вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"04" березня 2021 р. Cправа № 902/1097/20
Господарський суд Вінницької області у складу судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дунаєвський ливарно-механічний завод" (вул. Красінських, 13, м. Дунаївці, Хмельницька область, 32400)
Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Дунаєвський ливарно-механічний завод" (вул. Сім'ї Сосніних, буд. 3, м. Київ, 03680)
до: Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Плахотнюка Олександра Васильовича ( АДРЕСА_1 )
до: Селянського (фермерського) господарства "Іванна" ( вул. Космонавтів, 23, с. Стара Прилука, Липовецький район, Вінницька область, 22511)
про спонукання до виконання мирової угоди
за участю секретаря судового засідання Марущак А.О.,
представників сторін:
позивача 1 не з'явився;
позивача 2 Блажкевич С.В. згідно витягу з ЄДР;
відповідача 1 не з'явився;
відповідача 2 Дудчик О.М. згідно ордеру.
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дунаєвський ливарно-механічний завод" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Дунаєвський ливарно-механічний завод" з вимогами до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Плахотнюка Олександра Васильовича та Селянського (фермерського) господарства "Іванна" про зобов'язання виконати умови мирової угоди від 09.07.2018, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Дунаєвський ливарно-механічний завод" (сторона 1), Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем Плахотнюком Олександром Васильовичем (сторона 2), Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дунаєвський ливарно-механічний завод" (сторона 3), Селянським (фермерським) господарством "Іванна" (сторона 4), затвердженої ухвалою Господарського суду Вінницької області від 12.07.2018 у справі № 902/136/18.
Ухвалою суду від 13.11.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1097/20 з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.12.2020.
За результатами судового засідання 08.12.2020, суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 08.12.2020 про відкладення підготовчого засідання на 12.01.2021.
04.01.2021 до суду надійшли додаткові письмові пояснення позивачів у справі №б/н від 29.12.2020.
При розгляді справи 12.01.2021 представником відповідача 2 заявлено усне клопотання про долучення до матеріалів справи відзиву на позовну заяву, текст якого надано суду.
Дослідивши відзив відповідача 2, суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 12.01.2021 про залишення відзиву на позовну заяву без розгляду з підстав пропущення строку, встановленого ч. 8 ст. 165 ГПК України та без клопотання про його поновлення.
За результатами судового засідання 12.01.2021 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 09.02.2021, про що 12.01.2021 постановлено ухвалу у протокольній формі.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 04.03.20201 про що 09.02.2021 постановлено відповідну ухвалу.
03.03.2021 до суду надійшли письмові пояснення б/н від 08.02.2021 (вх. № 01-34/2093/21) за підписом представника відповідача 2 - адвоката Дудчика О.М.
На визначену судом дату з'явились представники позивача 2 та відповідача 2. Позивач 1 та відповідач 1 правом участі в засіданні суду не скористались.
При розгляді справи представник позивача 2 підтримав заявлені позовні вимоги та просив про їх задоволення в повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що ухвалою від 12.07.2018 у справі № 902/136/18 Господарським судом Вінницької області затверджено мирову угоду та додатки до неї, що укладена та підписана сторонами в рамках розгляду справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дунаєвський ливарно-механічний завод» (далі - ТОВ «ТД «ДЛМЗ») до Фізичної особи-підприємця Плахотнюка Олександра Васильовича (далі - ФОП Плахотнюк О.В.) про стягнення 431 490,47 грн. та за зустрічним позовом ФОП Плахотнюк О.В. до ТОВ «ТД «ДЛМЗ» про зобов'язання усунути за власний рахунок недоліки в обладнанні. В справі № 902/136/18 брали також участь треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Дунаєвський ливарно-механічний завод» (далі - ТОВ «КК«ДЛМЗ»), яке в даному спорі виступає одним із позивачів, а також третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом та на стороні позивача за зустрічним позовом - Селянське (фермерське) господарство «Іванна» (далі - СФГ «Іванна»), в даному спорі є відповідачем 2.
Оскільки учасниками та відповідно підписантами даної мирової угоди є позивачі 1 та 2, а також відповідачі 1 та 2, метою правочину було врегулювання спору на підставі взаємних поступок, які стосуються лише прав та обов'язків сторін та третіх осіб.
