Справа № 504/3877/19
провадження №2/504/636/21
21.01.2021смт.Доброслав
Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:
головуючої судді - Вінської Н.В.,
за участю секретаря - Білаш А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Доброслав Одеської області цивільну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення шкоди завданою отриманням без належної на те правової підстави грошових коштів,-
Позивач звернувся до суду із позовом у якому просив стягнути з відповідача 2538,40 грн., як шкоди завданою отриманням без належної на те правової підстави; 880,82 грн., як шкоди завданої надлишковою переплатою Єдиного соціального внеску; 380,76 грн., як шкоди завданою надлишковою переплатою податку на доходи фізичних осіб та суму сплаченого судового збору.
У обґрунтування позову зазначив, що з 22.09.2014 року відповідач на підставі наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 №198 від 22.09.2014 зарахований до списків особового складу військової частини та призначений на посаду радіотелефоніста - лінійного наглядача відділення управління взводу управління командира батареї 3 гаубичної самохідно - артилерійської батареї 1 гаубичного самохідно - артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи. Під час проходження військової служби ОСОБА_1 02.05.2015 року самовільно залишив частину. В подальшому при проведені Південним територіальним управлінням внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту (фінансового та відповідності) фінансово-господарської діяльності військової частини польова пошта НОМЕР_2 за період з 01 січня 2014 по 31 грудня 2017 року, згідно складеного звіту від 10 квітня 2018 року № 234/3/2/30/аз було виявлено переплату грошового забезпечення відповідачу з дати самовільного залишення військової частини в сумі 2538,40 грн., що в свою чергу призвело до переплати єдиного соціального внеску на розмір грошового забезпечення в розмірі 880,82 грн. та переплати податку на прибуток фізичних осіб у сумі 380,76 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, просив справу розглянути без його участі, на позові наполягав.
Відповідач в судове засідання не з'явивсяпро причини неявки суду не повідомив, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином.
Відповідно до ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Згідно з ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення заочного рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням вказаного, суд приходить до висновку про наявність підстав у розумінні ч. 1 ст. 280 ЦПК України для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Враховуючи думку представника позивача, викладену в заяві, вивчивши матеріали справи, перевіривши докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 22.09.2014 року відповідач, наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 №94 від 22.09.2014 зарахований до списків особового складу військової частини.
Під час проходження військової служби ОСОБА_1 02.05.2015 року самовільно залишив частину, що підтверджується актом службового розслідування.
Відповідно до роздавальної відомості ОСОБА_1 було нараховано грошове забезпечення в сумі 2538,40 грн. та виплачено у червні 2015 року.
Дана переплата відбулася внаслідок дій відповідача, які мають ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України - самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що з дня самовільного залишення військової частини, відповідач втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця та своїми діями призвів до того, що він без належних правових підстав отримав кошти, у вигляді грошового забезпечення, а отже у позивача виникло право на повернення безпідставно отриманого відповідачем майна та винокло право на безпідставно одержаного грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ "Про військовий обов'язок та військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно до ч. 1 ст. 9 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Ч. 6 ст. 9 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
П. 34.4 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України та деяким іншим особам, затверджена Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260, яка визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, встановлено, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби на строк понад 10 діб, незалежно від причини залишення виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення та поновлюється з дня повернення.
Вищезазначена стаття визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави.
Оскільки зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб, норми ст. 1212 ЦК України мають велике значення для вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану.
Водночас правила ст. 1215 Цивільного кодексу України передбачають, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Верховний Суд України висловив правову позицію в постанові від 02.07.2014 у справі № 6-91цсІ4, що безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат, встановлених абзацом 2 ч. 1 ст. 1215 Цивільного кодексу України, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню.
Правовий аналіз ст.ст. 1212, 1215 ЦК України, зміст цитованого вище правового висновку Верховного Суду України, дає підстави стверджувати про те, що у разі виплати особі без необхідності чи без правової підстави грошової допомоги або якщо відпала підстава для такої виплати, то платнику ці кошти поверненню не підлягають, крім випадків наявності рахункової помилки з боку платника і недобросовісності з боку набувача.
Отже, закон встановлює два випадки при яких здійснюється повернення безпідставно набутої заробітної плати і платежів, що прирівнюються до них, а саме: по-перше, виплата не повинна бути результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, виплата не повинна бути результатом недобросовісності з боку набувача.
Відповідачу було відомо зі змісту статті 407 КК України, що доводилась військовослужбовцям, що до моменту підтвердження факту самовільного залишення ним військової частини, яке відбудеться не раніше ніж через 10 днів з моменту виявлення його відсутності, йому не може бути припинено нарахування грошового забезпечення.
