12 березня 2021 року
м. Київ
справа № 820/242/16
адміністративне провадження № К/9901/3002/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №820/242/16 за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 25 грудня 2015 року №4542/к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області з 25 грудня 2015 року;
- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення по дату поновлення на посаді;
- допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 25 грудня 2015 року №4542/к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області з 25 грудня 2015 року.
Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2015 року по 20 квітня 2016 року у розмірі 16667,37 грн.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року та прийнято нову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року у цій справі скасовано.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, та справу №820/242/16 в цій частині направлено на новий судовий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду, а в іншій частині - залишено без змін.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 грудня 2015 року по 20 квітня 2016 року у розмірі 16461,60 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2015 року по 12 лютого 2020 року в сумі 592021, 61 грн.
25 січня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №820/242/16.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року касаційну скаргу залишено без руху. Скаржнику надано десять днів з моменту отримання вказаної ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
01 березня 2021 року до касаційного суду надійшла уточнена касаційна скарга.
В уточненій касаційній скарзі скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
На обґрунтування визначеної підстави скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 серпня 2020 року у справі №501/2316/15-ц, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 21 березня 2018 у справі №243/2748/16-ц, від 24 січня 2019 року у справі №760/9521/15-ц.
Так, згідно абзацу другого пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Отже, подібність правовідносин може бути встановлена лише у різних справах з тотожним суб'єктним складом учасників відносин (а не одним і тим самим), об'єктом та предметом правового регулювання, а також умовами застосування правових норм.
Аналізуючи зміст оскаржуваного судового рішення та доводи касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що предметом спору у цій справі є правомірність нарахування позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Так, в оскаржуваній постанові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимушеним прогулом позивача слід вважати період з 25 грудня 2015 року (з дня незаконного звільнення позивача з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області) по 12 лютого 2020 року (винесення постанови Верховним Судом про поновлення позивача на посаді). Тобто, спірним є період за який необхідно виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Натомість в постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі №501/2316/15-ц спірним був розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу та порядок його розрахунку.
Щодо посилання скаржника на висновки Верховного Суду викладені в постановах від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 21 березня 2018 у справі №243/2748/16-ц, від 24 січня 2019 року у справі №760/9521/15-ц, Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції врахував висновки викладені в зазначених постановах Верховного Суду під час ухвалення оскаржуваної постанови.
Посилаючись на вказані постанови Верховного суду скаржник так i не зазначає, в чому саме він вбачає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Таким чином, перевіркою змісту поданої уточненої касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, натомість, доводи в уточненій касаційній скарзі наведені безвідносно до висновків судів попередніх інстанцій, які стали підставою для задоволення позовних вимог позову. Фактично скаржник просить переоцінити докази та фактичні обставини справи, які встановлені судами.
З огляду на викладене, вимоги ухвали Верховного Суду від 08 лютого 2021 року не виконано, уточнена касаційна скарга не містить належно вмотивованих підстав для касаційного оскарження, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Ураховуючи те, що станом на день постановлення цієї ухвали інших документів на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 08 лютого 2021 року не надійшло, касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
Керуючись статтями 169, 248, 330, 332 КАС України Суд,
Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №820/242/16 за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді В.М. Соколов
Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк