12 березня 2021 року м. Житомир справа № 240/21338/20
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Лавренчук О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіальне управління юстиції у Житомирській області ( в особі ліквідаційної комісії) про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного територіальне управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) в якому просить:
- визнати неправомірними дії відповідача при нарахуванні та виплаті матеріальної допомоги в липні 2016, в червні та грудні 2017, в травні та липні 2018, в серпні та вересні 2019 щодо невключення до обчислення розрахунку середньомісячної заробітної плати сум отриманої державним виконавцем винагороди за попередні два місяці;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити заборгованість з матеріальної допомоги, яка виплачувалась в липні 2016, в червні та грудні 2017, в травні та липні 2018, в серпні та вересні 2019 з урахуванням суми отриманої державним виконавцем винагороди.
В обґрунтування позову вказує, що відповідачем при нарахуванні та виплаті матеріальної допомоги в липні 2016, в травні 2017 та грудні 2017, в травні та липні 2018, в серпень та вересні 2019 до обчислення розрахунку середньомісячної заробітної плати не включено суми отриманої державний виконавцем винагороди за попередні два місяці відповідно до вимог ст. 54 та ст. 57 Закону України «Про державну службу» ст. 13 Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та Постанови Кабінетом Міністрів України від 8 серпня 2016 р. №500 «Про затвердження Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань», та Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати". Вважає, що винагорода державному виконавцю відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що нараховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у п. 4 Порядку №100. Просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 28.12.2020.
Копію ухвали відповідач отримав 22.12.2020.
До суду 28.12.2020 надійшла заява відповідача про відкладення розгляду справи для надання відзиву на позовну заяву.
Позивач до суду 28.12.2020 не прибула.
Відповідно до протоколу судового засідання від 28.12.2020, підготовче засідання відкладено на 20.01.2021.
Відзив на позовну заяву надійшов до суду 11.01.2021. Заперечуючи позовні вимоги, відповідач вказує, що грошова допомога (матеріальна допомога) передбачена ст. 57 Закону України «Про відпустки» є гарантованою виплатою, що виплачується один раз на рік при наданні щорічної відпустки за відповідний робочий рік. У випадку поділу щорічної відпустки на частини допомога для оздоровлення може виплачуватися працівникові один раз однією сумою при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки за заявою працівника. Вказує, що відповідно до наказів №642/12 від 13.07.2016, №304/12 від 14.06.2017, №622/12 від 16.07.2018, №759/2 від 25.07.2019 позивачу було надано основну оплачувану відпустку з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, які надавались на підставі заяви ОСОБА_1 Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки та виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Пунктом 3 Порядку №100 визначено перелік виплат, які включаються до розрахунку при обчисленні середньої заробітної плати. При цьому п.п. б п. 4 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні , середньої зарплати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, тощо ) винагорода державного виконавця за своєю правовою природою є специфічною заохочувальною виплатою, а тому в силу положень п.п. б п. 4 Порядку №100 не може враховуватись при обчисленні середньої заробітної плати. Просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідь на відзив надійшла до суду 13.01.2021. Позивач вказує, що складові заробітної плати працівника органу ДВС визначені ст. 13 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" №1403, якою передбачено, що заробітна плата складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.
Позивач 20.01.2021 з'явилась у судове засідання та подала заяву про завершення підготовчого провадження у порядку письмового провадження та про розгляд справи по суті у порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 20.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 01.02.2021.
Відповідно до протоколу судового засіданні від 01.02.2021, суд подальший розгляд справи здійснює у порядку письмового провадження.
Розглянувши позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що наказом №613/11 від 07.05.2015, ОСОБА_1 призначено за переведенням на посаду старшого державного виконавця служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (а.с. 7).
Відповідно до наказу №642/12 від 13.07.2016, ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с. 67).
Наказом №304/12 від 14.06.2017, позивачу надано щорічну основну відпустку з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с. 68).
Наказом №622/12 від 16.07.2018 ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с. 69).
Наказом №759/2 від 25.07.2019 ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с. 70).
Наказом №2271/1 від 24.12.2019 позивача звільнено із займаної посади із 27 грудня 2019 року за переведенням для подальшої роботи в Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Хмельницький).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вважає, що відповідачем у спірні періоди протиправно при нарахуванні матеріальної допомоги на оздоровлення не враховано винагорода державному виконавцю.
