Справа № 357/12321/20
2/357/78/21
Категорія 57
10 березня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Кривенко О. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недостовірною інформацію, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,-
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі "Facebook" відповідачем була поширена недостовірна інформація, яка носить образливий та наклепницький характер, порушує права позивача. Позивач вказує, що допис, як коментар «Ти краще опиши своє свавілля та бізнес-грабування та вбивання людей в лихі 90, від тебе тоді захищали люди свої сім'ї» є недостовірним. ОСОБА_1 зазначає, що відповідач займає посаду сільського голови в селі Іванівка, її сторінка є доступною для перегляду в необмеженій кількості користувачів мережі Інтернет. Позивач вважає, що відповідач користуючись своїм службовим становищем, опублікувала неправдиву інформацію стосовно позивача, аби жителі даного села не підтримували його активну громадську позицію стосовно неправомірної поведінки брата відповідача - колишнього депутата ОСОБА_3 , який причетний до висушування водойми, внаслідок чого в селі у криницях зникала питна вода. Опублікована інформація порушує особисті немайнові права відповідача та завдає шкоди його гідності, оскільки він проживає в с. Іванівка, яке є невеликим та всі жителі один одного знають, тому вказана інформація шкодить як йому, так і його родині. Неправомірними діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яка виразилась у перенесеному нервовому стресі, викликаному поширенням серед невизначеного кола осіб недостовірної та ганебної інформації. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, а тому позивач просить визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права інформацію з висловлювання: «Ти краще опиши своє свавілля та бізнес-грабування та вбивання людей в лихі 90, від тебе тоді захищали люди свої сім'ї»; зобов'язати відповідача спростувати поширену нею недостовірну інформацію на сторінці мережі "Facebook" та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 10000,00 грн.
Ухвалою судді від 10.12.2020 року позовну заяву було залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 13.01.2021 року було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача, адвокат Червінчик Є.Е., в судовому засіданні позов не визнав.
Суду надано відзив відповідача на позов.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, покази свідка, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що в соціальній мережі «Facebook» на сторінці під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», з кількістью учасників в 5000 осіб, позивач розмістив копії колективних заяв мешканців села Іванівка Білоцерківського району, які адресовані до Узинської ОТГ та прокуратури, щодо злочину відносно довкілля по висушуванню водойми, внаслідок чого в криницях села зникла питна вода. Під розміщеним поширенням було викладено 10 коментарів, 20 реакцій в інший спосіб/смайлики/ та вчинено 4 поширення.
Встановлено що в стрічці після поширення копій колективних заяв мешканців села Іванівка щодо висушування водойми, один із дописів було вчинено відповідачем. Коментар наступного змісту : «Ти краще опиши своє свавілля та бізнес-грабування та вбивання людей в лихі 90, від тебе тоді захищали люди свої сім'ї».
Позивач суду пояснив, що ОСОБА_2 займає посаду сільського голови в селі Іванівка, її сторінка в мережі «Facebook» є доступною для перегляду в необмеженій кількості користувачів мережі Інтернет. Позивач вважає, що відповідач користуючись своїм службовим становищем, публікує дану неправдиву інформацію про ОСОБА_1 , аби жителі даного села не підтримували його активну громадську позицію стосовно неправомірної поведінки брата відповідача - колишнього депутата ОСОБА_3 , який причетний до висушування водойми в селі, внаслідок чого у криницях зникала питна вода. Опублікована інформація порушує особисті немайнові права позивача та завдає шкоди його гідності, оскільки він проживає в с. Іванівка, яке є невеликим та всі жителі один одного знають, тому вказана інформація шкодить йому і його родині. Неправомірними діями відповідача завдано моральну шкоду, яка виразилась у перенесеному нервовому стресі, викликаному поширенням серед невизначеного кола осіб недостовірної та ганебної інформації. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які досі мають місце. Поширена інформація суттєво вплинула на ставлення мешканців села до позивача, підірвала його авторитет та статус добропорядної, добросовісної і чесної людини. Такі дії відповідача суттєво вплинули на здоров'я позивача, внаслідок пережитих сильних нервових страждань, він був змушений звернутись до лікаря зі скаргами на інтенсивний головний і серцевий біль. Позивач вказує, що сума у 10 000 грн. є мінімальною для відшкодування його душевних страждань, відтак, розумною та справедливою.
Представник відповідача заперечуючи позов, суду пояснив, що відповідач ОСОБА_2 визнає, що є користувачем соціальної мережі «Фейсбук» та у вільний від роботи час, розміщує в соціальній мережі свої судження про ті чи інші коментарі учасників соціальної мережі. Відповідач не виключає той факт, що вона могла розмістити в соціальній мережі «Фейсбук» судження з текстом: «Ти краще опиши своє свавілля та бізнес-грабування та вбивання людей в лихі 90, від тебе тоді захищали люди свої сім'ї». При цьому, відповідач не пам'ятає коли та при яких обставинах був зроблений даний коментар та стверджує, що вказані судження не стосуються позивача і його дописів. Відповідач вважає, що долучені, в якості доказів неправомірності дій відповідача фотокопія з коментарями відповідача та позивача є не належним та не допустимим доказами, оскільки він може лише підтверджувати факт написання відповідачем коментаря в соціальній мережі. При цьому, жодним чином не підтверджує обставини на які посилається позивач в позовній заяві, а саме: що даний коментар стосується безпосередньо позивача, часу та дати його написання, обставини при яких він був написаний. На переконання відповідача, стилістика коментарю та застосовані мовні обороти не мають стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти стосовно дій певної особи, що є підставою для висновку про те, що приватний інтерес порушено не було.