До мирової угоди, її сторонами підписано додаток № 1 - Акт обстеження обладнання, яким узгоджено необхідність проведення певних робіт.
За доводами позивачів, на виконання мирової угоди, 12.07.2018 проведено перший платіж в сумі 260 000,0 грн. За видатковою накладною № КК-0000111 від 03.10.2018 та товарно-транспортною накладною № 56 від 03.10.2018 усе відремонтоване обладнання було перевезене та передане СФГ «Іванна», про що складено Акт прийому-передачі обладнання від 03.10.2018.
При цьому позивачі наголошують, що у ході виконання мирової угоди ФОП Плахотнюк О.В. неодноразово спілкувався з представниками позивачів 1 та 2 та просив змінити обладнання, шляхом встановлення нового тощо. На його прохання було відправлено проект нового обладнання та проект додатку №1 до мирової угоди. Проте, після ознайомлення з цими документами ФОП Плахотнюк О.В. змінив свою думку і відмовився від нового обладнання. Попри все, в максимально короткі строки умови мирової угоди щодо виготовлення та ремонту обладнання були виконані позивачами 1 та 2.
Позивачі стверджують, що усе відремонтоване згідно Акту обстеження від 04.07.2018 обладнання прийняте СФГ «Іванна» згідно Акту прийому-передачі від 03.10.2018., та, станом на день звернення до суду, не поверталось, жодних претензій щодо його якості, кількості та асортименту не надходило. Жодних дій щодо розірвання договорів № 160517/1 та № 160517 від 16.05.2017 не було ініційовано жодною із сторін, а відтак мирова угода є обов'язковою для виконання усіма її сторонами.
Водночас, ні ФОП Плахотнюк О.В., ні СФГ «Іванна» свідомо не виконують умови мирової угоди. Більше того, на зерносушильному комплексі «Дунаївчанка-9», відповідачами самовільно встановлено/вмонтовано інше обладнання невідомого виробництва, тобто фактично здійснено втручання в технологічний цикл виробництва. Окрім цього, відповідачі провели запуск зернової сушарки самостійно, тобто без повідомлення ТОВ «КК «ДЛМЗ», ТОВ «ТД «ДЛМЗ» та без узгодження необхідних технічних вимог.
На претензію від 15.10.2020 щодо виконання сторонами умов мирової угоди відповідачі відповіді не надали, вимоги претензії залишили без задоволення.
Ігнорування та залишення вище згадуваної претензії без задоволення, на переконання позивачів, є прямим свідченням усвідомленого та бажаного вибору відповідачів 1 та 2 від обов'язку прийняття з боку позивачів робіт з налаштування роботи зерносушарки у відповідності до технічних характеристик, передбачених технічним паспортом та Технічними умовами ТУ У 28.9-3870006-004:20163 та запуску сушарки зернової «Дунаївчанка 9» в експлуатацію у порядку, передбаченому Технічними умовами ТУ У 28.9- 3870006-004:2016. Така відмова від взятих на себе зобов'язань ставить в залежність право позивачів на отримання договірної плати за виконану роботу та поставлене обладнання, що зумовило останніх на звернення з даним позовом до суду.
Представник відповідача 2 в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову.
При цьому суд зважає, що у визначений судом строк відзиву відповідача 1 на позовну заяву до суду не надійшло, а відзив відповідача 2 на позовну заяву судом залишено без розгляду з підстав пропущення строку, встановленого ч. 8 ст. 165 ГПК України та без клопотання про його поновлення.
З озгляду на наведене суд зважає на положення частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, за якими, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідачі не скористався своїм правом на подання відзиву у визначений судом строк, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Поряд з цим, відповідач 2 у письмових поясненнях б/н від 08.02.2021 зазначає, що під час розгляду справи № 902/136/18 не знайшли свого підтвердження факти виконання усього переліку робіт, передбачених пунктами 1-6 додатку до мирової угоди, зокрема запуск сушарки тернової «Дунаївчанка 9» в експлуатацію. Судом наголошено, що згідно умов мирової угоди, за результатами виконаних робіт, сторони мали підписати двосторонні документи: акт виконаних робіт та акт введення об'єкту (зерносушарки «Дунаївчанка 9» ) в експлуатацію. Лише за дотримання цих умов, як передбачено пунктом 2.5. мирової угоди, на наступний день після підписання актів виконаних робіт та введення об'єкту в експлуатацію, про які зазначено в п.2.4. мирової угоди ФОП Плахотнюк О.В. та СФГ «Іванна» мали б сплатити на користь ТОВ «КК «ДЛМЗ» та ТОВ «ТД «ДЛМЗ» 260 000,00 грн. згідно договору купівлі-продажу № 1605 17 від 16.05.2017.
