12 березня 2021 року м. Київ № 320/5425/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області
про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області (далі по тексту - відповідач. УПСЗН Яготинської РДА), в якому просить суд:
- визнати незаконною відмову Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації від 22.07.2019 № 03.03/2084 у наданні позивачу статусу інваліда війни відповідно до вимог п.9 ч.2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3552-ХІІ;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації надати позивачу статусу інваліда війни відповідно до вимог п.9 ч.2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3552-ХІІ та видати відповідне посвідчення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач приймала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та є особою яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та позивачу була встановлена третя група інвалідності внаслідок захворювання яке пов'язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Позивач зазначила, що вона звернулася до відповідача з заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. Проте, відповідач листом від 22.07.2019 вих.№ 03.03/2084 відмовив позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та отримання відповідного посвідчення у зв'язку з тим, що відсутні підтверджуючі документи щодо того, що позивач залучалася до робіт по ліквідації Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони.
Позивач не погоджується з даною відмовою відповідача, тому звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Крім того, вказаною ухвалою суд запропонував відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив про те, що відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Згідно документів, які додані до адміністративного позову, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та має статус особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідач зазначив, що рішенням МСЕК позивачеві була встановлена інвалідність у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Проте, зазначив відповідач, у довідці МСЕК позивача про причину та групу інвалідності, зазначено, що захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків ЧАЕС, однак дане формулювання не містить даних щодо залучення заявника до формувань Цивільної оборони під час ліквідаційних робіт на ЧАЕС.
Відтак, зазначив відповідач, документи надані позивачем до заяви про набуття статусу інваліда війни, належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Документального підтвердження своєї участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 15.08.2017 року та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відомостями вкладки № НОМЕР_2 до посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Рішенням МСЕК ОСОБА_1 з 18.07.2017 була встановлена ІІІ група інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серія АВ № 0769947 видане 20.07.2017.
Як вбачається з експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, що привели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 11.07.2017 року № 4549, вбачається, що захворювання позивача пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 28.01.1975 року прийнята економістом у Яготинську райспоживспілку, 12.09.1975 переведена старшим економістом та 15.10.1999 звільнена із займаної роботи.
Наказом Голови правління - начальника ЦО Яготинської райспоживспілки «Про формування штаба ЦО Яготинської райспоживспілки» № 1 від 14.01.1986 року для ведення Цивільної оборони в системі райспоживспілки сформовано штаб ЦО.
Наказом Голови Правління - начальника ЦО Яготинської райспоживспілки «Про вивіз товаро-матеріальних цінностей із зони Чорнобильської АЕС» №9 від 04 серпня 1986 року наказано для виконання цього розпорядження про вивіз матеріальних цінностей із зони ЧАЕС» задіяти особовий склад невоєнізованих формувань ЦО Яготинської райспоживспілки.
Відповідно до розпорядження правління Яготинської райспоживспілки № 159 від 14.11.1986 для вивозу і ліквідації товарно-матеріальних цінностей з магазинів зони Чорнобильської АЕС відрядити 21.11.1986 в с. Товстий Ліс Чорнобильського району наступних працівників системи райспоживспілки, зокрема ОСОБА_1 .
Згідно відомостей маршрутного листа виданого ОСОБА_1 Ягтинським районним споживчим товариством, позивач була відряджена 21.11.1986 на підставі розпорядження від 14.11.1986 №159 для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС для вивозу товару з магазину та відпрацювала 23 години у с. Толстий Ліс Чорнобильського району. Крім того, ОСОБА_1 оформлено разовий пропуск № 041364 на право в'їзду в закриту зону (окрім території ЧАЕС).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області з заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Листом від 22.07.2019 № 03.03/2084 Управлінням соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області повідомлено позивача про відсутність законних підстав для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення у зв'язку тим, що жодних підтверджуючих документів, що ОСОБА_1 залучалась до роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи від формувань Цивільної оборони не надано.
Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, визначений Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XII, в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
Стаття 4 Закону № 3551-XII визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 Закону України від 28.09.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни. Якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа інвалідів війни (особи з інвалідністю внаслідок війни) та має право на отримання відповідного посвідчення.
Аналізуючи приписи пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII суд констатує, що цей Закон не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.
Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони, у тому числі відсутні вимоги щодо залучення за окремою процедурою підприємств, установ та організацій.
Відтак, відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 632, яка набрала чинності з 31.08.2018, було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни та від 2 січня 1995 р. № 1 Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302.
Так, згідно приписів абзацу 2 пункту 7 Положення № 302 (у редакції від 31.08.2018) «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до пункту 10 Положення № 302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є структурний підрозділ місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.
Таким чином, надані позивачем документи відповідачу підтверджують його участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та внаслідок чого ним отримана інвалідність захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже він має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з видачею посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Як було встановлено судом, позивач є особою з інвалідністю у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
При цьому, надані позивачем документи, зокрема наказ № 1 Голови Правління начальника ЦО Яготинської райспоживспілки «Про формування штаба ЦО Яготинської райспоживспілки», наказ №9 Голови Правління - начальника ЦО Яготинської райспоживспілки «Про вивіз товаро-матеріальних цінностей із зони Чорнобильської АЕС» від 04 серпня 198 6 року, розпорядження за № 159 Правління Яготинської райспоживспілки від 14 листопада 1986 року, маршрутний лист від 21 листопада 1986 року та разовий пропуск за № 041364 від 21 листопада 1986 р. підтверджують участь ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Отже, надані відповідачу документи підтверджують участь позивачв у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та внаслідок чого ним отримана інвалідність захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже вона має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з видачею посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
При цьому суд зауважує, що вищевказані обставини відповідачем жодним чином не спростовані.
Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 у справі № К/800/11747/17.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.
Так, як вже встановлено судом, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням та вкладкою до посвідчення, які є безстроковими.
Згідно з даними довідки до акту огляду МСЕК позивачу з 20.07.2017 року встановлено третю групу інвалідності довічно у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
В силу положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 у справі «Щокін проти України» та від 07.07.2011 у справі «Сєрков проти України» позицію в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримала інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни із видачею посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині визнання протиправною відмови Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області у наданні статусу інваліда війни є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем як суб'єктом владних повноважень суду не надано, а отже правомірності прийнятого рішення суду не доведено.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача надати позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення, суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з приписами абзацу 2 вказаної норми у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд також враховує, що у Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, зазначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Разом з цим, суд зазначає, що у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд зобов'язати відповідача встановити йому статус інваліда війни видати відповідне посвідчення та нагрудний знак.
Як було встановлено судом, позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення їй статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а отже позовні вимоги щодо зобов'язання Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення є обґрунтованими.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженню. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
При цьому суд, обираючи спосіб захисту порушеного права, звертає увагу на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.
Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Рисовський проти України” (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип “належного урядування”, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип “належного урядування” покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За змістом положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, а саме без проявлення неупередженості; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дій чи утримується від їх вчинення.
Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень протиправними.
На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своєї позиції, відтак суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено судом, позивач відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення до суду) звільнений від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області (ідентифікаційний код 03193608; місцезнаходження: 07700, Київська область, м. Яготин, вул. Пирятинська, 1) від 22.07.2019 № 03.03/2084 у наданні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
3. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області (ідентифікаційний код 03193608; місцезнаходження: 07700, Київська область, м. Яготин, вул. Пирятинська, 1) надати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.