11 березня 2021 року м. Київ справа №320/10589/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати в розмірах, визначених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік, за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та здійснити ОСОБА_1 із 15 вересня 2020 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює щомісячно двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), провівши відповідні виплати урахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка повідомила, що вона є непрацюючою пенсіонеркою та отримує доплату до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).
Позивачка зазначає, що у жовтні 2020 року їй стало відомо про те, що за період 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач нарахував та виплатив додаткову пенсію та доплату за проживання на території радіоактивного забруднення у розмірі, що є меншим за розмір, визначений Законом № 796-XII.
Крім того, враховуючи рішення Конституційного Суду № 6-р/2018 від 17.07.2018, позивачка стверджує про наявне у неї право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII.
Враховуючи відмову відповідача у здійсненні перерахунку пенсії у добровільному порядку, позивачка звернулася до суду з позовом у цій справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.11.2020 позивачці відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у даній справі; відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та витребувано від відповідача докази по справі.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про те, що виплати, передбачені Законом № 796-XII, право на отримання яких має позивачка, здійснюються в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому правові підстави для перерахунку та виплати пенсії в будь-яких інших розмірах відсутні.
Також відповідач зазначив про пропуск позивачкою строку звернення до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Таращанським РВ ГУ МВС України в Київській області 15.08.1996.
Зі вказаного паспорта вбачається, що з 21.01.2011 Таращанським РВ ГУ МВС України у Київській області позивачку зареєстровано за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
20.03.2015 Таращанським РС УДМС України в Київській області позивачку було знято з реєстрації попереднього місця проживання та зареєстровано місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
15.09.2020 виконавчим комітетом Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області позивачку було знято з реєстрації попереднього місця проживання та зареєстровано місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до довідки виконавчого комітету Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області від 15.09.2020 № 1230 позивачка проживає та зареєстрована в с. Лука Таращанського району Київської області.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» с. Лука Таращанського району Київської області належить до зони гарантованого добровільного відселення.
Наведене спростовує твердження відповідача про те, що позивачка не проживає на території радіоактивного забруднення.
Позивачка перебуває на обліку в Білоцерківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію по інвалідності, про що свідчить довідка Таращанського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 16.10.2020.
З матеріалів справи вбачається, за результатом розгляду заяви позивачки про перерахунок пенсії Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 16.10.2020 № 9270-13928/Я-02/8-1000/20 повідомило позивачці про відсутність підстав для здійснення перерахунку та виплати доплати за проживання на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону № 796-XII за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 15.09.2020 по теперішній час, оскільки виплата відповідних пенсійних виплат за вказаний період здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивачка звернулась до суду з даним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, чинній у період з 01.01.2014 по 02.08.2014) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
14.06.2011 Верховною Радою України було прийнято Закон України № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі - Закон № 3491-VI), яким розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4 такого змісту: «Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік».
Положення пункту 4 розділу VІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011.
Аналогічні положення передбачені в Законах України про Державний бюджет України на 2012 рік, на 2013 рік.
На виконання п. 7 Закону № 3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» від 06.07.2011 № 745, яка набрала чинності з 23.07.2011.
У зв'язку з прийняттям зазначеного нормативно-правового акта застосування положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796-XII, статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», до 23.07.2011 здійснюються у порядку та розмірах, встановлених наведеним Законом, а з 23.07.2011 у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
23 листопада 2011 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої і визначається розмір пенсії позивачки (далі - Порядок № 1210).
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 67, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».
Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Натомість, з 1 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів додаткової пенсії та доплати за проживання на території радіоактивного забруднення, встановлених статтями 39 та 51. Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Однак, враховуючи принцип пріоритетності Закону № 796-XII над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком № 1210, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та доплати за проживання на території радіоактивного забруднення повинні були здійснюватись у розмірі та на підставі статей 39 та 51 Закону № 796-XII.
З 3 серпня 2014 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39 та 51 Закону № 796-XII, розміри виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, в період з 1 січня по 2 серпня 2014 року нарахування та виплата особі додаткової пенсії та доплати за проживання на території радіоактивного забруднення має здійснюватись у розмірах, які визначені статтями 39 та 51 Закону № 796-XII, а не Порядком № 1210.
Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 619/2262/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366914), від 19 червня 2018 року у справі № 344/14522/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 74820849), від 11.09.2018 у справі № 522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397714) та багатьох інших.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що відповідачем під час розгляду справи не було надано суду доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачці у розмірах, визначених Законом № 796-XII, доплати за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону № 796-XII за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно доплати за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Крім того, захист порушених прав позивачки також потребує зобов'язання органу Пенсійного фонду України здійснити виплату цих сум.
Стосовно тверджень позивачки про наявне у неї з 17.07.2018 право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, суд зазначає таке.
Стаття 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так:
« 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-XII у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-XII вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Суд зазначає, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-XII, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-XII до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-XII у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів на отримання підвищення до пенсії у зв'язку з проживанням на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-XII.
З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Тому стаття 39 вказаного Закону № 796-XII із 17 липня 2018 року має такий зміст:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
В іншій частині стаття 39 Закону № 796-XII діє у редакції Закону № 987-VIII від 04 лютого 2016 року.
Статтею 67 Закону № 796-XII установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Проте, надання Законом № 79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796-XII, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18.
Дана справа є типовою щодо зразкової справи № 240/4937/18, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-XII позивачка має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-XII, з моменту проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, тобто з 15.09.2020.
Бездіяльність відповідача, яка потягла ненарахування та невиплату позивачці вказаного підвищення з 15.09.2020 року, є протиправною.
Отже, вимоги позивачки підлягають задоволенню повністю.
При цьому, суд вважає непереконливими твердження відповідача про пропуск позивачкою строку звернення до суду з даною позовною заявою з огляду на таке.
Відповідно до частин першої - третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи, що про порушення свого права на проведення перерахунку належних їй виплат за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року та з 15 вересня 2020 року позивачка дізналася з листа відповідача від 16.10.2020 № 9270-13928/Я-02/8-1000/20, а з позовом до суду звернулась у жовтні 2020 року, суд вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397714), в якій вказано, що строк звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання відмови органу Пенсійного фонду України у перерахунку та виплати пенсії.
Крім того, суд зазначає, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на перерахунок пенсії у визначеному законодавством порядку), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Саме такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 295/3897/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 90713989).
У вказаній постанові суд касаційної інстанції також зазначив, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб'єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.
Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
На підставі наведеного Верховний Суд зауважив, що норми статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку з виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Аналогічний правовий висновок щодо статей 122 та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18.
Зокрема у цій постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 89819907) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Враховуючи вищевикладені правові висновки Верховного суду та його Великої Палати, суд вважає, що позивачкою не пропущено строк звернення до суду з позовною заявою.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Так, згідно з приписами частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.
Судом встановлено, що позивачкою заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру, внаслідок чого сума судового збору, яка має бути сплачена за звернення до суду з такими вимогами становить 1681,60 грн. (2х0,4 х 2102,00 грн.).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду про відкриття провадження у цій справі відстрочено сплату позивачці судового збору до ухвалення судом рішення.
При цьому в силу приписів частини другої статті 133 КАС України витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що до ухвалення рішення суду у справі позивачкою не сплачено судовий збір за подання адміністративного позову, судовий збір у сумі 1681,60 грн. підлягає стягненню до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Щодо вимоги позивачки про негайне виконання рішення суду, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, зазначена норма стосується виконання рішень про присудження, тобто стягнення, пенсії, у яких зазначається конкретний розмір пенсії (заборгованості) з наведенням в мотивувальній частині відповідного розрахунку, у той час як у даній справі виплаті пенсії позивачці мають передувати дії органу Пенсійного фонду України по здійсненню перерахунку пенсії, внаслідок чого норма статті 371 КАС України у даному випадку застосуванню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та за період з 15.09.2020 по теперішній час, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок, донарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та за період з 15.09.2020 по теперішній час, у розмірі двох мінімальних заробітних плат у відповідності до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (ідентифікаційний код: 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 40) на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн. 60 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Дудін С.О.