просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
10 березня 2021 року м. Харків Справа № 913/690/20
Провадження № 30/913/690/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полетехніка», м. Пологи Запорізької області
до 1-го відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал Гроуп», м. Кропивницький Кіровоградської області
2-го відповідача - Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Батьківщина», с. Чабанівка Новоайдарського району Луганської області
про визнання договору недійсним
Суддя Голенко І.П.
Секретар судового засідання Саутенко К.О.
У засіданні брали участь:
від позивача - Глушко С.Є., довіреність б/н від 01.01.2020;
від 1-го відповідача (в режимі відеоконференції) - Шаповалов Д.В., адвокат, ордер серії ВА № 1010796 від 28.01.2021;
від 2-го відповідача - Слєсарєв І.Е., адвокат, ордер серії ВВ № 1009528 від 04.02.2021.
Позивачем (ТОВ «Політехніка») заявлено вимогу про визнання недійсним договору поставки № 10 від 19.12.2017, укладеного між відповідачами (ТОВ «Капітал Гроуп» та СВК «Батьківщина»).
Позивач обґрунтовує заявлені вимоги ч. 1 ст. 203, ч. ч. 1,3 ст. 215, ст. 697 Цивільного кодексу України та тим, що укладення відповідачами спірного договору відбулося всупереч норм чинного законодавства, за відсутності у відповідача-1 права власності на товар, та, як наслідок, відсутність права ним розпоряджатися з огляду на таке.
Між позивачем та відповідачем-1 був укладений договір поставки № НЕА-007/2016, за умовами п. 4.2 якого сторони передбачили, що право власності переходить до покупця (відповідача-1) з дати підписання сторонами видаткової накладної або у інший строк встановлений специфікацією на товар. Товар був поставлений позивачем відповідачу-1, проте право власності на товар відповідачу - 1 не перейшло, оскільки видаткова накладна не була підписана; інші строки не встановлені. В той же час, відповідач-1, не маючи права розпоряджатися товаром, уклав з відповідачем-2 спірний договір поставки та здійснив продаж товару, який був переданий на підставі акту приймання-передачі від 22.04.2018.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 28.12.2020 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 20.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 913/690/20; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 10.02.2021 об 11-30 год.
Крім того, вказаною ухвалою було відмовлено у задоволенні клопотання позивача - ТОВ «Полетехніка», № 02/3-795 від 16.12.2020, про витребування у відповідачів доказів, а саме: оригіналу договору поставки № 10 від 19.12.2017, укладеного між ТОВ «Капітал Гроуп» та СВК «Батьківщина», та оригіналу Акту приймання-передачі товару від 22.04.2018, з викладених в ухвалі підстав.
Ухвалою суду від 10.02.2021 підготовче засідання у справі було відкладено на 24.02.2021 об 11 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 11.02.2021 у даній справі задоволено клопотання відповідача-1 - ТОВ "Капітал Гроуп", про участь його представника в судовому засіданні 24.02.2021 в режимі відеоконференції, проведення якої було доручено господарському суду Кіровоградської області.
17.02.2021 року також було задоволено заяву відповідача-2 - СВК «Батьківщина» про участь у судовому засіданні 24.02.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 24.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.03.2021 о 14-30 год., а також відмовлено у задоволенні клопотання позивача - ТОВ «Полетехніка», № 02/3-14 від 25.01.2021, про витребування у відповідачів доказів (оригіналу договору поставки № 10 від 19.12.2017 та оригіналу Акту приймання-передачі товару від 22.04.2018 за вказаним договором).
Ухвалою суду від 26.02.2021 у даній справі задоволено клопотання відповідача-1 - ТОВ "Капітал Гроуп", про участь його представника в судовому засіданні 10.03.2021 в режимі відеоконференції, проведення якої було доручено господарському суду Кіровоградської області.
10 березня 2021 року господарський суд Луганської області розпочав розгляд справи по суті.