Натомість, ТОВ «КК «ДЛМЗ» та ТОВ «ТД «ДЛМЗ» звернулись до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. із заявами від 05.12.2019 про примусове виконання мирової угоди в частині сплати ФОП Плахотнюк О.В. та СФГ «Іванна» на користь ТОВ «КК «ДЛМЗ» та ТОВ «ТД «ДЛМЗ» 260 000,00 грн, і під час такого виконання стягнуто означену суму грошових коштів.
Відповідач 2 не заперечує щодо необхідності допустити спеціалістів ТОВ «КК «ДЛМЗ» та ТОВ «ТД «ДЛМЗ» на територію господарства де розташований зерносушильний комплекс «Дунаївчанка 9» га , і за власний рахунок забезпечити проживання та триразове харчування на всі дні перебування спеціалістів (4 чоловік) на об'єкті, а також роботу необхідної снецтехніки, але наголошує на тому, що позивачами не конкретизовано території, допуск до якої останні вимагають, не визначено строки проживання їх спеціалістів. Задоволення позовних вимог в редакції позивачів, на думку відповідача 2, може призвести до додаткових витрат відповідачів, які не передбачені ані договорами № 160517/1 га № 160517 від 16.05.2017, ані мировою угодою т від 09.07.2018.
Також відповідач 2 наголошує на тому, що зерносушильний комплекс «Дунаївчанка 9» постановлений позивачами, не використовується СФГ «Іванна» у господарській діяльності, оскільки позивачами не здійснено його монтаж та введення в експлуатацію.
В судовому засіданні 04.03.2021 прийнято судове рішення.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.
Після виходу суду з нарадчої кімнати 04.03.2021 представники сторін не з'явилися, у зв'язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
На розгляді Господарського суду Вінницької області перебувала справа № 902/136/18 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дунаєвецький ливарно-механічний завод" до Фізичної особи-підприємця Плахотнюка Олександра Васильовича, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Дунаєвецький ливарно-механічний завод", на стороні відповідача Селянське (фермерське) господарство "Іванна" про стягнення 425924,00 грн., та зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Плахотнюка Олександра Васильовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дунаєвецький ливарно-механічний завод" за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Селянського (фермерського) господарства "Іванна" про зобов'язання усунути за власний рахунок недоліки в обладнанні.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 12.07.2018 справі №902/136/18 затверджено мирову угоду та додаток № 1 до неї.
Учасниками даної мирової угоди є: ТОВ "Торговий дім "Дунаєвецький ливарно-механічний завод" (ТОВ «ТД «ДЛМЗ»); ФОП Плахотнюк Олександр Васильович (ФОП Плахотнюк О.В.); ТОВ "Керуюча компанія "Торговий дім "Дунаєвецький ливарно-механічний завод" (ТОВ «КК «ДЛМЗ»); Селянське (фермерське) господарство "Іванна" (СФГ «Іванна»).
Із змісту мирової угоди вбачається, що метою укладення цієї мирової угоди є врегулювання спору на підставі взаємних поступок, які стосуються лише прав та обов'язків сторін і третіх осіб (п. 1.2).
Пунктом 2.1 мирової угоди, передбачено, що її сторони, за участі уповноважених представників, шляхом огляду на місці встановили та узгодили перелік технічних завдань за договорами № 160517/1 та №160517 від 16.05.2017, про що складено акт обстеження обладнання (додаток № 1 до даної мирової угоди), який є невід'ємною частиною мирової угоди, з метою корегування та налагодження продуктивності цілісного виробничого комплексу - сушарки зернової "Дунаївчанка 9". Сторони підтвердили, що розуміють та однаково тлумачать/трактують умови акту обстеження.
