м. Вінниця
15 березня 2021 р. Справа № 152/1310/20
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування відмови і зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_2 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області, відповідач) про:
- визнання протиправною та скасування відмови в клопотанні від 29.05.2020 р. за вих. №13238/0/94-20 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою;
- зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, за результатами розгляду якого відмовлено та вказано, що земельна ділянка з розташованою будівлею майстерні, відноситься до несільгосподарських угід, яка не пов'язана з веденням особистого селянського господарства. Крім того, матеріалами ТЕО не обгрунтовано розмір земельної ділянки, необхідний для обслуговування майстерні розміром 200, 5 кв.м.
На думку позивача, така відмова є протиправною, оскільки суперечить статті 118 ЗК України.
Ухвалою суду від 21.12.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у письмовому провадженні без виклику (повідомлення) сторін в порядку спрощеного позовного провадження.
12.01.2021 р. подано відзив, в якому представник позивача просить відмовити в задоволенні позову вказуючи, що земельна ділянка з розташованою будівлею майстерні, відноситься до несільгосподарських угід, яка не пов'язана з веденням особистого селянського господарства. Більш того, матеріалами ТЕО не обгрунтовано розмір земельної ділянки, необхідний для обслуговування майстерні розміром 200, 5 кв.м. Відтак, позивач має реалізовувати своє право в порядку статті 134 ЗК України.
19.01.2021 р. надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що на земельній ділянці розміщена майстерня, яка перебуває у його власності, відтак, він звернувся до управління отримати землю під нею у власність. Відповідно, на думку позивача, доводи викладені у відзиві не спростовують позицію позивача покладену в осонову позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.
29.05.2020 р. до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області звернувся ОСОБА_1 із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,3210 га на території Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.
Згідно опису прийнятих документів, до вказаного клопотання ОСОБА_1 додано техніко економічне обгрунтування та викопіювання.
За наслідком розгляду вказаного звернення, листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №13238/0-431/0/95-20 від 13.07.2020 р. відмовлено в наданні дозволу на підставі частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України через невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, оскільки земельна ділянка з розташованою будівлею майстерні, що належать на праві власності відноситься до несільгосподарських угідь- господарських угідь - господарські будівлі і двори з розташованим майном, діяльність якого не пов'язана з веденням особистого селянського господарства. Крім того, матеріалами ТЕО не обгрунтовано розмір земельної ділянки необхідної для обслуговування будівель майстерні розміром 200,5 кв.м.
Не погоджуючись із такою відмовою суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України. Зокрема частиною 6 цієї норми передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Крім того, частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Із аналізу наведених норм видно, що за наслідком розгляду суб'єктом владних повноважень відповідних клопотань, протягом місяця приймається одне із двох рішень: надається дозвіл на розроблення проекту землеустрою або мотивована відмова у його наданні.
Оцінюючи позицію відповідача щодо безпідставності надання дозволу, суд вказує наступне.
Так, стаття 121 ЗК України визначає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).
Відповідно до частини другої статті 22 ЗК України, до земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;
ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Отже, землі сільськогосподарського призначення, до яких віднесено несільськогосподарські угіддя можуть передаватись громадянам для ведення особистого селянського господарства у власність не більше 2,0 гектара.
Суд вказує, що позивач просив надати дозвіл на розробку проекту земелустрою стосовно відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,3210 га, що відповідає вищевказаним положенням.
При цьому, підставою для відмови може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідачем не зазначено, яким саме вимогам законів, нормативно-правовим актам невідповідає місце розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач у власність.
А отже, із урахуванням вищевикладеного, відповідачем протиправно відмовлено в задоволенні клопотання від 29.05.2020 р. з підстав зазначених в листі від 13.07.2020 р..
При цьому, суд керуючись пунктом 10 ч. 2 статті 245 КАС України, вважає за необхідне застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, визнавши протиправною та скасувавши відмову оформлену листом від 13.07.20 р. за вих. №Б-13238/0-431/0/95-20.
Окремо суд вказує й наступне.
Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521.
Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Крім того, згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.
При цьому, пунктом 123 Типової інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.
Отже, положеннями вказаних нормативно-правових актів передбачено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру має видаватися відповідний наказ. Водночас листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.
Відтак, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим правовим актом індивідуальної дії у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області, чого здійнено не було.
Відповідна правова позиція викладена у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 14.08.2019 у справі № 480/4298/18, від 16.05.2019 у справі № 812/1312/18, від 06.06.2019 у справі № 812/922/16, від 10.10.2019 у справі № 814/1959/17, від 03.12.2019 у справі № 811/2514/17.
Визначаючись щодо позовної вимоги про зобов'язання надати дозвіл, суд виходить з наступного.
Абзацом 1 частини четвертої статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Так, у постанові від 05.09.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а ст. 122 ЗК України - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.
На думку суду, в контексті обставин спірних правовідносин застосування вищевказаного способу захисту вимагає з'ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Разом з тим, у межах цієї справи оцінка правомірності відмови у наданні відповідного дозволу позивачеві стосувалася лише тих мотивів, які наведено у оскаржуваному наказі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області .
Згідно з приписами частини сьомої статті 118 ЗК України для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки необхідно оцінити відповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Повноваження щодо перевірки вищевказаних питань належить виключно до компетенції ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.
При цьому, судом не встановлено, що для прийняття рішення виконано всі умови, визначені законом, а саме, що уповноваженим органом здійснено перевірку відповідності місця розташування бажаного замовником об'єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що зумовлює неможливість з'ясування судом питання про наявність або відсутність підстав для надання відповідного дозволу позивачеві для зобов'язання відповідача прийняти відповідне рішення.
За таких обставин, враховуючи те, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган.
Відтак, позовна вимога щодо зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту із землеустрою, не підлягає задоволенню.
Разом з тим, згідно з абзацом другим з частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За таких обставин суд вважає необхідним зобов'язати суб'єкта владних повноважень повторно розглянути клопотання в частині , що стосується ОСОБА_1 і прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачеві у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнано рішення відповідача протиправним.
Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 840, 80грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 420, 40 грн. (1/2 задоволених вимог) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області оформлену листом від 13.07.20 р. за вих. №Б-13238/0-431/0/95-20 за наслідком розгляду клопотання ОСОБА_1 від 29.05.2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою .
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути повторно клопотання ОСОБА_1 від 29.05.2020 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1 ) 420,40 (чотириста двадцять гривень 40 копійок) судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код 39767547).
Повний текст рішення виготовлено: 15.03.2021 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна