Справа №443/1107/19
Провадження №2/443/442/21
іменем України
12 березня 2021 року місто Жидачів
Жидачівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді Сливки С.І.,
за участю секретаря судових засідань Кушнір М.І.,
представника позивача адвоката Мацей М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Жидачеві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання рішення суду,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просить стягнути з відповідача на його користь інфляційні витрати в розмірі 127159,22 грн. та три відсотки річних в розмірі 14093 грн. за несвоєчасне виконання рішення суду.
В обґрунтування поданого позову покликається на те, що рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 10.06.2014 року стягнуто з відповідача борг за договором позики в сумі 83855, 00 грн., 8554,05 грн. - індекс інфляції за весь час прострочення, 675 грн. 43 коп. - відсотків, нарахованих за прострочення виконання зобов'язання, а всього 93084,48 грн. На виконання вказаного рішення, 11.07.2014 року судом було видано виконавчий лист. Однак, відповідач не сплачує вказаний борг, і внаслідок інфляційних процесів заборгована сума суттєво знецінилася та продовжує знецінюватися.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 01.10.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, з мотивів наведених у такому.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач не подав відзиву, заяв про поважні причини неявки чи розгляд справи без його участі до суду не надходило.
У зв'язку з цим суд визнає неявку відповідача неповажною та вважає, що справу можливо слухати у відсутності відповідача, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов'язки та взаємовідносини сторін.
У відповідності до положень ст.ст.280-284 ЦПК України суд за згодою представника позивача вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних в ній доказів в порядку заочного розгляду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши вступне слово представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд встановив, що рішенням Жидачівського районного суду Львівської області у справі №443/722/14-ц від 10 червня 2014 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Вирішнено, стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 83855, 00 грн., 8554,05 грн. - індекс інфляції за весь час прострочення, 675 грн. 43 коп. - відсотків, нарахованих за прострочення виконання зобов'язання, а всього 93084,48 грн.
На виконання вказаного вище рішення 11 липня 2014 року Жидачівським районним судом Львівської області видано виконавчий лист №443/722/14-ц (а.с.5).
Вказаний виконавчий лист перебував на виконанні у Жидачівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.
Матеріалами справи встановлено, що боржник ОСОБА_2 не виконує рішення суду.
Постановою державного виконавця Жидачівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Шишлевського О.О. від 02.05.2018 року у ВП №47727084 накладено арешт на майно боржника ОСОБА_2 (а.с. 15).
Також, державний виконавець звертався до суду із поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, у зв'язку із невиконанням вищезгаданого рішення суду (а.с. 16-17).
Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок у зобов'язанні належним чином.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як було встановлено судом, зобов'язання за рішенням суду від 10 червня 2014 року відповідачем ОСОБА_2 не виконані.
Підстави припинення зобов'язання визначені главою 50 ЦК України.
Зокрема, за змістом ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За загальним правилом зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Одночасно суд зауважує, що підстави, зазначені ст.ст. 599, 600, 601,604 - 609 ЦК України, не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.
Таким чином, факт ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Звертаючись до суду з позовом, позивач виходив із положень ст.625 ЦК України та вважає, що має право на нарахування та одержання сум, передбачених статтею.
Так, відповідно до положень статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.
До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), відступаючи від висновку Верховного Суду України, зокрема викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження 254цс 19)). Позивач має право на компенсацію знецінення неповернутих коштів за час невиконання рішення суду про стягнення суми, яке викликане недобросовісною поведінкою боржника та недосконалістю системи виконання судових рішень у державі.
Право кредитора на звернення до суду із позовом на підставі статті 625 ЦК України і стягнення з боржника трьох процентів річних та інфляційних витрат за весь період прострочення виконання рішення суду не залежить від діяльності органів державної виконавчої служби з цього приводу.
Така правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 4 грудня 2019 року справі № 601/2120/17.
За таких обставин, враховуючи норми чинного законодавства та судової практики, суд приходить до висновку про те, що у боржника виник обов'язок сплатити позивачу три проценти річних та інфляційні втрати за весь період прострочення виконання рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 10 червня 2014 року.
Враховуючи те, що рішення суду від 10.06.2014 року на даний час залишається невиконаним, позивач має право на стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Згідно наданого позивачем розрахунку, сума інфляційних втрат за період з 23 червня 2014 року по 09 липня 2019 рік становить 127159,22 грн. та три проценти річних за період з 23 червня 2014 року по 09 липня 2019 рік становлять 14093,00 грн.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду зазначила в своїй постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (пункт 6.40 постанови).
За таких обставин, враховуючи те, що відповідач в судове не з'явився та не представив жодних доказів на спростування позовних вимог, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та необхідність задоволення його позову.
Окрім цього, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 1412,52 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 263-265, 273, 279, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд
позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) інфляційні витрати в розмірі 127159 (сто двадцять сім тисяч сто п'ятдесят дев'ять) гривень 22 копійки та три відсотки річних в розмірі 14093 (чотирнадцять тисяч дев'яносто три) гривні 00 копійок за несвоєчасне виконання рішення суду.
Стягнути з ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1412,52 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Львівського апеляційного суду через Жидачівський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий С.І. Сливка