ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"16" лютого 2021 р. справа № 300/2433/19
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Скільського І.І.
за участю секретаря судового засідання - Гевак Л.І.,
представника позивача - Щадей Н.В.,
представника відповідача - Конопади С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.05.2019 за №0023819/15-5013-0905, №0023819/16-5013-0905, №0023819/17-5013-0905, №0023819-5013-0905,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.05.2019 за №0023819/15-5013-0905, №0023819/16-5013-0905, №0023819/17-5013-0905, №0023819-5013-0905.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем незаконно нараховано позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до вказаних податкових повідомлень-рішень.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 27.12.2019 року клопотання представника позивачапро розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін задоволено та призначено справу до розгляд в судовому засіданні.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, з підстав викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях. Суду пояснила, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено відповідачем протиправно, оскільки прийняте у січні 2015 року органом місцевого самоврядування рішення, яким затверджено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не могло бути застосовано в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цих рішень є 2016 рік, а порядок прийняття рішень органу місцевого самоврядування про встановлення ставок вказаного податку на 2016-2018 року не відповідає вимогам Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та, відповідно, такі рішення є нечинними. Окрім цього вказала на не оприлюдненням вказаних рішень, що ставить під сумнів набрання ними чинності. Також вказала, що оскаржені податкові повідомлення-рішення були підписані особою, яка не мала на це відповідних повноважень та надіслані на адресу, відмінну від адреси проживання позивача. Просила позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечила з мотивів, наведених у відзиві та додаткових поясненнях, які містяться в матеріалах справи. Вказала, що позивачу законно нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015-2018 рік, згідно оскаржених податкових повідомлень-рішень, оскільки позивач є власником нерухомого майна, що є об'єктом оподаткування. Зазначила, що ОСОБА_2 є уповноваженою особою на підписання винесених щодо позивача податкових повідомлень-рішень, оскільки перебувала на посаді заступника начальника Долинського управління ДФС. Також повідомила, що податкові повідомлення-рішення були надіслані позивачу належним чином, за податковою адресою зазначеною в базі податкового органу, жодних даних про зміну такої адреси позивачем не подавалося. Також вказала, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки розрахований відповідно до рішень органу місцевого самоврядування, якими встановлено ставки такого податку та які, відповідно до рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.11.2019 року №300/1629/19 не є таким, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства. Просила у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження, заслухавши представників сторін, дослідивши і оцінивши докази, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власницею комплексу громадського харчування, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1 666,10 кв.м. та власницею ј одноквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 , площею 50,6 кв.м.
Відповідно до вимог статті 266 Податкового кодексу України контролюючим органом нараховано позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період з 2015 по 2018 рік та, відповідно винесені податкові повідомлення-рішення від 10.05.2019 року №0023819/15-5013-0905 на суму 10 116,10 грн. - податковий період 2015 рік, №0023819/16-5013-0905 на суму 11 444,98 грн. - податковий період 2016 рік, №0023819/17-5013-0905 на суму 39 866,40 грн. - податковий період 2017 рік та №0023819-5013-0905 на суму 93 043,35 грн. - податковий період 2018 рік.
Вказані податкові повідомлення-рішення направлені позивачу за адересою: АДРЕСА_2 .
Не погоджуючись з вказаними рішеннями позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано Податковим кодексом України.
Підпункт 16.1.4 п.16.1 ст.16 Кодексу визначає, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, передбачених податковим законодавством. Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п.38.1 ст.38 Кодексу).
01.01.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року №71-VIII, яким, зокрема, викладено в новій редакції статтю 266 Податкового кодексу України та введено новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
За приписами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.
Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України, зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов'язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01.01.2015 року, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення цього податку.
Рішенням Вигодської сільської ради від 29.01.2015 року №548-33/2015 встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.
З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), прийняте у січні 2015 року Вигодської сільської ради рішення, яким затверджено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не могло бути застосовано в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цих рішень є 2016 рік.
Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Наведені положення Податкового кодексу України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким запроваджено податок на майно (до складу якого включено й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), лише 28 грудня 2014 року, а також відсутність доказів прийняття відповідною місцевою радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до 15 липня 2014 року, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.
За таких обставин, у контролюючого органу відсутні підстави покладення на позивача обов'язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.01.2021року у справі №823/1170/16.
Окрім цього суд зазначає, що відповідно до пункту 102.1 статті 102 Кодексу контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Враховуючи приписи Податкового кодексу України контролюючий орган вправі визначити грошові зобов'язання платнику податку не пізніше закінчення 1095 днів.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач, згідно податкового повідомлення-рішення №0023819/15-5013-0905, тільки 10.05.2019 року визначив позивачу податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, тобто з порушенням 1095-денного строку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування податковим органом положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та рішення органу місцевого самоврядування з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік є передчасним і протиправним, а податкове повідомлення-рішення №0023819/15-5013-0905 від 10.05.2019 року є таким, що підлягає скасуванню.
Щодо незаконності нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період з 2016 по 2018 рік суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом та не заперечувалося представником позивача, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, розташованого на території Вигодської селищної ради Долинського району Івано-Франківської області та платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Так з матеріалів адміністративної справи встановлено, що у власності позивача перебуває комплекс громадського харчування, який знаходиться за адресою: вул. Данила Галицького, 10, смт. Вигода, Долинський район, Івано-Франківська область, площею 1 666,10 кв.м., та підтверджується договором купівлі-продажу від 31.01.2007 року.
Враховуючи вказані норми податкового законодавства, контролюючим органом проведено розрахунок вказаного податку за 2016 рік та 2017 рік виходячи із загальної площі зазначеного об'єкта - 1 661,10 кв.м. за 2018 рік виходячи із загальної площі зазначеного об'єкта - 1 666,10 кв.м. та відповідної ставки податку, яка встановлена рішеннями органу місцевого самоврядування на 2016-2018 рік, що підтверджується розрахунками за 2016-2018 рік (а.с. 128-133).
За результатами проведених розрахунків відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.05.2019 року №0023819/16-5013-0905 на суму 11 444,98 грн. - податковий період 2016 рік, №0023819/17-5013-0905 на суму 39 866,40 грн. - податковий період 2017 рік та №0023819-5013-0905 на суму 93 043,35 грн. - податковий період 2018 рік.
Посилання представника позивача на порушення порядку прийняття рішень органу місцевого самоврядування про встановлення ставок вказаного податку на 2016-2018 року, що не відповідає вимогам Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та нечинність таких рішень у зв'язку з не оприлюдненням вказаних рішень, та, відповідно, неправомірність нарахування податку, суд вважає безпідставними з огляду на нижчевикладене.
Так, відповідно до рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.11.2019 року у справі №300/1629/19, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вигодської селищної ради про визнання протиправними та такими, що не набули чинності рішення, які були прийняті в порядку п. 266.5.1 ч. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України, та спрямовані на встановлення ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб за період з 2015 по 2019 роки - відмовлено.
Правомірність та чинність вказаних рішень були предметом дослідження у вищевказаній справі, проте доводи позивача залишені судом поза увагою.
Суд зазначає, що прийняті Вигодською селищною радою Долинського району Івано-Франківської області рішення від 29.01.2015 №548-33/2015 «Про встановлення ставки податку на майно», від 13.07.2016 №156-9/2016 «Про встановлення ставки податку на майно на 2017 рік», від 14.07.2017 №310-18/2017 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Вигодської селищної ради на 2018 рік» в судовому порядку протиправними (незаконними чи такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили) та нечинними повністю або в окремій їх частині не визнано. Такі рішення втратили свою чинність з прийняттям Вигодською селищною радою рішення про встановлення ставки податку на нерухоме майно на наступний рік, рішення за попередній рік відповідним пунктом рішення визнавалось таким, що втратило чинність.
Таким чином втрата чинності наведених рішень відбуласть внаслідок прийняття Вигодською селищною радою рішень про встановлення ставки податку на нерухоме майно на наступний рік, а не в судовому порядку за наслідками їх оскарження, тому твердження позивача про протиправність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень щодо визначення податкових зобов'язань за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період 2016-2018 р., з підстав втрати чинності рішень органу місцевого самоврядування «Про встановлення ставки податку на майно» є такими, що не знайшли свого підтвердження.
Щодо невірного визначення податковим органом у розрахунках податку на нерухоме майно за період 2016-2017, площі об'єкта оподаткування (комплекс громадського харчування) 1661.10 кв.м замість правильної площі об'єкта оподаткування 1666.10 вк.м., то таке визначення як то видно з наданих податковим органом розрахунків (а.с.131 та а.с.133) здійснено податковим органом в бік зменшення площі об'єкта оподаткування. Невірне визначенння податковим органом площі об'єкта оподаткування не призвело до збільшення податкових зобов'язань позивача, а тому жодним чином не порушує її прав.
Щодо твердження представника позивача на порушення порядку надсилання податкових повідомлень-рішень суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 42.1 та 42.2 статті 42 Податкового кодексу України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Так контролюючим органом було направлено рішення на податкову адресу ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 , яка зазначена у базі даних податкового органу.
Відповідно до паспортних даних зареєстрованою адресою проживання позивача з АДРЕСА_3 .
Проте в судовому засіданні встановлено, що позивачем отримані вказані податкові повідомлення-рішення за колишньою адресою реєстрації, що підтверджується наданими суду копіями конвертів та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, згідно яких всі рішення отримані позивачем особисто (а.с. 20-27, 127-135).
Посилання представника позивача на те, що частина направлених рішень не зареєстровані в системі поштових відправлень, згідно витягів з сайту Укрпошти є безпідставними, оскільки можливість відстеження дати направлення та отримання поштового відправлення на сайті Укрпошти надається виключно до шести місяців, а на момент відстеження відправлень вже минуло шість місяців.
Суд також вважає безпідставними твердження представника позивача про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були підписані ОСОБА_2 - особою, яка не мала на це відповідних повноважень, оскільки на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ОСОБА_2 , заступник начальника Долинського управління, виконувала обов'язки начальника Долинського управління Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, у зв'язку з перебуванням керівника у відпустці, що підтверджується наказами Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 07.03.2018 року №341 та від 16.04.2019 року №326-В.
Враховуючи вищенаведене податкові повідомлення-рішення від 10.05.2019 року №0023819/16-5013-0905 на суму 11 444,98 грн. за податковий період 2016 рік, №0023819/17-5013-0905 на суму 39 866,40 грн. та №0023819-5013-0905 на суму 93 043,35 грн., якими позивачу визначено суми грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податкові періоди 2016-2018 рік на переконання суду винесені контролюючим органом правомірно.
З огляду на викладене, позовні вимоги є частково обгрунтованими, а тому позов слід задовольнити частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини 3 вказаної статті при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 101,16 грн., сплачений згідно квитанції АТ «Приватбанк» №0.0.1548695069.1 від 11.12.2019 року.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області від 10.05.2019 за №0023819/15-5013-0905.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 101 (сто одну) гривню16 копійок сплаченого судового збору.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ;
відповідач: Головного управління ДПС України в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 43142559, вулиця Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.
Рішення складене в повному обсязі 11 березня 2021 р., у зв'язку з перебуванням головуючого судді на листку непрацездатності.