У судове засідання прибули повноважні представники позивача та відповідача-2.
Представник відповідача-1 прийняв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Відповідач-1 - ТОВ "Капітал Гроуп", письмовим відзивом б/н від 02.02.2021 проти позову заперечує, вважає заявлені вимоги безпідставними, оскільки позивачем обрано не ефективний спосіб захисту порушених прав, зокрема, єдиним наслідком недійсності спірного договору поставки, укладеного між іншими суб'єктами, буде обов'язок СВК «Батьківщина» повернути ТОВ «Капітал Гроуп» техніку, а у ТОВ «Капітал Гроуп» повернути СВК «Батьківщина» сплачені за неї грошові кошти. Щодо переходу права власності на сівалку точного висіву HORSCH Maestro 24 SW, відповідач-1 зазначив, що відповідно до п. 4.2. договору поставки № НЕА-007/2016 від 29.12.2016 сторони погодили не виникнення у відповідача-1 права власності на товар, а дійшли згоди, що перехід права власності на товар підтверджується датою підписання сторонами видаткової накладної або строком встановленим специфікацією. Кінцевим строком поставки відповідно до Специфікації № 003 від 18.12.2017 була визначена будь-яка дата після 20.04.2018 року, у зв'язку з цим 21.04.2018 року між сторонами було складено та належним чином підписаний акт прийому-передачі № 17694, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв обумовлений договором товар. Таким чином, моментом виникнення права власності на товар за договором поставки вважається не факт складання будь-яких документів приналежності на товар, а факт передання товару у визначений строк шляхом вручення або доставки товару покупцю. Крім того, відповідач-1 повідомив про те, що позивач звертався до Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова Ліга» з позовними вимогами про стягнення з ТОВ "Капітал Гроуп" заборгованості за договором поставки № НЕА-007/2016 від 29.12.2016. Рішенням від 23.07.2019 у справі № 28/2019 з ТОВ "Капітал Гроуп" на користь ТОВ "Полетехніка" було стягнуто заборгованість в сумі 1781301,15 грн.
Відповідач-2 - СВК "Батьківщина", відзивом б/н від 05.02.2021 проти позову заперечив, посилаючись на те, що за своєю правовою природою і видаткова накладна і акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей є первинними документами, оскільки містять відомості про господарську діяльність та підтверджують її здійснення. Отже видаткова накладна (про яку йде мова у п. 4.2 договору поставки від 29.12.2016) підтверджує виконання постачальником свого обов'язку щодо поставки товару. Тим самим зі змісту вказаного пункту договору випливає, що сторони домовилися, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання представниками сторін видаткової накладної, що засвідчує факт передачі товару (виконання зобов'язання щодо поставки товару) або у інший строк встановлений специфікацією на товар.
Зі змісту специфікації № 003 від 18.12.2018 в редакції додаткової угоди від 26.03.2018 випливає, що сторони узгодили оформлення передачі товару актом приймання-передачі (п. 5), а тому договором поставки передбачено обов'язковість підписання сторонами договору саме акту приймання-передачі на підтвердження виконання зобов'язання щодо поставки товару. Сторони погодили, що з дати поставки товару до відповідача - 1 переходить ризик випадкового знищення товару, що свідчить про те, що сторони погодили, що саме при настанні цих обставин (дата поставки товару) до відповідача - 1 переходить право власності на товар. У договорі від 29.12.2016 та у специфікації на товар відсутні застереження, що відповідач-1 до моменту повної оплати товару не має право розпоряджатися цим товаром; відсутні застереження, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент зарахування 100% вартості товару.
