24 червня 2020 року Справа № 160/5391/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
19 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, відповідно до частини 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»;
- зобов'язати відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, відповідно до частини 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 від нещасного випадку на робочому місці помер її син - ОСОБА_2 . На момент нещасного випадку він виконував роботи згідно договору підряду з ПРАТ «СПЕЦСПЛАВ» від 11.05.2018 року № 11/05П=18. За результатами розслідування обставин нещасного випадку складений акт за формою Н-1 про нещасний випадок із смертельним наслідком, в якому визнано, що смерть пов'язана з виробництвом. ОСОБА_2 на момент смерті проживав разом зі своєю матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 . Дружини та власних дітей не мав, а тому вони разом вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. 19.02.2020 року позивач звернулася до Дніпровського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області із заявою щодо призначення та виплати їй одноразової допомоги у зв'язку зі смертю сина, яка передбачена ч. 6, 8 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Однак, листом від 11.03.2020 року № 31.1.06/1930 їй відмовили у виплаті одноразової допомоги, у зв'язку з тим, що позивач перебувала з сином в родинних відносинах, а не в сімейних, а тому не має правових підстав для призначення одноразової допомоги їй, як члену сім'ї загиблого. Вважаючи дії відповідача протиправними та такими, що порушують її інтереси, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 25.05.2020 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано у Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області всі документи, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення.
04.06.2020 року від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, з метою встановлення всіх обставин по справі, а саме: довідку про склад родини, копію паспорту ОСОБА_2 та акт про встановлення факту перебування на утриманні.
15.06.2020 року від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року № 1105-XIV, а також на ту обставину, що позов не містить жодних документальних підтверджень проживання позивача з сином однією сім'єю, оскільки надана довідка про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 23.01.2020 року № 006527, не є підтвердженням факту перебування в сімейних відносинах та проживання однією сім'єю, так як в ній зазначено реєстрацію, а не проживання. Також зазначає, що не є підтвердженням сумісного проживання наданий акт квартального комітету, оскільки він відсутній в переліку документів, необхідних для призначення одноразової страхової виплати члену сім'ї загиблого, крім того відповідач вважає, що квартальний комітет не наділений повноваженнями щодо встановлення факту проживання однією сім'єю. Відповідач звертає увагу суду, що такий факт може бути встановлено лише в судовому порядку в порядку цивільного судочинства. Таким чином, дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті одноразової допомоги, як члену сім'ї загиблого, є правомірними у зв'язку із чим, підстави для задоволення позову, відсутні.
В силу приписів ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно із ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.250 КАС України).
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд при винесенні рішення виходить з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у лютому 2020 року позивач звернулась до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області із заявою про призначення та виплати їй одноразової допомоги у зв'язку зі смертю сина на виробництві, яка передбачена ч. 6, 8 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року № 1105.
Розглянувши дану заяву, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (Дніпровське відділення) листом від 11.03.2020 року за вих. № 31.1.06/1930 повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для призначення та виплати одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, як члену сім'ї загиблого, у зв'язку із відсутностю належних доказів стосовно проживання позивача із загиблим однією сім'єю.
У зв'язку з тим, що в позасудовому порядку позивачу не вдалось урегулювати спір щодо виплати одноразової допомоги, вона звернулась до суду із даним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що його предметом є відмова відповідача у задоволенні заяви позивачки щодо виплати їй одноразової допомоги у зв'язку зі смертю її сина, як потерпілого від нещасного випадку на виробництві, за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року № 1105 - XIV (далі - Закон України № 1105 - XIV), страховий випадок за соціальним страхуванням від нещасних випадків - це нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання (у тому числі встановлене чи виявлене в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів), що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму; нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення застрахованим нормативних актів про охорону праці.
Пунктом 1 частини 1 статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що страхуванню від нещасного випадку підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на інших підставах.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
Відповідно до частин 1, 3, 7 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.
Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
У статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначені особи, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого.
Відповідно до частин 1, 2 цієї статті, у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.
Такими непрацездатними особами є: 1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; 2) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють; 3) особи з інвалідністю - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності; 4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти; 5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.
Частиною 3 статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.
Згідно з частиною 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Відповідно до частини 1 статті 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються: 1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть; 2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.
Частинами 2, 3, 4 статті 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що Фонд приймає рішення про виплати у разі втрати годувальника за умови подання таких документів, які видаються відповідними організаціями у триденний строк з моменту звернення заявника: 1) копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого; 2) довідки житлово-експлуатаційної організації, а за її відсутності - довідки виконавчого органу ради чи інших документів про склад сім'ї померлого, у тому числі про тих, хто перебував на його утриманні, або копії відповідного рішення суду; 3) довідки житлово-експлуатаційної організації, а за її відсутності - виконавчого органу ради про батьків або іншого члена сім'ї померлого, який не працює та доглядає дітей, братів, сестер чи онуків померлого, які не досягли восьмирічного віку; 4) довідки навчального закладу про те, що член сім'ї потерпілого віком від 18 до 23 років, який має право на відшкодування шкоди, навчається за денною формою навчання; 5) довідки навчального закладу інтернатного типу про те, що член сім'ї потерпілого, який має право на відшкодування шкоди, перебуває на утриманні цього закладу.
