вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"02" березня 2021 р. Cправа №902/1254/20
Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом фізичної особи - підприємця Лінкевич Ірини Вікторівни, м.Костянтинівка Донецької області
до Вінницького казенного експериментально протезно-ортопедичного підприємства, м.Вінниця
про стягнення 118641,23 грн заборгованості згідно договору купівлі - продажу
представники сторін в судове засідання не з'явилися
23.12.2020 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява фізичної особи - підприємця Лінкевич Ірини Вікторівни про стягнення з Вінницького казенного експериментально протезно-ортопедичного підприємства суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 47402,64 грн, 3% річних в розмірі 7091,19 грн, пені у розмірі 64147,40 грн. Вказана заборгованість нарахована з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов Договору №21 від 18.01.2013 в частині здійснення розрахунків за отриманий товар.
Ухвалою суду від 28.12.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1254/20, призначено судове засідання на 09.02.2021.
14.01.2021 представником позивача до суду подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача суму інфляційних збитків в розмірі 18198,19 грн та 3% річних в розмірі 7945,76 грн. Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з даною заявою представник позивача вказує, що відповідач після отримання матеріалів позовної заяви повністю сплатив залишок заборгованості, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.
Одночасно останній вказує, що проаналізувавши всю доступну інформацію щодо активів відповідача, ним зроблені висновки про фактичну неможливість стягнути заявлену у позовній заяві суму грошових коштів з відповідача, а тому позивач прийняв рішення зменшити розмір позовних вимог.
16.01.2021 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки станом на 28.12.2020 відповідачем сума заборгованості за поставлену продукцію у розмірі 106157,80 грн сплачена у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями. Окрім того, відповідач також заперечує проти вимог щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу, оскільки має місце непослідовність визначення представником позивача розміру витрат на правову допомогу та її штучне завищення.
26.01.2021 до суду відповідачем подано заперечення до заяви про зменшення розміру позовних вимог, в якому останній вказує, що не визнає позовні вимоги повністю, з-поміж іншого, з наступних підстав:
"Відповідно до п.10.1 договору з Позивачем від 18 січня 2013 року №13 сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов'язань по даному Договору, якщо таке буде наслідком Форс-мажорних обставин (стихійні лиха, військові дії, акти державних органів та інші обставини), які виникли після підписання даного договору.
Враховуючи, що заходи, запроваджені Урядом для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 спричинили важкий фінансовий стан підприємства, яке увесь період таких заходів перебувало в умовах невиконання зобов'язань Державного бюджету стосовно фінансування технічних засобів реабілітації та умовах обмеженого режиму роботи із особами з інвалідністю, вважаємо, що у цей період мали місце форс-мажорні обставини, а несвоєчасне погашення заборгованості перед Позивачем відбулось не з вини Відповідача.
При цьому, звертаємо увагу суду на те, що незважаючи на кризовий фінансовий стан, підприємство не ухилялося від свого обов'язку, визнало основний борг та зобов'язалося виплатити його протягом І півріччя 2021 року. Вважаємо, що п'ять проведених платежів за листопад та п'ять платежів за грудень свідчать про намір Вінницького КЕПОП добросовісно виконати свої зобов'язання."
26.01.2021 позивачем до суду подано відповідь на відзив, в якому останній вказує, що із змісту відзиву слідує, що відповідач повністю визнає, що не сплатив вартість отриманого товару від ФОП Лірника І.В. у строк, визначений договором. Таким чином, на думку позивача, відповідач підтверджує, що він порушив грошове зобов'язання та завдав збитки позивачу.
Щодо заперечень відповідача відносно вимоги про стягнення позивачем витрат на правову допомогу останній зазначає, що послуги, які на думку відповідача не входять до обсягу професійної правничої допомоги, були надані для підготовки об'єктивних матеріалів позову та збору доказів.
09.02.2021 від позивача до суду надійшли пояснення, в яких останній зазначає, що форс-мажор як причина прострочення оплати не звільняє порушника від відповідальності, передбаченої ст.625 ЦК України, оскільки це компенсація, а не неустойка (ВСУ від 12 квітня 2017 у справі №3-1462гс16).
Водночас, позивач звертає увагу суду, що відповідач не направляв позивачеві повідомлення про настання форс-мажорних обставин, оскільки такого сертифікату ТПП у нього не має навіть на сьогодні.
Окрім того позивач наголошує, що розмір гонорару фіксований, правничі послуги відповідають реально виконаному обсягу роботи адвокатом і навіть більше, тому що не врахована ще вартість та час підготовки документів для відправки матеріалів сторонам у справі.
За результатами судового засідання, 09.02.2021, судом постановлено ухвалу (із занесенням її до протоколу судового засідання) про оголошення перерви під час його проведення на 02.03.2021.
На визначену судом дату (02.03.2021) представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча про місце, дату та час його проведення останні повідомлені належним чином, що підтверджується: відносно відповідача - розпискою суду від 09.02.2021 та відносно позивача - телефонограмою №902/1254/20 від 09.02.2021.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від сторін щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло.
З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що сторони належним чином повідомлені про дане судове засідання. Неявка останніх є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.
Під час судового засідання, 02.03.2021, судом розглянуто заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог від 11.01.2021, у зв'язку із чим суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Враховуючи, що позивачем подана заява про зменшення розміру позовних вимог у визначений ст.46 ГПК України строк, вона не суперечить діючому законодавству, не порушує охоронювані законом права, свободи та інтереси інших осіб, підписана повноважним представником, а тому приймається до розгляду, в зв'язку з чим має місце нова ціна позову - 26143,95 грн, виходячи з якої й вирішується спір у даній справі.
Після закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати та орієнтовний час повернення.
Повернувшись з нарадчої кімнати суд долучив до матеріалів справи вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали господарської справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
18.01.2013 між фізичною особою - підприємцем Лінкевич Іриною Вікторівною (далі по тексту також - Продавець, позивач) та Вінницьким казенним експериментально протезно-ортопедичним підприємством (далі по тексту також Покупець, відповідач) укладено Договір №21.
Відповідно до предмета Договору сторони дійшли взаємної згоди про те, що Продавець згідно заявок Покупця зобов'язується передати у власність Покупця шкіртовар в асортименті (далі по тексту також - товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару по цінам та строкам, кількості, якості та номенклатурі згідно виставлених рахунків, накладних тощо (п.1.1. Договору).
Загальна кількість товару, асортимент, часткове співвідношення за цим договором визначається згідно накладних, які є невід'ємною частиною договору (п.1.2. Договору).
Відповідно до п.2.1. Договору сума цього Договору орієнтовно складає 5000000 грн та може бути зменшена в залежності від фактичних обсягів фінансування або реальної потреби, остаточно визначається із суми вартості товару фактично придбаного або поставленого за всіма видатковими накладними, разом узятими за період дії цього Договору.
Ціна товару по кожній позиції попередньо узгоджується. Ціна товару є договірною та може змінюватись окремо для кожної партії товару. У вартість товару входить вартість упаковки.
Згідно до п.2.3. Договору ціна за одиницю товару та ціна кожної окремої партії визначається на підставі рахунків чи накладних, підпис в накладних та оплата рахунків свідчить про погодження сторонами ціни.
Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку. Форма оплати - 50% попередня оплата, інших 50% - після отримання товару - на протязі 30 календарних днів (п.п. 5.1., 5.2. Договору).
Договір вступає в силу з моменту підписання, і діє до 31.12.2018.
На виконання умов Договору позивачем поставлено на адресу відповідача узгоджений товар на загальну суму 195492,80, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.
В свою чергу відповідач за отриманий товар розрахувався частково і станом на момент звернення позивача до суду його заборгованість становила 33360,50 грн.
Поряд з тим, після відкриття провадження у справі відповідач розрахувався з позивачем за отриманий товар в повному обсязі, на загальну суму 33360,50 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Враховуючи, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару, позивач посилаючись на положення п.625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 18198,19 грн та 7945,76 грн 3% річних.
З огляду на встановлені обставини справи суд зважає на наступне.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України (далі по тексту також - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст.655 ЦК України одна сторона - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковий для виконання сторонами.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Як слідує з умов п.5.1 Договору: грошове зобов'язання відповідача щодо повної оплати вартості отриманого товару підлягало виконанню "на протязі 30 календарних днів" з моменту його отримання.
Позивач здійснює нарахування заявлених до стягнення сум в межах строку, перебіг якого визначає з останньої поставки товару згідно видаткової накладної №3 від 26.07.2018 (починаючи з 27.08.2018).
Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч.1 ст.631 ЦК України). Згідно зі статтями 251, 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, оскільки судом встановлено, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов'язань, визначених умовами Договору в частині сплати вартості отриманого товару, вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованими.
