36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
05.03.2021 Справа № 917/1527/20
м. Полтава
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Поле", вул. Сурікова, 14А/1, м. Черкаси, 18028
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кварк", вул. Сорочинська, 31, м. Миргород, Полтавська область, 37600
про стягнення 687 924,72 грн.
Суддя Паламарчук В.В.
Секретар судового засідання Рожко О.П.
Представники сторін 16.02.2021 р.:
від позивача: Попельнюх Р.О., Томенко І.М.
від відповідача: Швидловська Н.М.
Представники сторін 04.03.2021 р.:
від позивача: Тищенко Ю.П., Томенко І.М.
від відповідача: Швидловська Н.М.
Представники сторін 05.03.2021 р.:
від позивача: відсутні
від відповідача: Швидловська Н.М.
Рішення приймається після перерв, оголошених в судових засіданнях 16.02.2021р., 04.03.2021 р. в порядку ст. 216 ГПК України, про що представники сторін були повідомлені під розписку.
Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Поле" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кварк" заборгованості за Договором поставки №17-02-27 від 27.02.2017р. в розмірі 687 924,72 грн., з яких: 426 176,00 грн. - основного боргу, 34 909,17 грн. - пені, 7 708,23 грн. - індекс інфляції, 6 043,32 грн. - 3% річних, 213 088,00 грн. - 50% штрафу.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2020р. даний позов був переданий на розгляд судді Паламарчуку В.В.
Ухвалою суду від 24.09.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі для розгляду за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам строки на вчинення процесуальних дій.
07.12.2020 р. до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. №13617, а.с. - 61-87).
За ухвалою суду від 22.12.2020 р. суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 21.01.2021 р.
21.01.2021 р. позивач надав суду письмові пояснення (вхід. №736).
За ухвалою суду від 21.01.2021 р. суд відклав розгляд справи по суті на 16.02.2021 р.
В судовому засіданні 16.02.2021 р. було оголошено перерву до 04.03.2021 р.
04.03.2021 р. позивач надав суду клопотання про долучення доказів.
Відповідно до частин 2,4,8 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Враховуючи викладене, докази, які подані позивачем до суду згідно клопотання вхід. №2416 судом до розгляду не приймаються, як такі, що подані поза межами строку встановленого законом.
В судовому засіданні 04.03.2021 р. суд оголосив перерву до 05.03.2021 р.
05.03.2021 р. позивач надав суду заяву (вхід. №2487) згідно якої просить:
1.Стягнути з відповідача заборгованість за Договором поставки №17-02-27 від 27.02.2017р. в розмірі 429384,57 грн., з яких: 266336,00 грн. - основного боргу, 22689,50 грн. - пені, 3196,03 грн. - індекс інфляції, 3995,04 грн. - 3% річних, 133168,00 грн. - 50% штрафу.
2. Стягнути з відповідача судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 6440,77 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 31304,86 грн.
3. Повернути позивачеві надмірно сплачений судовий збір у розмірі 3878,03 грн.
Суд, дослідивши вказану заяву, встановив, що в п. 1 прохальної частини даної заяви позивач фактично просить зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною 2 ст. 207 ГПК України передбачено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Таким чином, суд залишає заяву позивача (вхід. №2487) в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором поставки №17-02-27 від 27.02.2017р. в розмірі 429384,57 грн., з яких: 266336,00 грн. - основного боргу, 22689,50 грн. - пені, 3196,03 грн. - індекс інфляції, 3995,04 грн. - 3% річних, 133168,00 грн. - 50% штрафу - без розгляду. Враховуючи викладене, відсутні підстави для задоволення заяви позивача в частині повернення йому надмірно сплаченого судового збору у розмірі 3878,03 грн.
В частині задоволення заяви позивача (вхід. №2487) про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 31304,86 грн., суд відмовляє в задоволенні за обґрунтуванням, яке буде викладено в мотивувальній частині рішення.
В судовому засіданні 05.03.2021 р. представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує.
Після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст.233 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:
27.02.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кварк" (Постачальник, Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Поле" (Покупець, Позивач) укладено Договір поставки № 17-02-27 (далі - Договір, а.с. 9-10).
