12 березня 2021 року ЛуцькСправа № 140/239/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Денисюка Р.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, яка призвела до не нарахування та невиплати щомісячного підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язання провести з 17.07.2018 нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, встановленого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та постійно проживає на території Маневицького району Волинської області. Відповідно до додатку №1 Постанови Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 25.07.1991 "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" Маневицький район Волинської області входить до переліку населених пунктів, віднесених до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок радіоактивного забруднення, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 позивач вважає, що має право з 17.07.2018 на щомісячне отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Позивач вказує, що відповідно до підпункту 7 пункту 4 розділу 1 Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VІІ було виключено статті 31, 37, 39 та 45 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас, рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 підпункт 7 пункту 4 розділу 1 вказаного закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). А тому, на думку позивача, зазначеним рішенням Конституційного Суду України з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Проте, всупереч статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідач не здійснює їй нарахування та виплату з 17.07.2018 щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, що є порушенням її майнових та конституційних прав.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до приписів статей, 12, 257, 262 КАС України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив та зазначив, що позивач до 01.01.2015 отримував підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 3акону України №796-XII в poзмipax, визнaчeниx пocтaнoвoю Kaбiнeтy Міністрів України № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". З 01.01.2015 виплату такого підвищення було припинено у зв'язку із внесенням змін до 3акону №796-XII 3aкoнoм №76-VIII, яким, зокрема, cтaттю 39 Закону №796-XII бyлo виключено. 04.02.2016 прийнято 3акон України "Про внесення змін до 3акону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №987-VIII, який згідно з розділом II "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016 і яким включив до 3акону №796-XII статтю 39 такого змісту: "Громадянам, які працюють в зоні відчуження, встановлюється доплата в порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України". Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-p/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу I 3акону №76-VIII. Положення підпункту 7 пункту 4 розділу I 3акону №76-VIII втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Також, у вище зазначеному Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 3акону №796-XII y редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, пpoтe зacтepeжeнь щодо порядку застосування статті 39 3акону №796-XII вкaзaнe Piшeння не мicтить. Крім того, 3акон України від 04.02.2016 №987-VIII, є чинним, не визнавався таким, що не відповідає Конституції України, a тому починаючи з 01.01.2016 стаття 39 Закону №796 дiє в peдaкцiї Зaкoнy №987, якa пepeдбaчaє встановлення доплати виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження. Проте, позивач не належить до цієї категорії осіб. Отже, провести з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 3акону України №796-XII в poзмipax, визнaчeниx постановою Кабінету Міністрів України № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" немає законних підстав.
З врахуванням наведеного просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 12.03.2021 позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії у частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності, яка призвела до не нарахування та невиплати з 17.06.2020 щомісячного підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язання провести з 17.06.2020 нарахування та виплату вказаного щомісячного підвищення до пенсії залишено без розгляду.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (1 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Крім того, позивач проживає в населеному пункті, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду та отримує пенсію по 2 групі інвалідності ,захворювання, що пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС, розмір якої визначено відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; пенсію призначено з 23.09.1997; після призначення пенсії позивач у трудових відносинах не перебуває, про що зазначено у листі відповідача від 16.12.2020.
На звернення позивача щодо проведення нарахування підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ГУ ПФУ у Волинській області листом від 16.12.2020 № 17123-17027/Б-02/8-0300/20 (а.с.5) повідомило позивача, що рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 порядок виконання статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не установлено, а тому підстав для проведення нарахування та виплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії, як особі яка не працює та проживає на території гарантованого добровільного відселення немає.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, встановленого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII).
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
28.12.2014 прийнято Закон України №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 "Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження" такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
За змістом частини третьої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
В резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 вказано, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. При цьому у рішенні встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ воно не містить.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.1997 №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21.01.2019 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 за позовом ОСОБА_1 до Овруцького ОУПФУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії дійшли висновку, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Враховуючи вищезазначене, з 17.07.2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Стосовно розміру підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 63 Закону №796-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (далі - Закон №79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Постанова №1210) затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок), та доручено Пенсійному Фонду України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.
Відповідно до пункту 15 Порядку підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ, здійснюється в таких розмірах:
- тим, що проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, - 13,2 гривні;
- тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні;
- тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.
Зазначені положення Закону №79-VІІІ неконституційними не визнавалися, положення Постанови №1210 є також чинними.
У рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України наведені висновки щодо застосування норм права враховуються при вирішенні цієї справи.
Враховуючи те, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015, в частині, яка не змінена Законом №987-VIII, то стаття 39 Закону №796-ХІІ із 17.07.2018 має такий зміст: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".
В іншій частині стаття 39 Закону №796-ХІІ діє у редакції Закону №987-VIII.
Таким чином, з 17.07.2018 (з дня прийняття Конституційним Судом України рішення №6-р/2018) по 16.06.2020 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, а бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії є протиправною.
Стосовно строку звернення до суду з даним позовом, то суд зазначає наступне.
Згідно із частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Водночас відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015, в частині, яка не змінена Законом №987-VIII, то стаття 39 Закону №796-ХІІ із 17.07.2018 має такий зміст: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".
Таким чином, з 17.07.2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Проте, з 17.07.2018 та по даний час органом Пенсійного фонду не виплачується підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу після 17.07.2018 свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі вищевказаного рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Нарахування та виплата підвищення до пенсії має проводитися з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 17.07.2018 без обмеження її виплати жодними строками.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 24.09.2020 у справі № 569/19123/17, від 15.09.2020 у справі № 635/7878/16-а.
Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог за період з 17.07.2018 по 16.06.2020.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 17 липня 2018 року по 16 червня 2020 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 17 липня 2018 року по 16 червня 2020 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кравчука, 22-В, ідентифікаційний номер 13358826).
Суддя Р.С. Денисюк