10 березня 2021 року Справа № 280/9641/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дніпровської митниці Держмитслужби
про визнання протиправним та скасування рішення, -
29 грудня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Дніпровської митниці Держмитслужби (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: визнати противоправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості № UA 110230/2020/000129/2 від 14.07.2020р.
Ухвалою суду від 03.02.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного аозовного провалження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на те, що ним надано всі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товару, який переміщується через митний кордон України, які відповідають характеру угоди, а посилання митного органу на виявлені під час перевірки поданих документів розбіжності є безпідставними.
Відповідач у поданому до суду відзиві вх. №11168 від 24.02.2021 проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що в поданих позивачем документах на підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару було виявлено недоліки, у зв'язку з чим витребувано додаткові документи, які не були надані позивачем в повному обсязі. Зазначає, що позивачем не підтверджено заявлену митну вартості імпортованого товару, що зумовило відсутність підстав для оформлення товару за визначеною декларантом митною вартістю. Крім того, відповідач вказали на те, що митним органом у встановленому законом порядку було встановлено, що вартість імпортованого позивачем товару є вищою ніж заявлена, що зумовило прийняття рішення про коригування митної вартості товарів.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши подані сторонами докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що 09 лютого 2016 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - Покупець, Україна) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПластТорг» (далі - Продавець, Російська Федерація) було укладено Договір поставки № 01 (далі - Договір), відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити у власність Покупця підлоговий пластиковий плінтус та комплектуючи до нього (далі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього встановлену грошову суму (пункт 1.1.) (а.с. 16-20).
Асортимент, номенклатура та ціна товару вказуються у Специфікаціях до договору. Ціна товару у Специфікаціях на кожну поставку вказується у російських рублях (пункт 1.2.).
Передача товару Покупцю здійснюється на складі виробника за адресою: Російська Федерація, Краснодарський край, м. Новоросійськ, Кирилівська промзона, с. Кирилівка, вул. Лєрмонтова, буд. 2 «а». Умови поставки - FOB Новоросійськ (Росія), FC А Новоросійськ (Росія), відповідно до Інкотермс 2010р. (пункт 2.1.).
04 червня 2020 сторони дійшли згоди щодо суттєвих умов поставки, були узгоджені асортимент, номенклатура та ціна товару та підписана Специфікація № 9 до договору поставки № 01 від 09.02.2016 (а.с. 22-27).
13 липня 2020 року ОСОБА_1 до митного контролю та митного оформлення було подано в порядку ст. 257 Митного кодексу України митну декларацію (далі - МД) в режимі IM 40, якій присвоєно № UA110230/2020/015199 (довідковий номер 6710) на товар: «Підлоговий пластиковий плінтус та комплектуючи до нього. Виробник: TOB «Колорпласт». Країна виробництва: Російська Федерація» (а.с. 13-15).
До митного оформлення позивачем були надані документи, зазначені в гр. 44 МД № UA110230/2020/015199 від 13.07.2020р. а саме:
1) Пакувальний лист (Packing list) № 9 від 08.07.2020р.;
2) Рахунок-фактура (Invoice) № 9 від 04.06.2020р.;
3) Автотранспортна накладна (Road consignment note) № 454748 від 08.07.2020р.;
4) Декларація про походження товару (Declaration of origin) від 04.06.2020р.;
5) Платіжне доручення в іноземній валюті № (MUR) 7 від 15.06.2020р.;
6) Довідка про транспортні витрати № б/н від 12.07.2020р.;
7) Довідка про транспортні витрати № 12.20 від 13.07.2020р.;
8) Прайс - лист (кут ПВХ) № б/н від 08.07.2020р.;
9) Прайс - лист (плінтус, фурнітура) № б/н від 08.07.2020р.;
10) Договір поставки № 01 від 09.07.2016р.;
11) Додаткова угода б/н від 07.02.2020р. до договору поставки № 01 від 09.07.2016р.;
12) Специфікація № 9 від 04.06.2020р. до договору поставки № 01 від 09.07.2016р.;
13) Договір на перевезення № 059 від 08.07.2020р.;
14) Інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів № 5664800 від 10.07.2020р.;
15) Лист № 23 від 08.07.2020р.