Відповідно абз.7 п.1 ч.1 ст.4 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" за військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно до абз.2 п.1 ч.1 ст.7 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених в абзаці сьомому п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи.
Ч.2 та 5 ст. 9 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування ч бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими :а межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином єдиний внесок сплачується у сумі єдиного внеску обчисленого з нарахованого єдиного внеску на суму грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до зазначеного позивач переплатив суму єдиного внеску, яка була нарахована на розмір грошового забезпечення яке відповідач безпідставно отримав.
Розмір єдиного внеску встановлений ч. 5 ст. 8 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції яка діяла на момент переплати) становить 34,7 %.
Податковий кодекс, який регламентує порядок оподаткування доходів фізичних осіб, у тому числі військовослужбовців, не передбачає звільнення від оподаткування податком на доходи фізичних осіб грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв'язку з виконанням строкової служби (у тому числі осіб, що проходять альтернативну службу), передбачених законом, які виплачуються з бюджету чи бюджетною установою (пл. 165.1.10 п. 165Л ст. 165 Податкового кодексу).
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького Складу (далі - Порядок), який визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами, що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час (проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб.
Грошове забезпечення, що виплачується військовослужбовцям відповідно до ст. 9 Закону № 2011 та установи № 1294, згідно з пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу включається до загального місячного річного) оподатковуваного доходу платника податку як інші доходи та оподатковується за ставками 15%, установленими п. 167Л ст. 167 Податкового Кодексу.
Відповідно до зазначеного позивач переплатив суму податку на доходи Фізичних осіб, який був нарахований на розмір грошового забезпечення яке відповідач безпідставно отримав.
Відповідно до ст. 24 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою ВРУ від 23.06.1995 за № 243/95 ВР, вищий за підлеглістю командир (начальник) перевіряє обґрунтованість притягнення винної особи до матеріальної відповідальності, а також розміру стягуваної суми. У виняткових випадках, з урахуванням матеріального стану винної особи, її сімейних обставин тощо, розмір суми, що підлягає стягненню, може бути зменшено. Розмір стягуваних сум у цьому разі не може бути меншим, ніж це передбачено пунктом 10 цього Положення.
Відповідно до вимог ст. 26 Статуту внутрішньої служби ЗС України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІУ Військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. '
Згідно вимог пункту 2, статті 5 Дисциплінарного статуту ЗС України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV. Стосовно коленого випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Відповідно до пункту 2,3 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженою постановою КМУ 23.06. 1995 N 243/95-ВР, відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України - особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Військова частина НОМЕР_1 , згідно вимог статей 1-3 Закону України "Про правовий режим майна у ЗС України" та статей 1-3 Закону України "Про господарську діяльність у ЗС України", є суб'єктом господарської діяльності ЗС України за рахунок Державного бюджету, веде відокремлене господарство, має самостійний баланс доходів та витрат кодів економічної діяльності, а також відокремлені рахунки в Державному казначействі та ) банківських установі. Майно, матеріальні та грошові засоби є державною власністю (що входять до сфери ) управління Збройних Сил України які закріплені за військовою частиною на праві оперативного управління).
Приймаючи до уваги, що військова частина НОМЕР_1 являється структурним підрозділом Збройних Сил України, а Збройні Сили України відповідно до ст.3 ЗУ «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-ХП підпорядковується Міністерству Оборони України який є центральним органом виконавчої влади і військового і управління, то військова частина НОМЕР_1 є органом виконавчої влади, тобто виконує відповідні функції як орган держави, то шкода завдана діями відповідача не тільки військовій частині НОМЕР_1 , а інтересам держави в цілому.
Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи 1 бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 31.03.89 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», суд має виходити з установленого законом правила про те, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.
Згідно ч. 6 ст. 28 ЦК України - позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди.
Таким чином із урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн. слід віднести на відповідача так як позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 16, 1166 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення шкоди завданою отриманням без належної на те правової підстави грошових коштів - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ), на користь військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 , Держказначейська служба України, МФО 820172, рахунок № НОМЕР_5 ), суму у розмірі 2538,48 грн., як шкоди завданою отриманням без належної на те правової підстави грошових коштів.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ), на користь військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 , Держказначейська служба України, МФО 820172, рахунок № НОМЕР_5 ), суму у розмірі 880,82 грн., як шкоди завданої надлишковою переплатою Єдиного соціального внеску.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ), на користь військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 , Держказначейська служба України, МФО 820172, рахунок № НОМЕР_5 ), суму у розмірі 380,76 грн., як шкоди завданої надлишковою переплатою податку на доходи фізичних осіб.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ), на користь військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 , Держказначейська служба України, МФО 820172, рахунок № НОМЕР_5 ), судові витрати у розмірі 1921,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.
Згідно п.15.5 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: Н.В. Вінська