При цьому вирішуючи питання щодо визначених позивачем періодів нарахування 3 % річних та інфляційних втрат судом встановлено, що останнім не враховано положення ч.5 ст.254 ЦК України, відповідно до якого: якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Так, судом встановлено, що враховуючи обумовлені в п.5.1 Договору строки оплати вартості отриманого товару, відповідач був зобов'язаний сплатити вартість отриманого товару згідно видаткової накладної №3 від 26.07.2018 в строк по 27.08.2018. Отже, починаючи з 28.08.2018 останній вважається таким, що прострочив виконання даного зобов'язання.
Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування компенсаційних нарахувань за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом встановлено, що розмір інфляційних втрат не перевищує розмір визначений судом, при цьому сума 3 % річних дорівнює 7922,40 грн.
З огляду на викладене, позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 3 % річних в розмірі 7922,40 грн та інфляційні втрати в розмірі 18198,19 грн.
При цьому суд заперечення відповідача відносно стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку із форс-мажорними обставинами та відсутністю вини в порушенні зобов'язання щодо строків проведення розрахунків оцінює критично з наступних підстав.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі №3-1195гс16.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
За правилами ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача.
Вирішуючи питання щодо відшкодування понесених позивачем витрат на правову допомогу суд враховує наступне.
10.10.2020 між адвокатом Степановим Сергієм Євгеновичем (далі по тексту також - Адвокат) та ФОП Лінкевич Іриною Вікторівною (далі по тексту також - Клієнт) укладено Договір № 10/10/20 про надання правничої допомоги адвокатом відповідно до ст. 16 ГПК України.
Відповідно до п.1.1. Договору Клієнт доручає Адвокату вивчити необхідні документи для складання та подання позову, скласти та подати позов до Вінницького казенне експериментальне протезно-ортопедичного підприємства ідентифікаційний код 03187648, 21100, Вінницька обл., м.Вінниця, Хмельницьке шосе, буд.126, про стягнення коштів та здійснити представництво Клієнта у Господарському суді Вінницької області.
Пунктом 1.3. Договору сторони узгодили, що Адвокат зобов'язується за дорученням Клієнта на умовах та в порядку передбаченому Договором надати правничу допомогу Клієнту, як його представник за ст.ст. 46,48 ГПК в Господарському суді Вінницької області і справі за позовом ФОП Лінкевич Ірина Вікторівна до Вінницької казенне експериментальне протезно-ортопедичного підприємства (ідентифікаційний код 03187648), про стягнення коштів, а Клієнт зобов'язується сплатити Адвокату гонорар в розмірі 5300 грн за надані послуги, а також у випадку необхідності компенсувати фактичні витрат пов'язані з виконанням Договору у т. ч. вартість квітнів в потязі Київ- Вінниця-Київ, для проживання в готелі Вінниця, поштові витрати та добові в розмірі 0,2 мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день.
На виконання умов Договору №10/10/20 Клієнтом сплачено на рахунок Адвоката 5300,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №248 від 02.12.2020.
При цьому в матеріалах справи міститься обопільно підписаний сторонами Договору №10/10/20 Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги за договором від 10.10.2020 №10/10/20 про надання правничої допомоги ФОП Лінкевич І.В. (ч.3 ст.126 ГПК України) загальною вартістю правничої допомоги в розмірі 8930, 00 грн.
Одночасно слід зазначити, що сторонами узгоджено, що надання правничої допомоги згідно умов Договору №10/10/20 коштує 5300,00 грн.
Таким чином, вирішуючи питання щодо відшкодування понесених позивачем витрат на правову допомогу суд враховує наступне.
Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон №5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
За положеннями п.4 ст.1, ч.ч. 3, 5 ст.27 Закону №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).
Відповідно до ст.19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до ч.3 ст.30 Закону №5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Згідно ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
На підставі ст.86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як зазначив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 по справі №922/2749/19, відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд має право за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але лише у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, яка, зокрема встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справ. При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат.
Водночас, беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.
Поряд з тим, відповідач не погоджується з відшкодуванням витрат на оплату послуг адвоката з посиланням на те, що має місце непослідовність визначення представником позивача розміру витрат на правову допомогу та її штучне завищення.
Надаючи оцінку вказаним обставинам суд враховує наступне.
Так, сторонами Договору №10/10/20 в його п.1.3 узгоджено, що гонорар за надані послуги становить 5300,00 грн. Тобто вартість послуг обумовлено сторонами до сплати у твердому розмірі.
