ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
12 березня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/2343/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Лавриненко Л.В., Савицького Я.Ф.
розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Алієва Автанділа Нізамовича
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2020
по справі №916/2343/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Рошен де люкс”
до Фізичної особи-підприємця Алієва Автанділа Нізамовича
про стягнення 16411,40 грн
У серпні 2020 Товариство з обмеженою відповідальністю „Рошен де люкс” (далі - ТОВ „Рошен де люкс”) звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Фізичної особи-підприємця Алієва Автанділа Нізамовича (далі - ФОП Алієв А.Н.), в якій позивач просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 16411,40 грн., з яких: 11133,64 грн. - сума боргу, 1692,69 грн. - пеня, 244,98 грн. - 3% річних, 3340,09 грн. - неустойка (штраф), а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 2500 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки в частині здійснення розрахунків за поставлений товар.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.10.2020 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 11 133 грн. 64 коп. основної заборгованості, 1692 грн. 69 коп. пені, 244 грн. 90 коп. 3% річних та 3340 грн. 09 коп. штрафу, 2080 грн. 98 коп. судового збору та 2475 грн. витрат на правову допомогу, в решті позову відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що на виконання умов договору поставки позивач поставив, а відповідач отримав товар, вартість якого відповідачем, у порушення умов укладеного між сторонами договору, була оплачена частково.
Судом першої інстанції відхилено посилання відповідача на відсутність договірних відносин з позивачем, оскільки ФОП Алієвим А.Н. не надано доказів на підтвердження таких доводів, зокрема шляхом звернення до суду із відповідним клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи.
Місцевим господарським судом також відзначено, що на виконання вказаного договору, відповідачу був поставлено товар за видатковими накладними, що містять підписи уповноважених осіб, які визначені відповідачем у додатку №1 до договору, з огляду на що суд дійшов висновку, що зазначені видаткові накладні, є належними та допустимими доказами, які підтверджують здійснення поставки товару відповідачу на підставі укладеного між сторонами договору.
Здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення розмірів пені, трьох процентів річних та штрафу, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки при перевірці розрахунку трьох процентів річних, судом встановлено його помилковість.
Також судом першої інстанції визнано обґрунтованим та доведеними заявлені позивачем до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 500 грн, однак виходячи із загальних принципів справедливості та верховенства права, з огляду на часткову відмову у позові, з урахуванням п.3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, місцевий господарський суд визнав за доцільне та правомірне витрати на правову допомогу покласти на обидві сторони пропорційно.
Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся ФОП Алієв А.Н. з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2020 по справі №916/2343/20 та винести нове рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог за апеляційною скаргою ФОП Алієв А.Н. зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що жодних договорів, у тому числі договір поставки, на підставі якого позивачем заявлено до стягнення заборгованість у даній справі, він з позивачем не укладав.
За твердженням апелянта, приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції послався на те, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позиції. Однак, як стверджує скаржник, проводити почеркознавчу експертизу він не мав можливості, оскільки жодних договорів із позивачем не укладав, а тому не мав відповідного зразка договору з підписом для порівняння із власним підписом.
Також, до апеляційної скарги додано клопотання в якому скаржник зазначає, що він у жодні договірні відносини з позивачем не вступав та жодних договорів, у тому числі договір №24686 від 07.10.2019 не укладав, відповідних екземплярів даного договору немає, про що повідомив позивача у відповіді на його претензію від 26.03.2020, а тому просить призначити криміналістичну (почеркознавчу) експертизу, для з'ясування того, чи підписував відповідач відповідний договір з позивачем.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі №916/2343/20 за апеляційною скаргою ФОП Алієва А.Н. на рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2020 та запропоновано ТОВ „Рошен де люкс" надати відзив на апеляційну скаргу та своїх міркувань або заперечень щодо клопотання скаржника про призначення у справі експертизи.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, а також не надав свої міркувань (заперечень) щодо клопотання апелянта про призначення по справі судової експертизи.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.10.2019 між ТОВ "Рошен Де Люкс" (постачальник) та ФОП Алієвим Автанділом Нізамовичем (покупець) було укладено договір поставки №24686, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним договором, поставити та передати у власність покупцю кондитерські вироби, спеції та інше (надалі - товар), а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити його на умовах, визначених в Договорі.
Кількість, асортимент, ціна товару та адреса доставки визначається у видаткових накладних (специфікаціях), які є невід'ємною частиною договору (п.1.2 договору).
Відповідно до п.2.1. договору, ціна на товар вказується у видаткових накладних і являється узгодженою сторонами за умови присутності печаток обох сторін договору. В цьому випадку видаткові накладні виконують функції специфікації. Якщо покупець являється фізичною особою, або підприємцем, що не має печатки - накладні посвідчуються їх підписом, або підписом уповноваженої особи з відміткою: “Працюю без печатки”.
Згідно з п.2.4. договору, оплата товару здійснюється на протязі 6 календарних днів з моменту прийняття товару покупцем відповідно до п.п.3.2.-3.6. договору. Якщо відстрочка платежу становить більше ніж 7 календарних днів з дати поставки, то оплата може здійснюватися виключно шляхом безготівкового розрахунку на розрахунковий рахунок постачальника (через установи банків, термінали самообслуговування, платіжні картки та ін.), дане правило не стосується торгових точок покупця відвідання яких представником постачальника відбувається 1 раз на 14 календарних днів. Постачальник має право за письмовою заявою покупця надати додаткову відстрочку платежу.
У п. 2.5. договору передбачено, що оплата поставленого товару може здійснюватися у формі: 1) у формі безготівкового розрахунку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника; 2) у формі готівкового розрахунку, шляхом внесення грошових коштів у касу постачальника (або іншим способом, не забороненим законодавством); 3) у разі здійснення розрахунків за допомогою третіх осіб, покупець передає грошові кошти за поставлений товар за домовленістю між ним та третьою особою або за договором доручення, згідно якого третя особа зобов'язується внести грошові кошти на розрахунковий рахунок або в касу постачальника.
Відповідно до п. 3.1. Договору, постачальник постачає товар у кількості і асортименті, обумовленому у видаткових накладних.
Перехід права власності на товар здійснюється в момент передачі товару. Товар вважається поставленим з моменту його передачі від постачальника покупцю за видатковими накладними. Накладні оформляються відповідно до умов діючого законодавства, підписуються уповноваженими представниками сторін, із зазначенням посади та П.І.Б., а також (за необхідності) з відповідною відміткою “Працюю без печатки”. Покупець підтверджує повноваження осіб, що завіряють своїм підписом факт прийняття товару на накладних. Для організації централізованих кільцевих поставок (за необхідності) дані представники, а також відтиски штампів (печаток) покупця вказуються у додатку №1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною (п.3.6 договору).
Відповідно до п. 6.2 договору, у разі невиконання/неналежного виконання п.2.4 договору постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент порушення зобов'язання за кожен день прострочення. Штрафні санкції застосовуються до покупця до повного погашення ним заборгованості. Також постачальник має право не здійснювати подальшу поставку товару за цим договором або в односторонньому порядку змінити умови оплати товару, зазначені у п.2.4 цього договору.
Згідно з п.6.3 договору, за необґрунтовану відмову або ухилення від оплати продукції, за несвоєчасну оплату товару покупець виплачує постачальникові за вимогою останнього неустойку у вигляді штрафу: у розмірі 10% від суми неоплаченого товару за прострочення оплати понад 10 календарних днів; у розмірі 20% від суми неоплаченого товару за прострочення оплати понад 20 календарних днів; у розмірі 30% від суми неоплаченого товару за прострочення оплати понад 30 календарних днів.
Відповідно до п.9.1 договору, цей договір вважається укладеним з моменту підписання повноваженими представниками сторін, і діє протягом року. Якщо протягом місяця до закінчення строку дії Договору жодна із сторін не заявить про свій намір припинити договірні відносини або переукласти договір на інших умовах, строк дії договору автоматично продовжується на кожен наступний рік і на тих же умовах. Припинення дії договору не звільняє жодну із сторін від відповідальності за його порушення або невиконання, що мало місце під час дії договору.
У Додатку №1 до Договору поставки №24686 від 07.10.2019 року, сторонами були визначені контактні особи, яким покупець довіряє отримання відповідно до видаткової накладної товарно-матеріальних цінностей від ТОВ “Рошен де люкс”, із зазначенням зразків їх підпису.
