ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 березня 2021 року Справа № 910/15588/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Керівника Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 23.12.2020 р. у справі № 910/15588/19 (суддя Маслій І.В., повний текст ухвали складено 28.12.2020 р.)
за позовом Заступника керівника Вінницької місцевої прокуратури (пров. Цегельний, 8, м.Вінниця, 21011) в інтересах держави в особі Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м.Вінниця, 21050)
до Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Ліфт-3" (вул. Михайла Котельникова, буд. 23, м. Київ, 03115)
про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 826 109, 34 грн
за участю представників сторін:
прокурор Гарбарук В.А.;
позивача - не з'явився;
відповідача - Путілін Є.В.;
Заступник керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Ліфт-3" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у сумі 826 109, 34 грн.
Правовою підставою заявлених вимог прокурор визначає ст. ст. 1212-1214 ЦК України та зауважує, що відповідач, будучи власником нерухомого майна, належним чином не оформив право користування (оренди) вказаною земельною ділянкою відповідно до вимог законодавства та не вносив плату за користування нею, внаслідок чого зберіг в себе безпідставно набуте майно - грошові кошти у вигляді плати за землю.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 23.12.2020 р. у справі № 910/15588/19 позов прокурора залишено без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Приймаючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що прокурор не довів необхідності захисту саме ним інтересів держави, а також не обґрунтував підстав для звернення до суду з даним позовом від імені суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які підтверджували б встановлення прокурором наявності підстав для представництва згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", що стало підставою для залишення позову без розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, 05.01.2021 р. Керівник Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до місцевого господарського суду.
Мотивуючи апеляційну скаргу, прокурор зазначає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки винесена за неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, зокрема, ст. 131-1 Конституції України, ст. ст. 53, 226, 234, 236 ГПК України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Прокурор вказує, що прокуратурою листом від 22.10.2019 р. № 32/8703вих-19 було повідомлено Вінницьку міську раду про намір ініціювання даного судового спору. Вказане повідомлення направлено завчасно, до звернення з позовом до суду. Таким чином, органами прокуратури вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" виконано у повному обсязі.
Прокурор звертає увагу суду на те, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. Якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Надаючи оцінку чи був строк розумним у даній справі необхідно врахувати, окрім зазначеного вище, ще й те, що прокуратурою до міської ради 23.09.2019 р. № 32/7882вих-19 скеровано лист, зі змісту якого вбачається намір прокуратури звернутися в подальшому до суду щодо захисту інтересів держави. Тобто, Вінницькій міській раді ще 23.09.2019 р. було відомо про те, що прокуратура має намір звернутися до суду в інтересах держави в особі Вінницької міської ради. Разом з тим, будь-яких аргументів та заперечень міською радою до прокуратури не надано, як і не повідомлено про намір звернутися до суду самостійно.
Прокурор стверджує, що звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання при використанні спірної земельної ділянки, у тому числі, повноти нарахування та сплати обов'язкових платежів за її використання, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав користувачів. Вінницька міська рада, усвідомлюючи факт безоплатного використання відповідачем впродовж тривалого часу комунальної земельної ділянки та неотримання бюджетом коштів, не вжила дієвих заходів для стягнення недоотриманих коштів, до суду не звернулася. Таким чином, сам факт бездіяльності Вінницької міської ради є підставою для звернення прокурора з відповідним позовом на захист інтересів держави.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2021 р. відкрито апеляційне провадження у справі; розгляд справи призначено на 10.03.2021 р. о 15:30 год.
Дочірнє підприємство "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Ліфт-3" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначає, що прокурором не надано доказів, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання органами державної влади, які є самостійними юридичними особами з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави. Вказані прокуратурою підстави альтернативного звернення до суду із позовною заявою, не відповідають положенням ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 53 ГПК України, судовій практиці із зазначеного питання, а також практиці ЄСПЛ.
Отже, на підставі наявних доказів судом першої інстанції було вірно встановлено, що прокурором не було доведено підстав для представництва Вінницької міської ради при зверненні з цим позовом до суду та винесено законне та обґрунтоване судове рішення з дотриманням норм процесуального права та врахуванням правової позиції Верховного Суду з даних правовідносин.
Керівник Вінницької місцевої прокуратури надіслав до суду відповідь на відзив, в якій доповнює свої доводи з посиланням на положення Закону Укрнаїни "Про прокуратуру", правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18, правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.02.2019 р. у справі № 915/20/18, від 29.05.2018 р. у справі № 917/2118/16, від 02.10.2018 р. у справі № 4/166"Б", від 10.01.2019 р. у справі № 904/3953/17. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до місцевого господарського суду.
Вінницька міська рада надіслала до суду клопотання, в яких просить суд розглядати апеляційну скаргу без участі її повноважного представника; доводи апеляційної скарги підтримує та просить суд ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В судовому засіданні 10.03.2021 р. прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. Просить задоволити вимоги апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Представник відповідача в судовому засіданні 10.03.2021 р. заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач не забезпечив явку уповноваженого представника в судове засідання 10.03.2021 р., хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлялися у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Судова колегія апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним судом, Заступник керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради звернувся до суду до Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Ліфт-3" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у сумі 826 109, 34 грн. на підставі ст. ст. 1212-1214 ЦК України.
Суд першої інстанції ухвалою від 23.12.2020 р. у даній справі залишив даний позов прокурора без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, оскільки він (прокурор) не довів необхідності захисту саме ним інтересів держави, а також не обґрунтував підстав для звернення до суду з даним позовом від імені суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які підтверджували б встановлення прокурором наявності підстав для представництва згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності та розглядаючи питання наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором в особі позивача у даній справі, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини 4).
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
В свою чергу, відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку на підставі наявних у справі доказів, апеляційним судом встановлено, що 23.07.2019 р. Вінницькою міською радою складено акт № 163/9-03-3, з якого слідує, що відповідач використовує без правовстановлюючих документів комунальну земельну ділянку, площею 0,7152 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (для виробничих потреб) по вул. Євгена Патона, 17 (попередня назва - вул. Сергія Лазо) в м. Вінниця. У подальшому Комісією по визначенню та відшкодуванню збитків власникам землі та землекористувачам затверджено суму збитків, завданих відповідачем Вінницькій міській раді за час фактичного використання комунальної земельної ділянки, починаючи з 17.07.2016 р. до 17.07.2019 р., що становить 826 109, 34 грн. (т. 1, а. с. 20-24, 48, 49).
11.09.2019 р. Вінницька міська рада звернулася до Вінницької місцевої прокуратури з листом № 01-00-011-45531, в якому зазначила, що міська рада підготувала матеріали щодо звернення до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Ліфт-3" безпідставно збережених коштів за час використання комунальної земельної ділянки в сумі 826 109, 34 грн. Крім того, Вінницька міська рада, керуючись нормами ст. ст. 2, 23 ЗУ "Про прокуратуру", з метою захисту інтересів держави просила Вінницьку місцеву прокуратуру звернутися до суду із вказаним позовом (т. 2, а. с. 9, 10).
23.09.2019 р. Вінницька місцева прокуратура звернулася до Вінницької міської ради з листом № 32/7882вих-19, в якому вказується, що у ході розгляду листа від 11.09.2019 р. № 01-00-011-45531 щодо звернення до суду з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Ліфт-3" безпідставно збережених коштів за час використання комунальної земельної ділянки, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а також з метою збору доказів виникла необхідність в отриманні додаткових документів, які прокуратура просила надати (т. 2. а. с. 29).
22.10.2019 р. Вінницька місцева прокуратура звернулася до Вінницької міської ради з листом № 32/8703вих-19, в якому повідомила міську раду про намір в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернутися до Господарського суду Вінницької області з позовом в її інтересах до Дочірнього підприємства "Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління "Ліфт-3" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у сумі 826 109, 34 грн (т. 1, а. с. 72).
Оцінюючи вказані обставини, колегія суддів зазначає, що вже 23.09.2019 р. Вінницькій міській раді було відомо про те, що прокуратура має намір звернутися в майбутньому до суду в її інтересах з даним позовом, що стверджується листом № 32/7882вих-19, який адресований міській раді.
Як встановлено апеляційним судом, позов у даній справі був поданий Вінницькою місцевою прокуратурою до суду засобами поштового зв'язку - 01.11.2019 р., що підтверджується поштовим конвертом (т. 1. а. с. 80).
Тобто наявні матеріали справи свідчать, що у даному випадку має місце бездіяльність компетентного органу - Вінницької міської ради - і, оскільки повноважний орган знав про порушення інтересів держави, але достатніх ефективних заходів для захист та відновлення порушеного права не вчинив, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, вжиті заходи були очевидно недостатніми і порушення інтересів держави відповідачем не усунуто.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази в підтвердження того, що міська рада заперечувала проти звернення прокурора з даним позовом, або ж докази в підтвердження того, що міська рада має намір самостійно звернутися до суду із позовом.
В свою чергу, із змісту листа від 11.09.2019 р. № 01-00-011-45531 вбачається, що міська рада, керуючись нормами ст. ст. 2, 23 ЗУ "Про прокуратуру", з метою захисту інтересів держави просила саме Вінницьку місцеву прокуратуру звернутися до суду із вказаним позовом.
Відтак, вказаним в сукупності та в достатній мірі підтверджується те, що міська рада не мала наміру самостійно звернутись до суду з даним позовом, а також була обізнана із намірами прокурора щодо звернення до суду з вимогою про стягнення безпідставно збережених коштів, адже зверненню прокурора з позовом до суду передувало листування між ним та міською радою щодо виявленого порушення.
В суді першої інстанції представник позивача зазначив, що неможливість самостійного подання позову обґрунтовано відсутністю грошових коштів на сплату судового збору. Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що хоча наявні матеріали справи не містять доказів відсутності коштів для сплати судового збору, однак надані прокурором доказі в сукупності достеменно свідчать, що міська рада не може та не бажає здійснювати захист інтересів держави шляхом звернення з позовом до суду. При цьому, обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють державний орган від обов'язку належно виконувати покладені на нього завдання, адже він повинен неухильно виконувати свої обов'язки, встановлені законом та вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у даній справі прокурором доведено наявність законних підстав на звернення з цим позовом до суду, оскільки вони зроблені з належним дослідженням обставин дотримання прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням встановлених обставин порушення відповідачем інтересів держави, а також наявності бездіяльності органу, уповноваженого ці інтереси захищати, протягом тривалого строку після виявлення порушення відповідачем приписів чинного законодавства.
Так, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18, для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.
При цьому відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18, суд, вирішуючи питання про наявність підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.
Отже, наявні матеріали справи та встановлені судом обставини підтверджують правильність доводів скаржника про підтвердження існування всіх необхідних умов для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, з огляду на доведення бездіяльності органу, уповноваженого на захист порушених інтересів держави, а також дотримання встановленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку здійснення представництва в суді.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для залишення без розгляду позову Заступника керівника Вінницької місцевої прокуратури на підставі п. 2 ч.1 ст. 226 ГПК України (позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати).
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційна скарга Керівника Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Вінницької області від 23.12.2020 р. у справі № 910/15588/19 - скасуванню з направленням даної справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За загальними правилами ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат за розгляд апеляційної скарги здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи.
Керуючись ст. ст. 129, 226, 269, 270, 271, 280 - 282 ГПК України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Керівника Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 23.12.2020 р. у справі № 910/15588/19 - задоволити.
2. Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 23.12.2020 р. у справі № 910/15588/19 - скасувати.
3. Справу № 910/15588/19 передати на розгляд Господарському суду Вінницької області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 12 бернезня 2021 р.
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Гудак А.В.