Відповідачем визнається, що при нарахуванні та виплаті позивачу у спірні періоди грошової допомоги при наданні щорічної відпустки, не була враховано винагорода державному виконавцю.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. (ч.2ст.19 Конституції України)
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 8 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 2 червня 2016 року №1403-VІІІ (далі - Закон №1403), встановлено, що державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями.
Суд відмічає, що положення ст.13 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" не узгоджується з положеннями Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу", відповідно до якого заробітна плата державного службовця складається з:
1) посадового окладу;
2) надбавки за вислугу років;
3) надбавки за ранг державного службовця;
4) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 % посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця;
5) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою;
6) премії (у разі встановлення) (ч.2ст.50 Закону України "Про державну службу").
Фінансове та матеріальне забезпечення діяльності працівників органів державної виконавчої служби та фінансування витрат на проведення і організацію виконавчих дій здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів виконавчого провадження, порядок формування яких встановлюється Законом України "Про виконавче провадження" (ч. 1 ст. 14 Закону №1403).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що спірним у вказаних правовідносинах є встановлення факту необхідності при обчисленні відпустки врахування при розрахунку середньої заробітної плати отриманої особою винагороди державного виконавця.
Відповідач у відзиві вказує, що відповідно до ст. 50 Закону України "Про державну службу", винагорода позивача належить до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, яка має одноразовий характер, а тому не відноситься до переліку виплат, які включаються до розрахунку середньої заробітної плати.
Відповідно до статті 50 Закону України "Про державну службу", заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення).
Разом з тим, статтею 31 Закону №1403 визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Порядком виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року №643 ( далі - Порядок №643), визначено механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.
Пунктом 2 та 3 Порядку №643 визначено, що у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”, виплачується винагорода у такому розмірі: 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ; 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Державному виконавцю, на виконанні у якого перебував виконавчий документ немайнового характеру та який забезпечив його фактичне виконання в повному обсязі, виплачується винагорода в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, якщо боржником за виконавчим документом є фізична особа, та двох мінімальних заробітних плат, якщо боржником за виконавчим документом є юридична особа.
Відповідно до п.п. 17, 18 Порядку № 643 винагорода виплачується одночасно з виплатою заробітної плати. Виплата винагороди здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету на підставі кошторисів та планів асигнувань спеціального фонду на відповідний рік.
Таким чином, виплата винагороди державному виконавцю здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету, що формується з коштів виконавчого збору, стягненого державними виконавцями з боржників і не потребує додаткових витрат Державного бюджету України.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що виплачена сума винагороди державного виконавці відповідно до Порядку № 643 не є премією, сплаченою із бюджету, а є винагородою (заохоченням), яка виплачується із стягнутого з боржника виконавчого збору.
Вимогами статті 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати максимальним розміром не обмежується. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Пунктом 3 Розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N100 встановлено: при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.
Стаття 33 Закону України "Про державну службу" №3723-XII не містить положень про включення до заробітної плати державного службовця такої виплати, як винагорода державного виконавця.
Відтак, правові підстави для виплати винагороди встановлені Законом № 1403 та є своєрідною системою мотивації для державних виконавців з метою фактичного виконання виконавчого документа.
Суд не приймає до увагу посилання позивача на позицію Верховного Суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі №814/564/16, оскільки колегією суддей по вказаній справі прийнято рішення пронаправлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, тобто спір по суті не вирішено.
Враховуючи нормативне регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що винагорода державного виконавця є одноразовою виплатою за сумлінне виконання своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій, яка виплачується за рахунок виконавчого збору, яка відноситься до разових платежів, пов'язана з виконанням позивачем своїх службових обов'язків, але має мотиваційний характер та інші джерела походження, ніж кошти державного бюджету на оплату праці державних службовців, суд не вбачає законних підстав для включення такої винагороди при обчисленні середньомісячної заробітної плати позивача.
Отже, нараховуючи позивачу відпустку без врахування сум винагороди державного виконавця, Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області ( в особі ліквідаційної комісії) (майдан Соборний, 1,Житомир,10014).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук