Справа № 640/25057/19 Суддя (судді) першої інстанції: Балась Т.П.
12 березня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Степанюка А.Г., секретар судового засідання Романович І.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима» до Національного банку України про визнання протиправним та скасування розпорядження,
16.12.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима» (далі - позивач) звернулося з позовом до суду до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 29.10.2019 №2157.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договори відступлення прав вимог не є договорами факторингу, а тому оскаржуваним розпорядженням відповідач помилково застосував до цих правочинів норми законодавства, які регулюють відносини факторингу, що призвело до винесення незаконного рішення про застосування заходу впливу до позивача. Укладаючи договори відступлення прав вимоги, позивач не отримував, не мав на меті та не здійснював фінансування банку за плату, не отримував кредитування від банку, фінансування за плату та кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю «Феномен Солюшнз».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з підтвердження матеріалами справи того, що позивач відступив право вимоги товариству, яке не є фактором відповідно до вимог Закону України від 12.07.2001 №2664-ІІІ та Цивільного кодексу України. У зв'язку з цим позивач не мав права здійснювати відступлення права грошової вимоги, не надаючи фінансових послуг з факторингу, відповідно ТОВ «Феномен Солюшнз» не могло виступати фактором в силу вимог Закону України від 12.07.2001 №2664-ІІІ та Цивільного кодексу України.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом не досліджувались обставини укладення ТОВ «Фінансова компанія «Проксима» договору відступлення прав вимог від 21.09.2018 та не встановлено природу цього договору, внаслідок чого не встановлено факту укладання договору факторингу і не спростовано доводів позивача укладення договору цесії. Доводи та факти ТОВ «Фінансова компанія «Проксима» судом не оцінювались взагалі та повністю проігноровані, а також не були спростовані судом.
Укладення ТОВ «Фінансова компанія «Проксима» договорів відступлення прав вимог від 21 вересня 2018 року та від 19 грудня 2018 року є нічим іншим, ніж спосіб набуття/припинення прав кредитора у кредитному договорі, стороною якого може бути позивач як фінансова установа та в жодному разі не може розглядатися як здійснення окремого виду фінансових послуг - факторингу.
Згідно із статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положення глави 71 Цивільного кодексу України не містять норм щодо нікчемності договору кредиту, у разі відступлення прав вимог за таким договором не фінансовій установі. На даний час договір відступлення прав вимог від 19 грудня 2018 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Проксима» та ТОВ «Феномен Солюшинз» не визнаний в законному порядку недійсним або удаваним. Таким чином, висновок суду щодо неправомірності його укладення сторонами як підстава для винесення протиправних рішень відповідача не ґрунтується на законі та зроблений з помилковим застосуванням норм матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтовані, просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач вказує, що по-перше, ТОВ «Феномен Солюшнз», яке виступило фактором за спірним договором відступлення права вимог, не було наділене спеціальною правосуб'єктністю, що є необхідною умовою договору факторингу. По-друге, предметом договору про відступлення права вимоги від 19.12.2018, укладеного між позивачем та ТОВ «Феномен Солюшнз», є право саме грошової вимоги, що притаманне договору факторингу та є його визначальною ознакою, що відрізняє його, зокрема, від цесії. По-третє, плата договором (розмір винагороди фактору) була виражена у формі різниці між реальною ціною (26408884,14 грн.) та ціною у договорі (10000000,00 грн.), що свідчить про наявність фактичного фінансування та є визначальною та основною ознакою договору факторингу. По-четверте, оскаржуване розпорядження прийнято у межах повноважень, на підставі та у спосіб визначений законом.
Відповідно до статті 311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result) Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима» зареєстрована юридичною особою приватного права за кодом ЄДРПОУ 41868410, є суб'єктом господарської діяльності, фінансовою установою, основним видом діяльності якого є інші види кредитування (код КВЕД 64.92).
23.08.2019 та 17.09.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима» направлено запити щодо надання інформації та документів.
Листом від 24.09.2019 за вх. № 8805/ФК позивачем надано відповідачу витребувані останнім документи, а також надані відповідні письмові пояснення.
Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима» вимог законодавства у сфері фінансових послуг, а саме, частини 2 статті 2, частини 5 статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», пункту 14 розділу І Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 № 41, що зафіксовано в акті про правопорушення, вчинені Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима» на ринку фінансових послуг від 02.10.2019 №1636/16-4/15.
В акті перевірки зазначено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима» укладено договори про відступлення права вимоги з Товариством з обмеженою відповідальністю «Феномен Солюшзн», яке не є банком або іншою фінансовою установою, які відповідно до закону мають право здійснювати факторингові операції (ліцензій та/або інших дозволів на надання фінансових послуг не отримував), тобто не може бути фактором за договором, а Товариство, відповідно до вимог ЦК України не мало права відступати або зобов'язатись відступити Товариству з обмеженою відповідальністю «Феномен Солюшзн» своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) набуте за договором про відступлення права вимоги, укладеного між Публічним акціонерним товариством «МТБ Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима» від 21.09.2018, що є порушенням позивачем глави 73 Цивільного кодексу України; частини 2 статті 2 та частини 5 статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», пункту 14 розділу І Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 №41.
