Справа № 240/16921/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова Оксана Гнатівна
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
15 березня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Шидловського В.Б. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання неправомірною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просив:
- визнати неправомірною бездіяльність Головного управління національної поліції в Київський області в частині ненадання повної та достовірної інформації на запит від 04 вересня 2020 року;
- зобов'язати Головне управління національної поліції в Київський області надати повну та достовірну інформацію на запит від 04 вересня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 04 вересня 2020 року звернувся до Головного управління національної поліції в Київський області із запитом, однак відповіді не отримав. На думку позивача, Головне управління Національної поліції в Київській області проявляє протиправну бездіяльність щодо нерозгляду його заяви, чим порушив вимоги Закону України «Про звернення громадян» та Закону України "Про доступ до публічної інформації".
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірною бездіяльність Головного управління національної поліції в Київський області в частині ненадання повної та достовірної інформації на запит ОСОБА_1 від 04 вересня 2020 року;
Зобов'язано Головне управління національної поліції в Київський області надати ОСОБА_1 повну та достовірну інформацію на запит від 04 вересня 2020 року.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судом встановлено, що 04.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції в Київській області із запитом про надання інформації, у якому просив надати інформацію: «Чи є працівником поліції ГУ НП в Київський області гр. ОСОБА_2 ?; Де знаходився працівник поліції ГУ НП в Київський області ОСОБА_2 04 вересня 2020 року ? На роботі ? У відрядженні ? На лікарняному? У відпустці ? Вихідний ?» (а.с.4).
Зазначений запит 05.09.2020 направлено позивачем на адресу відповідача засобами поштового зв'язку рекомендованим листом (а.с.4).
Відповідно до листа Управління кадрового забезпечення ГУНП в Київській області від 09.09.2020 № 80зі/109/12 «Про надання відповіді» за результатами розгляду запиту повідомлено, що громадянин ОСОБА_2 є працівником підрозділів оперативно - технічних заходів. Відповідно до нормативних документів, які регламентують роботу даних підрозділів (п. 5 Розділу V Положення про Департамент оперативно - технічних заходів Національної поліції України, затвердженого наказом Національної поліції України від 25.11.2015 № 108/ ДСК (у редакції наказу Національної поліції України від 29.11.2017 № 1233 ДСК) та п.5 Розділу V Положення про Управління оперативно-технічних заходів ГУНП в Київській області, затвердженого наказом ГУНП в Київській області від 30.06.2016 № 381 дек зі змінами), а також відповідно до п, 4 Розділу 9 Переліку затвердженого наказом Національної поліції України від 12.10.2018 № 945, інформація про штатну структуру, чисельність та особовий склад підрозділів оперативно-технічних заходів з обмеженим доступом. Враховуючи викладене, вказані обмеження інформації також розповсюджуються на питання, зазначені в п. 2, 3 запиту.
Позивач стверджуючи, що ним не отримано відповідь на запит від 04.09.2020 року, звернувся до суду із даним позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем суду не надано жодних доказів на підтвердження направлення на адресу позивача листа Управління кадрового забезпечення ГУНП в Київській області від 09.09.2020 №80зі/109/12 «Про надання відповіді» (а.с.16) .
Суд зазначив, що у відповіді відповідачем не наведено обґрунтованих підстав для віднесення запитуваної позивачем інформації до інформації з обмеженим доступом саме в розумінні пункту 2 частини першої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації"; не вказано, в якому з перелічених у пункті 1 частини 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам); у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв'язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункту 2 частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації"); чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункту 3 частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації").
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, Головне управління Національної поліції в Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що листом Управління кадрового забезпечення ГУНП в Київській області від 09.09.2020 № 80зі/109/12 «Про надання відповіді» надана відповідь, яка є повністю обґрунтованою, достовірною, повною та такою, що не порушує жодних прав позивача.
У відповіді на запит позивача було зазначено, що ОСОБА_2 є працівником підрозділів оперативно-розшукових заходів.
Апелянт вказує, що відповідно до п. 4 розділу 9 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в системі Національної поліції затвердженого наказом Національної поліції України від 12.10.2018 № 945 відомості у сфері роботи з кадрами службовою є інформація, що розкриває: відомості, що розкривають структуру та штатну чисельність підрозділів кримінальної поліції із функціями оперативної служби, підрозділу швидкого реагування ДВБ підрозділів, уповноважених на проведення оперативно-технічних заходів, підрозділів забезпечення діяльності, пов'язаної з небезпечними матеріалами, оперативно-технічної розвідки, за винятком відомостей, які віднесені до державної таємниці.
Відповідно до п. З ч. 1 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», інформацією з обмеженим доступом є службова інформація.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що листом Управління кадрового забезпечення ГУНП в Київській області від 09.09.2020 № 80зі/109/12 «Про надання відповіді» йому дійсно було повідомлено про те, що запитуваний ним громадянин є працівником підрозділів оперативно-технічних заходів, однак відмовлено в наданні інформації, запитуваної у пунктах 2, 3 запиту, оскільки дана інформація є з обмеженим доступом.
Посилаючись на правильність висновків суду першої інстанції, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як передбачено ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
За частиною другою статті 34 Основного Закону України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону «Про інформацію» від 02.10.1992 року №2657-XII інформація - будь-які відомості або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Основними напрямами державної інформаційної політики є, зокрема, забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних повноважень (стаття 3 Закону №2657-ХІI).
Відповідно до статті 5 Закону №2657-ХІI кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частинами першою, другою статті 7 цього ж Закону визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Згідно із статтею 20 Закону №2657-ХІI за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 21 Закону №2657-ХІI інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон №2939-VI.
Відповідно до статті 1 цього Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до статті 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (стаття 4 Закону №2939-VI).