Сторони узгодили, що загальна сума, яку мають сплатити боржники ТОВ «ТД «ДЛМЗ» і ТОВ «КК «ДЛМЗ» 520000,00 грн.: 350000,00 грн. - за Договором купівлі-продажу №160517/1 від 16.05.2017, укладеним між ТОВ «ТД «ДЛМЗ» та ФОП Плахотнюком О.В.; 130000,00 грн. - за Договором купівлі-продажу №160517 від 16.05.2017, укладеним між ТОВ «КК «ДЛМЗ» та СФГ «Іванна»; 40000,00 грн. - вартість робіт з налаштування і технічної переробки деталей та вузлів згідно домовленості сторін за цією мировою угодою, які відображені в акті обстеження (п. 2.2).
Пунктом 2.3 мирової угоди передбачено, що з метою виконання даної мирової угоди ФОП Плахотнюк О.В. перераховує на рахунок ТОВ «ТД «ДЛМЗ» перший платіж згідно Договору купівлі-продажу № 160517/1 від 16.05.2017 в сумі 260000,00 грн. протягом трьох робочих днів з моменту набрання законної сили ухвалою Господарського суду Вінницької області про затвердження даної мирової угоди.
За умовами п. 2.4. мирової угоди, перелік робіт, визначених в акті обстеження, виконуються спеціалістами ТОВ «ТД «ДЛМЗ» і ТОВ «КК «ДЛМЗ» у 40-денний строк з моменту оплати ФОП Плахотнюком О.В. першого платежу відповідно до п. 2.3. даної мирової угоди. З метою покращення якості та потужності роботи цілісного виробничого комплексу - сушарки зернової "Дунаївчанка 9" обсяг робіт в процесі виконання п. 2.4 мирової угоди може бути збільшено за рахунок ТОВ «ТД «ДЛМЗ» і ТОВ «КК «ДЛМЗ». За результатами виконаних робіт сторони підписують двосторонні документи: акт виконаних робіт та акт введення об'єкту (зерносушарки "Дунаївчанка 9") в експлуатацію.
Пунктом 2.5 мирової угоди визначено, що на наступний день, після підписання актів виконаних робіт та введення об'єкту в експлуатацію, про які зазначено в п.2.4 мирової угоди, ФОП Плахотнюк О.В. сплачує на користь ТОВ «ТД «ДЛМЗ» згідно п.2.2 даної мирової угоди 90000,00 грн. за умовами договору купівлі-продажу № 160517/1 від 16.05.2017 та 40000,00 грн. за умовами мирової угоди.
Крім того, СФГ «Іванна» сплачує на користь ТОВ «ТД «ДЛМЗ» 130000,00 грн. згідно договору купівлі-продажу № 160517 від 16.05.2017.
Пунктом 2.6 мирової угоди передбачено, що з моменту проведення вказаних та узгоджених сторонами дій умови даної мирової угоди вважаються виконаними.
Із змісту розділу 3 мирової угоди вбачається, що сторони мирової угоди зобов'язались не вчиняти жодних дій, по відношенню один до одного, спрямованих на примусове стягнення (задоволення) інших не передбачених цією мировою угодою вимог, в тому числі немайнового характеру, щодо правовідносин, які є предметом позовів у справі № 902/136/18 чи похідних від них (п. 3.1).
У разі невиконання цієї мирової угоди, затвердженої судом, ухвала суду про її затвердження може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень (п. 3.3).
Зобов'язання по цій мировій угоді повинні виконуватись належним чином і в установлений нею строк, одностороння відмова від виконання умов цієї угоди, а також одностороння зміна її положень не допускається (п. 3.4).
Крім того, сторонами підписано додаток № 1 до мирової угоди - акт обстеження обладнання, придбаного за договорами купівлі-продажу №160517 від 16.05.2017 та купівлі-продажу №160517/1 від 16.05.2017 за місцем його знаходження: Вінницька область, Липовецький район, с. Стара Прилука.
Даний Акт підтверджує, що 04.07.2018 представники сторін провели обстеження обладнання, придбаного за договорами купівлі-продажу №160517 від 16.05.2017 та №160517/1 від 16.05.2017, та узгодили дії з наладки, ремонту та виготовлення нового обладнання з метою покращення якості роботи зерносушильного виробничого комплексу "Дунаївчанка 9".