Допитана судом в якості свідка ОСОБА_4 , суду показала, що допомагала позивачу оформити до суду позовну заяву. Свідок не є учасником групи у соцмережі «Фейсбук», «ІНФОРМАЦІЯ_2», спірного коментаря не бачила, всі події і обставини спору їй відомі зі слів самого позивача.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Згідно ч. 4 ст.32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Відповідно до ч. 1, 4, 7 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно ч.1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація.
Статтею 299 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації і може звернутися до суду з позовом про її захист. Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи, як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 N 1 ). За загальними правилами цивільно-правової відповідальності за поширення недостовірної інформації зобов'язаними суб'єктами в цих правовідносинах є особи, які (незалежно від наявності їхньої вини) поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, і це порочить честь і гідність чи ділову репутацію або завдає шкоди інтересам фізичних чи юридичних осіб.
Згідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет, чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Відповідно до роз'ясень, викладених у п. п. 6, 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 N 1 при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. При цьому негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Відповідно до ст. 34 Конституції України, яка відтворює положення ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі Конвенція), кожен має право на свободу виявлення своїх поглядів. У свою чергу Європейський суд з прав людини по справі «Лінгенс проти Австрії» (1986 року) доповнив розуміння цього природного права людини, підкресливши, що «необхідно відрізняти факти від оціночних суджень. Наявність фактів можливо довести, а правдивість оціночних суджень ні».
Згідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 N 1 - вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Крім того, відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет належним відповідачем є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК) . Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Доменне ім'я facebook.com є приватним доменним іменем другого рівня в домені соm, який є загальним доменом верхнього рівня. Доменне ім'я facebook.com не відносяться до українського сегменту Інтернет. Адреса facebook не належать до адресного простору українського сегмента мережі Інтернет, адміністрування цих доменних імен в Україні не здійснюється.
Пунктом 18 указаної Постанови роз'яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Таким чином, інформація, яка може бути визнана недостовірною чи негативною, має носити, в першу чергу, стверджувальний характер.
Відповідно до п. 46 Постанови Пленуму ВГС України від 17.10.2012 р. № 12 роздруківки Інтернет - сторінок (web-сторінок) самі по собі не можуть бути доказом у справі. Тому ЗМІ утримуються від публікацій своїх матеріалів у соціальних мережах.
Проаналізувавши зміст оспорюваної позивачем інформації, в контексті досліджених доказів по справі, суд приходить до висновку, що офіційний інтернет - сайт «Facebook» є соціальною мережею, де кожен користувач, без ідентифікації може створити будь - яку сторінку та публікувати тексти, коментарі тощо під вигаданим ім'ям. При цьому, скріни соцмережі «Facebook» могли виготовлятися за допомогою програми типу «Фотошоп».
Таким чином, хоч відповідач і не заперечує поширення вказаної інформації, але заперечує причетність цієї інформації до поширень і дописів саме позивача, відповідач стверджує що розміщена нею інформація не є коментарем на публікацію позивача, не стосується самого позивача.
Позивачем не доведено, що вищезазначена інформація розміщена саме відповідачем та стосується саме ОСОБА_1 і його публікації. Крім того, слід зазначити за смисловою характеристикою і змістом не пов'язані між собою розміщені позивачем колективні заяви мешканців села з обуреннями щодо висушування озера, та допис «Ти краще опиши своє свавілля та бізнес-грабування та вбивання людей в лихі 90, від тебе тоді захищали люди свої сім'ї».
Згідно із п.18 зазначеної Постанови, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Тобто, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту поширення відповідачем інформації, про яку йдеться в позовній заяві.
Відповідно до ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частина 1 ст. 77 ЦПК України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ч. 1 ст. 12, ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Збирання доказів у цивільних не є обов'язком суду, крім випадків передбачених цим Кодексом.
Суду не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач є автором коментаря, розміщеного на сторінці соціальної мережі «Facebook» саме під поширеннями, які вчинив позивач і що вона розповсюдила вказану інформацію саме відносно позивача, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині позову про визнання недостовірною інформацію та зобов'язання вчинити дії, слід відмовити. І як наслідок, не підлягає до задоволення похідна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.
Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в задоволенні позову, сплачена сума судових витрат, у тому числі судовий збір, не відшкодовується позивачеві.
На підставі наведеного та керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 N 1, ст. 3, 32, 34 Конституції України, ст. 201, 277, 297, 299 ЦК України, ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст. 11, 12, 13, 81,133,136,141, 210, 217-246, 258-259, 263-268, 354 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недостовірною інформацію, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду виготовлено та підписано 15.03.2021 року.
СуддяО. Я. Ярмола