11 березня 2021 р. Справа № 400/1757/20
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
06.01.2021 року з Миколаївського окружного адміністративного суду за підсудністю на адресу Вінницького окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа № 400/1757/20 за позовом ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.07.2019 року № 363 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "к" відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.08.2019 року №157 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 25.08.2019 року. Зауважує, що під час проходження військової служби з вересня 2007 року по 25.08.2019 року перебував на всіх видах забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 . Проте, як зазначає позивач, при звільненні з військової служби з ним не проведено повного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. Більше того, на переконання позивача, відповідачем також порушено його право передбачене ст. 116, 117 КЗпП України на своєчасне отримання коштів при звільненні, а тому просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку. За таких обставин та з метою захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі № 400/1757/20.
09.06.2020 року на адресу вищевказаного суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Зазначає, що згідно п. 6 ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів. Вказує на те, що 11.01.2016 року на адресу військової частини НОМЕР_1 надійшло роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України № 248/3/9/1/2 від 04.01.2016 року, в пункті 7 якого зазначено, що у зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (із змінами), індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення. Також 02.04.2018 року на адресу військової частини НОМЕР_1 надійшли роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 №248/1485 стосовно порядку нарахування та виплати у 2016-2018 роках індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 року № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 року № 252/10/136-16, від 08.08.2017 року № 13700/з, від 08.08.2017 року № 78/0/66-17, в змісті яких зазначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Просить врахувати, що позивач був виключений зі списків особового складу, заперечень в зв'язку з не виплатою всіх сум не висловлював. Крім того, відповідач додатково наголошує, що до Порядку проведення індексації № 1078 були внесені зміни Постановою КМУ № 1013 від 09.12.2015 року "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів". Зазначеною постановою не тільки істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015 року, але й визначено базовий місяць "січень 2016 року".
Що ж стосується позовних вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації, то відповідач звертає увагу на те, що у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжити службу та отримати грошове забезпечення протягом відповідного часу. Крім того відповідач вказує, що оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України. З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
15.06.2020 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якій додатково наведені аргументи для задоволення позовних вимог, на які представником відповідача 07.07.2020 року подано заперечення, які подібні за своєю суттю та змістом попередньо поданому відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Надалі, ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.08.2020 року, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2020 року, матеріли даної адміністративної справи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 29 КАС України передано за підсудністю Вінницькому окружного адміністративного суду.
Так, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.01.2021 року вказану адміністративну справу прийнято до свого провадження та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою судом запропоновано сторонам в 10-ти денний строк з дня отримання копії даної ухвали надати, у разі наявності, додаткові пояснення по суті заявлених вимог чи заперечень щодо обставин, які стосуються предмету даного спору.
Однак, інших заяв по суті, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, від сторін у встановлений судом строк не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.08.2019 року за № 157 капітана ОСОБА_1 , заступника начальника технічно-експлуатаційної частини авіаційної техніки військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.07.2019 року № 363 з військової служби у запас відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "к" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), визнано таким, що з 07.08.2019 року посаду здав. А з 25.08.2019 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , знято з усіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 25.08.2019 року.
Позивач вважає, що на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу із ним неправомірно не проведено усіх розрахунків, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", що послугувало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року N 2011-XIІ (далі - Закон N 2011-XII) (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону N 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року N 1282-XII (надалі - Закон N 1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст. 1 Закону N 1282-XII індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону N 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 4 Закону N 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 6 Закону N 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Водночас в силу вимог ст. ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року N 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України N 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі Порядок N 1078). Згідно з пунктом 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як зазначає позивач та не заперечується самим відповідачем у відзиві на позовну заяву, індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року не нараховувалась та не виплачувалась. Так, правомірність таких дій відповідач пов'язує, зокрема з посиланням на роз'яснення та вказівки Департаменту фінансів Міністерства оборони України та Міністерства соціальної політики України, а також на відсутність бюджетних асигнувань та відповідні цілі. Водночас суд зауважує, що подібні роз'яснення мають інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами. Натомість, як вже зазначалося, в силу приписів ст. 19 Основного Закону органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.
При цьому, суд акцентує увагу, що відповідачем не надано доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина НОМЕР_1 , кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні. Крім того, не може визнаватися правомірною відмова відповідача у виплаті сум індексації з мотивів відсутності достатнього фінансування військової частини НОМЕР_1 .
Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення від 07.11.2005 року) реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10.06.2011 року) Суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Таким чином, оскільки відповідач не здійснював нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, що є порушенням вимог Закону № 1282-XII та Порядку № 1078, тому така бездіяльність є протиправною, відповідно, наявні підстави для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу такої індексації за спірний період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Щодо нарахування та виплати індексації із встановленням для обчислення індексації базового місяця з моменту призначення на посаду - серпень 2010 року, суд зазначає, що така позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки як встановлено, у спірний період відповідачем індексація доходу позивача взагалі не проводилась, що виключає існування спору про базовий місяць.
Вказана обставина позбавляє суд можливості надати правову оцінку діям відповідача при виконанні свого обов'язку, у тому числі - щодо обрахунку належних сум та застосування показників базового періоду під час індексування доходу.
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
Більше того, на думку суду, в даному випадку, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу та який виплачував йому грошове забезпечення. І саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 року по справі № 240/11882/19, а також Сьомий апеляційний адміністративний суд у своїх постановах від 01.03.2021 року по справі № 120/5579/20-а, від 01.03.2021 року у справі № 120/4432/20-а, а також від 02.03.2021 року у справі № 240/12475/20.
За таких обставин суд зазначає, що повноваження відносно обрахунку індексації, в тому числі щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку N 1078 та Закону N 1282-XII покладається на відповідача, в даному випадку в процесі виконання судового рішення про зобов'язання нарахувати та виплати позивачу спірну грошову індексацію, в разі набрання судовим рішенням законної сили.
Отже, вимоги позивача щодо прийняття судом рішення в частині базового місяця є передчасними, що свідчить про їх безпідставність.
Щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку, то суд зазначає таке.
Законом N 2011-XII та іншими спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. Водночас такий порядок встановлений КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року N 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 року у справі N 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 року справа N 825/66/16, постанова від 02.10.2019 року справа N 817/1227/18, постанова від 10.09.2019 року справа N 814/2791/16, постанова від 19.06.2019 року справа N 820/3312/17, постанова від 06.06.2018 року у справі N 803/1105/16).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КЗпП України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В силу положень ч.ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення, а у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні та при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України положення спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У даному випадку судом встановлено, що дійсно мало місце виключення позивача зі списку особового складу військової частини без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року .
При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, а тому для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Отже, для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми недоплаченої індексації грошового забезпечення.
Тобто лише факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав. Інакше, навіть у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на дату судового рішення, спір не буде вирішений, адже за відсутності остаточного розрахунку права працівника на виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні далі вважатимуться порушеними. А постановлення судового рішення на майбутнє (по день фактичного розрахунку, як просить позивач) є неможливим, так як суперечить основним засадам адміністративного судочинства.
Окрім того, суд враховує, що на необхідності проведення остаточного розрахунку як обов'язкової підстави для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні також звернуто увагу у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі N 4-рп/2012. Так, аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Конституційний Суд України зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (пункт 2.2 вказаного Рішення).
Таким чином, оскільки у правовідносинах між сторонами в цій справі спірна заборгованість у вигляді індексації грошового забезпечення позивачу не виплачена, а остаточний розрахунок не проведений, суд вважає позовні вимоги щодо відшкодування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні передчасними і такими, що фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату спірних сум недоплати грошового забезпечення. Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Аналогічна правова позиція із цього приводу наведена у багатьох рішеннях Сьомого апеляційного адміністративного суду, зокрема у постановах від 12.03.2020 року у справі N 240/10057/19, від 20.03.2020 року у справі N 240/12477/19, від 02.04.2020 року у справі N 240/12037/19, від 11.12.2020 року у справі N 120/2885/20-а, від 22.12.2020 року у справі N 120/861/20-а та інших.
Крім того, подібного висновку неодноразово доходив Верховний Суд у своїх постановах від 18.06.2019 року у справі N 808/307/17, від 09.10.2019 року у справі N 805/1917/17-а, від 22.01.2020 року у справі 620/1982/19, від 20.05.2020 року у справі N 816/1640/17.
Беручи до уваги вищевикладене, та враховуючи, що нарахування індексації грошового забезпечення належить до повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.20218 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку індексацію за відповідний період. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 29, 72, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 11.03.21.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ; місце знаходження: АДРЕСА_3 ).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович