04 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006194 пров. № А/857/14659/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Гуляка В.В., Святецького В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Марцинковської О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року, головуючий суддя - Сасевич О.М., ухвалене о 16:33 год. у м. Львові, повний текст якого складено 19.10.2020 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Львівське комунальне підприємство «Зелене місто», про визнання протиправним і скасування рішення,-
У листопаді 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Виконавчого комітету Львівської МР, третя особа - ЛКП «Зелене місто», в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2018 року №1343 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на будівництво Львівському комунальному підприємству «Зелене місто» механіко-біологічного комплексу перевантаження та переробки твердих побутових відходів на АДРЕСА_1 ».
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідачем було протиправно прийнято оскаржене рішення про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування механіко-біологічного комплексу перевантаження та переробки твердих побутових відходів, зокрема, будівництво й функціонування такого механіко-біологічного комплексу з перевантаження та переробки твердих побутових відходів призведе до заподіяння непоправимої шкоди довкіллю, здоров'ю населенню, яке проживає поблизу місця запланованого будівництва, унеможливить у подальшому нормальну життєдіяльність на зазначених територіях. Більш того, м. Львів входить у п'ятірку міст України з найбільшим рівнем забруднення повітря. Спорудження механіко-біологічного комплексу з перевантаження та переробки твердих побутових відходів буде лише посилювати негативні екологічні явища, збільшуватиметься забруднення атмосферного повітря, ґрунтів, вод. Таким чином, порушуватимуться гарантії на безпечне для життя і здоров'я довкілля, що впливатиме на мешканців наближених до комплексу територій, серед яких є й позивач, котрий мешкає неподалік від запланованого місця спорудження механіко-біологічного комплексу з перевантаження та переробки твердих побутових відходів. При цьому, ОСОБА_1 зазначав, що також безпосередньо порушуватимуться і його майнові та немайнові права, позаяк, він не зможе користуватися належним йому житлом, яке розташоване поблизу проектованого об'єкта.
При прийнятті оскарженого рішення відповідачем не було враховано вимоги Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку», оскільки всупереч його вимог не проведено відповідної оцінки, громадського обговорення та консультацій (відтак, не враховано думку громадськості з даного питання), відповідного інформування про затвердження документа державного планування (містобудівних умов та обмежень).
Також, на думку позивача, затвердження містобудівних умов та обмежень суперечить нормам ДБН Б.2.2.-12:2019, оскільки було узгоджено будівництво комплексу на території площею 9,66 га, в той же час, державні будівельні норми передбачають для підприємства переробки ТПВ не менше 22,5 га.
Позивач також зазначав, що в межах ділянки планованого будівництва знаходиться водний об'єкт, який розташований у межах відведеної земельної ділянки, - р. Полтва, її притока. При цьому, забороняється розташування об'єктів сортування та утилізації побутових відходів у зонах санітарної охорони джерел водопостачання та прибережних смуг водойм.
Крім того, позивач зазначав про суперечність оскарженого рішення виконавчого комітету з положеннями ДБН Б.2.2.-12:2019, які не допускають розміщення нових підприємств та виробництв І- II класу шкідливості в межах населених пунктів, а також промислових, комунальних, сільськогосподарських об'єктів І-ІІ класів санітарної класифікації в межах населених пунктів з високим потенціалом забруднення атмосфери.
На переконання ОСОБА_1 , рішення відповідача не узгоджується й із тим, що для будівництва механіко-біологічного комплексу з перевантаження та переробки твердих побутових відходів було виділено земельні ділянки із земель ЛМКП «Львівводоканал», які використовуються для очисних споруд стічних вод і яких на цей час теж є недостатньо для цієї цілі.
Також позивач звертав увагу, що територія запланованого будівництва є підтопленою, що створює значні ризики при будівництві та експлуатації механіко-біологічного комплексу з перевантаження та переробки твердих побутових відходів.
Також при затвердженні містобудівних умов та обмежень не враховано факт недотримання вимог до санітарно-захисної зони (по відношенню до заводу МБТ).