Мирова угода скріплена печатками та підписами представників сторін.
Як стверджують позивачі, та не заперечується відповідачем 2, на виконання мирової угоди ФОП Плахотнюком О.В. 12.07.2018 перераховано ТОВ «ТД «ДЛМЗ» 260000,00 грн.
В свою чергу, ТОВ «ТД «ДЛМЗ» та ТОВ «КК «ДЛМЗ», у 40-денний строк з моменту оплати ФОП Плахотнюком О.В. першого платежу в сумі 260000,00 грн., мали виконаний перелік робіт, визначених в акті обстеження: пониження біопечі до рівня 200 мм від підлоги монтажу; ремонт та переробка колосникової решітки біопечі; виготовлення з'єднувального елементу між біопіччю та теплообмінником; виготовлення цегляної покрівлі біопечі; приведення конструкції каналу гарячого повітря теплообмінника у первинне становище; виготовлення та заміна з'єднувального короба нижньої секції труб колектора теплообмінника з трубами димоходу; налаштування роботи зерносушарки у відповідності до технічних характеристик, передбачених технічним паспортом та Технічними умовами ТУ У 28.9-3870006-004:2016; запуск сушарки зернової "Дунаївчанка 9" в експлуатацію у порядку, передбаченому Технічними умовами ТУ У 28.9-3870006-004:2016.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «КК «ДЛМЗ» прийняло біопіч та теплообмінник на ремонт, що підтверджується видатковою накладною № ІВ-0000015 від 16.07.2018 та товарно-транспортною накладною № ІВ-16/07 від 16.07.2018.
За змістом доповідної записки Жеребнюк Л.О. від 10.09.2018, наданої позивачами як доказ ухилення ФОП Плахотнюка О.В. від виконання мирової угоди, 07.09.2018 ФОП Плахотнюк О.В. був на заводі ТОВ «КК «ДЛМЗ» та відмовилися приймати відремонтоване обладнання згідно мирової угоди від 09.07.2018.
13.09.2018 ТОВ «ТД «ДЛМЗ» звернулося з листом до ФОП Плахотнюка О.В. та СФГ «Іванна» в якому повторно повідомило про завершення ремонтних та відновлювальних робіт відповідно до акту обстеження, готовність обладнання до транспортування та виконання інших умов мирової угоди. Просило здійснити перевезення обладнання до місця використання та забезпечити допуск фахівців заводу на об'єкт для завершення робіт згідно умов п. 7-8 додатку №1 мирової угоди.
Листом за № 738 від 21.09.2018 ФОП Плахотнюк О.В. звернувся до ТОВ «ТД «ДЛМЗ» та ТОВ «КК «ДЛМЗ», з вимогою виконати умови мирової угоди, а саме: встановити обладнання та налаштування його роботи у відповідності до технічних характеристик та запуск сушарки зернової «Дунаївчанка 9». Підтвердив, що для забезпечення виконання умов мирової угоди він забезпечить допуск фахівців на об'єкт, їх проживання та харчування, забезпечить роботу спецтехніки.
Згідно акту прийому-передачі обладнання від 03.10.2018 ТОВ «КК «ДЛМЗ» поставило, а СФГ "Іванна" прийняло обладнання, а саме: цегла № 5, цегла № 44, цегла №45, глина, утеплювач, теплообмінник, піч, кришка, хомут, коліно, труба. При цьому, передача обладнання здійснена на виконання мирової угоди з метою виконання монтажних робіт силами підприємства виробника.
Подальшого виконання зобов'язань за мировою угодою від 09.07.2018, які визначені пунктами 1-6 додатку до мирової угоди, матеріали справи не містять.