Крім того, представник відповідача - 2 додатково зазначив, що позивачу достовірно було відомо, що відповідач-1 набував товар з метою подальшого його реалізації відповідачу-2, що зокрема підтверджується наступним:
• відповідно до товарно-транспортної накладної № 18345 від 21.04.2018 даний товар був доставлений позивачем не за адресою відповідача-1, а за адресою: Луганська область, Новопсковський р-н, с. Соснівка за місцезнаходженням ФГ «Застава-2010», в якому засновником та директором є ОСОБА_1 , який є засновником і директором СВК «Батьківщина»;
• 22.04.2018 після доставки товару за вищевказаною адресою, сервісний інженер позивача здійснив вивантаження товару та здійснив дії по введенню товару в експлуатацію, після чого позивачем як виконавцем в особі сервісного інженеру та відповідачем-2 в особі головного інженеру був підписаний акт прийому-передачі наданих послуг;
• 14.05.2018 року відповідач-2 перерахував на користь позивача грошові кошти за налаштування товару згідно рахунку № 12745 від 07.05.2018;
• між позивачем та відповідачем 2 для експлуатації даного товару був укладений договір з надання позивачем відповідачу-2 послуг по обслуговуванню комплекту системи точного землеробства Trimble, який був встановлений на поставлений відповідачу-2 товар (сівалка). Послуги за цим договором були оплачені 16.04.2019 згідно рахунку позивача № 5411 від 08.04.2019, що підтверджується випискою з рахунку;
Таким чином, відповідач-2 в будь-якому випадку є добросовісним набувачем, який законним шляхом набув своє майно, покладаючись на добросовісність дій і відповідача-1, і позивача, тому у нього не може бути витребувано майно, оскільки в діях позивача була наявна воля на передачу майна іншій особі. Крім того, як відомо відповідачу-2, відповідач-1 сплатив позивачу біля 80 % вартості товару, і продовжує сплачувати наявну заборгованість. Відповідач-2, придбавши вищевказаний товар, яким володів відповідач-1 на підставі договору поставки з позивачем, мав усі підстави вважати, що такий договір є законним та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що відповідач-1, відчужуючи йому товар має право ним розпоряджатися, а він після отримання цього товару матиме змогу мирно ним володіти.
У відповіді на відзив від 09.02.2021 № 02/3-22 позивач зазначає, що доводи відповідача-1 - ТОВ "Капітал Гроуп" про перехід до нього права власності на сівалку точного висіву HORSCH Maestro 24 SW є хибними та такими, що суперечать чинному законодавству та не відповідають обставинам справи. Щодо звернення ТОВ "Полетехніка" до Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова Ліга» з позовними вимогами про стягнення з ТОВ "Капітал Гроуп" заборгованості за договором поставки № НЕА-007/2016 від 29.12.2016, позивач зазначив, що рішенням третейського суду від 23.07.2019 у справі № 28/2019 з ТОВ "Капітал Гроуп" на користь ТОВ "Полетехніка" було стягнуто заборгованість в сумі 1781301,15 грн, проте стверджуючи, що перехід права власності на товар є довершеним фактом, відповідач-1 свідомо вводить суд в оману. Жодним чином, ані в позовній заяві, ані в рішенні третейського суду не зазначено, що до ТОВ "Капітал Гроуп" перейшло право власності на вказану техніку. Крім того, до теперішнього часу вказане рішення лишається невиконаним.
Розглянувши матеріали справи, надані докази, вислухавши присутніх в судових засіданнях під час судового розгляду справи представників сторін у справі, суд встановив такі фактичні обставини.
29 грудня 2016 року між ТОВ «Бізон-Імпорт» (згідно протоколу загальних зборів учасників товариства від 14.05.2019 за № 14/05/2019 ТОВ «Бізон-Імпорт» перейменовано в ТОВ «Полетехніка») (далі - позивач) та ТОВ «Капітал Гроуп» (далі - відповідач-1) було укладено договір поставки № НЕА-007/2016 (далі - договір) (а.с. 5-8), відповідно до умов якого, позивач (продавець) зобов'язався поставити відповідачу-1 (покупцеві) сільськогосподарську техніку, насіння для сівби, засоби захисту рослин (далі - товар). Найменування, ціна (вартість), кількість, строки, порядок оплати та поставки товару, розмір товарного кредиту визначаються сторонами у специфікаціях, які є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 3.1 договору, покупець оплачує товар на підставі рахунку продавця, шляхом перерахування грошових коштів (в гривні) на поточний рахунок продавця у строк та в порядку, зазначеному у специфікації. Якщо оплата буде здійснена без рахунку фактури, продавець самостійно здійснює зарахування отриманих грошових коштів. Платіж є здійсненим з моменту зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Розрахунки можуть здійснюватись в іншій спосіб визначний специфікацією.
Згідно з п. 4.2 договору, датою поставки є дата підписання акту приймання-передачі товару. Право власності переходить до покупця з дати підписання сторонами видаткової накладної, або у інший строк встановлений специфікацією на товар.
За умовами пункту 4.5 договору якщо фактична дата поставки товару не відповідає строку поставки, який сторони погодили в договорі, то дата поставки товару за актом та/або видатковою накладною є новою погодженою датою поставки товару за цим договором.
Відповідно до специфікації № 003 від 18.12.2017, в редакції додаткової угоди від 26.03.2018 до договору, позивач та відповідач-1 погодили поставку техніки - сівалки точного висіву HORSCH Maestro 24 SW у кількості 1 штука зі строком поставки - протягом 4 робочих днів з дати отримання продавцем 70,46% вартості товару, але не раніше 20 квітня 2018 року; поставка здійснюється на адресу покупця: Луганська область, Новопсковський район, с. Сосновка (а. с. 181).
21.04.2018 вказаний товар було передано відповідачу-1 за актом прийому-передачі № 17694 від (а.с. 14).
19.12.2017 між ТОВ «Капітал Гроуп» (відповідач-1) та СВК «Батьківщина» (далі - відповідач-2) було укладено договір поставки № 10 (а.с. 17-19), відповідно до умов якого відповідач-1 передав відповідачу-2 за актом приймання-передачі від 22.04.2018 сільськогосподарську техніку (сівалку точного висіву HORSCH Maestro 24 SW), яка була предметом договору поставки № НЕА-007/2016 від 29.12.2016.
23.07.2019 рішенням Постійного діючого третейського суду при Асоціації «Правова Ліга» у справі № 28/2019 позов ТОВ «Полетехніка» до ТОВ «КАПІТАЛ ГРОУП» про стягнення заборгованості за договором поставки № НЕА-007/2016 від 29.12.2016 задоволено частково, стягнуто грошові кошти у розмірі 1781301, 15 грн, з них: основний борг, пеня, штраф, товарний кредит та сума третейських витрат. В частині стягнення 50000 грн суми основної заборгованості провадження припинено у зв'язку зі сплатою відповідчем-1 під час розгляду справи (а. с. 148-152).
07.10.2019 Західним апеляційним господарським судом видано наказ про примусове виконання рішення третейського суду у справі № 870/55/19 (а. с. 153).
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 8 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням третейського суду, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.
Приватним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 02.04.2020 ВП № 61706159 (а. с. 154).
20.05.2020 року позивач, посилаючись на п. 6.4 договору від 29.12.2016, звернувся на адресу відповідача-1 із заявою (вимогою) № 202 від 11.05.2020 про тимчасове повернення техніки, отриманої за договором поставки від 29.12.2016 № НЕА-007/2016 (а. с. 15).
Вказана заява (вимога) залишена відповідачем-1 без відповіді та без задоволення, товар позивачу не повернуто.
У зв'язку з чим, позивач був вимушений звернутися до правоохоронних органів з відповідною заявою, за результатами розгляду якої до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за № 42020081350000172 від 09.09.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Ухвалою Пологівського районного суду Запорізької області від 03.11.2020 у справі № 324/1449/20 було надано дозвіл на проведення обшуку, за результатами якого було встановлено, що товар знаходиться у володінні відповідача-2 (а. с. 23-28).
