26 лютого 2021 року справа №320/11354/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) без обмеження кінцевим терміном.
В обґрунтування своїх вимог, позивач зазначає, що вона є непрацюючим пенсіонером, особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії та перебуває на обліку у відповідача.
Позивач вказує, що вона постійно проживає в с.Лука Таращанського району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Позивач зазначає, що з 28.12.2014 не отримувала виплату доплати до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796).
Позивач вказує, що 25.08.2020 вона звернулась до відповідача із заявою, в якій просила здійснити з 17.07.2018 нарахування пенсії та виплатити підвищення до пенсії відповідно до ст. 39 Закону №796 з розрахунку двох мінімальних заробітних плат. Проте листом від 02.10.2020 відповідач відмовив позивачу у перерахунку його пенсії з тих підстав, що рішенням Конституційного Суду України редакція ст.39 вказаного Закону не змінювалась.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача у ненарахуванні та невиплаті позивачу з 17.07.2018 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення (зона гарантованого добровільного відселення), у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку дві мінімальні заробітні плати в місяць, позивач звернулась до суду з позовом у цій справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та витребувано від сторін докази по справі.
27.11.2020 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначив про те, Кабінетом Міністрів України 23 листопада 2011 року прийнято постанову №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідно до п.13 зазначеної постанови, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України «Про статус і соцiальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується особам, що належать до 3 категорії - 113,88грн., яку отримує Позивач.
22.01.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з аргументами Відповідача, які зводяться до того, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеній категорії громадян делеговано КМУ, а Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не є самостійним розпорядником коштів Державного бюджету та не наділене компетенцією щодо здійснення відповідної власної бюджетної політики, а тому за твердженням Відповідача законних підстав для перерахунку та виплати пенсії в будь-яких інших розмірах Позивачу немає.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Таращанським РВ ГУ МВС України в Київській області 10.01.1997. Зареєстрованим місцем проживання позивача постійно з 24.04.1984 є: Київська область, Таращанський район, с. Лука.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області від 18.08.2020 №823, позивач дійсно з 26.04.1986 по даний час зареєстрований та проживає в селі Лука, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 по забрудненості відноситься до третьої зони (гарантованого добровільного відселення).
01.08.1993 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянки, яка постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення (категорія 3), серії НОМЕР_2 .
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" с. Лука Таращанського району Київської області належить до зони гарантованого добровільного відселення.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області (Управління обслуговування громадян) та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" при досягненні пенсійного віку, передбаченого ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що не заперечується сторонами.
25 серпня 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Розглянувши звернення позивача, пенсійний орган, листом від 02.10.2020 № 8108-12050/в-02/8-1000/20 повідомив, що пенсійні виплати, передбачені статтею 39 Закону №796, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених Кабінетом міністрів України, а тому розмір доплати до пенсії позивачу виплачується відповідно до вимог чинного законодавства. При цьому зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 редакція ст. 39 вказаного Закону не змінювалась та підстав для відновлення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення немає.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).
Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Стаття 39 Закону №796 у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так:
" 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон №987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016 і яким включив до Закону №796 статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796 у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796 вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Суд зазначає, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796 до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796 у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796.
З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796 у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Тому стаття 39 вказаного Закону №796 із 17.07.2018 має такий зміст:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
В іншій частині стаття 39 Закону №796 діє у редакції Закону № 987-VIII від 04.02.2016.
Статтею 67 Закону №796 установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Проте, надання Законом №76-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18.
Дана справа є типовою щодо зразкової справи №240/4937/18, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону №796 з 17.07.2018 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796.
Бездіяльність відповідача, яка потягла ненарахування та невиплату позивачу вказаного підвищення з 17.07.2018, є протиправною.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналізуючи дані положення Кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії, якщо не передбачено право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Приймаючи до уваги, що повноваження відповідача з нарахування та виплати пенсії у даному випадку не передбачають дискреційних повноважень відповідача як суб'єкта владних повноважень, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про зобов'язання відповідача здійснити позивачу з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Отже, вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
При цьому, суд вважає непереконливими твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даною позовною заявою з огляду на таке.
Відповідно до частин першої - третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи, що про порушення свого права на проведення перерахунку належних йому виплат з 17.07.2018 позивач дізналась не через повідомлення державного органу про здійснення перерахунку, а з позовом до суду звернувся у листопаді 2020 року, суд вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397714), в якій вказано, що строк звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання відмови органу Пенсійного фонду України у перерахунку та виплати пенсії.
Крім того, суд зазначає, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на перерахунок пенсії у визначеному законодавством порядку), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Саме такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №295/3897/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 90713989).
У вказаній постанові суд касаційної інстанції також зазначив, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб'єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.
Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
На підставі наведеного Верховний Суд зауважив, що норми статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Аналогічний правовий висновок щодо статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18.
Зокрема у цій постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 89819907) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Враховуючи вищевикладені правові висновки Верховного суду та його Великої Палати, суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду з позовною заявою.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 24.10.2020 №1048471488, оригінал якої наявний в матеріалах справи.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у справі у сумі 840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 04071, м.Київ, вул.Ярославська, буд.40) здійснити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд.40) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення суду складено 26.02.2021.
Суддя Кушнова А.О.