11 березня 2021 року м. Житомир справа № 240/7453/20
категорія 112030300
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
21 травня 2020 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області, яка призвела до ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Управління праці за соціального захисту населення Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області провести ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі, що дорівнює 30% від мінімальної заробітної плати встановленої Законом України Про Державний бюджет на відповідний рік, починаючи з 17 липня 2018 року.
В обґрунтування позову зазначає, що має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони посиленого радіологічного контролю, та перебуває на обліку у відповідача. У зв'язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачену статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", чого зроблено не було.
Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи та надано відповідачу строк на подання відзиву на позов.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року провадження у справі зупинено до набрання чинності рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року поновлено провадження у справі.
10 березня 2021 року від позивача надійшла заява про видачу виконавчих листів вх. №11721/21.
Відповідач вимоги ухвали суду від 22 червня 2020 року у частині надіслання відзиву на адміністративний позов не виконав.
Частина 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Крім того, позивачем у прохальній частині позовної заяви викладено клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Вирішуючи питання щодо поновлення строку звернення до суду, з урахуванням матеріалів даної справи та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а щодо встановлення початку перебігу строку звернення до адміністративного суду з позовом про захист порушених прав у сфері соціального захисту, а саме: з дня отримання листа відповіді на звернення, суд вважає, що даний позов подано у строк, встановлений частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, визначені статтею 123 вказаного Кодексу, в даній справі не застосовуються.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з матеріалами справи позивач має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони посиленого радіологічного контролю, та перебуває на обліку у відповідача.
Відповідачем не заперечується, що позивач отримував щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановлену статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З 1 січня 2015 року на підставі Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ виплата зазначеної допомоги позивачу припинена.
Водночас, зміну статті 37 зазначеного закону Законом №107-VI від 28 грудня 2007 року визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
На звернення до відповідача із заявою про виплату щомісячної грошової допомоги, у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 30% від прожиткового мінімуму, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік, позивачем отримано лист, в якому повідомлено що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" не було передбачено видатки за відновленим рішення Конституційного суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 статтями Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". В разі прийняття відповідних законодавчих актів та виділення коштів з Державного бюджету України дане питання буде розглянуто (а.с.5-6).
Позивач вважає, що йому протиправно не нараховувалась та не виплачувалась, починаючи з 17 липня 2018 року щомісячна грошова допомога, у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановлена статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018, тому звернувся до суду, у межах шестимісячного строку, з моменту отримання відповіді від відповідача на своє звернення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).
Відповідно до положень статті 37 цього Закону (в редакції, чинній з 9 липня 2007 року) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати;
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.
Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №107-VI) текст статті 37 Закону №796-XII викладено в новій редакції. Так, громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI визнані неконституційними.
У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 37 Закону №796-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
1 січня 2015 року набрав чинності Закон №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 37 Закону №796-XII.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 37 Закону №796-XII, яка із 17 липня 2018 року є чинною.
В той же час, суд звертає увагу, що с.Красностав, Лугинського району, Житомирської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон безумовного (обов'язкового) відселення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони посиленого радіологічного контролю (4 зона).
Суд звертає увагу, що Закон №796 не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України від 27.02.1991 №791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №791а).
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено ст.2 Закону №791а.
Частина 1 цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015 визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до частин 2 - 3 статті 2 Закону №791а повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.
Пунктом 2 розділу І Закону №76 у статтю 2 Закону №791а внесено зміни, якими абзац п'ятий частини 2 статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.
Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону №791а визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження; 2) зона безумовного (обов'язкового) відселення; 3) зона гарантованого добровільного відселення.
Поряд з цим, зона посиленого радіоекологічного контролю з 01.01.2015 виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а.
Законом України від 28.12.2014 №76-VIII виключено, також, статтю 23 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яке стало однією з підстав звернення до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII.
Водночас жодні зміни, внесені Законом №76-VIII до Закону №791а «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» неконституційними не визнавались.
Отже, чинна станом на 17.07.2018, на час звернення позивача до УПЗСН і на час звернення до суду редакція ст.2 Закону №791а не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме Закон №791а в редакції зі змінами, внесеними Законом №76-VIII, як такий, що має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106.
Позиція аналогічного змісту викладена у постанові Верховного Суду у зразковій справі №580/2371/20 від 23.09.2020.
Зважаючи на встановлене, суд дійшов висновку, що позивач, хоча має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, однак не проживає в населеному пункті, який належить до зони гарантованого добровільного відселення, а тому позивач не має права на нарахування та виплату йому щомісячної грошової допомоги, передбаченої ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Суд наголошує, що наявність у позивача статусу постраждалої від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), не є безумовною підставою для нарахування та виплати спірної грошової допомоги, оскільки, як свідчить зміст ст.37 Закону №796-XII, зазначена грошова допомога виплачується лише громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області (вул.Червона Гірка, 21, смт.Лугини, Житомирська область, 11301, код ЄДРПОУ 03192595) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Д.М. Гурін