ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.03.2021 Справа №910/16754/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №910/16754/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анвальт»
до Приватного акціонерного товариства «Укрбудтрансгаз»
про стягнення 4977864,10 грн
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Анвальт» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Укрбудтрансгаз» (далі - відповідач) про стягнення 4977864,10 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення взятих на себе зобов'язань за договором №07/09 від 07.09.2016 відповідач не здійснив поставку оплаченого товару, у зв'язку з чим позивач просить стягнути попередню оплату у відповідності до вимог статті 693 Цивільного кодексу України у розмірі 4977864,10 грн.
При цьому, позивач посилається на те, що спочатку призначення спірних коштів на підставі листів про зміну призначення платежу було змінено з передплати за договором поставки №07/09 від 07.09.2016 на кошти за договором безвідсоткової фінансової допомоги №01/10 від 02.10.2017, право вимоги за яким було відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Норлент Компані», але враховуючи укладену, в подальшому, додаткову угоду про розірвання договору відступлення права вимоги та направлення позивачем листів про відкликання листів про зміну призначення платежів, спірні кошти переведено в заборгованість за договором поставки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/16754/20, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
10.12.2020 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову, з підстав того, що позивачем не доведено належними доказами отримання згоди відповідача, враховуючи, що договір відступлення права вимоги був трьохстороннім, на укладення додаткової угоди про розірвання договору відступлення права вимоги, що свідчить про її недійсність. При цьому, відповідач наголошує на тому, що ним, як продавцем, на виконання умов договору №07/09 від 07.09.2016 було поставлено товар загальною вартістю 62168970,40 грн, який повністю оплачено позивачем та зауважує на тому, що відповідач не отримував будь-яких листів про зміну кредитора через додаткову угоду від 18.09.2020, про відкликання листів зміни призначення платежу спірних коштів та заяв про готовність прийняти товар чи вимоги про сплату боргу.
04.01.2021 через відділ діловодства суду надійшли заперечення на відзив на позовну заяву, в яких позивач наголошує на тому, що приписами частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України установлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, а відтак у нього наявні всі правові підстави для стягнення сплачених коштів в якості попередньої оплати за товар саме за договором поставки №07/09 від 07.09.2016, в межах якого і перераховувалися першочергово спірні кошти.
12.01.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких наголошує на тому, що заявлена до стягнення сума не підтверджена належними та допустимими доказами, не відповідає дійсності, а підстави її виникнення та розмір спростовуються матеріалами справи та зазначає про те, що відповідачем подано позов про визнання недійсною додаткової угоди від 18.09.2020 про розірвання договору відступлення права вимоги від 31.08.2018 з моменту підписання.
02.02.2021 через відділ діловодства суду відповідач подав клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, а саме акту звірки взаємних розрахунків за 2016 рік та копії видаткових накладних за період з вересня 2016 року по серпень 2018 року.
Також 02.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, в яких посилається на те, що між позивачем, як первісним кредитором, Товариством з обмеженою відповідальністю «Норлент компані», як новим кредитором, та відповідачем, як боржником, 31.08.2018 укладено договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №01/10 від 02.10.2017. При цьому, заборгованість відповідача за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №01/10 від 02.10.2017 виникла на підставі платіжних доручень, призначення за якими було змінено позивачем з «передплата за договором поставки від 07.09.2016» на «фін допомогу за договором від 02.10.2017» шляхом письмового погодження з відповідачем. В подальшому, між кредиторами шляхом укладення додаткової угоди від 18.09.2020 було розірвано договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, а тому позивач стверджує, що кошти, які заявлені до стягнення в межах даної справи є заборгованістю відповідача саме за первісним їх призначенням - за договором поставки №07/09 від 07.09.2016.
Разом з цим, позивач вказує на те, що відповідачем розпочаті судові процеси про визнання недійсним договору фінансової допомоги №01/10 від 02.10.2017 (№910/18434/20) та про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 31.08.2018 (№910/9616/20), що свідчить про невизнання відповідачем юридичних наслідків спричинених договором відступлення та договором фінансової допомоги, а отже, на думку позивача, визнає що спірні кошти є передплатою вчиненою саме за договором поставки №07/09 від 07.09.2016.
26.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зупинення провадження у даній справі до набрання рішеннями суду законної сили у справах №910/9616/20 про визнання недійсним договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 31.08.2018; №910/18434/20 про визнання недійсним договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №01/10 від 02.10.2017 та №927/1200/20 про визнання недійсною додаткової угоди від 18.09.2020 про розірвання договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги.
Заява обґрунтована тим, що суд у даній справі, виходячи з вимог частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, не може надати оцінку дійсності вищевказаним договорам, оскільки в межах даної справи відповідні позовні вимоги не були заявлені, тоді як під час розгляду даної справи судом має бути, зокрема, оцінено чи перейшло право вимоги до позивача від ТОВ «Норлент компані» за додатковою угодою про розірвання договору відступлення права вимоги, і якщо так, то з якого договору: поставки чи фінансової допомоги сформувалась спірна заборгованість. Відтак, оскільки за умови визнання в інших справах недійсними зазначених договорів буде відсутня підстава для належності права вимоги у Товариства з обмеженою відповідальністю «Норлент компані» (нового кредитора) та для існування між позивачем та відповідачем правовідносин за договором фінансової допомоги, що істотно вплине на оцінку обставин у даній справі, позивач просить зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили судовими рішеннями у вищевказаних господарських справах.
В судовому засіданні 02.03.2021, суд у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 09.03.2021.
В судове засідання 09.03.2021 позивач явку свого повноважного представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить протокол судового засідання від 02.03.2021.
Представник відповідача також не з'явився в судове засідання, втім подав клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки з аналізу приписів статті 202 ГПК України вбачається, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
При цьому, частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
У даному випадку суд, з метою дотримання процесуальних прав сторін, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 8, 13-15 Господарського процесуального кодексу України, неодноразово відкладав підготовче засідання, а отже у відповідача було достатньо часу та можливості для того, щоб в повному обсязі реалізувати свої процесуальні права, встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За таких обставин, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи і не надали суду доказів наявності поважних причин неявки в судове засідання, суд керуючись приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку проводити дане судове засідання за відсутності їх представників.
Розглянувши подане клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Анвальт» про зупинення провадження у справі суд дійшов такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Вказана норма встановлює обов'язок господарського суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку з'ясовує, як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також те, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти що мають преюдиціальне значення.
Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі, тобто господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.
Таким чином, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.
Згідно з частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено судом, в провадженні інших судів перебувають справи за позовом Приватного акціонерного товариства «Укрбудтрансгаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Норлент Компані» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Анвальт» про визнання недійсним договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 31.08.2018 (№910/9616/20) та про визнання додаткової угоди від 18.09.2020 до договору про відступлення права вимоги недійсною (№927/1200/20), а також справа за позовом Приватного акціонерного товариства «Укрбудтрансгаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Анвальт» про визнання недійсним договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №01/10 від 02.10.2017 (№910/18434/20).
Отже, під час розгляду вказаних справ буде встановлюватися законність укладення вказаних договорів, оскільки Приватне акціонерне товариство «Укрбудтрансгаз» стверджує, що не підписувало договори відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 31.08.2018 та надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №01/10 від 02.10.2017, а додаткова угода про розірвання договору відступлення права вимоги, укладена всупереч вимогам статей 512, 514 Цивільного кодексу України.
В той час як у даній справі, предметом спору є стягнення з відповідача 4977864,10 грн попередньої оплати, правовою підставою перерахування яких відповідачу, як стверджує позивач, є саме договір №07/09 від 07.09.2016. При цьому, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що спочатку призначення спірних коштів на підставі листів про зміну призначення платежу було визначено як кошти за договором безвідсоткової фінансової допомоги №01/10 від 02.10.2017, право вимоги за яким було відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Норлент Компані» за договором відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 31.08.2018, але враховуючи укладену, в подальшому, додаткову угоду про розірвання договору відступлення права вимоги від 18.09.2020 та направлення позивачем листів про відкликання листів про зміну призначення платежів, спірні кошти переведено в заборгованість за їх первісним призначенням - за договором поставки №07/09 від 07.09.2016.