16) Лист № 24 від 08.07.2020р.;
17) Лист № 25 від 08.07.2020р.;
18) Лист № 26 від 08.07.2020р.;
19) Фото від 13.07.2020р.;
20) Платіжне доручення № 127 від 13.07.2020р. про підтвердження сплати митних та інших платежів;
21) Копія митної декларації країни відправлення № 10317120/080720/0060199 від 08.07.2020р.
Відповідно до ч. З статті 53 МКУ за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості митним органом було встановлено розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, а саме:
1. Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» до документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів можуть належати: рахунок- фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури.
2. До митного оформлення не подано заявку-договір на виконання транспортних послуг, згідно п.4.2 договору на перевезення вантажів від 08.07.2020 № 059.
3. Згідно пунктів 2, 3 Постанови Правління Національного банку України від 28 липня 2008 року N 216 «Про затвердження Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» до митного оформлення не подано банківські документи - платіжні доручення в іноземній валюті або банківських металах. Декларантом надано лише витяг (SWIFT) операції з переказу коштів.
4. Відповідно до п.2.2. контракту від 09.02.2016 № 01 покупець на підставі специфікації постачальника формує Заказ на поставку товару. Оформлений та узгоджений Заказ є доповненням до зазначеного договору. Але до митного оформлення він не був наданий.
Враховуючи вищезазначене, відповідно до ч. З ст. 53 МКУ посадовою особою митниці 13.07.2020 надіслано електронне повідомлення декларанту та затребувані додаткові документи, а саме: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором про поставку товару, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) виписка з бухгалтерської документації; 4) каталоги, прейскуранти виробника товару; 5) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Також було повідомлено, що згідно 4.6 ст.53 МКУ декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
13 липня 2020 року декларантом надано рахунок-фактуру на послуги перевезення вантажів від 13.07.2020 № 163 (а.с. 60) та повідомлено про те, що він відмовляється від надання додаткових документів, протягом строку визначеного ч.3 ст.53 МКУ, для підтвердження заявленого рівня митної вартості, зокрема надана відповідь наступного змісту «Додаткові документи для митного оформлення та підтвердження митної вартості протягом 10-ти надати не можемо».
Враховуючи вимоги ч.2 ст.64 МКУ використана наявна в митниці інформація щодо раніше визначених митних вартостей за другорядним методом з розрахунку 118,59 руб. РФ/кг за МД № и А100300/2020/410532 від 04.06.2020р.
За результатами здійсненого контролю правильності визначення митної вартості товарів митницею було прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів №UA110230/2020/000129/2 від 14.07.2020 (а.с. 65).
Оформлення вищезазначеного товару «підлоговий пластиковий плінтус та комплектуючи до нього» було здійснено та випущено у вільний обіг за МД № UA10230/2020/015363 від 14.07.2020 з урахуванням Рішення про коригування митної вартості товарів № ІІА110230/2020/000129/2 від 14.07.2020.
На підставі платіжного доручення № 128 від 14.07.2020р. додатково з урахуванням Рішення про коригування митної вартості товарів позивачем було доплачено митних платежів на суму 79 156 грн. 00 коп. (а.с. 71).
Позивач, не погодився з прийнятими рішеннями, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що згідно з ч.1 ст.246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до ч.1 ст.248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Згідно з ч.1 ст.257 Митного кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.
Відповідно до ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно ч.1 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 1 ст.52 Митного кодексу України визначено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Відповідно до ч.2 ст.52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Такими документами є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч.2 ст.53 Митного кодексу України).