Факт перебування на утриманні потерпілого у разі відсутності відповідних документів і неможливості їх відновлення встановлюється в судовому порядку.
Якщо застрахований або члени його сім'ї за станом здоров'я чи з інших причин не спроможні самі одержати зазначені вище документи, їх одержує та подає відповідний страховий експерт Фонду.
Статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.
Фонд може затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.
Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 року №11, затверджено Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат (далі - Порядок № 11).
Згідно з п. 1.3 Порядку № 11 (чинного на момент виникнення спірних відносин), Управління (відділення) Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) та цим Порядком і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа.
Рішення про страхові виплати приймається начальником управління Фонду або за його письмовим дорученням начальником підпорядкованого відділення Фонду та оформляється постановою (у тому числі в разі призначення страхової виплати за рішенням суду), у якій зазначаються дані про потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах.
Копія постанови на вимогу надається потерпілому або особам, які мають право на страхові виплати у разі смерті потерпілого.
Управління (відділення) Фонду можуть затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про страховий випадок оформлені з порушенням встановлених вимог (п. 1.4. Порядку № 11).
Справа про страхові виплати потерпілого формується за бажанням потерпілого в управліннях (відділеннях) Фонду за місцем знаходженням страхувальника або за місцем його проживання (п. 1.5. Порядку № 11).
Управління (відділення) Фонду розглядає справи про призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого сім'ї та особам, які мають на це право, за умови подання таких документів: 1) заяви осіб, які мають на це право (колективної чи індивідуальної), для призначення страхових виплат; 2) копія індивідуального податкового номера, засвідчена підписом працівника управління (відділення) Фонду при пред'явленні оригіналу; 3) копії паспортів осіб, які мають на це право, засвідчені підписом працівника управління (відділення) Фонду на підставі оригіналів; 4) акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за встановленою формою (якщо стався нещасний випадок); 5) акт (спеціального) розслідування нещасного випадку (аварії), що стався (сталася), за формою Н-5 (якщо такий складався); 6) акт розслідування хронічного професійного захворювання за встановленою формою; 7) рішення суду про встановлення факту нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (якщо було засідання суду з цього питання); 8) копія свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого (засвідчена працівником управління (відділення) Фонду на підставі оригіналу або в іншому установленому законодавством порядку); 9) копія свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про шлюб (завірена працівником управління (відділення) Фонду на підставі оригіналу або в іншому установленому законодавством порядку); 10) висновок МСЕК про причинний зв'язок смерті потерпілого з наслідками раніше отриманого трудового каліцтва чи професійного захворювання; 11) довідка про середню заробітну плату (дохід) потерпілого у разі відсутності інформації в Державному реєстрі застрахованих осіб; 12) копія свідоцтва про народження дитини (засвідчена підписом працівника управління (відділення) Фонду на підставі оригіналу або в іншому установленому законодавством порядку);13) довідка навчального закладу (щосеместру) про те, що член сім'ї потерпілого віком від 18 до 23 років, який має право на відшкодування шкоди, навчається за денною формою навчання; 14) довідка навчального закладу інтернатного типу про те, що член сім'ї потерпілого, який має право на відшкодування шкоди, перебуває на утриманні цього закладу; 15) довідка МСЕК про встановлення інвалідності осіб - членів сім'ї, які перебували на утриманні померлого; 16) копії трудових книжок потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, засвідчені страхувальником або підписом працівника управління (відділення) Фонду при пред'явленні оригіналу; 17) копія цивільно-правового договору (для осіб, які працюють на умовах такого договору), засвідчена страхувальником або підписом працівника управління (відділення) Фонду при пред'явленні оригіналу; 18) копія документа, що підтверджує державну реєстрацію особи, як суб'єкта підприємницької діяльності, засвідчена підписом працівника управління (відділення) Фонду при пред'явленні оригіналу; 19) довідка будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів або пансіонату для ветеранів війни та праці про розмір вартості утримання в ньому; 20) довідка про склад сім'ї померлого, у тому числі про тих, хто перебував на його утриманні або копії відповідного рішення суду; 21) довідка про батьків або іншого члена сім'ї померлого, який не працює та доглядає дітей, братів, сестер, онуків померлого, які не досягли восьмирічного віку.
Зазначені документи формуються в справу про страхові виплати та зберігаються в управлінні (відділенні) Фонду. До справи додаються відомості про заробітну плату (дохід) потерпілого з Державного реєстру застрахованих осіб.
У разі відсутності відповідних документів і неможливості їх відновлення факт перебування на утриманні потерпілого встановлюється в судовому порядку (п. 5.1. Порядку № 11).
Відповідно до пункту 3.1.20 Типового положення про відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 24.01.2017 року №6, відділення відповідно до покладених на нього завдань забезпечує своєчасне та в повному обсязі відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я, а в разі його смерті - здійснення передбачених Законом страхових виплат особам, які перебували на його утриманні або мали на день смерті право на одержання від нього такого утримання.
Судом установлено, що позивачка звернулася до відповідача із заявою про призначення їй одноразової допомоги як члену сім'ї потерпілого, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві. До заяви надала документи, передбачені частиною 2 статті 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Порядком № 11.
З наданих документів вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент смерті сина - ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), являлась пенсіонеркою за віком. Позивачка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою проживав у якості члена сім'ї син позивачки - ОСОБА_2 (знято з реєстрації у зв'язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Відповідно до Акту про встановлення факту перебування на утриманні, складеної квартальним комітетом № 2 Амур - Нижньодніпровської районної ради від 17.02.2020 року, підтверджено, що за адресою: АДРЕСА_1 позивачка проживала разом із сином - ОСОБА_2 , вели спільно з ним господарство і перебувала на його утриманні.
Частиною 2 статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Рішенням Конституційного Суду України від 03.06.1999 року №5-рп/99 визначено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Отже, оскільки позивачка була членом сімї померлого ОСОБА_2 , являлась пенсіонеркою за віком, тому відповідно до частини 3 статті 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вона відноситься до осіб, які мають право на страхові виплати, як член сім'ї померлого.
Між тим, при розгляді документів про призначення їй одноразової допомоги як члену сім'ї потерпілого, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, відповідач не врахував ту обставину, що син позивачки у шлюбі не знаходився, іншого місця проживання не мав, разом з матір'ю вони вели спільне господарство, мати, як пенсіонерка за віком, знаходилась на його утриманні.
За таких обставин, суд критично ставиться до тверджень відповідача щодо відсутності доказів проживання позивачки разом із сином однією сім'єю, оскільки дані обставини спростовані вищенаведеними документами та свідчать про безпідставну відмову у призначенні позивачці страхової виплати.
Також, суд зазначає, що відмовляючи у призначенні позивачці страхових виплат, відповідач діяв не у спосіб, визначений Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки всупереч статті 44 цього Закону не прийняв відповідного рішення у формі постанови.
Відтак, суд визнає відмову відповідача у призначенні ОСОБА_1 страхових виплат, оформлену листом № 31.1.06/1930 від 11.03.2020 року, протиправною.
Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України суд може зобовязати відповідача - субєкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права субєкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право субєкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобовязує субєкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Наведене свідчить, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів захисту прав та інтересів особи, порушених суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення та фактичним обставинам справи.
Пунктами 1.2, 1.3 Порядку № 11 передбачено, що у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, або в межах повноважень відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення (далі - управління (відділення) Фонду) зобов'язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті особам, які мають на це право.
Управління (відділення) Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та цим Порядком і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа.
Суд встановив, що відповідач, отримавши заяву позивачки від 19.02.2020 року про призначення їй страхових виплат, належним чином цю заяву не розглянув, відповідне рішення не прийняв, натомість надіслав позивачці лист, навівши у ньому мотиви відмови у призначенні страхових виплат, які не узгоджується з нормами чинного законодавства. Відтак, належним способом захисту прав позивачки буде зобов'язання відповідача повторно розглянути її заяву про призначення їй страхових виплат від 19.02.2020 року та прийняти відповідне рішення, врахувавши висновки суду.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивачки в частині зобов'язання відповідача виплатити одноразову допомогу, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, відповідно до частини 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, суд зазначає, що не вважає виходом за межі позовних вимог ту обставину, що з метою повного та всебічного захисту прав та інтересів позивачки вважає за необхідне визнати протиправною відмову відповідача у призначенні ОСОБА_1 страхових виплат, оформлену листом № 31.1.06/1930 від 11.03.2020 року, оскільки це не змінює предмет спору по вказаній справі, у зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, відповідачем не доведено правомірності своїх дій і прийнятих рішень у спірних відносинах, у зв'язку із чим, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат слід здійснити у відповідності до положень ч. 3 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інн НОМЕР_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького буд. 93, код ЄДРПОУ 41323962) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області у призначенні ОСОБА_1 страхових виплат, оформлену листом № 31.1.06/1930 від 11.03.2020 року.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.02.2020 року про призначення їй одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на день настання права на страхову виплату, відповідно до частини 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», та прийняти рішення з урахування висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького буд. 93, код ЄДРПОУ 41323962) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інн НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять грн. 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідних положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева