Справа № 240/7746/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
15 березня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа - Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
в травні 2019 року позивач звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа - Державна судова адміністрація України, в якому просила суд
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування їй, судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та "Про Державний бюджет України на 2018 рік";
- зобов'язати відповідача перерахувати їй суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн, за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року з врахуванням уже виплачених коштів та виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3723 грн, за період з 01 січня 2018 року по 03 грудня 2018 року з врахуванням уже виплачених коштів.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послалась на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
18 жовтня 2019 року на адресу суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доодів.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28 жовтня 2019 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
29 листопада 2019 ухвалою суду апеляційної інстанції провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі № 200/9195/19-а.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 20201 року провадження у справі було поновлено та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що Указом Президента від 13.05.2009 №319/2009 позивача призначено на посаду судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області (а.с. 9-10).
Наказом Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 29.05.2009 №37/к ОСОБА_1 допущено до виконання обов'язків судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області з 29.05.2009 (а.с.13).
Постановою Верховної Ради України від 27.05.2015 та наказом Новоград-Волинського міськрайонного суду від 27.05.2015 позивача обрано на посаду судді безстроково (а.с.11-12).
На звернення суддів Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області листом від 28.12.2018 №2502/18 відповідач повідомив, що відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року становив 1600 гривень. Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2018 року встановлено в розмірі 1762 гривні. З огляду на зазначене, з 1 січня 2018 року посадовий оклад суддів встановлюється, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1762 гривні. Враховуючи викладене, було внесено зміни до штатних розписів місцевих судів Житомирської області та здійснений відповідний перерахунок суддівської винагороди з 01.01.2018 у серпні 2018 року. Вказано, що перерахунок суддівської винагороди здійснений згідно чинного законодавства (а.с.6).
Водночас, позивач вважає, що починаючи з 01 січня 2017 року розрахункова величина у розмірі 1600 грн та з 01 січня 2018 року у розмірі 17620 грн, що визначена у Законі №1774- УІІІ, який не є спеціальним законом у питаннях правового статусу суддів та судоустрою, суттєво занижено рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад обчислюється не з огляду на правомірні очікування суддів (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини, удвічі нижчої, в зв'язку з чим дії відповідача при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди є неправомірними. Стверджує, що вказане відповідає позиції Конституційного Суду України у рішенні від 4 грудня 2018 року №11- р/2018, яким положення частин 3 і 10 статті 133 Закону № 2453-УІ було визнано неконституційними, у зв'язку з чим звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, нараховуючи і виплачуючи ОСОБА_1 суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року в період з січня 2017 року до грудень 2018 року включно, ТУ ДСА України в Житомирській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Ззгідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб'єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб'єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь та роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч.3 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
З матеріалів справи встановлено, що посадовий оклад судді Новгорад-Волинського районного суду з 01.01.2017 становив 16000 грн, а з 01.01.2018 по 04.12.2018 - 17620 грн.
Водночас, відомостей про проходження ОСОБА_1 кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді у матеріалах справи не має.
Відповідно до п.23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1402 до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ.
Аналізуючи доводи апелянта стосовно протиправності дій відповідача в частині виплати позивачу у 2017, 2018 роках суддівської винагороди виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на відповідний рік, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 133 Закону України № 2453 визначено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 3 статті 133 Закону України № 2453 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ст.ст.7-8 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VІІ у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200,00 гривень; з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00 грн.
Відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3723,00 грн. прожитковий мінімум для працездатних осіб на 2018 рік встановлений у розмірі 1762,00 грн.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2008 в справі № 1-7/2018 (4062/15) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".
Враховуючи зміну розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який у 2017 році становив 1600 грн, а у 2018 - 1762 грн, до штатного розпису місцевих загальних суддів Житомирської області були внесені зміни та з 01.01.2018 здійснено перерахунок суддівської винагороди.
При цьому, пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі Закон №1774-VIII) визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Пунктом 9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього ж Закону передбачено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Суд зауважує, Закон України № 1774 не містить вказівки щодо не застосування п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону до Законів України № 1402 та № 2453.
Згідно з ст.148 Закону України № 1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки кожного місцевого суду визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
За приписами ст.149 Закону України № 1402 суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Частиною 1 статті 51 Бюджетного кодексу України визначено, що здійснення фактичних видатків на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, проводиться лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Таким чином, відповідач по справі може здійснювати виплати в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок розміру суддівської винагороди за спірний період позивачу.
Конституційний Суду України в Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 вказав, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" (заява №10972/05) зазначено, що держава може ввести, призупинити або припинити виплату доплат, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.
Враховуючи те, що видатки на оплату праці суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн в 2017 році та 37230 грн в 2018 році, не були передбачені, відповідно і правові підстави для здійснення такого перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року та з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року з урахуванням вже виплачених коштів відсутні.
При цьому, суд вважає за необхідне також вказати, що таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, позаяк для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2020 року у справі № 200/9195/19-а.
Таким чином, викладені норми та обставини справи свідчать, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди діяло на підставі, в межах і спосіб передбачені Конституцією України та Законами України.
У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Курко О. П.