При прийнятті оспорюваного рішення виконавчого комітету не було взято до уваги невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. А саме, відповідно до плану зонування території відповідна ділянка знаходиться в зоні об'єктів тепломереж, водопостачання, каналізації, газопостачання та зоні озеленених територій. Також, не було розроблено детальний план території, таким чином, будівництво сміттєпереробного заводу не могло відповідати такій містобудівній документації, яка фактично не існувала на час прийняття спірного рішення.
Позивач звертає увагу на те, що при наданні містобудівних умов та обмежень не було виконано вимог щодо погодження містобудівною радою відповідного містобудівного розрахунку, в якому, крім того, не вказана проектна потужність запланованого до спорудження комплексу.
Позивач стверджував, що будівництво механіко-біологічного комплексу перевантаження та переробки твердих побутових відходів на АДРЕСА_1 порушує будівельні норми, вимоги законодавства в сфері містобудування та в сфері екологічної безпеки, що створює безумовну загрозу життю і здоров'ю мешканців даного мікрорайону та в цілому м. Львова, в якому відсутні умови для будівництва такого комплексу.
Позивачем додатково стверджувалось про грубе порушення процедури прийняття оспорюваного рішення виконавчого комітету - за відсутності кворуму, з протиправним членством у виконавчому комітеті померлої особи, за відсутності керуючого справами виконавчого комітету.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Львівського комунального підприємства «Зелене місто» про визнання протиправним і скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2018 року №1343 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на будівництво ЛКП «Зелене місто» механіко-біологічного комплексу перевантаження та переробки твердих побутових відходів на АДРЕСА_1 » відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 (підписана його представником - Петришиним А.М.) оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує наступними аргументами:
- рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2018 року №1343 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень» було прийняте з порушеннями містобудівного законодавства, та у розріз містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам, прийнято без врахування принципу обов'язкового проведення стратегічної екологічної оцінки перед затвердженням містобудівних умов та обмежень, згідно приписів Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку»;
- рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2018 року №1343 суперечить нормам ДБН Б.2.2.-12:2019, оскільки було узгоджено будівництво комплексу на території площею 9,66 га, в той же час, державні будівельні норми передбачають для підприємства переробки ТПВ не менше 22,5 га;
- рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2018 року . №1343 суперечить приписам ДБН Б.2.2.-12:2019, адже ДБН Б.2.2.-12:2019 не допускають розміщення нових підприємств та виробництв І- П класу шкідливості в межах населених пунктів, а також промислових, комунальних, сільськогосподарських об'єктів І-ІІ класів санітарної класифікації в межах населених пунктів з високим потенціалом забруднення атмосфери;
- рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2018 року №1343 суперечить приписам п. 11.2.2. ДБН Б.2.2.-12:2019, оскільки розташування об'єктів сортування та утилізації побутових відходів на рекреаційних територіях, у зонах санітарної охорони джерел водопостачання та прибережних смугах водойм, охоронних зон курортів забороняється;
- рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2018 року №1343 суперечить приписам п. 14.3.1. ДБН Б.2.2.-12:2019, так як розміщення нових підприємств та виробництв І- ІІ класу шкідливості в межах населених пунктів не допускається;
- рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2018 року №1343 суперечить приписам п. 14.3.1. ДБН Б.2.2.-12:2019, оскільки не допускається розміщення промислових, комунальних, сільськогосподарських об'єктів І-ІІ класів санітарної класифікації в межах населених пунктів з високим потенціалом забруднення атмосфери;
- рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2018 року №1343 суперечить приписам визначених у наказі «Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів» №173 від 19.06.1996 року, у якому ідеться, що: «У населених пунктах з незадовільними умовами самоочищення природного середовища (туманоутворення, низькі температурні інверсії і та ін.) і високим потенціалом забруднення атмосфери забороняється розміщувати підприємства І та ІІ класу небезпеки;
- рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2018 року №1343 винесено в супереч прийнятому на громадських слуханнях рішенню від 18.07.2020 року проти будівництва механіко-біологічного комплексу перевантаження та переробки твердих побутових відходів на вул.Пластовій,13;
- рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2018 року №1343, прийнято з порушеннями вимог ч. 1 ст. 25, ч. 4 ст. 26, ч. 4,ч. 5 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також вимог п. 2.4 «Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 07.07.2011 року №109, всупереч плану зонування територій (зонінгу), суперечить вимогам Генерального плану м. Львова, без врахування детального плану територій Личаківського району, на підставі непогодженого розрахунку будівництва; без врахування положень статті 13 Закону України «Про екологічну експертизу», оскільки здійснення державної екологічної експертизи не було проведено відтак не було враховано, з порушеннями процедури голосування, без достатнього кворуму, з врахуванням позиції ч. 6 статті 7 КАС України щодо аналогії закону та аналогії права відповідно Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали подану апеляційну скаргу, вважають оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримали доводи, зазначені у апеляційній скарзі.
