ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.03.2021Справа № 910/16729/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Ципки А.М., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву
до Громадської організації "Аналітичний центр АСУ"
про примусове виселення та стягнення 103596,39 грн
Представники:
від позивача: Максюта Е.А.
від відповідача: не з'явився
Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації «Аналітичний центр АСУ» про примусове виселення та стягнення 103596,39 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що договір оренди №7230 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 30.10.2015 припинив свою дію у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, з огляду на що позивач просить суд виселити відповідача в примусовому порядку з державного нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 72,5 кв.м (на 5-му поверсі адміністративного будинку кім. 510 та 512), реєстраційний номер майна 38516592.1.МШИМУЕ1134, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1, а також, стягнути з позивача неустойку в розмірі 103596,39 грн.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Зважаючи на категорію та складність спору, дана справа підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження.
Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2020 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 01.12.2020.
30.11.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення.
У підготовче засідання 01.12.2020 прибув представник позивача, представники відповідача у підготовче засідання не прибули.
Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З метою належної підготовки справи для розгляду, у підготовчому засіданні 01.12.2020 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 26.01.2021.
У підготовче засідання 26.01.2021 прибув представник позивача, представники відповідача у підготовче засідання не прибули.
У підготовчому засіданні оголошено перерву до 16.02.2021.
11.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
У підготовче засідання 16.02.2021 прибув представник позивача, представники відповідача у підготовче засідання не прибули.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.03.2021.
У судове засідання 02.03.2021 прибув представник позивача, представники відповідача у судове засідання не прибули.
Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
За змістом ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду направлялися судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 22), а також, на повідомлену суду адресу (м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1, к. 510 та 512), проте, до суду повернулися конверти з відмітками: «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням встановленого строку зберігання».
Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у справі № 910/16729/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За наведених обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 02.03.2021, за відсутності представників відповідача, запобігаючи при цьому безпідставному затягуванню розгляду справи.
У встановлений судом строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У судовому засіданні 02.03.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши докази, суд
30.10.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та Громадською організацією «Аналітичний центр АСУ» (орендар) укладено Договір оренди № 7230 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 72,5 м2 (на 5-му поверсі адміністративного будинку кім. 510 та 512), реєстровий номер майна 38516592.1.МШИМУЕ1134, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1 (далі - Майно), що перебуває на балансі Державного підприємства «Спецагро», ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38516592 (далі - «Балансоутримувач»), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30 квітня 2015 року і становить 1397500,00 грн. без урахування ПДВ.
Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання Майна. Передача Майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це Майно. Власником Майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди (пункти 2.1, 2.2 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету .Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), та становить без ПДВ за базовий місяць оренди - вересень 2015 року 5091,96 грн. Орендна плата за перший місяць оренди жовтень 2015 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за жовтень місяць 2015 року.
Згідно з п. 3.6 Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Положеннями пункту 5.10 Договору встановлено, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язується повернути орендодавцеві/Балансоутримувачу орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого Майна з вини орендаря
Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 30 жовтня 2015 року до 30 вересня 2018 року включно (п. 10.1 Договору).
Згідно з п. 10.4 Договору в разі відсутності заяви однією із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.
У разі припинення або розірвання цього договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження (п. 10.9 Договору).
Відповідно до п. 10.10 Договору майно вважається повернутим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення Майна покладається на орендаря.
Дослідивши зміст Договору, суд дійшов висновку, що він є договором оренди державного майна.
Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оренда - це речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Положеннями статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції чинній станом на дату укладення договору) визначено, що орендодавцями державного майна є Фонд державного майна України та його регіональні відділення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо державного та комунального майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо єдиних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.
Судом встановлено, що за актом приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1 від 30.10.2015, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування майно - нежитлове приміщення загальною площею 72,5 м2 (на 5-му поверсі адміністративного будинку кім. 510 та 512), реєстровий номер майна 38516592.1.МШИМУЕ1134, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1 (далі - Майно), що перебуває на балансі Державного підприємства «Спецагро», ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38516592.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що договір оренди №7230 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 30.10.2015 припинив свою дію у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, з огляду на що позивач просить суд виселити відповідача в примусовому порядку з державного нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 72,5 кв.м (на 5-му поверсі адміністративного будинку кім. 510 та 512), реєстраційний номер майна 38516592.1.МШИМУЕ1134, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1, а також, стягнути з позивача неустойку в розмірі 103596,39 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частиною 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції чинній станом на дату укладення договору) визначено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
Нормами частини 2 статті 291 Господарського кодексу України встановлено, що договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації (викупу) об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.
Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Зі змісту статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.
Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 30 жовтня 2015 року до 30 вересня 2018 року включно.
Згідно з п. 10.4 Договору в разі відсутності заяви однією із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.
Судом встановлено, що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву на адресу Громадської організації «Аналітичний центр АСУ» було направлено заяву № 30-06/9956 від 11.10.2018 про припинення чинності договору оренди 7230 від 30.10.2015 в зв'язку із закінченням строку його дії.
У вказаній заяві позивач зазначив, що регіональне відділення, як орендодавець по даному договору, відмовляє відповідачу в продовженні строку його дії та вважає цей договір припиненим.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач належним чином повідомив відповідача про заперечення щодо продовження дії договору оренди № 7230 нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.10.2015 в межах місячного строку після закінчення терміну дії договору оренди.
Таким чином, суд дійшов висновку, що строк дії договору оренди № 7230 нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.10.2015 закінчився 30.09.2018 у зв'язку з наявністю заперечень орендодавця щодо продовження строку його дії.
Відтак, оскільки договір оренди № 7230 від 30.10.2015 припинився у зв'язку із закінченням строку його дії та наявністю заперечень орендодавця щодо продовження строку його дії, у відповідача відсутні правові підстави для подальшого користування об'єктом оренди.
Згідно зі статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Пунктом 10.9 Договору визначено, що у разі припинення або розірвання цього договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.
Відповідно до п. 10.10 Договору майно вважається повернутим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення Майна покладається на орендаря.
У матеріалах справи наявний акт обстеження спірного нерухомого майна від 03.08.2020, яким встановлено факт використання відповідачем зазначеного майна згідно умов договору.
Разом з цим, відповідачем не надано суду доказів повернення майна, орендованого за спірним договором, строк дії якого закінчився, зокрема, у матеріалах справи відсутній підписаний сторонами акт приймання-передавання орендованого приміщення.
З огляду на вищевикладене, враховуючи встановлення судом факту закінчення строку дії договору оренди та обов'язок орендаря повернути майно орендодавцю після закінчення дії договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву до Громадської організації "Аналітичний центр АСУ" про виселення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому, суд зазначає, що виселення у випадку невиконання орендарем обов'язку з повернення орендованого майна є ефективним способом захисту, оскільки, передбачає реальне відновлення порушеного права, так як виконання рішення суду про виселення з нерухомого майна не залежить від волевиявлення відповідача.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача неустойку в розмірі 103596,39 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України визначено, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до п. 10.11. Договору за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно, у разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передачі (повернення), який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.
Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з претензіями № 30-05/4152 від 26.05.2020 та № 30-10/8180 від 25.09.2020 щодо сплати неустойки та повернення орендованого майна, однак, відповіді на зазначені вимоги не отримав.
Отже, у зв'язку із неналежним виконанням Громадською організацією "Аналітичний центр АСУ" умов договору оренди щодо своєчасного повернення орендованого майна, позивач на підставі п. 10.11. договору оренди нараховує відповідачу неустойку в розмірі 103596,39 грн за період з жовтня 2018 року по липень 2020 року.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок неустойки і встановив, що її розмір обчислено позивачем арифметично вірно, а, відтак, вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 103596,39 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на відповідача з огляду на задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Громадської організації «Аналітичний центр АСУ» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 22; ідентифікаційний код 39443358) неустойку у розмірі 103596 (сто три тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн 39 коп. в дохід Державного бюджету України, одержувач: УК у Шевченківському районі міста Києва, код 37995466, банк: Казначейство України (ЕАП), р/р UA778999980313020094000026011, КЕКД 22080300, призначення платежу - плата за оренду іншого державного майна.
3. Виселити Громадську організацію «Аналітичний центр АСУ» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 22; ідентифікаційний код 39443358) з державного нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 72,5 кв. м. (на 5-му поверсі адміністративного будинку кім. 510 та 512), реєстраційний номер майна 38516592.1.МШИМУЕ1134, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1, що перебуває на балансі Державного підприємства «Спецагро», ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38516592, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30 квітня 2015 року і становить 1397500,00 грн без урахування ПДВ.
4. Стягнути з Громадської організації «Аналітичний центр АСУ» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 22; ідентифікаційний код 39443358) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 50-Г; ідентифікаційний код: 19030825) судовий збір у розмірі 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн. 00 коп.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 12.03.2021
Суддя Ю.В. Картавцева