнівів в його правильності , експертиза проведена відповідною експертною установою на підставі матеріалів цивільної справи та медичних документів хворої та не суперечить іншим доказам у справі.
У своїй позовній заяві позивач як на підставу недійсності оспорюваного заповіту посилається також на те, що він підписаний іншою людиною , однак дана обставина не знайшла свого підтвердження при розгляді справи належними та допустимими доказами.
За наведених вище обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову про визнання заповіту померлої ОСОБА_6 , складеного нею 2 грудня 2016 року недійсним.
Згідно ст.141 ЦПК України, слід стягнути з на користь позивача понесені ним витрати по сплати судового збору за подання позовної заяви - 768,4грн., заяви про забезпечення позову - 384,2 грн.
Стосовно понесених позивачем витрат на правничу допомогу, суд приходить до такого.
Правнича допомога гарантована статтями 8, 59 Конституції України.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) ,а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав
людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим ( рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, п. 269.)
Відповідно до п. 48 Постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Як вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів ОСОБА_1 в суді здійснювалось адвокатом Плясовим О.В. відповідно до Договору про надання правової допомоги від 22 лютого 2019 року та ордеру серії ДН № 069714(а.с.84,86).
Відповідно до поданого розрахунку гонорару за вказаним Договором загальна вартість послуг, наданих адвокатом становить 10000 грн.
Згідно з квитанцією від 7 березня 2019 року, ОСОБА_1 сплатив гонорар в сумі 10000 гривень .
У наданому розрахунку гонорару зазначені процесуальні дії та обсяг виконаних робіт : 1) усна консультація (1год. - 1000 грн.); 2) підготовка запитів, збір документів та необхідних доказів (3 год. - 3000 грн.); 3) складання позовної заяви, заяву про забезпечення позову, складання клопотань (3 год. - 1000 грн.); 4) представництво в суді - 3 засідання - 3000 грн.
Відповідно до п. 3.3. Договору про надання правової допомоги від 22 лютого 2019 року, за надання правничої допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі узгодженому за домовленістю сторін.
Дослідивши перелік наданих послуг та робіт, виконаних в межах договору про надання правничої допомоги, враховуючи складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, віддаленість суду для адвоката , обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значення справи для сторони, суд вважає, з урахуванням вимог розумності та справедливості, встановленим право позивача на відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених ним в сумі 10000 грн. за рахунок відповідача - ОСОБА_3 .
Керуючись ст.ст.145,215,225,1233,1234,1254,1257 ЦК України, ст.ст.4,12,13,81,133, 141,259,263-265,273 ЦПК України,суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, треті особи: Олександрівська державна нотаріальна контора та Олександрівська селищна рада Олександрівського району Донецької області, задовольнити повністю.
Визнати недійсним заповіт, укладений ОСОБА_6 та посвідчений секретарем Староварварівської сільської ради Олександрівського району Донецької області Толстошеєвою Тетяною Ярославівною 02 грудня 2016 року і зареєстрований у реєстрі за № 91.
Відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України, застосовані судом заходи забезпечення позову згідно ухвали суду від 18 березня 2019 року скасувати з дня набрання рішенням законної сили.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви - 768,4грн., заяви про забезпечення позову - 384,2 грн, а разом- 1152,6 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000грн , а всього стягнути - 11152(одинадцять тисяч сто п'ятдесят дві) гривні 60 копійок.
Повний текст рішення суду складено 12 березня 2021 року.
Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , місце реєстрації - АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_3 .
Треті особи:
Олександрівська державна нотаріальна контора, юридична адреса: вул. О. Невського, 3, смт. Олександрівка, Олександрівського району Донецької області,ЄДРПОУ 02888082.
Олександрівська селищна рада Олександрівського району Донецької області, юридична адреса: с.м.т.Олександрівка Олександрівського району Донецької області,вул.Центральна, 15, ЄДРПОУ 04341519.
Суддя Ю.В.Щербак