За таких обставин, враховуючи, що в предмет доказування у даній справі входить, зокрема, встановлення дійсної правової підстави перерахування позивачем відповідачу спірних коштів та наявність чи відсутність факту переходу права вимоги до позивача від ТОВ «Норлент компані» за додатковою угодою про розірвання договору відступлення права вимоги, суд дійшов висновку, що обставини, які встановлюються судом у справах №927/1200/20, №910/9616/20 та №910/18434/20 щодо дійсності (недійсності) договорів про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 31.08.2018; про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №01/10 від 02.10.2017 та додаткової угоди від 18.09.2020 до договору про відступлення права вимоги безпосередньо впливають на подання і оцінку доказів у даній справі, оскільки для її вирішення важливим є питання наявності чи відсутності у сторін правовідносин за вказаними договорами та виникнення за ними юридичних наслідків.
Тоді як, виходячи з вимог частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, суд не може надати оцінку дійсності вищевказаним договорам, оскільки в межах даної справи відповідні позовні вимоги не були заявлені.
Згідно статей 2, 14 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією із основних засад господарського судочинства є диспозитивність.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтями 236 - 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
При цьому, зі змісту статті 227 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
Отже, враховуючи те, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що призначення спірних коштів на підставі листів про зміну призначення платежу було змінено з передплати за договором поставки №07/09 від 07.09.2016 на кошти за договором безвідсоткової фінансової допомоги №01/10 від 02.10.2017, право вимоги за яким було відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Норлент Компані» за договором відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 31.08.2018, але, враховуючи укладену, в подальшому, додаткову угоду про розірвання договору відступлення права вимоги від 18.09.2020 та направлення позивачем листів про відкликання листів про зміну призначення платежів, спірні кошти переведено в заборгованість за їх первісним призначенням - договором поставки №07/09 від 07.09.2016, а в межах розгляду справ №910/9616/20, №910/18434/20, та №927/1200/20 підлягатимуть встановленню саме обставини щодо дійсності (недійсності) договорів щодо якого змінювалось призначення цих коштів та відбувався перехід права на них, що не входять в предмет доказування у даній справі, це суттєво вплине на з'ясування обставин, що входять в предмет доказування у даній справі.
Викладене вище свідчить про наявність об'єктивної неможливості розгляду даної справи до набрання законної сили судовими рішеннями у справах №910/9616/20, №910/18434/20 та №927/1200/20, оскільки, в даному випадку, суд у справі №910/16754/20 обмежений предметом позову та черговістю розгляду вимог, що у відповідності до приписів статті 227 Господарського процесуального кодексу України є достатньою процесуальною підставою для зупинення провадження у справі №910/16754/20.
При цьому, судом враховано, що статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Зазначене в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття розумності строку розгляду справи з урахуванням практики Європейського суду з прав людини слід розглядати як порушення не лише з точки зору довготривалості розгляду. Занадто швидкий розгляд справи також може свідчити про порушення розумності строку її розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №924/491/17.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини оцінка у конкретній справі: обґрунтованість тривалості проваджень відповідно до статті 6 §1 має бути оцінена окремо для кожної справи відповідно до обставин (Frydlender v. France [GC] (Фрайдлендер проти Франції) [ВП], §43), що може встановити загальну оцінку (Obermeier v. Austria (Обермайєр проти Австрії, §72).
Таким чином, розумний строк судового розгляду є оціночним поняттям та становить ідеальну часову модель відправлення правосуддя без визначення конкретних строків з огляду на ті дії (рішення), які суд ухвалює для справедливого та неупередженого розгляду справи з метою постановлення обґрунтованого, як це визначено в статті 236 Господарського процесуального кодексу України, рішення, що повинно бути ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що зібрані у справі докази не дозволяють, виходячи з предмета доказування у даній справі, встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду у справах №910/9616/20, №910/18434/20 та №927/1200/20, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача щодо зупинення провадження у справі №910/16754/20 до набрання законної сили судовими рішеннями в господарських справах №910/9616/20, №910/18434/20 та №927/1200/20, розгляд яких є першочерговим до даної справи.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пункту 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Керуючись статтями 202, 227, 229, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Анвальт» про зупинення провадження у справі №910/16754/20 задовольнити.
2. Зупинити провадження у справі №910/16754/20 до набрання законної сили судовими рішенням в господарських справах №927/1200/20, №910/9616/20 та №910/18434/20.
3. Зобов'язати учасників справи повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі №910/16754/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у встановленому законом порядку.
Повний текст ухвали складено та підписано 15.03.2021.
Суддя Т.В. Васильченко