Представники відповідача та третьої особи заперечили проти апеляційної скарги, вважають оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представників сторін та третьої особи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Комунальне підприємство «Зелене місто» звернулося до Львівської міської ради зі заявою на ім'я начальника Управління архітектури та урбаністики від 28.11.2018 року №270 (вхідна реєстрація від 28.11.2018 року №2-34721/АП-2401) про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на проектування та будівництво механіко-біологічного комплексу перевантаження та переробки твердих побутових відходів на вул. Пластовій, 13 у м. Львові, одночасно просячи скасувати раніше надані містобудівні умови та обмеження, затверджені рішеннями виконкому від 10.04.2018 року зі змінами від 19.10.2018 року. Як засвідчується описом прийнятих документів, разом із такою заявою було подано копію документів, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою та витягів із Державного земельного кадастру (щодо земельної ділянки площею 6,7007 га з кадастровим номером 4610137200:08:016:0003 на АДРЕСА_1 , земельної ділянки площею 2,9614 га з кадастровим номером 4610137200:08:016:0005), викопіювання з топографо-геодезичного плану, містобудівний розрахунок у довільній формі (виконаний ТОВ «ІП Комфортбуд»), довіреність.
Виконавчий комітет Львівської міської ради на своєму засіданні 07.12.2018 року розглянув таку заяву Комунального підприємства «Зелене місто» та, враховуючи відповідне звернення, містобудівний розрахунок будівництва механіко-біологічного комплексу перевантаження та переробки твердих побутових відходів на АДРЕСА_1 , витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 12.02.2018 року №113598412 та від 22.08.2018 року №135211984, витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.02.2018 року №НВ-4606421812018 та від 09.10.2018 року №НВ-4607871312018, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», прийняв рішення №1343 по суті звернення.
Вказаним рішенням виконавчий комітет, зокрема, затвердив містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва на будівництво Львівським комунальним підприємством «Зелене місто» механіко-біологічного комплексу перевантаження та переробки твердих побутових відходів на АДРЕСА_1 відповідно до додатку (п.1 рішення), дав вказівку Львівському комунальному підприємству «Зелене місто» отримати технічні умови на інженерне забезпечення, розробити проектну документацію на будівництво та провести її експертизу, звернутися в Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові для отримання дозвільних документів, які дають право на початок виконання робіт та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (п.2 рішення), визнав такими, що втратили чинність, попередні рішення виконавчого комітету про надання містобудівних умов та обмежень (п. 3 рішення).
Як установлено судом, про вказане рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2018 року №1343 у вересні 2019 року дізнався ОСОБА_1 , який є мешканцем АДРЕСА_2 ).
