м. Вінниця
15 березня 2021 р. Справа № 120/8139/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області (вул. Процишина, 91, 2-й поверх, м. Ладижин, Вінницька область, 24321, код ЄДРПОУ 20088333) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області (далі - відповідач).
Відповідно до змісту позовних вимог позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та не виплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2019 року та до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2019 та 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він є учасником бойових дій та має статут особи з інвалідністю внаслідок війти ІІ групи, тому, на його переконання, він має право на пільги, а саме на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Проте, виплата зазначеної допомоги у 2019-2020 роках здійснювалась у розмірі меншому, ніж встановлено Законом № 3551-XII.
Окрім того, у позовній заяві вказується, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачала, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відтак, на думку позивача, оскільки, на час виплати разової грошової допомоги діяла редакція ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XI, то остання підлягала застосуванню при визначенні розміру оспорюваної виплати.
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не виплати допомоги у повному розмірі протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси.
Ухвалою від 04.01.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено відповідачу 15-денний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою від 04.01.2021 року провадження у даній справі зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20 (провадження № Пз/9901/14/20).
04.02.2021 року до суду надійшло клопотання позивача про поновлення провадження у справі.
Ухвалою від 12.02.2021 року задоволено зазначене клопотання та вирішено провадження у даній справі поновити.
Відзив на позовну заяву відповідач не подав. Копія ухвали про відкриття провадження вручена останньому 11.01.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Водночас, дата ухвалення судового рішення у цій справі обумовлена перебуванням головуючої судді у щорічній відпустці з 26.02.2021 року по 12.03.2021 року включно.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій та особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних посвідчень.
Позивач має право на пільги, а саме на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Розмір виплаченої позивачу грошової допомоги до 5 травня, як інваліду війни ІІ групи, за 2019 рік становить - 3400 грн., а за 2020 рік - 3640 грн.
18.11.2020 року до Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області надійшла заява позивача про здійснення перерахунку та виплати недоплаченої грошової допомоги за 2019-2020 роки.
Листом від 23.11.2020 року №35-Т відповідач повідомив, що виплати допомоги у 2020 році проводились відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 112 від 19.02.2020 року "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", тобто у розмірі 3640 грн.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не виплати допомоги до 5 травня у повному розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовим відносинам, суд враховує таке.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до ст. 13 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Пунктом 20 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 107-VI) вищезазначену норму викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені Законом № 107-VI, визнані неконституційними.
Згідно із п.п. 5 п. 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанови:
- від 20.03.2019 року № 237 "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що особам з інвалідністю ІІ групи у 2019 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 3400 грн.
- від 19.02.2020 року № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що особам з інвалідністю ІІ групи у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 3640 грн.
Згідно з рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року у справі 1 -247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 відновлено дію ч. 4 ст. 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Водночас, відповідач виплачуючи позивачу оспорювану допомогу керувався нормами постанов Кабінету Міністрів України від 20.03.2019 року № 237 та від 19.02.2020 року № 112.
Суд зазначає, що спірним при розгляді цієї справи є саме питання про розмір разової грошової допомоги до 5 травня, що виплачувалася особам з інвалідністю ІІ групи у 2019 - 2020 роках, з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 року у справі 1 -247/2018(3393/18).
Визначаючись із розміром допомоги, що належить до виплати позивачу у 2020 році суд враховує, що цій обставині надано оцінку при розгляді зразкової справи № 440/2722/20-а рішенням Верховного Суду від 29.09.2020 року, що залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Розглядаючи зразкову справу, Верховний Суд дійшов висновку, що з 27.02.2020 року (день прийняття рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 року № 367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для інвалідів війни ІІ групи величиною вісім мінімальних пенсій за віком.
Велика Палата у пунктах 48-54 постанови від 13.01.2021 року зазначила, що вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Мінімальний розмір пенсії за віком слід визначати із урахуванням ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІV та закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.
У 2020 році мінімальний розмір пенсії за віком становив 1638 грн. (розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність встановлений Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік").
Відтак, із урахуванням встановлених обставин та висновків Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд доходить висновку, що виплачуючи позивачу оспорювану допомогу за 2020 рік у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року № 112, відповідач допустив порушення норм статті 12 Закону від 22.10.1993 року № 3551-XII у редакції Закону від 25.12.1998 року № 367-XIV, яка передбачала виплату особам з інвалідністю ІІ групи допомоги до 5 травня в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Отже, адміністративний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про виплату допомоги до 5 травня за 2019 рік у розмірі, передбаченому ст. 13 Закону від 22.10.1993 року № 3551-XII, то суд вважає, що такі не підлягають задоволенню із наступних мотивів.
В той час коли позивачу виплачувалася допомога до 5 травня за 2019 рік діяв п.п. 5 п. 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", яким розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виходячи із вказаного нормативного регулювання спірних правовідносин, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати протягом 2019 року, зокрема, розмір разової грошової допомоги до 5 травня .
Як зазначалося, на реалізацію приписів цієї норми закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 20.03.2019 року № 237 "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що особам з інвалідністю ІІ групи у 2019 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у розмірі 3400 грн.
Як було встановлено судом, відповідач при виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2019 році визначав її розмір саме із урахуванням норм вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України.
Натомість позивач вважає, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 27.02.2020 року (у справі 1-247/2018(3393/18)) дійшов висновку про неконституційність делегування повноважень Уряду визначати розмір допомоги в цілому. Тобто, рішення Конституційного Суду, на думку позивача, є застосовним і до виплат, проведених в 2019 році. Тому, як наслідок, позивач просить провести йому доплату недоотриманої у цей період допомоги.
Однак, суд не погоджується із аргументами позивача виходячи із таких міркувань.
Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Норма аналогічного змісту міститься у ч. 1 ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136).
Із аналізу вказаних приписів, суд робить висновок, що загальним є правило про втрату чинності законів, які визнані неконституційними, саме з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Проте, винятки із такого правила можуть бути встановлені у самому рішенні Конституційного Суду України.
Згідно з ч. 1 ст. 97 Закону № 2136-VIII, суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Проте додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2000 року (вказана вище Справа № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.
Поняття прямої дії рішень Конституційного Суду у Законі не розкрито. Водночас у абз. 2 п. 2 рішення від 09.02.1999 року у справі № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, Конституційний Суд України зазначив, що принцип прямої дії у часі закону чи іншого нормативно-правового акту потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Необхідно зазначити, що такий принцип є гарантією стабільності суспільних відносин та забезпечення принципу юридичної визначеності. Оскільки, в іншому випадку усі суспільні відносини у яких було застосовано "неконституційний закон" підлягали б "ревізії". Тому, з огляду на відсутність у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 року вказівки на інше, суд вважає, що вказане Рішення слід застосовувати до правовідносин які виникли з дня його ухвалення.
Отже, встановлена у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 року неконституційність закону, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду правовідносин із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності.
Враховуючи, що підпункт 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", яким розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, був чинним на момент проведення позивачу виплат у 2019 році, розмір оспорюваної допомоги правомірно визначався на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2019 року № 237.
Відтак, позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату допомоги до 5 травня за 2019 рік, у розмірі восьми мінімальних пенсії за віком задоволенню не підлягають.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, із урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
За приписами ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В силу приписів ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відтак, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250,255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, із урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області (вул. Процишина, 91, 2-й поверх, м. Ладижин, Вінницька область, 24321, код ЄДРПОУ 20088333).
Рішення в повному обсязі сформовано: 15.03.2021 року.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна