Справа № 357/9735/20
2/357/895/21
Категорія 82
09 березня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Тодосієнко О. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №6 м. Біла Церква за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Друга Білоцерківська міська державна нотаріальна контора про звільнення з-під арешту майна,-
ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 . Позивачка звернулась до Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори з метою оформлення своїх спадкових прав, проте нотаріус відмовив їй в посвідченні спадкових прав з тієї підстави, що на майно померлого накладено арешт на підставі постанови ДВС м. Біла Церква за №1525 від 06.10.2006 року, який станом на дату оформлення спадщини не знятий. Вказана заборона накладалась при примусовому виконанні виконавчого листа №2-3231, виданого 08.06.2006 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 боргу в розмірі 1034,00 грн.. Вважає, що накладений арешт на майно обмежує її право вільно володіти, користуватись та розпоряджатись майном на власний розсуд, а саме вступити у спадок, а тому за захистом свого права вона вимушена звернулась до суду із даним позовом. На підставі зазначеного позивач просила суд звільнити з-під арешту невизначене майно, все майно, яке належить ОСОБА_2 , шляхом вилучення (скасування) запису про обтяження 3851235, яке обтяжено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АК №621150 (вх.. 1525, 06.10.2006) Державною виконавчою службою у м. Біла Церква 26.09.2006 року.
Ухвалою суду від 13.11.2020 року було відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач, який належним чином повідомлений про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, своїм правом подати відзив на позовну заяву, у встановлений судом строк, не скористався.
Крім того, клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.
Дослідивши наявні в справі матеріали, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданим 10.05.1990 року відділом ЗАГС Білоцерківського міськвиконкому, позивачка ОСОБА_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Біла Церква Київської області, актовий запис № 968 від 10.05.1990 року є донькою ОСОБА_2 .
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до копії Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №59386745 від 12.02.2020 року, Другою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою, за № 65499504 зареєстрована спадкова справа № 49/2020, спадкодавець ОСОБА_2 , 1957 року народження, дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вбачається із матеріалів справи, позивачка звернулась до Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак нотаріусом було постановлено відмову у вчиненні нотаріальних дій, оскільки на майно померлого ОСОБА_2 накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АК №621150, виданої Державною виконавчою службою м. Біла Церква 26.09.2006 року.
Відповідно до даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта встановлено, що 06.10.2006 року за постановою вх. № 1525 від 06.10.2006 року ДВС у м. Біла Церква за вищезазначеним документом накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що на примусовому виконанні у відділі ДВС у м. Біла Церква перебував виконавчий лист №2-3231, виданого 08.06.2006 року Білоцерківським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 боргу у розмірі 1034,00 грн.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби у м. Біла Церква Томищ В.В. від 26.09.2006 року накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке йому належить.
Позивачка зазначає в позовній заяві, що звернулась до начальника Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Соколовського О.М. із заявою щодо зняття арешту нерухомого майна реєстраційний номер обтяження: 3851235 в зв'язку зі смертю боржника, однак відповіді на звернення не отримала.
Вирішуючи по суті даний спір, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до статті 1 ЗУ «Про виконавче провадження» ( в редакції чинній на час накладення арешту на майно та повернення виконавчого документу стягувачу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частинами 1-4 статті 57 Закону передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна. Проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановленихстаттею 22 цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі№ 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Відповідно до статті 59 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», на яку посилається позивачка ОСОБА_1 у позовній заяві, як на підставу своїх вимог про зняття арешту з майна, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19), орган державної виконавчої служби у справах за позовами осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, може залучатися судом як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
За змістом наведених правових норм та правових позицій Великої Палати Верховного Суду у випадку звернення особи до суду в порядку позовного провадження з вимогою про звільнення майна з-під арешту (зняття арешту з майна) орган державної виконавчої служби не може бути належним відповідачем у такій справі. Вказані позовні вимоги можуть бути пред'явлені до особи, в інтересах якої накладено арешт.
Звертаючись до суду з позовом про зняття арешту з майна, ОСОБА_1 зазначила відповідачем Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), однак вирішення справи без залучення до участі в ній ОСОБА_4 , яка має бути відповідачем у такій справі, є порушенням вимог цивільного процесуального законодавства України, оскільки в такому випадку суд вирішує питання про права і обов'язки особи, яка не бере участі у справі, тому в порушення принципів рівності сторін та змагальності процесу позбавлена можливості давати пояснення по суті спору, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, та заперечення проти доводів і міркувань інших учасників справи.
З урахуванням зазначених вище норм законодавства та встановлених обставин справи, позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо скасування арешту на майно задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд відносить судові витрати за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 317, 319, 321, 391, ЦК України; ст.ст. 12, 13, 51, 141, 259, 263-265 ЦПК України,-
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяБ. І. Кошель