Відповідно до ч.3 ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що до виключної компетенції митних органів відноситься вирішення питання перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, а також самостійного її визначення у встановлених Законом випадках. Даний висновок узгоджується з основним принципом оцінки товарів для митних цілей, закріпленим у ст.VII Генеральної асамблеї з тарифів і торгівлі “Оцінка товарів для митних цілей”, згідно з яким оцінка імпортованого товару для митних цілей має базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на якій розраховується мито, або аналогічного товару.
Суд зазначає, що відповідно до приписів ст.53 Митного кодексу України, митниця має право запитувати додаткові документи в разі виявлення під час митного оформлення розбіжностей в документах, перелік яких визначений ч.2 даної статті.
При цьому, суд зазначає, що підставою для витребування додаткових документів не є наявність недоліків (описок), як таких, а наявність саме недоліків, які впливають на правильність визначення митної вартості товару.
Щодо встановленої митним органом розбіжності «Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» до документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів можуть належати: рахунок- фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури» суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що вичерпного переліку документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, та, які можуть бути подані під час митного оформлення оцінюваних товарів, законодавством України з питань державної митної справи не встановлено.
Відповідно до ч.6 ст. 53 МКУ декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням можуть подати будь-які інші додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів, про що також зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках розгляду справи № 804/16553/14.
Крім того, в Наказі Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599, на який посилається відповідач, зазначено, що до документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів «можуть» належати, а не «виключно» або «тільки» належать.
Також суд зазначає, що позивачем під час митного оформлення був наданий митному органу додатково відповідний рахунок на оплату № 163 від 13.07.2020 (на оплату послуг перевезень).
Щодо встановленої митним органом розбіжності «До митного оформлення не подано заявку-договір на виконання транспортних послуг, згідно п.4.2 договору на перевезення вантажів від 08.07.2020 № 059» суд зазначає, що розбіжності повинні бути не будь-якими, а лише тими, що стосуються числового значення заявленої митної вартості чи розрахунку митної вартості здійсненої декларантом. Митний орган не зазначає, яким чином зазначена розбіжність впливає або може вплинути на митну вартість товару. Крім того, позивачем було надано сам договір на перевезення вантажів № 059 від 08.07.2020р., рахунок на оплату № 163 від 13.07.2020р. до цього договору що свідчить про те, що товар фактично поставлений і перевезення фактично здійснено.
Щодо встановленої митним органом розбіжності «Згідно пунктів 2, 3 Постанови Правління Національного банку України від 28 липня 2008 року N 216 «Про затвердження Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» до митного оформлення не подано банківські документи - платіжні доручення в іноземній валюті або банківських металах. Декларантом надано лише витяг (SWIFT) операції з переказу коштів» суд зазначає, що зазначене твердження не відповідає дійсності. Так, до митного оформлення позивачем надано саме платіжне доручення в іноземній валюті від 15.06.2020р., оскільки саме таку назву містить поданий документ (а.с. 41).
Крім того, відповідно до п.1.1 вищевказаного Положення, це Положення встановлює загальні вимоги Національного банку України (далі - Національний банк) до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів, їх виконання банками й небанківськими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, яка не втратила чинності після введення в дію Закону України "Про валюту і валютні операції" (далі - банк), порядку зарахування коштів в іноземній валюті, а також визначає особливості ініціювання банком переказу коштів в іноземній валюті з рахунків умовного зберігання (ескроу), здійснення банком арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків банку-резидента та нерезидента, відкритих в іншому банку-резиденті. Отже, зазначене Положення не поширює свою дію на митні органи та не встановлює порядку та не визначає особливості робот митних органів із платіжними дорученнями в іноземній валюті.
До того ж, оформлення товару «підлоговий пластиковий плінтус та комплектуючи до нього» було здійснено пізніше та випущено у вільний обіг за МД № UA10230/2020/015363 від 14.07.2020р. на підставі саме цього платіжного доручення в іноземній валюті № (МІЖ) 7 від 15.06.2020р., а не будь-якого іншого.
Відповідно до п. 6.3. договору на поставку товару № 01 від 09.02.2016р. Покупець зобов'язаний сплатити вартість товару на умовах 100% передплати. При цьому товар фактично поставлений (проданий) та перевезення фактично здійснено.