При цьому, вважаючи згадане рішення 07.12.2018 року №1343 таким, що порушує його права й інтереси, вважаючи таким, що ухвалене з порушенням вимог закону та всупереч його приписам, звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з відсутності причин для висновку про порушення Виконавчим комітетом Львівської міської ради при наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на будівництво механіко-біологічного комплексу перевантаження та переробки твердих побутових відходів на АДРЕСА_1 чи про наявність підстав для відмови в їх наданні та в прийнятті відповідного рішення виконавчого комітету, про що твердив ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Як встановлено статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 50 Конституції України передбачає, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Частинами 1, 2 статті 55 Конституції України визначено, що рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду.
Статтею 5 КАС України гарантовано кожному право на звернення до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
У відповідності до пункту 8 частини 1 статті 1 Закону, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Як встановлено статтею 29 Закону містобудівні умови та обмеження являються основними складовими вихідних даних разом з технічними умовами та завданнями на проектування.
Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; витяг із Державного земельного кадастру.
Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об'єкта будівництва.
Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.
Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Містобудівні умови та обмеження містять: назву об'єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об'єкта; інформацію про замовника; відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах; максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); мінімально допустимі відстані від об'єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; планувальні обмеження (охоронні зони пам'яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об'єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони); охоронні зони об'єктів транспорту, зв'язку, інженерних комунікацій, відстані від об'єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж. Перелік зазначених умов є вичерпним.
Так, як уже зазначалось раніше, підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є, зокрема, невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Як встановлено статтею 16 Закону до містобудівної документації на місцевому рівні відносяться: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій і детальні плани територій, їх оновлення та внесення змін до них.
Статтями 17 - 19 Закону визначено, що Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
План зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Судом раніше зазначалось, що генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій і детальні плани територій є містобудівної документації на місцевому рівні.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта про те, що за відсутності детального плану території наявні підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, оскільки не лише детальний план території є містобудівною документацією на місцевому рівні.
Матеріалами справи підтверджено, що ухвалами Львівської міської ради від 30.09.2010 року № 3924 та від 01.12.2016 року № 1283 затверджено Генеральний план м. Львова та План зонування території Личаківського району м. Львова (зонінг).
Також матеріалами справи підтверджується, що містобудівні умови та обмеження будівництва механіко-біологічного комплексу перевантаження та переробки твердих побутових відходів на вул. Пластовій, 13 відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема: генеральному плану м. Львова та Плану зонування території м. Львова (зонінгу).
Таким чином, покликання позивача про невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні не знайшло свого підтвердження матеріалами справи.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що проведення стратегічної екологічної оцінки перед затвердженням містобудівних умов та обмежень, відповідно до Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку» не передбачена ст. 29 Закону, що є спеціальною нормою у спірних правовідносинах.
Частина 5 статті 26 Закону №3038-VI встановлює наступний порядок забудови території: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку» документи державного планування - стратегії, плани, схеми, містобудівна документація, загальнодержавні програми, державні цільові програми та інші програми і програмні документи, включаючи зміни до них, які розробляються та/або підлягають затвердженню органом державної влади, органом місцевого самоврядування.
Таким чином, містобудівні умови та обмеження є лише вихідними даними, не відносяться до містобудівної документації, а отже не повинні передбачати процедуру проходження стратегічної екологічної оцінки.
Так, оскаржене рішення № 1343 від 07.12.2018 року, яким затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки в силу вимог ч. 1 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є лише вихідними даними для проектування.
На етапі затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки не може існувати порушень конкретних норм ДБН, санітарних та інших норм, оскільки вони лише створюють передумови (вихідні дані) для створення проектної документації.
Отже, про відповідні порушення норм ДБН Б.2.2.-12:2019, на які вказує позивач, може йтися лише на стадії розробки та погодження проектної документації, а такі покликання позивача є передчасними.
За таких же обставин безпідставними є покликання позивача на порушення відповідачем санітарних норм та правил при затвердженні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.
Суд апеляційної інстанції також вважає необґрунтованим покликання апелянта про те, що рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2018 року №1343 винесено в супереч прийнятому на громадських слуханнях рішенню від 18.07.2020 року проти будівництва механіко-біологічного комплексу перевантаження та переробки твердих побутових відходів на АДРЕСА_1 , оскільки таке рішення передувало проведенню громадських слухань, тому висновки таких слухань не могли бути врахованими при його прийнятті.