При цьому, з наявних матеріалів справи судом встановлено, що ТОВ «ТД «ДЛМЗ" та ТОВ «КК «ДЛМЗ» звернулись до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. із заявами про примусове виконання мирової угоди в частині сплати ФОП Плахотнюком О.В. та СФГ «Іванна» на користь ТОВ «ТД «ДЛМЗ" та ТОВ «КК «ДЛМЗ» 260 000,00 грн., з яких: ФОП Плахотнюк О.В. 130 000,00 грн., СФГ «Іванна» 130 000,00 грн. Означену суму коштів стягнуто приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Гненним Д.А в примусовому порядку в межах виконавчих проваджень, дії якого в подальшому оскаржено ФОП Плахотнюком О.В. та СФГ «Іванна» до господарського суду шляхом подання скарг в порядку ст. 339 ГПК України. За результатами розгляду скарг ФОП Плахотнюка О.В. та СФГ «Іванна» господарським судом постановлено відповідні ухвали від 30.01.2020, якими вимоги скарг задоволено. Слід відмітити, що ухвали господарського суду від 30.01.2020 переглядались в апеляційному порядку та залишені судом апеляційної інстанції без змін.
При цьому суд зважає, що при розгляді скарг ФОП Плахотнюка О.В. та СФГ «Іванна» на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А., вчинені під час здійснення виконавчих проваджень, господарським судом встановлено відсутність доказів на підтвердження підписання сторонами актів всіх виконаних робіт та введення об'єкту в експлуатацію, про які зазначено в п.2.4 мирової угоди.
В матеріалах справи № 902/1097/20 міститься Акт від 12.02.2020, складений представниками ТОВ «КК «ДЛМЗ», за змістом якого, при проведенні огляду обладнання зерносушильного комплексу «Дунаївчанка 9», що розташований на території господарства СФГ «Іванна», спеціалістами ТОВ «КК «ДЛМЗ» встановлено, що: зерносушильний комплекс «Дунаївчанка 9» експлуатувався в сезоні 2018-2019 роках; до зерносушильного комплексу «Дунаївчанка 9» приєднано-вмонтовано стороннє обладнання, що не відповідає умовам договорів № 160517/1 та № 160517 від 16.05.2017 іншого виробництва; відремонтоване обладнання, що поставлене згідно Акту прийому-передачі обладнання від 03.10.2018 перебуває за межами ділянки монтажу зерносушильного комплексу «Дунаївчанка 9»; проведення робіт, визначених п.п. 7, 8 Акту обстеження обладнання від 04.07.2018, щодо налаштування роботи зерносушарки у відповідності до технічних характеристик, передбачених технічним паспортом та Технічними умовами ТУ У 28.9-3870006-004:2016 та запуск сушарки зернової «Дунаївчанка 9» у порядку, передбаченому Технічними умовами ТУ У 28.9-3870006-004:2016 неможливо провести без проведення демонтажу самовільно встановленого відповідачами обладнання.
Як наголошують позивачі, 15.10.2020 на адреси відповідачів направлено претензію щодо виконання умов мирової угоди, в якій позивачі поставили наступні вимоги:
- негайно, в строк до 01.11.2020, виконати умови мирової угоди, а саме: допустити спеціалістів сторони 1 (ТОВ «КК «ДЛМЗ») та сторони 3 (ТОВ «ДТ «ДЛМЗ») на об'єкт, для вчинення робіт визначених п.п. 7, 8 Акту обстеження обладнання;
- з метою належного виконання мирової угоди, здійснити наступні дії: в день отримання цієї претензії, але не пізніше наступного календарного дня, повідомити конкретну дату (будь-яку до 01.11.2020) допуску спеціалістів на об'єкт та готовності підписання оформлених документів, за номером телефону та на електронну адресу, наведені у претензії;
- провести демонтаж самовільно встановленого обладнання на зерносушильному комплексу «Дунаївчанка 9», що не передбачене умовами договорів № 160517/1 та № 160517 від 16.05.2017 та мирової угоди від 09.07.2018;
- за власний рахунок забезпечити проживання та триразове харчування на всі дні перебування спеціалістів (4 чоловік) на об'єкті, а також роботу необхідної спецтехніки;
- в день, визначений у повідомленні (але не пізніше 01.11.2020), надати фізичний доступ спеціалістам сторони 1 (ТОВ «КК «ДЛМЗ») та сторони 3 (ТОВ «ТД «ДЛМЗ») на територію перебування обладнання та зерносушарки, що поставлені за договорами № 160517/1 та № 160517 від 16.05.2017 та мирової угоди від 09.07.2018, для здійснення таких, передбачених мировою угодою дій: налаштування роботи зерносушарки у відповідності до технічних характеристик, передбачених технічним паспортом та Технічними умовами ТУ У 28.9-3870006-004:2016; запуск сушарки зернової «Дунаївчанка 9» в експлуатацію у порядку, передбаченому Технічними умовами ТУ У 28.9-3870006-004:2016;
- забезпечити присутність повноважних осіб для прийняття робіт та підписання оформлених документів.