Позивач вважає, що укладення відповідачами 19.12.2017 спірного договору поставки № 10 відбулося за відсутності у відповідача-1 права власності на товар, та, як наслідок, відсутність права ним розпоряджатися. У зв'язку з чим, останній звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору поставки № 10 від 19.12.2017, укладеного між ТОВ «Капітал Гроуп» та СВК «Батьківщина».
Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні з таких підстав.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 628 зазначеного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Водночас за змістом частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (чинна редакція) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
У цій справі позов про визнання недійсним договору поставки № 10 від 19.12.2017 подала особа, яка не була стороною спірного договору.
Відповідно до 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Така правова позиція викладена у постанові ОП КГС ВС від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.
Позивач зазначає, що відповідач-1, не маючи права власності на товар в силу п. 4.2 договору від 29.12.2016 та, відповідно, права розпорядження отриманого за актом приймання-передачі від 21.04.2018 № 17694, уклав спірний договір поставки № 10 від 19.12.2017 та здійснив продаж товару відповідачу -2.
Відповідно до п. 4.2 договору від 29.12.2016 датою поставки є дата підписання акту приймання-передачі товару. Ризик випадкової загибелі ,знищення, втрати, пошкодження товару переходить до покупця з дати поставки товару. Право власності переходить до покупця з дати підписання сторонами видаткової накладної або в інший строк встановлений специфікацією на товар.
Судом встановлено, що товар за договором поставки № НЕА-007/2016 від 29.12.2016 був переданий відповідачу -1 за актом приймання-передачі 21.04.2018 (а. с. 14).
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції.
Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, за своєю правовою природою і видаткова накладна, і акт приймання-передачі товару є первинними документами, що містять відомості про здійснену господарську операцію щодо поставки товару.
Таким чином, сторони дійшли згоди у п. 4.2 договору від 29.12.2016, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання документу (видаткова накладна або акт приймання-передачі, оскільки інші умови пункту не виключають таку альтернативу, зокрема, п. 4.5 договору), що засвідчує факт передачі товару. Відповідні зобов'язання сторонами були виконані належним чином, що підтверджують матеріали справи.
Відповідно до ст. 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.
Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.
Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця.
Умовами договору від 29.12.2016 та специфікаціями не передбачено наявність будь-яких додаткових застережень про те, що право власності зберігається за продавцем до моменту повної оплати або інших обставин.
Судом вже зазначалося про те, що позивач зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний договір порушує його права та законні інтереси.
Судом встановлено, що між відповідачами був укладений договір поставки № 10 від 19.12.2017, за умовами якого відповідач-1 передав відповідачу-2 за актом приймання-передачі від 22.04.2018 сільськогосподарську техніку (сівалку точного висіву HORSCH Maestro 24 SW), тобто зобов'язання щодо поставки товару були виконані належним чином сторонами цього договору.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, норми діючого законодавства, а також доводи учасників справи, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір не порушує права позивача, оскільки останнім не доведено належними доказами, що його права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Тому, суд встановивши, що положення спірного договору поставки № 10 від 19.12.2017 не порушують права позивача, не перевіряє спірний правочин на його відповідність вимогам законодавства, оскільки відсутність порушення прав та законних інтересів позивача цим оспорюваним правочином є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.
Така правова позиція викладена у постанові ОП КГС ВС від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.
Таким чином, відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 та 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, суд вважає недоведеним порушення певного суб'єктивного матеріального права або законного інтересу позивача у зв'язку з укладенням відповідачами спірного договору поставки, вимоги про визнання недійсним якого заявлені.
Таким чином, суд відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог.
Судовий збір покладається на позивача згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 91, 120, 123, 129, 178, 202, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У відповідності до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 ГПК України та порядку, визначеному пп. 17.5 п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 15.03.2021.
Суддя І.П. Голенко