12 березня 2021 року справа №320/6985/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицької міської ради Київської області про визнання протиправною відмови, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Кагарлицької міської ради Київської області, у якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Кагарлицької міської ради Київської області №825/02-19 від 26.06.2020 в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,02 га під огородництво, яка розташована в межах Кагарлицької міської ради за адресою: АДРЕСА_1 (на березі ставка);
- визнати протиправним та скасувати рішення Кагарлицької міської ради Київської області №610-35-LXIV-VII від 30.01.2020 "Про затвердження протоколу постійної комісії з питань регулювання земельних відносин щодо виділення земельних ділянок та території м.Кагарлик від 23.01.2020 р.", яким земельну ділянку площею 0,02 га під огородництво, яка в межах Кагарлицької міської ради за адресою: АДРЕСА_1 (на березі ставка) було залишено в землях загального користування з можливістю облаштування зони відпочинку для жителів села;
- зобов'язати Кагарлицьку міську раду прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,02 га під огородництво, яка розташована в межах Кагарлицької міської ради за адресою: АДРЕСА_1 (на березі ставка).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що за результатами розгляду її заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, площею 0,02 га, для ведення городництва, яка розташована в АДРЕСА_1 , Кагарлицькою міською радою було прийнято рішення №610-35-LXIV-VII від 30.01.2020 про відмову у наданні такого дозволу у зв'язку з тим, що відповідна земельна ділянка є прибережно-захисною смугою ставу "Пасківський", внаслідок чого цю ділянку залишено в землях загального користування з можливістю облаштування зони відпочинку для жителів села
Позивачка не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення та зазначає, що вона з 29.01.1991 користується вказаною земельною ділянкою на праві оренди, яке станом на дату звернення до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не було припинено.
Позивачка стверджує, що між нею та Кагарлицькою міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, термін дії якого неодноразово був продовжений, зокрема, на підставі рішення Кагарлицької міської ради від 29.05.2002 №19-ІІ-24, а в подальшому відповідачем не направлялися листи-заперечення проти продовження (пролонгації) цього договору, що свідчить про продовження існування орендних правовідносин.
Водночас, відповідач листом №825/02-19 від 26.06.2020 відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,02 га під огородництво, яка розташована в межах Кагарлицької міської ради за адресою: АДРЕСА_1 (на березі ставка), посилаючись на спірне рішення.
Позивачка вважає, що оскільки спірне рішення було прийнято відповідачем протиправно, Кагарлицька міська рада безпідставно відмовила їй у задоволенні клопотання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що земельна ділянка, яку позивач мав намір отримати в оренду, є власністю територіальної громади міста Кагарлик та є прибережною зоною водного об'єкта, яка в силу вимог Земельного кодексу України, не може надаватись в оренду фізичним та юридичним особам.
У зв'язку з цим, відповідач вважає, що спірне рішення прийнято правомірно та обґрунтовано, а підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Кагарлицьким РВГУ МВС України в Київській області, 07.07.1998 (а.с.7).
Відповідно до протоколу загальних зборів членів колгоспу ім.Леніна від 29.01.1991 та виписки з протоколу №1 зборів уповноважених колгоспників в колгоспу ім.Леніна від 29/01-91 р. ОСОБА_1 було виділено земельну ділянку у розмірі 0,02 га по АДРЕСА_1 , з вільного присадибного земельного фонду (а.с.10-11).
07.04.1997 між Кагарлицькою міською радою народних депутатів та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивачці було надано в оренду строком на один рік земельну ділянку, площею 0,02 га для городництва по АДРЕСА_1 .
Вказаний договір був зареєстрований в Книзі записів договорів оренди землі 07.04.1997 за №14 (а.с.12).
15.03.1999 між Кагарлицькою міською радою народних депутатів та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивачці було надано в оренду строком на один рік земельну ділянку, площею 0,02 га для городництва по АДРЕСА_1 .
Вказаний договір був зареєстрований в Книзі записів договорів оренди землі 15.03.1999 за №173 (а.с.13).
05.04.2000 між Кагарлицькою міською радою народних депутатів та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивачці було надано в оренду строком на один рік земельну ділянку, площею 0,02 га для городництва по АДРЕСА_1 .
Вказаний договір був зареєстрований в Книзі записів договорів оренди землі 05.04.2000 за №926.
У вказаному договорі було зазначено про те, що договір продовжено на 2001, 2002, 2003 та 2005 роки (а.с.14).
Рішенням Кагарлицької міської ради ІІ сесії ХХІV скликання від 29.05.2002 №19-ІІ-ХХІV було продовжено термін оренди земельної ділянки, площею 0,02 га по АДРЕСА_1 під огородництво терміном на 25 років.
Пунктом 2 вказаного рішення визначено ОСОБА_1 до початку продовження терміну оренди скласти договір оренди земельної ділянки з міською радою (а.с.15).
