ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.03.2021Справа № 910/22/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до товариства з обмеженою відповідальністю "Лілея" про стягнення 17 776,06 грн.,
без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
У грудні 2020 року комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Лілея" (далі - Товариство) заборгованості в розмірі 17 776,06 грн., з яких: 15 469,79 грн. - заборгованість за спожиту теплову енергію, 1 376,81 грн. - три проценти річних, 929,46 грн. - інфляційні втрати, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 31 жовтня 2016 року № 250930.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 січня 2021 року було відкрито провадження у справі № 910/22/21 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Крім того, наведеною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Ухвалами суду від 1 лютого 2021 року та від 11 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні клопотань Підприємства про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням/викликом сторін (із проведенням судового засідання).
4 лютого 2021 року через загальний відділ канцелярії суду надійшов відзив Товариства від 1 лютого 2021 року № 01/02 на позовну заяву, в якому останнє заперечувало проти задоволення позову та зазначало, що не було обізнане з підставою, на якій позивач вимагає сплатити грошові кошти за договором від 31 жовтня 2016 року № 250930, укладеним з публічним акціонерним товариством "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго"), оскільки останнє не мало права передавати свої права та обов'язки за вказаним правочином без згоди відповідача. Також Товариство вказувало на те, що не надавало згоди на заміну сторони в такому договорі чи відступлення права вимоги за ним. Крім того, відповідач посилався на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності до вимог про стягнення з Товариства вищезазначеної суми спірної заборгованості.
11 лютого 2021 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла відповідь позивача на відзив від 8 лютого 2021 року № 7/1-140, в якій останній навів свої аргументи на спростування викладених відповідачем у відзиві посилань.
Будь-яких інших заяв по суті спору від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
31 жовтня 2016 року між Товариством та ПАТ "Київенерго" було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 250930, за умовами якого останнє зобов'язалося поставити відповідачу теплову енергію для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а відповідач, у свою чергу, - отримати та оплатити її вартість відповідно до умов, викладених у цьому договорі.
Даний правочин підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками цих юридичних осіб.
Згідно з пунктом 2.1 договору при виконанні його умов, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим правочином, сторони зобов'язалися керуватись тарифами, затвердженими органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Положеннями про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 2.2.1 вказаної угоди постачальник зобов'язався постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції - у період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року, у кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.
Згідно з пунктом 2.3.1 договору споживач зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Пунктом 2.3.2 даного правочину визначено, що відповідач має виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.
Додатком № 1 до договору передбачено, що позивач відпускає теплову енергію в гарячій воді у межах Q рік = 757,27 Гкал/рік.
Пунктом 2 додатку № 4 до договору визначено, що відповідач до початку розрахункового періоду сплачує позивачу вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.
Абонентам, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації, та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом тепловою енергією сплачується ним самостійно не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (пункт 4 додатку № 4 до договору).
Згідно з пунктом 5 додатку № 4 до договору відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у ЦОК за адресою: вулиця Волоська, будинок 42, облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звіряння Товариство повертає в ЦОК), та акт виконаних робіт.
Припинення дії договору не звільняє відповідача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії (пункт 8.3 договору).
Відповідно до пункту 9.5 вищевказаного договору жодна зі сторін не має права передавати свої права та обов'язки за даним договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони.
Позивач, обґрунтовуючи позов зазначає, що на виконання умов спірного договору ПАТ "Київенерго" протягом всього терміну його дії надавало відповідачу передбачені цією угодою послуги з постачання споживачу теплової енергії.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 31 жовтня 2016 року № 250930 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.
Дана обставина підтведжується наданими позивачем рахунком-фактурою від 31 жовтня 2020 року, обліковою карткою Товариства за квітень 2017 року та довідкою про нарахування за теплову енергію Товариства за квітень 2017 року.
Водночас з матеріалів справи вбачається, що Товариство взяті на себе зобов'язання за вказаним правочином за квітень 2017 року своєчасно не виконало, у зв'язку з чим в останнього перед ПАТ "Київенерго" утворилась заборгованість у розмірі 15 469,79 грн.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно зі статтею 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з частиною 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частиною 1 статті 202 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед ПАТ "Київенерго" в повному обсязі, або спростовували наявність такої заборгованості, суду не надав.
Судом також встановлено, що 11 жовтня 2018 між ПАТ "Київенерго" та Підприємством укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18, за умовами пункту 1.1 якого ПАТ "Київенерго" відступає, позивач набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 1 травня 2018 року теплової енергії (основний борг, у тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню зі споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн. станом на 1 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 1 серпня 2018 року до дати укладення цього договору та коригувань платежів.
Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку № 1 до договору (пункт 1.2 цієї угоди).
З укладенням даного договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка (штраф, пеня), три проценти річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв'язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку № 1 до цього договору. Відступлення прав вимоги за додатковими грошовими зобов'язаннями (неустойка (штраф, пеня), три проценти річних, втрати від інфляції, судові витрати, витрати, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов'язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню з споживача (споживачів), визначаються окремим договором (пункт 1.3 договору).
Пунктом 2.1 цього правочину встановлено, що в рахунок оплати за відступлене право вимоги за цим договором на суму 497 554 936,91 грн., новий кредитор прийняв 497 554 936,91 грн. боргових зобов'язань кредитора перед публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що становить частину суми боргового зобов'язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року в справі № 910/7807/18.
Відповідно до пункту 3.1.1 договору його сторони підтверджують, що на дату підписання додатку № 1 до нього за актами прийому-передачі кредитор передав новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та/або будь-яка первинна документація, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення зі споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладання цього договору не прийняті, акти звіряння розрахунків).
Згідно з додатком № 1 до договору цесії позивач прийняв право вимоги до відповідача на суму 15 469,79 грн. за договором № 250930.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.
В останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 ЦК України).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, згідно із нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Відповідно до частини 2 статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (частина 2 статті 517 ЦК України).
Згідно з частиною 2 статті 518 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Листом від 8 квітня 2019 року № 1/5-250930 Підприємство повідомило відповідача про заміну кредитора.
8 вересня 2020 року Підприємство направило на адресу відповідача вимогу № 30/вих-250930 про погашення заборгованості в сумі 15 469,79 грн. Зазначену вимогу відповідач отримав 11 вересня 2020 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103274363979.
Проте вказана вимога позивача була залишена відповідачем без задоволення, заборгованість з оплати спожитої теплової енергії за квітень 2017 року на підставі договору від 31 жовтня 2016 року № 250930 в сумі 15 469,79 грн. погашена не була.
У поданому відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що за умовами договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 31 жовтня 2016 року № 250930 заміна сторони в зобов'язанні можлива лише за наявності письмової згоди іншої сторони. Оскільки відповідач не надавав ПАТ "Київенерго" згоду на заміну кредитора в зобов'язанні, останнє не мало права відступати свої права за вказаним договором на користь позивача.
Судом встановлено, що згідно з пунктом 9.5 спірного договору жодна зі сторін не має права передавати свої права та обов'язки за даним договором третій стороні, без письмової згоди іншої сторони.
Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Водночас за приписами частини 3 статті 237 ГПК України, ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.
Таким чином, згідно з приписами чинного господарського процесуального законодавства суд позбавлений права самостійно, з власної ініціативи визнавати недійсним правочин, пов'язаний з предметом спору.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 23 січня 2018 року в справі № 203/2612/13-ц, від 19 червня 2018 року в справі № 5023/3905/12, від 16 квітня 2019 року в справі № 916/1171/18.
Відповідач не надав суду доказів оскарження або визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 601-18 з підстав його невідповідності вимогам частини 1 статті 516 ЦК України.
Суд звертає увагу відповідача на те, що необхідно розмежовувати нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом, і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора. За змістом частини 2 статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.
Отже, невідповідність положень правочину вимогам законодавства є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку, однак не свідчить про його нікчемність. За таких обставин суд позбавлений можливості взяти до уваги відповідні заперечення відповідача про недійсність договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 601-18, адже вказаний договір недійсним судом не визнавався, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Наявність у договорі від 31 жовтня 2016 року № 250930 пункту 9.5 презумпції правомірності договору відступлення права вимоги не спростовує.
Отже, посилання відповідача на те, що вищевказаний договір про відступлення права вимоги (цесії) укладений без письмової згоди Товариства, не спростовують обставин переходу позивачу права вимоги до відповідача за договором від 11 жовтня 2018 року № 601-18 в сумі 15 469,79 грн.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Підприємства до Товариства в частині стягнення основного боргу в сумі 15 469,79 грн.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати наданих йому послуг, позивач також просив суд стягнути з Товариства три проценти річних у розмірі 929,46 грн., нараховані у період з 1 листопада 2018 року по 31 жовтня 2020 року на суму основного боргу в розмірі 15 469,79 грн., а також 1 376,81 грн. інфляційних втрат, нарахованих на зазначену суму боргу протягом вказаного періоду.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки заявлений Підприємством до стягнення з відповідача розмір інфляційних втрат відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовні вимоги про стягнення з Товариства вказаної суми цієї компенсаційної виплати у розмірі 1 376,81 грн. визнаються судом обгрунованими.
У той же час при дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що при здійсненні позивачем розрахунку заявленої ним до стягнення з відповідача суми трьох процентів річних було допущено арифметичні помилки.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та дійсною арифметично вірною сумою трьох процентів річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь Підприємства, є 928,40 грн., нараховані на суму основного боргу в розмірі 15 469,79 грн. у період з 1 листопада 2018 року по 31 жовтня 2020 року.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як встановлено судом, позивачем у його позові заявлено вимогу про стягнення заборгованості з оплати спожитої теплової енергії за квітень 2017 року. Водночас грошові кошти за поставлену Товариству спожиту теплову енергію за вищевказаний період, згідно з умовами спірного договору, останнє мало сплатити до 15 травня 2017 року.
У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, в який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
Отже, перебіг загальної позовної давності розпочався 16 травня 2017 року (перший день прострочення по оплаті спожитої теплової енергії) та закінчився 16 травня 2020 року.
Днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом 31 грудня 2020 року, що підтверджується відповідним штампом підприємства поштового зв'язку на конверті, в якому дана позовна заява була направлена до суду.
Суд відхиляє доводи позивача стосовного того, що, на його думку, обчислення строків позовної давності щодо стягнення заборгованості з оплати спожитої відповідачем теплової енергії починається з моменту укладення договору про відступлення права вимоги, оскільки за приписами статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Інших причин пропуску вказаного строку позивачем наведено не було. Докази поважності пропуску цього строку відсутні і в матеріалах справи.
Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Крім того, за приписами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткових вимог позивача.
За таких обставин, зважаючи на заявлену Товариством вимогу про застосування судом строку позовної давності до спірних вимог позивача, а також відсутність належних та допустимих доказів поважності причин пропуску позивачем цього строку, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Підприємства в повному обсязі.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати у зв'язку з відмовою в задоволенні позову залишаються за позивачем та компенсації останньому не підлягають.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 15 березня 2021 року.
Суддя Є.В. Павленко