29.10.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на підставі акта перевірки №1636/16-4/15 від 02.10.2019 прийнято розпорядження №2157 від 29.10.2019 «Про застосування заходу впливу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима», яким зобов'язано товариство усунути порушення законодавства про фінансові послуги, а також повідомити Нацкомфінпослуг про усунення порушення з наданням підтверджуючих документів у термін до 19.11.2019 включно.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг перебуває у процесі припинення. У зв'язку із набранням 01.07.2020 чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг» від 12.09.2019 №79-ІХ, з 1 липня 2020 року Національний банк України є правонаступником Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у здійсненні повноважень та виконанні функцій з державного регулювання та нагляду у сфері ринків фінансових послуг у межах повноважень, встановлених Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Судом першої інстанції також встановлено, що 27.09.2005 між Відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк» та Приватним акціонерним товариством «Свічколап трейдінг» укладено кредитний договір №76/К, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику на поповнення обігових коштів, фінансування витрат на ремонт виробничих і офісних приміщень, кредит, придбання нерухомого майна у вигляді кредитної лінії з лімітом заборгованості 1500000,00 доларів США з 27.09.2005 і терміном погашення до 28.09.2010 включно, із сплатою 14,5% річних за фактичний період користування кредитними коштами (із розрахунку 360 календарних днів у році) від фактичної суми заборгованості за кредитом, а позичальник зобов'язався на умовах, в розмірі та в строки, встановлені в цьому договорів, повернути Банку кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами, а також сплатити пенсі та штрафи, які передбачені умовами цього договору. (пункт 1.1. договору).
21.09.2018 між Публічним акціонерним товариством «МТБ Банк», яке є правонаступником по всім правам та зобов'язанням Відкритого акціонерного товариства «Морський транспортний банк» (Кредитор), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима» (Новий Кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (далі по тексту - договір №1), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених договором, Кредитор відступає за плату Новому Кредитору належні йому права Вимоги за Кредитним договором, а Новий Кредитор заміняє Кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі, та приймає на себе всі його права та обов'язки за Кредитним договором №76/К від 27.09.2005. Новий Кредитор сплачує Кредитору вартість Прав вимоги.
Відповідно до пункту 2.2 договору №1 в дату відступлення Прав вимоги Кредитор вважається таким, що відступив, а Новий Кредитор таким, що набув Права вимоги до боржника та набув усіх прав та обов'язків сторони - кредитора за кредитним договором.
Згідно пункту 3.1. договору №1 загальна вартість прав вимоги за договором становить 8000000,00 грн., яку новий Кредитор згідно пункту 3.2. договору зобов'язався сплатити Кредитору загальну вартість права вимоги протягом 90 днів з дати підписання цього договору шляхом безготівкового переказу грошових коштів на рахунок кредитора.
Абзацом 2 пункту 2.2. договору №1 передбачено, що з дати відступлення права вимоги Новий Кредитор вправі самостійно розпоряджатися правом вимоги на власний розсуд без згоди Кредитора.
19.12.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима» (Кредитор) та ТОВ «Феномен Солюшнз» (Новий кредитор) уклали Договір відступлення права вимоги (далі по тексту - Договір №2).
Згідно пункту 1.1 Договору №2 в порядку та на умовах визначених договором, Кредитор відступає за плату Новому Кредитору належні йому права Вимоги за Кредитним договором, а Новий Кредитор заміняє Кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі, та приймає на себе всі його права та обов'язки за Кредитним договором №76/К від 27.09.2005. Новий Кредитор сплачує Кредитору вартість Прав вимоги.
Згідно пункту 3.1. договору № 2 загальна вартість прав вимоги за договором становить 10000000,00 грн., яку Новий Кредитор згідно пункту 3.2. договору зобов'язався сплатити Кредитору загальну вартість права вимоги протягом 2 (двох) днів з дати підписання цього договору шляхом безготівкового переказу грошових коштів на рахунок кредитора.
Абзацом 2 пункту 2.2. договору №2 передбачено, що з дати відступлення права вимоги Новий Кредитор вправі самостійно розпоряджатися правом вимоги на власний розсуд без згоди Кредитора.
Не погоджуючись з розпорядженням відповідача №2157 від 29.10.2019 позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2008 у справі №1-30/2008 за конституційним поданням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України щодо офіційного тлумачення положень пункту 11 частини першої статті 36 Закону України «Про страхування», пункту 4 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 №2664-III засади створення і функціонування фінансового ринку встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України). Закон №2664-III безпосередньо визначає, що «фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності».
Пунктами 1 та 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 №2664-ІІІ (далі - Закон №2664-ІІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) визначено, що:
- фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України;
- фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Відповідно до частин 1,2 статті 2 Закону №2664-ІІІ цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг. Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.