Судом встановлено, що позивачка зверталася до Кагарлицької міської ради із заявою від 18.04.2018, у якій просила продовжити термін оренди земельної ділянки, виділеної позивачці (а.с.16).
Кагарлицька міська рада Київської області листом від 21.05.2018 №775/02-44 повідомила позивачці, що проєкт рішення за результатами розгляду її заяви не набрав необхідної кількості голосів, а тому він буде розглянутий повторно на наступній сесії міської ради (а.с.17).
Кагарлицька міська рада листом від 04.09.2018 №11335/2-19 на заяву позивачки від 09.08.2018 №623 повідомила, що рішення міської ради від 29.05.2002 №19-ІІХХIV "Про продовження терміну оренди земельної ділянки" не має юридичної сили та не відповідає нормам чинного законодавства (а.с.23).
З матеріалів справи вбачається, що позивачка зверталася до Кагарлицької міської ради із заявою від 04.10.2018, у якій просила розглянути на сесії питання щодо земельної ділянки, площею 0,02 га, по АДРЕСА_1 та заяви позивачки про укладення договору оренди на вказану земельну ділянку (а.с.18).
Рішенням Кагарлицької міської ради XLVI сесії VII скликання від 01.11.2018 №446-16-XLVI-VII "Про повернення до розгляду рішення "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 " відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні її заяви від 04.10.2018 вх.758, у зв'язку з тим, що рішення міської ради від 29.05.2002 №19-ІІХХІV "Про продовження терміну оренди земельної ділянки" не має юридичної сили та не відповідає нормам чинного законодавства (а.с.19).
У подальшому позивачка зверталася до Кагарлицької міської ради із заявою від 31.10.2018 про винесення на розгляд сесії ради питання щодо укладення договору оренди земельної ділянки, площею 0,02 га, по АДРЕСА_1 (а.с.20).
Кагарлицька міська рада листом від 22.11.2018 №1857/02-19 повідомила позивачці про відсутність підстав для розгляду заяви, з огляду на те, що Кагарлицькою міською радою було розглянуто попередню заяву позивачки з аналогічним змістом та прийнято рішення від 01.11.2018 №446-16-XLVI-VII "Про повернення до розгляду рішення "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 " (а.с.21).
23.12.2019 позивачка звернулася до Кагарлицької міської ради із заявою про надання у користування на умовах оренди земельної ділянки, площею 0,02 га, для ведення городництва, біля ставку напроти будинку позивачки через дорогу (а.с.24).
26.12.2019 позивачка звернулася до відповідача із заявою про надання у користування на умовах оренди земельної ділянки для ведення городництва в АДРЕСА_1 , площею 0,06 сотки при ставку напроти будинку позивача через дорогу (а.с.25).
Рішенням Кагарлицької міської ради LXIV сесії VII скликання було прийнято рішення від 30.01.2020 №610-35-LXIV-VII, пунктом 1 якого визначено затвердити протокол постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та адміністративного устрою від 23.01.2020 щодо розгляду заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Пунктом 2 вказаного рішення відмовлено у задоволенні заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо передачі в оренду земельної ділянки, площею до 0,05 га в АДРЕСА_2 (в р-ні ставу "Пасківський") для ведення городництва у зв'язку з тим, що дана земельна ділянка являє собою прибережно-захисну смугу вищевказаного водного об'єкта та з наявністю між заявникам конфліктної ситуації.
Пунктом 3 вказаного рішення визначено залишити дану земельну ділянку в землях загального користування з можливістю облаштування зони відпочинку для жителів міста (а.с.65).
Надалі позивачка звернулася до відповідача із заявою від 25.06.2020 про надання дозволу на розробку технічної документації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , біля ставку (а.с.26).
Кагарлицька міська рада листом від 26.06.2020 №825/02-19 повідомила позивачці, що відповідно до прийнятого рішення №610-35-LXIV-VII від 30.01.2020 "Про затвердження протоколу постійно комісії з питань регулювання земельних відносин щодо виділення земельних ділянок на території м. Кагарлик від 23.01.2020 щодо розгляду заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_1 " депутатами міської ради було вирішено не передавати у користування земельну ділянку, яка являє собою частину прибережно-захисної смуги ставу "Пасківський" та залишити дану земельну ділянку в землях загального користування з можливістю облаштування зони відпочинку для жителів міста (а.с.27).
Не погоджуючись з вказаним рішенням та відмовою відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду відповідної земельної ділянки, позивачка звернулася з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з пунктом «в» частини першої статі 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).
Відповідно до частини третьої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Частиною першою статті 123 Земельного кодексу України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
- надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;
- формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.
Частиною другою статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Положеннями статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється, серед іншого, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка, яку використовувала позивачка та яку має намір одержати в оренду, належить до земель комунальної власності та не сформована як об'єкт цивільних прав з присвоєнням кадастрового номера та реєстрацією в Державному земельному кадастрі, у зв'язку з чим відведення земельної ділянки має здійснюватися за проектом землеустрою.
Натомість, спірним рішенням Кагарлицької міської ради від 30.01.2020 №610-35-LXIV-VII відмовлено у наданні позивачці дозволу на розробку землевпорядної документації у зв'язку з тим, що вказана земельна ділянка являє собою прибережно-захисну смугу вищевказаного водного об'єкта. Внаслідок цього вирішено залишити дану земельну ділянку в землях загального користування з можливістю облаштування зони відпочинку для жителів міста.
Обґрунтовуючи протиправність цього рішення, позивачка посилається на те, що вона є добросовісним користувачем спірної земельної ділянки, а укладений нею з органом місцевого самоврядування договір оренди неодноразово пролонговувався за мовчазною згодою сторін та відсутністю заперечень відповідача щодо такого продовження, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до частин першої, другої та дев'ятої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Таким законом є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», частиною першої статті 4 якого визначено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, у тому числі, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Отже, право позивачки на користування (оренду) спірної земельної ділянки має бути підтверджено фактом реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проте такі докази в матеріалах справи відсутні.
При цьому, частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Стверджуючи про наявне у неї право оренди спірної земельної ділянки на підставі договору оренди від 05.04.2000, який щороку продовжувався за мовчазною згодою сторін, позивачка посилається на частину третю статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції до внесення змін Законом України від 17.12.2010 №3038-VI), якою закріплено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
Однак, суд звертає увагу позивачки на те, що Законом України від 17.12.2010 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності 12.03.2011, статтю 33 Закону України «Про оренду землі» було викладено у новій редакції, положення якої визначали, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:
- власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);
- уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.
Отже, після внесення змін до статті 33 Закону України «Про оренду землі» Законом України від 17.12.2010 №3038-VI укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди було обов'язковою умовою.
Матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами додаткової угоди про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки.
У свою чергу, статтею 31 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Таким чином, наведене свідчить про відсутність у позивачки будь-яких прав на земельну ділянку площею 0,02 га, яка розташована в межах Кагарлицької міської ради за адресою: м. Кагарлик, вул. Зеленського, 2.
Суд вважає непереконливими посилання позивачки на рішення Кагарлицької міської ради від 29.05.2002 №19-ІІХХІV "Про продовження терміну оренди земельної ділянки" як на підставу набуття права оренди на відповідну земельну ділянку, оскільки вказане рішення органу місцевого самоврядування само по собі не підтверджує виникнення у позивачки права оренди та не змінює законодавчо визначених умов щодо обов'язкового укладання додаткової угоди між сторонами.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що у позивачки на момент звернення до Кагарлицької міської ради із заявами від 23.12.2019 та від 26.12.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою були відсутні правові підстави для користування відповідною земельної ділянкою на праві оренди.
Крім того, суд звертає увагу на те, що частиною третьою статті 93 Земельного кодексу України визначено, що не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, розташованих у прибережній захисній смузі водних об'єктів, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з частинами другою-першою статті 60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Відповідно до частини другої статті 61 Земельного кодексу України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво (п.а).
Дослідивши викопіювання з Генерального плану міста Кагарлик, судом встановлено, що земельна ділянка, яку позивачка мав намір отримати в оренду, розташована у прибережній захисній смузі водного об'єкту (а.с.106-109), внаслідок чого така земельна ділянка не підлягає передачі у користування фізичним особам на умовах оренди для ведення городництва.
У зв'язку з цим, суд вважає, що відповідач на підставі спірного рішення правомірно відмовив позивачці у передачі в оренду відповідної земельної ділянки та правомірно залишив вказану земельну ділянку в землях загального користування з можливістю облаштування зони відпочинку для жителів міста.
Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивачки про визнання протиправним та скасування рішення Кагарлицької міської ради Київської області №610-35-LXIV-VII від 30.01.2020 "Про затвердження протоколу постійної комісії з питань регулювання земельних відносин щодо виділення земельних ділянок та території м.Кагарлик від 23.01.2020 року щодо заяв гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 ".
Щодо позовної вимоги про визнання протиправної відмови Кагарлицької міської ради Київської області №825/02-19 від 26.06.2020 в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,02 га під огородництво, яка розташована в межах Кагарлицької міської ради за адресою: АДРЕСА_1 (на березі ставка), суд зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звернулася до відповідача із заявою від 25.06.2020 про надання дозволу на розробку технічної документації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , біля ставку.
Кагарлицька міська рада листом від 26.06.2020 №825/02-19 повідомила позивачці, що відповідно до прийнятого рішення №610-35-LXIV-VII від 30.01.2020 "Про затвердження протоколу постійної комісії з питань регулювання земельних відносин щодо виділення земельних ділянок на території м. Кагарлик від 23.01.2020 щодо розгляду заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_1 " депутатами міської ради було вирішено не передавати у користування земельну ділянку, яка являє собою частину прибережно-захисної смуги ставу "Пасківський" та залишити дану земельну ділянку в землях загального користування з можливістю облаштування зони відпочинку для жителів міста.
Суд зазначає, що відповідно до статті 123 ЗК України порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає послідовні стадії.
Отже, всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у користування.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення юридичної особи щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Так, за результатом розгляду клопотання фізичної особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення в оренду земельної ділянки обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Верховний Суд у постановах від 24.01.2019 у справі № 806/2978/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 79382838), від 27.01.2019 у справі №806/2981/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 79383043) та від 20.03.2019 у справі №826/1106/16 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 80607056) зазначив, що відсутність рішення про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу і надає особі право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 123 Земельного кодексу України.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а відступив від висновку, викладеного в постанові від 31.01.2018 (справа № 814/741/16) та від 14.03.2018 (справа № 804/3703/16), згідно з яким ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою за відсутності мотивованої відмови у його наданні не є для особи перешкодою для виготовлення такого проекту землеустрою про відведення земельної ділянки.
Так, Верховний Суд у справі № 509/4156/15-а дійшов висновку, що згідно з абзацом 3 частини 7 статті 118 ЗК України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу. Проте, цією нормою закріплено виключно право, а не обов'язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб'єкта владних повноважень) або відмови у його надані після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 806/3095/17).
Використання особою права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу не позбавляє обов'язку відповідача розглянути заяву згідно із чинним законодавством та прийняти відповідне рішення. Відтак, якщо зацікавлена особа замовила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу у встановлений строк, вона не позбавляється права на оскарження бездіяльності відповідного органу. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 20.03.2019 у справі №826/1106/16.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Кагарлицька міська рада у листі від 26.06.2020 №825/02-19, посилаючись на наявність рішення №610-35-LXIV-VII від 30.01.2020, зазначила, що рада не може розглядати повторно питання, яке вже розглядалося та вирішено по суті.
Проте, суд звертає увагу відповідача на те, що норми чинного законодавства не містять жодних застережень щодо можливості ухилення від розгляду по суті заяви особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у разі повторного подання такої заяви.
Суд наголошує на тому, що лист відповідача від 26.06.2020 №825/02-19 не є рішенням органу місцевого самоврядування, яке мало бути прийнятим за результатом розгляду заяви позивача.
Суд зазначає, що у даній справі відповідач за наслідками розгляду заяви позивачки в силу вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування" був зобов'язаний прийняти відповідне управлінське рішення, у той час як відповідач протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.
Суд вважає, що відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні, свідчить про те, що Кагарлицька міська рада не прийняла жодного рішення з числа тих, які орган місцевого самоврядування повинен був прийняти за законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 804/6698/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85323200), від 30.08.2019 у справі № 420/5288/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83943059) та від 25.10.2019 у справі № 803/1071/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85206620).
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки матеріали справи свідчать, що Кагарлицька міська рада за результатами розгляду заяви позивачки про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення ділянки у власність не прийняла рішення ані про надання такого дозволу, ані про відмову у його наданні, та відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного, суд вважає, що в діях відповідача наявні ознаки протиправної бездіяльності.
Частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вказане, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Кагарлицької щодо неприйняття у встановлений законом строк рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,02 га для ведення городництва, яка розташована в межах Кагарлицької міської ради за адресою: АДРЕСА_2 .
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Кагарлицької міської ради прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,02 га під огородництво, яка розташована в межах Кагарлицької міської ради за адресою: АДРЕСА_2 , суд зазначає таке.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом четвертим частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як було вказано вище, Кагарлицька міська рада за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 не прийняла ані позитивного рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, ані рішення про відмову у його наданні.
Отже, відповідач не досліджував заяву та додані до неї документи на предмет наявності підстав для надання дозволу або відмови у його наданні, тобто не розглянув заяву по суті.
Таким чином, оскільки подана позивачкою заява не була розглянута відповідачем по суті, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача розглянути по суті заяву позивачки про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, та прийняти відповідне рішення за результатом такого розгляду.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Кагарлицької міської ради Київської області щодо неприйняття у місячний строк рішення за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,02 га, для ведення городництва, яка розташована в межах Кагарлицької міської ради за адресою:
АДРЕСА_3 . Зобов'язати Кагарлицьку міську раду Київської області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 25.06.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,02 га, для ведення городництва, яка розташована в межах Кагарлицької міської ради за адресою: АДРЕСА_3 , та прийняти відповідне рішення за наслідками розгляду цієї заяви.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Дудін С.О.