Відповіді та належного реагування на претензію, за доводами позивачів, відповідачі не надали, вимоги претензії не виконали, що послугувало підставою звернення до суду з даним позовом, з вимогою зобов'язати ФОП Плахотнюка О.В. та СФГ «Іванна» виконати умови мирової угоди від 09.07.2018, затвердженої ухвалою Господарського суду Вінницької області від 12.07.2018 у справі № 902/136/18, а саме:
- допустити спеціалістів ТОВ «ТД «ДЛМЗ» та ТОВ «КК «ДЛМЗ» на територію господарства де розташований зерносушильний комплекс «Дунаївчанка 9»;
- провести демонтаж самовільно встановленого обладнання на зерносушильний комплекс «Дунаївчанка 9», що не передбачене умовами договорів № 160517/1 та № 160517 від 16.05.2017 р. та мирової угоди від 09.07.2018;
- за власний рахунок забезпечити проживання та триразове харчування на всі дні перебування спеціалістів (4 чоловік) на об'єкті, а також роботу необхідної спецтехніки,
оформити та підписати відповідні документи про виконані роботи (Акти виконаних робіт та введення в експлуатацію).
За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що мирова угода - це правочин, який укладається сторонами у добровільному порядку, з метою припинення спору у певній судовій справі, на умовах погоджених сторонами та затверджується судом. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених ними умовах.
Мирова угода є одним із способів вирішення господарського спору, яка може стосуватися лише прав та обов'язків сторін щодо предмету позову. На відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в господарському процесі: укладається у формі та на умовах, передбачених самими сторонами, проте на умовах, що не суперечать діючому законодавству; підлягає затвердженню господарським судом; не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта.
Як роз'яснено у п. 3.19 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження у справі припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою:
- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;
- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених устатті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.
У відповідності до ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній станом на день затвердження мирової угоди) у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню; 7) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Господарським судом встановлено, що ухвала суду від 12.07.2018 по справі №902/136/18 про затвердження мирової угоди містить усі дані, що мають зазначатися у виконавчому документі згідно статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній станом на день затвердження мирової угоди). Отже, дана ухвала має статус виконавчого документа.
Згідно зі ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.
Виходячи з положень наведених норм, ухвала Господарського суду Вінницької області від 12.07.2018 у справі № 92/136/18 є виконавчим документом, та може бути пред'явлена до примусового виконання, у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження».
Водночас, як встановлено судом, та не заперечується позивачами, ухвала господарського суду від 12.07.2018 у справі № 902/136/18 пред'являлась позивачами до примусового виконання виключно в частині виконання п. 2.5. мирової угоди, а саме стягнення з ФОП Плахотнюка О.В. та СФГ «Іванна» на користь ТОВ «ТД «ДЛМЗ" та ТОВ «КК «ДЛМЗ» 260 000,00 грн..
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно із ч. ч. 1, 2 статті 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб'єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. При цьому, якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Як зазначалось вище по тексту рішення, у поданій до суду позовній заяві позивачі просять суд зобов'язати відповідачів виконати умови мирової угоди. При цьому судом встановлено відповідність ухвали господарського суду від 12.07.2018 у справі № 902/136/18 вимогам виконавчого документа, порядок виконання якого визначено положеннями Закону України «Про виконавче провадження».
Викладене дозволяє господарському суду дійти висновку про обрання ТОВ «ТД «ДЛМЗ» та ТОВ «КК «ДЛМЗ» неналежного способу захисту, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Поряд з цим суд зважає, що одним зі способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав та обов'язків сторін щодо предмета позову. Право сторін на укладання мирової угоди встановлено ГПК України
За приписами частин першої - четвертої статті 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Відповідно до статті 193 ГПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
З аналізу наведених приписів ГПК України вбачається, що мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення.