За умовами Договору, Постачальник зобов'язався поставити і передати у власність Покупцю сільськогосподарську продукцію українського походження: просо органічне Еквівалентного Стандарту постанов ЄС 834/2007 і 889/2008 врожаю 2017 року (далі - Товар) в асортименті, за ціною, якістю, кількістю та на умовах, викладених в даному Договорі (п. 1.1 Договору).
Підписуючи Договір, сторони погодили:
- Поставка Товару здійснюється на умовах FCA. Пункт поставки: FCA склади Постачальника за адресою: Полтавська область, Семенівський район, с. Худоліївка (ІНКОТЕРМС 2010) (п. 2.1);
- Ціна Товару за одну тонну на умовах FCA - місце поставки визначається на складі Постачальника (за п. 2.1) і вказується Сторонами у додатках (специфікаціях) до дійсного Договору, які є його невід'ємною частиною. Загальна сума за Договором складає вартість усіх поставок, здійснених в рамках цього Договору (п.2.2);
- Кількість Товару: Просо органічне орієнтовно 31 тонна (п.2.3 );
- Постачальник зобов'язується забезпечити завантаження в автотранспорт Покупця за власний кошт та своїми засобами (2.6);
- Постачальник зобов'язується передати Товар Покупцю в повному об'ємі, в строк до 15 вересня 2017 року включно (2.7);
- Покупець повинен попередньо узгодити з Постачальником графік відвантаження Товару (п. 2.8);
- Датою поставки є дата завантаження Товару в автотранспорт Покупця (п.2.9);
- Пунктом приймання Товару за кількістю є пункт поставки (п. 3.1 Договору);
- Пунктом приймання Товару за якістю є пункт призначення Протягом 7 (семи) робочих днів після отримання Товару (п. 3.2 Договору);
- Якість Товару вказується сторонами в додатках (специфікаціях) до Договору, які є його невід'ємною частиною (п. 3.4 Договору).
- Оплата Товару була здійснена Покупцем платіжними дорученнями: № 567 від 04.02.2016 року на суму 200 000,00 грн., № 656 від 24.02.2016 року на суму 186 600,00 грн., №767 від 17.03.2016 року на суму 39576,00 грн., на умовах передплати за Товар (п. 4.1);
- Постачальник підтверджує 100% оплату Товару Покупцем на день підписання даного Договору (п. 4.2 );
- Договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими особами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 8.1);
- Умови Договору можуть бути змінені або доповнені за взаємною згодою сторін з обов'язковим укладенням Додаткової угод (п.8.2);.
В підтвердження виконання свого обов'язку з оплати Товару позивач надав копії платіжних доручень: №567 від 04.02.2016 року на суму 200 000,00 грн., № 656 від 24.02.2016 року на суму 186 600,00 грн., №767 від 17.03.2016 року на суму 39 576,00 грн. (а.с. 11-13). Загальна сума 426 176,00 грн.
27 лютого 2017 року між сторонами Договору підписано Специфікацію №1 (а.с. -10) за умовами якої, Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти Товар - просо органічне Еквівалентного Стандарту постанов ЄС 834/2007 і 889/2008 врожаю 2017 року, загальною кількістю 31 тонна (+-15%), період поставки - з 01.08.2017 року по 15.09.2017 року, ціна - 300 євро/т по курсу Національного Банку України на дату відвантаження Товару.
В 2019 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Поле" звернулось до Господарського суду Полтавської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кварк" про стягнення суми попередньої оплати за непоставлений товар за договором поставки від 27.02.2017 №17-02-27 у розмірі 699932,78 грн, з яких: основний борг у розмірі 426176,00грн, штраф у розмірі 213088,00грн, пеня у розмірі 60668,78грн.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 08.10.2019 у справі №917/804/19 у позові відмолено повністю. Вказане рішення обґрунтоване тим, що суд вважав, що зобов'язання відповідача щодо передачі товару позивачу на умовах поставки FCA (Франко-перевізник) згідно правил Інкотермс 2010 є зупиненими до виконання позивачем (покупцем) своїх зобов'язань, передбачених ст.ст. В3, В7 умов поставки FCA та п. 2.8 Договору. Таким чином, строк виконання зобов'язання відповідача щодо передачі товару, з огляду на наявність підстав для його зупинення, є таким, що не настав на момент подання позову, а тому позовні вимоги про стягнення попередньої оплати з посиланням на ч. 2 ст. 693 ЦК України суд визнав необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Позивач зазначає, що листом від 16.12.2019 р. він направив на адресу відповідача Графік відвантаження (а.с. - 14), запропонувавши відповідачу відвантажити товар 15.01.2020 р. Вказаний лист отриманий відповідачем 13.01.2020 р. (докази отримання а.с. - 15).
