Справа №522/15267/20
Провадження №2/522/2872/21
09 березня 2021 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
в складі: головуючого судді - Домусчі Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Лисенко А.О.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності
08.09.2020р. позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про припинення права власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване 16.02.2015р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю, на підставі свідоцтва №98 виданого 16.02.2015р.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що згідно постанови Одеського апеляційного суду від 04.02.2020р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 (правонаступник після смерті є ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 , Першого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції визнано недійсним постанову Першого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції Козюка О.М. від 24.12.2014р. та складений ним акт від 24.12.2014р. про передачу стягувачу ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу за виконавчим листом №2-11570/11, виданим 18.02.2013р. Приморським районним судом м.Одеси , належну боржнику ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 1 755 921 грн.; визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, які не відбулися, за №98, видане 16.02.2015 нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю. на ім'я ОСОБА_3 в решті вимог (про скасування державної реєстрації права власності номер запису 8738148 від 16.02.2015р. ) відмовлено.
Проте згідно ч.3 ст.26 Закону України України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в ред. що набула чинності з 16.01.2020р.) у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
На час прийняття рішення суду 04.02.2020р. вже діяла така нова редакція ст.26 Закону ( з 16.01.2020р.), що унеможливлює внесення відомостей до Державного реєстру прав про скасування речового права ОСОБА_2 без наявності судового рішення про припинення його речового права.
Згідно ухвали суду від 11.09.2020р.позо залишено без руху.
15.10.2020р. позивач усунув недоліки шляхом подання позову в новій редакції (а.с.24-28). Ухвалою суду від 23.10.2020р. провадження по справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 30.11.2020р.та витребувано спадкову справу.
20.11.2020р. до суду надійшла копія спадкової справи №394д/2015 до майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.44-115).
25.11.2020р. до суду надійшла заява від відповідачки ОСОБА_2 про ознайомлення зі справою .
30.11.2020р. у зв'язку з знаходженням судді на лікарняному судове засідання відкладено на 25.01.2021р. У зв'язку з неявкою сторін судове засідання відкладено на 28.01.2021р.
27.01.2021р. до суду надійшов від представника відповідача адв. ОСОБА_6 відзив на позов,за яким просить відмовити у задоволенні позову, та зазначивши що позивач фактично зазначив позовні вимоги, які вже були предметом дослідження у суді. Зазначив, що у позовних вимогах по справі №522/5065/15-ц, Позивачем, у тому числі,вже ставилось питання щодо скасування державної реєстрації права власності на таке майно. Рішенням апеляційної інстанції, яке було залишено в силі касаційною інстанцією, його вимоги були частково задоволені, окрім вимог щодо саме скасування державної реєстрації права власності. Як зазначено у рішенні апеляційної інстанції «визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є підставою для скасування державної реєстрації права власності, позов у цій частині задоволенню не підлягає». 09.12.2020 року постановою Верховного суду України по справі №522/5065/15-ц доводи Позивача щодо незаконної відмови апеляційною інстанцією у позові про скасування державної реєстрації права власності були визнанні безпідставними. зазначити, що Позивачем не надається жодних підтверджень щодо його звернення до державного реєстратора чи посадової особа Міністерства юстиції України, що проводять державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до Закону. Крім цього, зазначення позивачем щодо попереднього (орієнтовного) розміру судових витрат на рівні 5000 грн., ні яким чином не обґрунтовані та не має деталізації щодо таких витрат. Таким чином вважаю позовні вимоги безпідставними та такими, що пред'явлені до неналежного Відповідача. Також надав заяву про розгляд справи у їх відсутність.
28.01.2021р. стороні в судове засідання не з'явились, та у зв'язку з правом позивача на відповідь на відзив, судове засідання відкладено на 02.03.2021р.
Від позивача не надійшло відповідь на відзив.
02.03.2021р. сторони в судове засідання не з'явились, про час і місце судового засідання сповіщені належним чином, до суду від позивача, від представника відповідача надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутність.
Згідно до ст.275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, датою складення цього судового рішення 09.03.2021р..
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що Постановою Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 червня 2019 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано недійсною постанову заступника начальника Першого Приморського ВДВС Одеського МУЮ Козюка О.М. від 24 грудня 2014 року, акт від 24 грудня 2014 року про передачу стягувачу ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу за виконавчим листом №2-11570/11, виданим 18 лютого 2013 року Приморським районним судом м. Одеси, квартири АДРЕСА_1 , що належала боржнику ОСОБА_5 ; визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, які не відбулися, видане 16 лютого 2015 року за № 98 нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю. на ім'я ОСОБА_3 , у решті вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 09.12.2020р. касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Одеського апеляційного суду від 04.04.2020р. залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що у зв'язку з наявністю двох виконавчих проваджень щодо стягнення коштів з одного боржника ОСОБА_5 , державною виконавчою службою провадження за виконавчими листами про стягнення на користь ОСОБА_1 , виданого 06 березня 2012 року та ОСОБА_3 , виданого 18 лютого 2013 року, об'єднано в одне зведене виконавче провадження. У процесі примусового виконання за зведеним виконавчим провадженням № 37261086 звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_5 ..
Згідно із частинами шостою і сьомою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закону України «Про виконавче провадження»), у разі, якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові.
Таким чином, нормативно передбачено, що строк, впродовж якого стягувач має письмово повідомити про свій намір залишити за собою нереалізоване майно, обчислюється саме з моменту отримання повідомлення державного виконавця. Отже, для висновку про те, що позивач як стягувач не скористався своїм правом залишити за собою нереалізоване майно у визначений законом строк, має бути встановлено факт отримання ним відповідного повідомлення державного виконавця. Тому доводи відповідача про неврахування судом апеляційної інстанції факту підтвердження направлення такого повідомлення позивачу не свідчать про незаконність оскаржуваного судового рішення.
Доводи про те, що суд апеляційної інстанції не врахував факт невнесення позивачем на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби різницю між початковою вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, є безпідставними, оскільки внесення зазначеної суми відповідно до частини восьмої статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» здійснюється у п'ятнадцятиденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідного повідомлення стягувача про намір залишити за собою нереалізоване майно. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправомірно визнав недійсними документи, які оскаржував позивач, застосувавши норми про недійсність правочину, а також про захист права власності, які не підлягали застосуванню, є необґрунтованими.
Згідно з частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути як правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України), так і інші юридичні факти (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).
У статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені наслідки нереалізації арештованого майна на прилюдних торгах. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження зазначений Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону). Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону України «Про виконавче провадження»). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев'ята статті 62 Закону).
З огляду на зазначене, передбачена статтею 62 Закону України «Про виконавче провадження» процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, що є законними підставами виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України). Однак за своєю правовою природою така процедура разом з відповідними постановою та актом державного виконавця не можуть бути ототожнені з процедурою відчуження майна з прилюдних торгів лише тому, що за результатами проведення прилюдних торгів державний виконавець також складає акт. Таким чином, передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).
Визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов'язків суду.
Такий спосіб судового захисту як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, передбачений у статті 16 ЦК України серед загальних способів захисту цивільних прав та інтересів.
З огляду на зазначене, встановивши неправомірність передання у межах виконавчого провадження спірної квартири одному із стягувачів, що порушило права та законні інтереси іншого стягувача, апеляційний суд прийняв правомірне рішення . Також встановлено, що відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності, апеляційний суд правильно застосував статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої у разі скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, або скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Отже, виходячи з вищевикладеного, скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, є підставою для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав, як і скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав. Таким чином суд погоджується з доводами відповідача, що такі вимоги судом вирішувались, у яких суд відмовив. Проте в даній справі відповідачем є інша особа.
При цьому суд погоджується з доводами позивача про те, що на момент винесення Одеським апеляційним судом постанови від 04.04.2020р. ч.2 ст.26 Закону України була змінена з 16.01.2020р., за якою :
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в ред. що набула чинності з 16.01.2020р.) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що, на відміну від частини 2 статті 26 зазначеного Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:
1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
Таким чином на користь позивача прийнято рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких було проведено державну реєстрацію прав на квартиру за ОСОБА_3 .
Проте позивачем не надано суду належних доказів про відмову державним реєстратором здійснити на підставі цього рішення суду (постанови Одеського апеляційного суду від. 04.02.2020р.) припинення права власності на вказану квартиру за ОСОБА_3 , що було набуто ним на підставі свідоцтва виданого 16.02.2015р. за №98.
При цьому на думку суду для здійснення припинення права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , яке зареєстроване 16.02.2015р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю. на підставі свідоцтва про право власності виданого 16.02.2015рю.за № НОМЕР_1 , позивачу необхідно згідно Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в ред. що набула чинності з 16.01.2020р.) надати до державного реєстратора належним чином завірену копію постанови Одеського апеляційного суду від. 04.02.2020р. з відміткою про набрання законної сили та заяву відповідної форми про проведення реєстраційних дій у паперовій форм разом з документом, що посвідчує особу.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Крім того судом встановлено, що ОСОБА_3 помер та спадкоємцем є його дружина ОСОБА_2 , про що свідчить копія спадкової справи та договір про розподіл спадкового майна від 28.03.2016р. укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , що зареєстрований приватним нотаріусом Арабаджи К.Г. за реєстр. №3-530. Тобто власником квартири на час розгляду справи є відповідачка, за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру на підставі договору про розподіл спадкового майна від 28.03.2016р., а не ОСОБА_3 . Таким чином спосіб захисту позивачем обрано невірно,
Враховуючи викладене суд приходить до висновку про відмову у позовній заяві.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.. 10, 11, 15-16, 203, 204, 207, 526, 530, 545, 549, 612 ЦК України, статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" , ст.ст. 4, 10-13, 19, 43, 49, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 247, 258, 263, 265, 275, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити. .
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 09.03.2021 року.
Суддя Л. В. Домусчі