Щодо встановленої митним органом розбіжності «Відповідно до п.2.2. контракту від 09.02.2016 № 01 покупець на підставі специфікації постачальника формує Заказ на поставку товару. Оформлений та узгоджений Заказ є доповненням до зазначеного договору. Але до митного оформлення він не був наданий» суд зазначає, що розбіжності повинні бути не будь-якими, а лише тими, що стосуються числового значення заявленої митної вартості чи розрахунку митної вартості здійсненої декларантом. Митний орган не зазначає, яким чином вищевказана обставина впливає або може вплинути на митну вартість товару. Відповідно до п.2.2.договру поставки № 01 від 09.02.2016р. «заказ порождает для сторон новые обязательства относительно поставки и оплаты товара». Саме таким новим зобов'язанням стала специфікація та 04 червня 2020 року, згідно якої сторони дійшли згоди щодо всіх суттєвих умов поставки, були узгоджені асортимент, номенклатура та ціна товару та підписана Специфікація № 9 до договору.
Відповідно до ч.2 ст.58 Митного кодексу України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідачем суду не доведено, що використані позивачем відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірно або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні, відповідно до приписів ч.2 ст.58 Митного кодексу України. У зв'язку з наведеним не доведено правомірність переходу до другорядних методів визначення митної вартості товарів, що передбачено п.2 ч.1 ст.57 Митного кодексу України.
Отже, відповідачем суду не доведено, що подані позивачем для визначення митної вартості товару документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Також, відповідачем суду не доведено наявність обґрунтованого сумніву щодо правильності задекларованої позивачем митної вартості товару після отримання від позивача документів. У зв'язку з чим витребування відповідачем у позивача додаткових документів було не обгрунтовано. Отримавши від декларанта документи, які підтверджують правильність задекларованої митної вартості товару за основним методом, відповідач з порушенням норм права здійснив застосування другорядних методів.
Крім того, приймаючи оскаржуване рішення про коригування митної вартості митницею у Графі 33 спірного рішення, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, не надано пояснень щодо зроблених коригувань та обсягів партії подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та не зазначена докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядного методу.
Визначальною обставиною при коригуванні митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод, є обставина ідентичності (подібності, аналогічності) товарів. Відповідно, відповідач повинен довести обставину ідентичності (подібності, аналогічності) оцінюваних товарів, ціну яких бере за основу, якщо має намір застосувати один з наведених другорядних методів. Така обставина доводиться саме шляхом порівняння характеристик оцінюваних товарів та товарів, ціна яких береться за основу при коригуванні митної вартості. Не наведення у рішенні про коригування митної вартості товару інформації щодо товару, з яким здійснюється порівняння, та пояснень щодо самих коригувань суперечить принципу правової визначеності та позбавляє декларанта права спростувати наведену митним органом інформацію.
Також суд зауважує, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого позивачем та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів. Та обставина, що подібний товар розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначення за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах свободи договору.
Згідно зі статтею 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї ж статті за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з пунктом другим частини 6 статті 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, зокрема у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Суд зазначає, що відповідно до вимог ч.3 ст.53 Митного кодексу України додаткові документи надаються декларантом за наявності, відтак, саме по собі подання таких документів не в повному обсязі не може бути підставою для коригування митної вартості товару.
Стаття 57 Митного кодексу України передбачає, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не доведено правомірність прийнятих рішень.
Митним органом не доведено за допомогою належних та допустимих доказів, що митна вартість імпортованого позивачем була визначена необґрунтовано, що б в свою чергу надавало митному органу права на коригування митної вартості товару.
При розгляді справи суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення, що зумовлює висновок суду про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства “Азовкабель”.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовну заяву задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Дніпровської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA110230/2020/000129/2 від 14 липня 2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці Держмитслужби (49038, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22, код ЄДРПОУ 43350935) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.В.Стрельнікова