За даними позивача, вказана пропозиція відповідачем залишена без відповідного задоволення.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить зокрема, стягнути основний борг за Договором в розмірі 426 176,00 грн., пеню - 34 909,17 грн. за період з 03.02.2020р. по 24.07.2020р., інфляційні втрати в розмірі 7 708,23 грн. за період з лютого 2020р. по червень 2020р., 3% річних в розмірі 6 043,32 грн. за період з 03.02.2020р. по 24.07.2020р. та штраф 50% від суми невиконаного зобов'язання в розмірі 213 088,00 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що:
- за платіжними дорученнями, які вписані до тексту договору поставки №17-02-27 від 27.02.2017 р. ТОВ "Кварк" уже здійснив відвантаження, але за іншим Договором №16-01-19 від 19.01.2016 р.
- сторона позивача не вчиняла жодних дій направлених на реалізацію підписаного Договору №17-02-27 від 27.02.2017 р. в межах строку поставки. Тобто, мало місце фактичної відмови покупця від подальшого виконання та реалізації договору поставки
- обов'язок продавця (відповідача) по завантаженню (поставці) товару не виникли так як позивач не здійснив попередню оплату товару і не надав Графіку відвантаження на узгодження, ні власний автотранспорт під завантаження в межах строку поставки
- листом від 15.01.2020 р. у відповідь на лист ТОВ "Агрофірма "Поле" від 16.12.2019р. відповідач надіслав повідомлення про скасування (припинення дії) додаткової угоди №1 від 27.02.2017 р. до Договору поставки №16-01-19 від 19.01.2016 р. та внесення змін до Договору поставки №17-02-27 від 27.02.2017 р.
- відповідач заперечує факт попередньої оплати за вказаним у позові договором та зазначає, що внесення до п. 4.1 Договору поставки №17-02-27 від 27.02.2017 р. умови про попередню оплату платіжними дорученнями, за якими здійснена оплата товару по уже виконаному договору №16-01-19 від 19.01.2016 р. - не відповідає фактичним обставинам та правовідносинам сторін, вимогам закону і є неправомірною.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Зазначені положення викладені і в ст.193 Господарського кодексу України.
Так, судом встановлено, що між сторонами укладено Договір № 17-02-27 від 27.02.2017 року, який за своїм правовим змістом є договором поставки.
Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.
Як було встановлено судом, в п.п. 4.1, 4.2 Договору сторонами визначено, що оплата Товару була здійснена Покупцем платіжними дорученнями: № 567 від 04.02.2016 року на суму 200 000,00 грн., № 656 від 24.02.2016 року на суму 186 600,00 грн., № 767 від 17.03.2016 року на суму 39 576,00 грн., на умовах передплати за Товар. Постачальник підтверджує 100% оплату Товару Покупцем на день підписання даного Договору.
Таким чином, умовами Договору передбачено, що попередня оплата за Договором, укладеним в 2017 році, здійснена покупцем в 2016 році, тобто до моменту його укладення.
Судом приймається до уваги, що частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 3 ст.631 ЦК України передбачає, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Відповідач у відзиві на позов посилається на те, що кошти, сплачені йому позивачем платіжними дорученнями: № 567 від 04.02.2016 року на суму 200 000,00 грн., № 656 від 24.02.2016 року на суму 186 600,00 грн., № 767 від 17.03.2016 року на суму 39 576,00 грн., які згадуються в п. 4.1 Договору, були сплачені як попередня оплата за іншим договором а саме за договором поставки №16-01-19 від 19.01.2016р., поставка товару за яким була здійснена відповідачем (продавцем) в повному обсязі.
Також відповідач посилається на те, що ним направлена на адресу позивача заява від 05.09.2019р. щодо анулювання додаткової угоди №1 від 27.02.2017р. до договору поставки №16-01-19 від 19.01.2016 р., а також направлено проект додаткової угоди щодо внесення змін до п.п. 4.1, 4.2 Договору.