Проаналізувавши зміст Детального опису робіт (а.с.43) судом встановлено реальність наданих Адвокатом послуг. Зокрема матеріалами справи підтверджується виконання наступних робіт:
1. Підготовка претензії до Вінницького казенне експериментального протезно-ортопедичного підприємства за договором №21 від 18.01.2013 (1000 грн).
2. Аналіз відповіді на претензію та підготовка повторної претензії (500 грн).
3. Підготовка позовної заяви (1500 грн).
4. Розрахунок ціни позову ФОП Лінкевич І.В. до Вінницького казенне експериментального протезно-ортопедичного підприємства за договором №21 від 18.01.2013 (1500 грн):
а) розрахунок суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції;
б) розрахунок 3% річних;
в) розрахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу;
5. Підготовка підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав (100 грн).
6. Підготовка довідки про стан заборгованості за договором №21 від 18.01.2013 на час розгляду справи (100 грн).
7. Підготовка відповіді на відзив Відповідача (1000 грн).
Таким чином, суд констатує, що позивачем та Адвокатом при визначенні розміру витрат на оплату послуг останнього враховано положення ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим у суду відсутні підстави для задоволення заяви відповідача та відмови у стягнення витрат на правову допомогу.
З огляду на викладене, а також те, що заявлена позивачем до відшкодування сума понесених витрат на правову допомогу є обґрунтованою, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача та відшкодувати за рахунок відповідача його витрати, пов'язані з правничою допомогою, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому щодо заявлених в позовній заяві витрат адвоката в розмірі 2809,00 грн, які становлять:
- вартість квитків у потягу "Київ-Вінниця-Київ" - 770 грн.;
- добові в розмірі 0,2 мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день: 2 дні х (4723x0,2) = 1889 грн.;
- поштові витрати за надсилання позовної заяви, клопотань і доданих до них документів - 150 грн слід зазначити наступне.
Матеріалами справи №902/1254/20 підтверджується направлення Адвокатом на адресу відповідача наступних документів: позовної заяви від 19.12.2020 з додатком (фіскальний чек від 18.01.2020 на суму 29,00 грн); заяви про зменшення розміру позовних вимог (фіскальний чек від 11.01.2020 на суму 32 грн); відповіді на відзив (фіскальний чек від 22.01.2021 на суму 32,00 грн); пояснень на заперечення (фіскальний чек від 05.02.2021 на суму 32,00 грн).
Окрім того, суд зауважує, що вказані документи також були направлені на адресу суду, у зв'язку із чим заявлені витрати за надсилання поштової кореспонденції під час розгляду справи на суму 150,00 грн є обґрунтованими.
Таким чином, заявлена вимога щодо компенсації даних витрат в розмірі 150,00 грн є такою, що підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, в порушення приписів п.2 ч.2 ст.126 ГПК України позивачем не надано доказів, які б підтверджували понесення наступних витрат: вартість квитків у потягу "Київ-Вінниця-Київ" - 770 грн.; добові в розмірі 0,2 мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день: 2 дні х (4723x0,2) = 1889 грн.
Більше того, суд зауважує, що під час розгляду даної справи представник позивача - адвокат Степанов С.Є. в судові засідання не з'являвся, що виключає можливість понесення зазначених вище витрат.
Враховуючи викладене, вимога позивача про відшкодування грошових коштів в розмірі 2659,00 грн не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Прийняти до розгляду заяву фізичної особи - підприємця Лінкевич Ірини Вікторівни від 11.01.2021 про зменшення розміру позовних вимог.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Вінницького казенного експериментально протезно-ортопедичного підприємства (Хмельницьке шосе, буд.126, м.Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 03187648) на користь фізичної особи - підприємця Лінкевич Ірини Вікторівни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) 7922,40 грн - 3 % річних; 18198,19 грн - інфляційних втрат; 5295,27 грн - відшкодування витрат на професійну правничу допомогу; 149,87 грн - відшкодування витрат, пов'язаних з вчиненням процесуальних дій; 2102,00 грн - судового збору.
4. В позові в частині стягнення 23,36 грн 3 % річних відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Копію даного судового рішення надіслати згідно переліку рекомендованими листами з повідомленням про вручення поштового відправлення та додатково на наступні електронні адреси: представника позивача (advokat.stepanovse@gmail.com) та відповідача (vinkepop@ukrpost.ua).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 09 березня 2021 р.
Суддя Нешик О.С.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - відповідачу (Хмельницьке шосе, буд.126, м.Вінниця, 21100).