Справа 642/936/19
05 березня 2021 року м. Харків
Ленінський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді -Пашнєва В.Г.,
з участю секретаря- Клименко О.О.,
розглянувши відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обласного комунального закладу «Харківський театр для дітей та юнацтва», третя особа, що не заявляє самостійних вимог Фонд соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції про скасування рішення комісії від 08.02.2016 року, та зобов'язати вчинити певні дії, -
Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 01 жовтня 2020 року було відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Обласного комунального закладу «Харківський театр для дітей та юнацтва», третя особа, що не заявляє самостійних вимог Фонд соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції про скасування рішення комісії від 08.02.2016 року, та зобов'язати вчинити певні дії.
13 листопада 2020 року позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 01.10.2020 року.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20 січня 2021 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обласного комунального закладу «Харківський театр для дітей та юнацтва», третя особа, що не заявляє самостійних вимог Фонд соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції про скасування рішення комісії від 08.02.2016 року, та зобов'язати вчинити певні дії було повернуто до Ленінського районного суду м. Харкова для ухвалення додаткового рішення, оскільки не було вирішено питання стосовно первісних позовних вимог.
В судове засідання сторони не з'явились, про час та дату слухання справи були повідомленні своєчасно належним чином, причини неявки суду невідомі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.270 ЦПКУкраїни суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ч. 4 ст. 270 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що судом не вирішено питання про стягнення з Обласного комунального закладу “Харківський театр для дітей та юнацтва” на користь ОСОБА_1 допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 1411,00 грн., стягнення середнього заробітку за час затримки виплати допомоги з тимчасової непрацездатності за період з 15.02.2016 року по день фактичного розрахунку та стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.
Враховуючи викладене, оскільки суд не вирішив вищезазначені питання при ухваленні рішення, у справі необхідно ухвалити додаткове рішення.
У статті 2 КЗпП України також закріплено право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.
Характер трудових відносин між працівником і роботодавцем виявляється у тому, що працівник зобов'язується виконувати певну роботу, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати належні умови праці (ст.21 КЗпП).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон) Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
Згідно зі ст. 19 Закону право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.
Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з страхових випадків, передбачених законом.
Частиною 2 стаття 22 Закону встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 34 Закону фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду. Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами. Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників-роботодавців протягом десяти робочих днів після надходження заяви.
Питання оплати тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми регулюється також Порядком призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженим Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 квітня 2007 року № 24, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22 червня 2007 року № 715/13982 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 1.2 Порядку у разі настання страхового випадку управління Фонду (далі - Фонд) в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення виконавчої дирекції Фонду в районах та містах обласного значення (далі - робочі органи виконавчої дирекції Фонду) зобов'язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які мають на це право, зокрема, допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Згідно з п. 1.8 Порядку, доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим та особам, які мають на це право, проводяться за рахунок Фонду. Ці суми перераховуються на їх особові рахунки в банку або поштовими переказами.
Пунктом 2.1 Порядку передбачено, що підставою для оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця та надання допомоги, пов'язаної з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, є виданий в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я від 13 листопада 2001 року № 455, зареєстрованою в Мін'юсті 04 грудня 2001 року за № 1005/6196, листок непрацездатності та наявність акта про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 або акта розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» (далі - постанова КМУ № 1232).
Отже, обов'язок з оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця, і такі кошти відносяться до виплат працівнику при звільненні, у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.
У той же час, починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності, допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується Фондом.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільнені робітника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, до якої відноситься основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року №. 8-рп/2013 виходить з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.
Зазначене дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 Кодексу і статті 1 Закону, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону.
Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому, право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Допомога з тимчасової непрацездатності як раз і є однією з державних гарантій, яка включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
За законом саме на роботодавця покладено оплата цієї допомоги у перші п'ять днів тимчасової непрацездатності.
За змістом пунктів 5, 6 Порядку оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року N 439 (у редакції, чинній в оспорюваний період непрацездатності), дні тимчасової непрацездатності застрахованій особі оплачуються залежно від страхового стажу в розмірах: 60 відсотків середньої заробітної плати - особі, яка має страховий стаж до п'яти років; 80 відсотків середньої заробітної плати - особі, яка має страховий стаж від п'яти до восьми років; 100 відсотків середньої заробітної плати - особі, яка має страховий стаж понад вісім років; 100 відсотків середньої заробітної плати - особам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Обчислення розміру заробітної плати для здійснення оплати днів тимчасової непрацездатності провадиться у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266, за змістом пункту 1 якого цей Порядок визначає правила обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації чи фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 20 наведеного Порядку сума страхових виплат застрахованій особі та оплати за перших п'ять днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця розраховується шляхом множення суми денної (годинної) виплати, розмір якої встановлюється у відсотках середньоденної (середньогодинної) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) залежно від страхового стажу, якщо його наявність передбачено законодавством, на кількість днів (годин), які підлягають оплаті за графіком роботи підприємства, установи, організації (структурного підрозділу підприємства, установи, організації або за індивідуальним графіком роботи) - для допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати за перших п'ять днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця.
Таким чином, суд вважає необґрунтованим розрахунок суми лікарняних по місяцям, здійснений позивачем, який, на думку останнього, повинен був бути здійснений за рахунок коштів відповідача, як роботодавця.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст. 81 ЦПК України).
Враховуючи вищезазначене, позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача 1114,00 грн. заборгованості по лікарняним - допомоги по тимчасовій непрацездатності за період не може бути задоволена.
Однак, відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює « право на суд », в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( рішення від 21 лютого 1975 року у справі « Голдер проти Сполученого Королівства » ( Colder v. the United Kingdom ), п. п. 28 - 36. Series A № 18 ). Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення « спору судом ».
Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).
Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод , право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
Водночас ,у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна зарплата за час затримки розрахунку при звільненні працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати по лікарняних листках серії АГР №167814 з 26.10.2015 по 04.11.2015 та серії АГР № 265081 з 05.11.2015 по 20.11.2015 року, то суд також вважає , що відсутні підстави для її стягнення, так як не вирахувано розмір лікарняних , який має бути стягнуто.
Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд не погоджується з доводами позивача, що несвоєчасна виплата допомоги по лікарняних листках та не проведення відповідачем повного розрахунку при звільненні протягом досить тривалого періоду, поставило позивача у скрутне матеріальне становище, призвело до моральних страждань позивача, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, а тому відмовляє у стягненні моральної шкоди.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 265, 270 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Обласного комунального закладу «Харківський театр для дітей та юнацтва», третя особа, що не заявляє самостійних вимог - Фонд соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції про скасування рішення комісії від 08.02.2016 року, та зобов'язати вчинити певні дії - відмовити.
Додаткове рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня оголошення рішення.
Суддя В.Г. Пашнєв