Разом з тим, на момент вирішення спору по суті суду не надані докази внесення змін в п.п. 4.1, 4.2 Договору за згодою сторін або за рішенням суду, а також не надані докази визнання Договору недійсним в повному обсязі або в частині умов, викладених в зазначених пунктах, так само як не надані докази визнання недійсною додаткової угоди №1 від 27.02.2017р. до договору поставки №16-01-19 від 19.01.2016 р. щодо зменшення вартості товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Частиною 3 ст. 632 ЦК України, на яку посилається відповідач, прямо не визначає нікчемність правочину щодо зміни ціни в договорі після його виконання.
В той же час, обставини щодо можливого виконання або невиконання сторонами умов договору поставки №16-01-19 від 19.01.2016 р. не входять до предмету доказування по справі, оскільки підставами заявлених позовних вимог є інший договір.
Таким чином, з огляду на умови п.п. 4.1, 4.2 Договору, суд вважає доведеним факт здійснення позивачем попередньої оплати за Договором на загальну суму 426 176 грн. платіжними дорученнями № 567 від 04.02.2016 року на суму 200 000,00 грн., № 656 від 24.02.2016 року на суму 186 600,00 грн., № 767 від 17.03.2016 року на суму 39 576,00 грн.
Такого ж висновку дійшов суд у рішенні господарського суду Полтавської області від 08.10.2019 року в справі № 917/804/19, яке набрало законної сили 07.11.2019 року.
Пунктом 2.3 Договору та специфікацією № 1 до нього визначено як орієнтовну кількість товару, що підлягає поставці в період з 01.08.2017р. по 15.09.2017 р. у кількості 31 тони за ціною 300 євро за тону по курсу Національного банку України (НБУ) на момент відвантаження товару.
В рішенні господарського суду Полтавської області від 08.10.2019 року в справі № 917/804/19, яке набрало законної сили 07.11.2019 року суд встановив, що зобов'язання відповідача щодо передачі товару позивачу на умовах поставки FCA (Франко-перевізник) згідно правил Інкотермс 2010 є зупиненими до виконання позивачем (покупцем) своїх зобов'язань, передбачених ст.ст. В3, В7 умов поставки FCA та п. 2.8 Договору.
Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, обставини, встановлені рішенням господарського суду Полтавської області від 08.10.2019 року в справі № 917/804/19 мають преюдиціальне значення та не доказуються при розгляді даної справи.
З матеріалів справи слідує, що Позивач листом від 16.12.2019 р. направив на адресу відповідача Графік відвантаження, запропонувавши відвантажити товар 15.01.2020 р. Вказаний лист отриманий відповідачем 13.01.2020 р.
Також, в матеріалах справи є відповідь на лист від 16.12.2019 відповідача (докази направлення а.с.- 79), де зазначено, що ТОВ "Кварк" не може погодити графік відвантаження товару за Договором 17-02-27 від 27.02.2017 р., так як позивачем не здійснена оплата за товар, що визначена даним договором. На даний час, п. 4.1 та 4.2 Договору 17-02-27 від 27.02.2017 р. не являються узгодженими сторонами, так як у передбаченому законом порядку відповідачем у справі подано заяву про зміну та анулювання умов, що вказані у цих пунктах.
Таким чином, судом встановлено, що позивач, після направлення листа від 16.12.2019 р. з Графіком відвантаження на адресу відповідача, вчинені дії щодо виконання п. 2.8 Договору 17-02-27 від 27.02.2017 р. Відповідач необґрунтовано відмовив в погоджені вказаного Графіку.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не правомірно не погоджуючи Графік відвантаження товару, перешкоджає позивачеві виконати умови передбачені ст.ст. В3, В7 умов поставки FCA та п. 2.8 Договору.
Водночас, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України.
Статтею 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Згідно зі змістом ст. 530 ЦКУ, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи, що строк поставки є зупиненими до виконання позивачем (покупцем) своїх зобов'язань, передбачених ст.ст. В3, В7 умов поставки FCA та п. 2.8 Договору, а позивач не може виконати дані умови через недобросовісні дії відповідача (необґрунтоване непогодження графіку відвантаження), то суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги щодо повернення попередньої оплати в частині поставки товару визначеного Специфікацією №1 від 27.02.2017 року до Договору.
В специфікації № 1 від 27.02.2017 року до Договору (а.с. 10) сторонами погоджено, що Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти й оплатити Товар Просо органічне Еквівалентного Стандарту постанов ЄС 834/2007 і 889/2008 врожаю 2017 року, загальною кількістю 31 тонна (+-15%), період поставки - з 01.08.2017 року по 15.09.2017 року, ціна 300 євро/т по курсу Національного Банку України на дату відвантаження Товару.
Враховуючи вище встановлене, суд вважає, що з моменту звернення позивача до суду у нього виникло право на повернення попередньої оплати за товар визначений в специфікації № 1 від 27.02.2017 року до Договору. Таким чином, відповідно до курсу НБУ станом на дату звернення позивача до суду із даним позовом, узгоджена між сторонами вартість товару, яка підлягає поставці, становить 306621,00 грн. (31 х 300 євро х 32,97 грн.). Тому позовні вимоги в частині стягнення 306621,00 грн. - попередньої оплати згідно Договору 17-02-27 від 27.02.2017 р. суд задовольняє.
Строки поставки товару в іншій частині попередньої оплати, отримання якої продавцем було узгоджене сторонами в п.п. 4.1, 4.2 договору, а саме на суму 119555,00 грн. (426 176 - 306621,00=119555,00 грн.), встановлені сторонами не були, докази погодження між сторонами поставки товару на вказану суму шляхом внесення змін та доповнень до Договору або шляхом укладення специфікацій суду не надані, сторони не посилаються на наявність відповідних обставин. Враховуючи викладене, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 119555,00 грн. - попередньої оплати згідно Договору 17-02-27 від 27.02.2017р. - суд відмовляє в задоволенні.
Позовні вимоги в частині стягнення пені за період з 03.02.2020р. по 24.07.2020р. в розмірі 34 909,17 грн., інфляційних втрат за період з лютого 2020р. по червень 2020р. в розмірі 7708,23 грн., 3% річних за період з 03.02.2020р. по 24.07.2020р. в розмірі 6 043,32 грн., штраф 50% від суми невиконаних зобов'язань у розмірі 213088,00 грн. з огляду на встановлення судом права позивача на повернення частини попередньої оплати у сумі 306621,00 грн. з моменту звернення з даною позовною заявою до суду (11.09.2020 р.) , суд вважає такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Також у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України" Суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, та, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив із наступного.
За п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що втрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат па професійну правничу допомогу з метою розподілу судових втрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд зазначає, що під час подання позовної заяви до суду, Позивачем були вказані орієнтовні розрахунки затрат на правову допомогу (суму витрат на правову допомогу позивач зазначив 15 000,00 гривень) та було заявлено вимогу про їх стягнення з Відповідача. В заяві від 04.03.2021 р. (вхід. №2487 від 05.03.2021 р.) позивач просить стягнути 31304,86 грн. - витрат на правничу допомогу.
Суд, відмовляє в задоволенні заяви позивача про стягнення з відповідача 31304, 86 грн. - витрат на правничу допомогу, в зв'язку з нижченаведеним.
Факт надання правової допомоги Позивачу підтверджується Ордером на надання правничої допомоги адвокатом Тищенком Ю.П., що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ЧК №001152 від 03 червня 2019 року.
На підтвердження понесення заявлених витрат до матеріалів справи позивачем не надано договору про надання правничої (правової, юридичної) допомоги № 42 від 08 вересня 2020 року, на який йде посилання в Ордері, ні рахунків на оплату, платіжного доручення, Акту здавання-прийому наданої правничої (правової, юридичної) допомоги.
Таким чином, позивачем не надані докази на підтвердження надання йому професійної правничої допомоги. Заява позивача в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України до суду не надходила. За викладеного, у суду відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу з відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-
1. Заяву позивача (вхід. №2487 від 05.03.2021р.) в частині зменшення позовних вимог - залишити без розгляду.
2. Відмовити в задоволенні заяви позивача (вхід. №2487 від 05.03.2021р.) в частині стягнення 31304,86 грн. правничої допомоги та повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору у розмірі 3878,03 грн.
3. Позов задовольнити частково.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кварк" (ул. Сорочинська, 31, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 13938506) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Поле" (ул. Сурікова, буд. 14А/1, м. Черкаси, 18028, код ЄДРПОУ 35523434) 306621,00 грн. - заборгованості, 4599,35 грн. - судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано 15.03.2021р.
Суддя В.В. Паламарчук