Відповідно до частини другої статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується, зокрема шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно зі статтею 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" право, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, серед іншого, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Розпорядники інформації зобов'язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації (п.6 ч.1 ст.14 Закону України "Про доступ до публічної інформації").
Статтею 19 цього ж Закону визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Згідно з положеннями частини першої, четвертої статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Отже, Законом України "Про доступ до публічної інформації" встановлений чіткий порядок надання публічної інформації на запит. Також вказаним законом передбачена відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації, у тому числі, за несвоєчасне надання інформації.
Згідно статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
Як встановлено з матеріалів справи, за результатами розгляду запиту позивача від 04.09.2020, листом Управління кадрового забезпечення ГУНП в Київській області від 09.09.2020 № 80зі/109/12 «Про надання відповіді» його повідомлено, що громадянин ОСОБА_2 є працівником підрозділів оперативно - технічних заходів. Відповідно до нормативних документів, які регламентують роботу даних підрозділів (п. 5 Розділу V Положення про Департамент оперативно - технічних заходів Національної поліції України, затвердженого наказом Національної поліції України від 25.11.2015 № 108/ ДСК (у редакції наказу Національної поліції України від 29.11.2017 № 1233 ДСК) та п.5 Розділу V Положення про Управління оперативно-технічних заходів ГУНП в Київській області, затвердженого наказом ГУНП в Київській області від 30.06.2016 № 381 дек зі змінами), а також відповідно до п, 4 Розділу 9 Переліку затвердженого наказом Національної поліції України від 12.10.2018 № 945, інформація про штатну структуру, чисельність та особовий склад підрозділів оперативно-технічних заходів з обмеженим доступом. Враховуючи викладене, вказані обмеження інформації також розповсюджуються на питання, зазначені в п. 2, 3 запиту.
Жодних доказів на підтвердження направлення на адресу позивача вказаного листа відповідачем суду не надано.
Водночас, у відзиві на апеляційну скаргу сам позивач зазначає, що листом Управління кадрового забезпечення ГУНП в Київській області від 09.09.2020 № 80зі/109/12 «Про надання відповіді» йому дійсно було повідомлено про те, що запитуваний ним громадянин є працівником підрозділів оперативно-технічних заходів, однак відмовлено в наданні інформації, запитуваної у пунктах 2, 3 запиту, оскільки дана інформація є з обмеженим доступом.
Оцінюючи доводи відповідача про те, що запитувана позивачем інформація є інформацією з обмеженим доступом, колегія суддів виходить з наступного.
За правилами ч.1 ст. 6 Закону №2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1)конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (частина друга статті 6 Закону № 2939-VI).
Стаття 9 Закону № 2939-VI до службової відносить інформацію:
1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці (частини перша цієї статті).
Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону (частина друга статті 9 Закону № 2939-VI).
Згідно з ч.3 ст. 9 Закону № 2939-VI перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 грудня 2019 року у справі №9901/249/19 висловила наступний правовий висновок: "Належність запитуваної інформації до службової на підставі статті 9 Закону № 2939-VІ не є єдиною підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається за умови застосування її розпорядником у сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ".
Вимоги п. 1-3 ч.2 ст. 6 Закону № 2939-VІ є "трискладовим тестом", який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації").
Згідно пункту 6.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» з відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися: 1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону №2939-VІ інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам); 2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв'язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону №2939-VІ); 3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ).
При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину (ч. 5 ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації").
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав «трискладового тесту» означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою. Тому якщо під час розгляду справи в суді буде з'ясовано, що відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію розпорядник не застосовував «трискладового тесту» або застосував його лише частково, то це є підставою для визнання такої відмови розпорядника протиправною. У такому разі суд також може зобов'язати розпорядника інформації повторно розглянути запит і надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням «трискладового тесту» відповідно до частини другої статті 6 Закону №2939-VІ.
Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації, є застосовування до такої інформації "трискладового тесту".
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18 (провадження № 11-840апп18).
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.05.2018 року по справі № 800/592/17, таке обмеження можливе при дотриманні всіх указаних вимог. Відповідність одному із зазначених критеріїв не відносить інформацію до службової (конфіденційної). Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих у частині другій статті 6 Закону № 2939 трьох вимог означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Разом з тим, відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону №2939-VI відмова в задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, наведених у пунктах 1-3 частини другої статті 6 цього Закону.
Суд звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону №2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту». Отже, доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається саме на розпорядника публічної інформації.
Отже, право особи на отримання публічної інформації включає в себе право на доступ до публічної інформації шляхом надання розпорядником інформації достовірної, точної та повної інформації на запит особи. Ненадання інформації на запит або надання інформації, яка не відповідає зазначеним критеріям достовірності, точності та повноти, по своїй суті, є відмовою у наданні публічної інформації.
В даному випадку, з огляду на відповідь на запит позивача, жодних доказів про застосування «трискладового тесту» до запитуваної інформації відповідь на інформаційний запит про надання публічної інформації від 04.09.2020 не містить.
Суд першої інстанції вірно зауважив, що у відповіді (листі від 09.09.2020) відповідачем не наведено обґрунтованих підстав для віднесення запитуваної позивачем інформації до інформації з обмеженим доступом саме в розумінні пункту 2 частини першої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації"; не вказано, в якому з перелічених у пункті 1 частини 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам); у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв'язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункту 2 частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації"); чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункту 3 частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації").
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою відновлення порушених прав позивача слід зобов'язати відповідача Головне управління національної поліції в Київський області надати повну та достовірну інформацію на запит від 04 вересня 2020 року.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відповідно до вимог ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 15 березня 2021 року.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Шидловський В.Б. Капустинський М.М.