Згідно частини 1 статті 4 Закону №2664-ІІІ передбачено, що фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) торгівля валютними цінностями; 4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ коштів; 9) послуги у сфері страхування та у системі накопичувального пенсійного забезпечення; 10) професійна діяльність на ринку цінних паперів, що підлягає ліцензуванню; 11) факторинг; 11-1) адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах; 12) управління майном для фінансування об'єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»; 13) операції з іпотечними активами з метою емісії іпотечних цінних паперів; 14) банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється.
Аналіз наведених норм дає дійти висновку, що фінансова установа під час здійснення своєї діяльності може надавати виключно фінансові послуги за переліком, визначеним у статті 4 Закону № 2664-ІІІ, а надання інших фінансових послуг, не включених до цього переліку, забороняється.
Оскільки основним видом діяльності позивача є надання фінансових послуг за кодом 64.92 інші види кредитування, відтак позивач є фінансовою установою у розумінні пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №2664-ІІІ, відповідно його виключним видом діяльності є надання фінансових послуг, у тому числі з факторингу.
Порядок надання послуг з факторингу визначений частиною 5 статті 5 Закону №2664-ІІІ, відповідно до якої фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.
Згідно з абзацом 1 пункту 14 розділу І Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 №41, вимоги, установлені законодавством України щодо діяльності, пов'язаної з наданням відповідних видів фінансових послуг, повинні виконуватися фінансовою установою протягом усього строку перебування в Реєстрі.
Зобов'язання за договором факторингу регулюються главою 73 Цивільного кодексу України.
Статтею 1083 Цивільного кодексу України встановлено, що наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.
Статтею 1077 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно з статтею 1079 Цивільного кодексу України Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач відступив право вимоги товариству, яка не є фактором відповідно до вимог Закону України від 12.07.2001 №2664-ІІІ та Цивільним кодексом України, що свідчить про те, що позивач не мав права здійснювати відступлення права грошової вимоги не надаючи фінансових послуг з факторингу, відповідно, ТОВ «Феномен Солюшнз» не могло виступати фактором в силу вимог Закону України від 12.07.2001 №2664-ІІІ та Цивільного кодексу України.
Одночасно суд першої інстанції відзначив, що твердження позивача щодо правової природи та відмінностей між договором факторингу та договором відступлення права вимоги (цесії), не спростовують встановлених судом обставин.
Однак колегія суддів, погоджуючись з рішення суду першої інстанції, вбачає наявність підстав для надання більш розширеної юридичної оцінки спірним правовідносинам, ніж була надана судом попередньої інстанції.
Колегія суддів погоджується з твердженням позивача, що для цілей регулювання цивільного та господарського оборотів певні операції можуть кваліфікуватися і як послуги факторингу, і як відступлення права вимоги (цесія).
В той же час, розмежування договорів факторингу та відступлення права вимоги вже було предметом аналізу Верховного Суду, зокрема у справах № 909/968/16, 826/15098/16, 826/15098/16, 826/16652/15, 916/2005/17.
В постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у Цивільному кодексі України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. З аналізу статей 512-518 ЦК України слідує, що відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
Разом з тим, в силу вимог частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини п'ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність», суб'єктний склад у договорі факторингу становить три сторони, якими є - клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності; фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
За приписами статті 350 ГК України та статей 1, 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Проте, предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
Отже, при цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Як було встановлено судом першої інстанції договір №1 укладено між Публічним акціонерним товариством «МТБ Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима», а отже є двостороннім. При цьому, згідно пункту 3.1. цього договору загальна вартість прав вимоги, тобто ціна договору, становить 8000000,00 грн.
Договір №2 укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима» та ТОВ «Феномен Солюшнз», відтак договір також є двостороннім. В той же час, згідно пункту 3.1. цього договору загальна вартість прав вимоги, тобто ціна договору, становить 10000000,00 грн.
Вказане беззаперечно свідчить, що вартість придбання за договором №1 є меншою за вартість у договорі №2, відповідно не є номінальною.
Зважаючи на те, що у спірних правовідносинах передача права вимоги здійснювалась не «за номінальною вартістю» та зі стягненням додаткової плати у розмірі 2000000 грн., існування правовідносин факторингу є беззаперечним.
Розпорядження № 2157, яке є предметом даного судового розгляду, прийнято за результатами аналізу та висновку про порушення законодавства про фінансові послуги саме договору про відступлення права вимоги від 29.12.2018, укладеного між позивачем та ТОВ «Феномен Солюшнз», тобто договору №2, а не за результатами аналізу договору, укладеного між позивачем з банком (договору №1).
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне рішення про застосування заходу впливу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима» №2157 від 29.10.2019 є правомірним та таким, що ґрунтується на вимогах закону.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Повне судове рішення складено 12.03.2021 року.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Проксима» до Національного банку України про визнання протиправним та скасування розпорядження - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Колегія суддів:О.В. Карпушова
Л.В. Губська
А.Г. Степанюк