Щодо покликань апелянта про порушення відповідачем п. 2.4 «Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 року №109 колегія суддів вважає такі помилковими, оскільки вказаний Порядок втратив чинність 26.12.2017 року на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №289 від 06.11.2017 року, відтак його вимоги на момент прийняття оскарженого рішення (07.12.2018 року) правомірно не враховувались відповідачем на момент прийняття оскарженого рішення
Не знайшли також свого підтвердження покликання апелянта про прийняття оскарженого рішення без врахування положень статті 13 Закону України «Про екологічну експертизу», оскільки Закон України «Про екологічну експертизу» втратив свою чинність 18.12.2017 року, на підставі прийняття Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», тоді як оскаржене рішення прийнято 07.12.2018 року.
Щодо покликання апелянта про недотримання виконавчим комітетом Львівської міської ради положень про кворум при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ст. 53 Закону Украни «Про місцеве самоврядування» основною формою роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є його засідання. Засідання виконавчого комітету скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою (головою районної у місті ради), а в разі його відсутності чи неможливості здійснення ним цієї функції - заступником сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у місті ради - заступником голови ради) в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць, і є правомочними, якщо в них бере участь більше половини від загального складу виконавчого комітету.
Також, як встановлено частиною 5 статті 44 Статуту територіальної громади м.Львова (затверджено ухвалою Львівської міської ради від 07.12.2017 року № 2667) засідання виконавчого комітету проводяться не рідше одного разу на місяць і є правомочними, якщо в них бере участь більше половини від загального складу виконавчого комітету Львівської міської ради.
Ухвалою Львівської міської ради від 06.04.2017 року № 1802 «Про затвердження на посади заступників міського голови, персонального складу виконавчого комітету Львівської міської ради та внесення змін до ухвали міської ради від 26.05.2016 року № 505» визначено кількісний склад виконавчого комітету Львівської міської ради у складі 10 осіб. Одночасно, пунктом 8 вказаної ухвали затверджено персональний склад виконавчого комітету Львівської міської ради: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Як видно з протоколу засідання виконавчого комітету Львівської міської ради № 57 від 07.12.2018 року, в засіданні виконавчого комітету брали участь 6 членів виконавчого комітету.
Таким чином, при прийнятті оскарженого рішення засідання виконавчого комітету Львівської міської ради було правомочним, так як в ньому брало участь 6 членів виконавчого комітету, з загального складу - 10 осіб.
При цьому, у протоколі засідання виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2018 року вказано, що ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте станом на 07.12.2018 року Львівською міською радою не приймалось рішення про виключення зі складу виконавчого комітету ОСОБА_10 .
Невиключення зі складу виконавчого комітету Львівської міської ради ОСОБА_10 на момент прийняття оскарженого рішення не вплинуло на правомочність його засідання та прийняття оскарженого рішення.
Відтак, оскільки оскаржене рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2018 року №1343 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на будівництво Львівському комунальному підприємству «Зелене місто» механіко-біологічного комплексу перевантаження та переробки твердих побутових відходів на вул. Пластовій, 13» прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, то при його прийнятті права позивача не було порушено.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства та обставини справи, судом апеляційної інстанції не встановлено порушень норм чинного законодавства Виконавчим комітетом Львівської міської ради при прийнятті рішення від 07.12.2018 року №1343 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на будівництво Львівському комунальному підприємству «Зелене місто» механіко-біологічного комплексу перевантаження та переробки твердих побутових відходів на вул. Пластовій, 13», таке рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, через що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France" № 17862/91), у справі "Вєренцов проти України"№ 20372/11).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
">Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року у справі №1.380.2019.006194 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. В. Гуляк
В. В. Святецький
Повний текст постанови складено 15.03.2021 року.