На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про зобов'язання ФОП Плахотнюка О.В. та СФГ «Іванна»: допустити спеціалістів ТОВ «ТД «ДЛМЗ» та ТОВ «КК «ДЛМЗ» на територію господарства де розташований зерносушильний комплекс «Дунаївчанка 9»; провести демонтаж самовільно встановленого обладнання на зерносушильний комплекс «Дунаївчаика 9», що не передбачене умовами договорів № 160517/1 та № 160517 від 16.05.2017 р. та мирової угоди від 09.07.2018; за власний рахунок забезпечити проживання та триразове харчування на всі дні перебування спеціалістів (4 чоловік) на об'єкті, а також роботу необхідної спецтехніки; оформити та підписати відповідні документи про виконані роботи (Акти виконаних робіт та введення в експлуатацію) позивачі виходять за межі умов мирової угоди від 09.07.2018, позаяк за змістом означеної мирової угоди ФОП Плахотнюка О.В. та СФГ «Іванна» не брали на себе таких зобов'язань.
Доводи позивачів про недопуск спеціалістів ТОВ «ТД «ДЛМЗ» та ТОВ «КК «ДЛМЗ» на територію господарства СФГ «Іванна» де розташований зерносушильний комплекс «Дунаївчанка 9» не знайшли свого підтвердження в наявних матеріалах справи. При цьому, акт від 12.02.2020 та заява свідка не є належним доказом на підтвердження того, що ФОП Плахотнюка О.В. та СФГ «Іванна» ухиляються від виконання умов мирової угоди.
Статтею 55 Конституції України закріплено гарантію кожному на захист прав і свобод у судовому порядку. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено завдання господарського судочинства, зокрема це справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), роз'яснив поняття "охоронюваний законом інтерес".
Так, поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Отже, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом положень вказаних норм, суд, шляхом вчинення провадження у справах, здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Наявні в матеріалах справи докази щодо виконання сторонами мирової угоди від 09.07.2018 не є підставою для задоволення заявленого позивачами позову, позаяк, виходячи з наведених позивачами аргументів та наданих ними доказів, останніми, відповідно до вимог господарського процесуального законодавства не доведено факту порушення їх права або охоронюваного законом інтересу зі сторони відповідачів.
За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав наведених вище.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат в частині судового збору, суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Таким чином, судовий збір за позовною заявою покладається на позивачів ТОВ «ТД «ДЛМЗ» та ТОВ «КК «ДЛМЗ».
Поряд з цим судом встановлено, що при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 2 102,00 грн, платником якого є ТОВ «КК «ДЛМЗ».
При цьому суд зважає, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що з 1 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 102 грн.
Згідно ч. 7 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.
Виходячи з положень наведених норм, та враховуючи, що позов заявлено двома позивачами, кожен з позивачів мав сплатити по 2 102,00 грн. судового збору.
Проте, ТОВ «ДТ «ДЛМЗ» не надало доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, що є підставою для стягнення судом визначеного законом розміру судового збору з ТОВ «ДТ «ДЛМЗ».
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
В задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дунаєвський ливарно-механічний завод" (вул. Красінських, 13, м. Дунаївці, Хмельницька область, 32400, код ЄДРПОУ 39609331) в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Він.обл./м.Вінниця/22030101; код ЄДРПОУ 39979858; банк: Казначейство України; рахунок: UA748999980313100206083002856) 2 102 грн. 00 коп. судового збору.
Витрати по сплаті судового збору у справі № 902/1097/20 залишити за позивачами.
Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення. Додатково направити на відомі суду адреси електронної пошти учасників: представника позивача 2 Блажкевича С.В. - ІНФОРМАЦІЯ_1.; відповідача 2 - ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 12 березня 2021 р.
Суддя Матвійчук В.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - ТОВ "ТД "Дунаєвський ливарно-механічний завод" (вул. Красінських, 13, м. Дунаївці, Хмельницька область, 32400)
3 - ТОВ "КК "Дунаєвський ливарно-механічний завод" (вул. Сім'ї Сосніних, буд. 3, м. Київ, 03680)
4 - ФОП Плахотнюк О.В. ( АДРЕСА_1 )
5 - СФГ "Іванна" ( вул. Космонавтів, 23, с. Стара Прилука, Липовецький район, Вінницька область, 22511)