Справа № 826/15169/18 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
15 березня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління ДПС у Черкаській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішень,-
Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, Державної фіскальної служби України в якому просило:
-визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Черкаській області № Ю 13251-17 від 05.06.2018 року про сплату боргу(недоїмки);
-визнати протиправним та скасувати рішення ДФС України № 24222/6/99-99-11-02-02-25 від 23.07.2018 року про результати розгляду скарги ;
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2019 року позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що оскільки строк виконання зобов'язань зі сплати єдиного внеску у позивача настав після введення мораторію, відповідно дія мораторію на виконання цих зобов'язань зі сплати єдиного внеску не поширюється.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено в порядку письмового провадження з "18" липня 2019 р.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2019 року задоволено клопотання Головного управління державної фіскальної служби у Черкаській області та зупинено провадження у справі № 826/15169/18 до набрання чинності постановою у справі №2340/4157/18.
Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 2340/4157/18 касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області задоволено.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року скасовано, в позові Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено.
У березні 2021 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду від ГУ ДПС у Черкаській області надійшло клопотання про поновлення провадження у справі та заміни відповідача у справі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року поновлено апеляційне провадження у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління ДФС у Черкаській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішень та замінено Головне управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Черкаській області.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ПАТ «Черкасиобленерго» здійснює ліцензовану діяльність з передачі та постачання електричної енергії в межах усієї Черкаської області, є страхувальником та платником єдиного внеску.
05.06.2018 року ГУ ДФС у Черкаській області винесено ПАТ «Черкасиобленерго» податкову вимогу № Ю 13251-17 про сплату боргу (недоїмки), в якій позивачу нараховано штраф та пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (далі по тексту - оскаржувана вимога).
Не погоджуючись з оскаржуваною вимогою, 22.06.2018 року ПАТ «Черкасиобленерго» звернулося до вищестоящого органу доходів і зборів - ДФС України, зі скаргою № 4999/09-03, в якій просила скасувати оскаржувану вимогу.
Рішенням ДФС України № 24222/6/99-99-11-02-02-25 від 23.07.2018 року про результати розгляду скарги, позивачу відмовлено у задоволенні скарги, а податкову вимогу № Ю 13251-17 про сплату боргу (недоїмки) залишено без змін (далі - оскаржуване рішення про результати розгляду скарги).
Позивач, вважаючи протиправними оскаржувану вимогу та оскаржуване рішення про результати розгляду скарги, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів
Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов виходив з того, що боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, зміст апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як було встановлено судом першої інстанції, ПАТ «Черкасиобленерго» перебуває у судовій процедурі банкрутства, порушеній згідно з ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 у справі № 01/1494, якою одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Згідно з рішенням, з приводу правомірності якого виник цей спір, контролюючим органом до позивача застосовано штрафні санкції та нарахована пеня у відповідному розміру за невиконання/неналежне виконання зобов'язань щодо сплати єдиного внеску.
При цьому, обставини щодо невиконання/неналежного виконання зобов'язань щодо сплати єдиного внеску, так само як і розмір застосованих штрафних санкцій та нарахованої пені, позивачем не заперечувались під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій.
19 січня 2013 року набрав чинності Закон № 4212-VI, яким Закон № 2343-ХІІ, викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4212-VI (цим пунктом розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4212-VI, доповнено згідно із Законом від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Такий зміст пункту 1-1, однак, не означає, що він поширює дію тільки на справи, які розглядаються господарськими судами. Інше суперечило б суті закону як нормативно-правового акта, який обов'язковий для всіх учасників суспільних відносин, поведінку кого він регулює, а також для всіх суб'єктів правозастосування.
Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі № 2343-ХІІ в редакції, чинній до 19 січня 2013 року, регулювалися нормами статей 1 і 12. Так, згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 цього Закону, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього ж Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Не змінилося правове регулювання правового режиму мораторію на задоволення вимог кредиторів Законом № 2343-ХІІ в редакції Закону № 4212-VI, чинній з 19 січня 2013 року.
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 19 Закону № 2343-ХІІ (в редакції Закону № 4212-VI), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Абзацами третім, четвертим частини третьої цієї статті встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
Окремо в частині п'ятій цієї статті міститься застереження, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.
Постановою від 23 жовтня 2019 року, ухваленою Верховним Судом у складі колегії суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в адміністративній справі № 2340/4157/18 за позовом ПАТ «Черкасиобленерго» до ГУ ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення (вимоги про сплату боргу (недоїмки)), скасовано рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019, а в позові відмовлено.
Правовий висновок Верховного Суду за результатами розгляду адміністративної справи № 2340/4157/18 полягає в тому, що встановлена нормою абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19.01.2013) заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов'язання боржника (зобов'язання, які виникли після цієї дати). Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов'язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов'язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак, стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом. Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосування норми до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 580/251/19, від 05 грудня 2019 року у справі № 2340/4909/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 2340/4992/18.
Також, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 826/3106/18, колегія суддів зазначила: «За такого правового регулювання спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов'язання (зобов'язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов'язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов'язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.».
Таким чином, враховуючи правові висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що застосування до ПАТ «Черкасиобленерго» штрафних санкцій та нарахування пені згідно з рішенням від 05.06.2018 року № Ю 13251-17 та рішення № 24222/6/99-99-11-02-02-25 від 23.07.2018 року про результати розгляду скарги є правомірним, а відтак, правові підстави для їх скасування відсутні.
Крім того, слід зазначити, що рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.
За результатами адміністративного оскарження, вимогу ГУ ДФС у Черкаській області № Ю 13251-17 про сплату боргу (недоїмки) залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Таке рішення саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Верховного Суду у постановах від 24.06.2019 у справі №826/11001/15, від 27.04.2020 у справі №360/1050/19, від 03.04.2020 у справі №826/4114/18.
Відтак, відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення ДФС України № 24222/6/99-99-11-02-02-25 від 23.07.2018 року про результати розгляду скарги.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Головного управління ДПС у Черкаській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішень.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 317, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2019 року - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2019 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма