ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" березня 2021 р. справа № 300/685/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Суддя Остап?юк С.В.,
за участю секретаря Баточенко О.-А.А.,
представника позивача Чеботара В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Коломийського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору та витрат від 24.09.2020, -
25.02.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач) через представника звернулася до суду з адміністративним позовом до Коломийського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ (далі - відповідач, орган державної виконавчої служби), яким заявлено вимоги про визнання протиправними та скасування постанов від 24.09.2020 про стягнення 46 129, 10 гривень виконавчого збору та 229, 04 гривень витрат (ВП№63129983), а також 344, 10 гривень виконавчого збору та 229, 04 гривень витрат (ВП№63131459).
Ухвалою суду від 01.03.2021 відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін та з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, встановлених статтями 268, 269, 270, 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заявлені позовні вимоги, мотивовані тим, що відповідачем в межах виконавчого провадження ВП№51200446 не було стягнуто суму заборгованості, що, на її думку, свідчить про відсутність підстав для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору. Вважає постанови від 24.09.2020 про стягнення виконавчого збору в сумі 46 129, 10 гривень та 229, 04 гривень витрат, що стягуються в окремому виконавчому провадженні ВП№63129983, а також 344, 10 гривень виконавчого збору з примусового виконання виконавчого листа про стягнення судового збору та 229, 04 гривень витрат, що стягуються у виконавчому провадженні ВП№63131459 протиправними та такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що спірна постанова прийнята відповідачем з дотриманням строку, встановленого частиною третьою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» та за наявності підстав для її прийняття. Виконавчий документ виконавчого провадження ВП№51200446 повернуто на підставі частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», сума виконавчого збору, відповідає розміру, визначеному вказаним Законом, а визначені частиною дев'ятою статті 27 вказаного Закону підстави для не стягнення виконавчого збору відсутні. Положення частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», встановлюють підставу для стягнення виконавчого збору - повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», з приміткою - якщо виконавчий збір не стягнуто. В даному випадку, державним виконавцем вчинялись дії з примусового виконання виконавчого листа Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26.02.2014 №346/7286/13, зокрема, виносились постанови про арешт майна та коштів боржника, надсилались запити до відповідних державних органів та отримані відповіді від них.
Відповідач, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи відповідно до положень частини 1 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України, не з'явився, також своїх представників не направив, заявою від 10.03.2021 просив здійснювати розгляд справи за відсутності свого представника, у зв'язку з чим та на підставі частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за відсутності представників відповідача.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, суд встановив наступні обставини.
Відповідач з примусового виконання виконавчого листа № 346/7286/13, виданого 26.02.2014 Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_1 461 291 гривень на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», 25.05.2016 відкрив виконавче провадження №51200446.
Відповідач 24.09.2020 виконавче провадження №51200446 завершив на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Одночасно з цим, 24.09.2020, державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 46 129, 10 гривень, яку виділив в окреме провадження ВП №63129983. Також, 24.09.2020 державний виконавець у виконавчому провадженні №51200446 виніс постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, яку виділив в окреме провадження ВП №63130171.
Крім того, відповідач на підставі виконавчого листа №346/7286/13, виданого 26.02.2014 Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_1 3441 гривень судового збору на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відкрив 25.05.2016 виконавче провадження №51200538.
24.09.2020 відповідач виконавче провадження №51200538 завершив на підставі пункту 1 частини першої 37 Закону України «Про виконавче провадження» та 24.09.2020 виніс постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 344, 10 гривень, яку виділив в окреме провадження ВП № 63131459, а також виніс постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, яку виділив в окреме провадження ВП №63130731.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає на виконання приписів закону відповідне рішення та вчиняє дії.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження», в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1404-VІІІ).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У частині першій статті 5 Закону №1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній до 28 серпня 2018 року) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також частиною дев'ятою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Приписами статей 40, 42 Закону №1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону №1404-VІІІ слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Тому, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
З 28 серпня 2018 року частину другу статті 27 Закону №1404-VІІІ змінено, (Законом України №2475-VIII від 3 липня 2018 року) та визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Тобто, з урахуванням редакцій Закону №1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась.
Так, у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як, у період після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору складав - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
24.09.2020 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з письмовою заявою стягувача. Після чого державним виконавцем винесені спірна постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.
Положення статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній у період до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність позивача, як боржника, в порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній з 28 серпня 2018 року), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми що підлягає примусовому стягненню.
Таким чином, з урахуванням того, що зміни внесені Законом №2475-VIII погіршили становище боржника, а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчими листами № 346/7286/13, виданими 26.02.2014 Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області про стягнення на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з ОСОБА_1 461 291 гривень боргу та 3441 гривень судового збору, суд вважає, що у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 46 129, 10 гривень та 344, 10 гривень.
Суд звертає увагу на те, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року справа №2540/3203/18, постанові Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 14.05.2020 справа №640/685/19.
З огляду на наведене, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірних постановах, а отже, такі постанови не відповідають вимогам статті 27 Закону №1404-VIII.
Крім того, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Зазначене дає підстави для висновку, що державний виконавець приймаючи спірну постанову не врахував принципу пропорційності, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.
З огляду на наведене, доводи позивача про протиправність постанови державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) від 24.09.2020 про стягнення виконавчого збору розмірі 46 129, 10 гривень (ВП №63129983) та в розмірі 344, 10 гривень (ВП № 63131459) та наявність підстав для її скасування є обґрунтованими.
Як наслідок, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування постанов старшого державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Юрчука М.М. від 24.09.2020 про стягнення з ОСОБА_1 в користь держави 46 129, 10 гривень виконавчого збору (ВП №63129983) та 344, 10 гривень виконавчого збору (ВП № 63131459) підлягають до задоволення.
Будь-яких, обґрунтувань правових підстав заявлених вимог про визнання протиправними та скасування постанов від 24.09.2020 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження позивачем не наведено, а судом не встановлено, тому в задоволені позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 908 гривень, згідно квитканції за № 91667 від 22.02.2021.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Коломийського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції пропорційно до розміру задоволених вимог частини сплаченого судового збору в розмірі 454 гривні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Коломийського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) 78200, м.Коломия, вул. Театральна, 15, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 38367905) про визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору та витрат від 24.09.2020 задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) від 24.09.2020 про стягнення виконавчого збору розмірі 46 129, 10 гривень (ВП №63129983).
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) від 24.09.2020 про стягнення виконавчого збору розмірі 344, 10 гривень (ВП № 63131459).
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Коломийського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) 78200, м.Коломия, вул. Театральна, 15, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 38367905) судові витрати в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 272, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
Суддя Остап'юк С.В.