На виконання договору поставки позивач поставив товар згідно з видатковими накладними №RDL00121526 від 08.10.2019 року на суму 9583, 36 грн, №RDL00152273 від 12.12.2019 року на суму 3489, 94 грн, №RDL00152355 від 17.12.2019 року на суму 2060, 34 грн., що загалом складає 15 133, 64 грн
Поставлений товар за видатковою накладною №RDL00121526 від 08.10.2019 року відповідачем оплачено частково на суму 4000 грн, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія фіскального чеку від 04.11.2019 року, за видатковими накладними №RDL00152273 від 12.12.2019 року та №RDL00152355 від 17.12.2019 року - товар відповідачем не оплачено.
Згідно бухгалтерської довідки ТОВ “Рошен де люкс” за вих.№203/20 від 03.08.2020 року (а.с. 557), головний бухгалтер повідомляє, що за даними бухгалтерського обліку ТОВ “Рошен де люкс” станом на 03.08.2020 року за ФОП Алієв Автанділ рахується заборгованість у розмірі 11 133, 64 грн. за товар, що поставлено відповідно до договору поставки №24686 від 07.10.2019 року.
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача було направлено претензію, однак останнім була залишена без відповіді та виконання.
Наведене стало підставою для звернення ТОВ “Рошен Де Люкс” до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом до відповідача про стягнення заборгованості, а також пені, трьох процентів річних та штрафу.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольнив їх частково, у зв'язку із невірним розрахунком позивачем трьох проценті річних.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає наступне.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст.ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
У відповідності до положень статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. При цьому, в силу вимог ч. 2 ст. 9 зазначеного Закону, первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Із вказаними положеннями Закону кореспондуються приписи п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, відповідно до яких встановлено такі ж вимоги до первинних документів. Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 814/309/17).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.09.2019 у справі № 910/14371/18, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та посвідчення накладної печаткою товариства фіксує факт здійснення господарської операції і підтвердження договірних відносин, що є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Таким чином, підписані сторонами видаткові накладні є самостійними та достатніми доказами отримання відповідачем товару.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки було поставлено, а відповідачем отримано товар загальною вартістю 15 133, 64 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними №RDL00121526 від 08.10.2019 року на суму 9583, 36 грн, №RDL00152273 від 12.12.2019 року на суму 3489, 94 грн та №RDL00152355 від 17.12.2019 року на суму 2060, 34 грн.
Слід відзначити, що у додатку №1 до договору поставки сторонами були визначені контактні особи, яким відповідач довіряє отримання відповідно до видаткової накладної товарно-матеріальних цінностей від ТОВ “Рошен де люкс”, із зазначенням зразків їх підпису, зокрема, на торговій точці за адресою м. Одеса, вул. Довженка, 10, контактні особи ОСОБА_1 та Глушко І.І., на торговій точці м. Одеса, вул. Інглезі, 3/1, контактні особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Так, поставлений товар за видатковою накладною №RDL00121526 від 08.10.2019 року за адресою м. Одеса, вул. Довженка, 10 було отримано особою визначеною у додатку №1 до договору, а саме Глушко І.І., товар за видатковими накладними №RDL00152273 від 12.12.2019 року та №RDL00152355 від 17.12.2019 року за адресою м. Одеса, вул. Інглезі, 3/1 було отримано особою визначеною у додатку №1 до договору, а саме ОСОБА_3 .
Частина 1 ст. 692 ЦК України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з п.2.4. договору, оплата товару здійснюється на протязі 6 календарних днів з моменту прийняття товару покупцем відповідно до п.п.3.2.-3.6. договору. Якщо відстрочка платежу становить більше ніж 7 календарних днів з дати поставки, то оплата може здійснюватися виключно шляхом безготівкового розрахунку на розрахунковий рахунок постачальника (через установи банків, термінали самообслуговування, платіжні картки та ін.), дане правило не стосується торгових точок покупця відвідання яких представником постачальника відбувається 1 раз на 14 календарних днів.
Так, як свідчать наявні матеріали справи, поставлений товар за видатковою накладною №RDL00121526 від 08.10.2019 року відповідачем було оплачено частково на суму 4000 грн, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія фіскального чеку від 04.11.2019 року.
Відтак, здійснивши часткову оплату отриманого товару, відповідач своїми конклюдентними діями фактично підтвердив факт отримання товару від відповідача, оскільки виходячи із приписів 1 ст. 692 ЦК України та умов укладених між сторонами договорів, оплата здійснюється покупцем за фактично отриманий товар.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у справі №916/2403/18 від 10.09.2019, зазначено, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків (частина перша статті 11 Цивільного кодексу України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17.
Отже, наявними матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору, ТОВ „Рошен де люкс” поставило, а відповідач прийняв товар згідно з видатковими накладними на загальну суму 15 133, 64 грн.
Між тим, як свідчать наявні матеріли справи, ФОП Алієв А.Н. у порушення взятих на себе договірних зобов'язань, оплату за отриманий від позивача товар здійснив частково.
За таких обставин, враховуючи невиконання відповідачем зобов'язань стосовно здійснення оплати вартості поставленого товару, колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо заявлених позивачем до стягнення пені, трьох процентів річних та штрафу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.6.2. договору у разі невиконання/неналежного виконання п. 2.4. даного Договору постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ діючої на момент порушення зобов'язання за кожний день прострочення. Штрафні санкції застосовуються до покупця до повного погашення ним заборгованості.
Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок пені, що був наданий позивачем та встановлено, що він містить арифметичні помилки, як було вірно зазначено місцевим господарським судом, розмір пені в межах визначеного позивачем періоду складає 1696, 27 грн, що є більшим аніж розмір пені, заявлений позивачем до стягнення.
Однак, враховуючи приписи ч. 2 ст. 237 ГПК України, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 1692, 69 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегією суддів перевірено розрахунки трьох процентів річних здійснені позивачем та судом першої інстанції та встановлено, що розрахунок позивача здійснено без врахуванням положень ст.253-254 ЦК України, з огляду на що, вірним є розрахунок суду першої інстанції у відповідності до якого загальна сума трьох процентів річних, що підлягає стягненню, складає 244, 90 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 549 ЦК України штрафом є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019р. по справі №917/194/18).
У п.6.3. договору сторони погодили, що за необґрунтовану відмову або ухилення від оплати продукції, за несвоєчасну оплату товару покупець виплачує постачальнику за вимогою останнього неустойку у вигляді штрафу, зокрема, у розмірі 30% від суми неоплаченого товару за прострочення оплати понад 30 календарних днів.
Звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, позивач заявив вимоги про стягнення штрафу у розмірі 30% від суми поставленого товару, що складає 3340, 09 грн.
Перевіривши розрахунок позивача штрафу, колегія суддів встановила, що він є вірним та здійснений відповідно до умов договору, з огляду на що позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо вимог позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 2500 грн, колегія суддів зазначає таке.
У відповідності до ч.ч.1,3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи; до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч.1,2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. При цьому, у разі відмови у позові такі витрати, згідно з ч.4 ст.129 ГПК України покладаються на позивача.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
За приписами ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У позовній заяві ТОВ “Рошен Де Люкс” зазначило, що витрати на відшкодування витрат на правову допомогу складають 2500 грн, зокрема за консультацію, підготовку та подачі позовної заяви до Господарського суду Одеської області про стягнення заборгованості з відповідача.
Відповідно до положень ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
У підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу ТОВ "Рошен Де Люкс" надано суду укладений між з Адвокатським бюро "Ольги СЛАВОВОЇ" в особі керуючого бюро - адвоката Славової Ольги Анатоліївни договір про надання правової допомоги №01/06/20 від 01.06.2020, відповідно до якого клієнт доручає, адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених в даному договорі, а клієнт зобов'язується оплатити її.
Відповідно до п. 4.1. договору за надання правової допомоги (послуг) клієнт сплачує адвокатському бюро гонорар, розмір якого розраховується відповідно до фактично наданих послуг за тарифами, вказаними в додатку №1 до договору. Підставою для оплати гонорару є наданий адвокатським бюро рахунок.
За умовами п. 4.5. договору оплата здійснюється на підставі рахунку адвокатського бюро, який воно надає клієнту разом з актом приймання-передачі наданих послуг з розрахунком суми оплати, виходячи з обсягу часу, що його було витрачено на надання правової допомоги (послуг) за договором, тарифів, зазначених в додатку №1 до договору, фактичних витрат, зазначених в п. 4.3. договору.
За результатами надання правової допомоги складається акт приймання-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної сторони. В акті вказується обсяг наданої адвокатським бюро правової допомоги та вартість.
На підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу, ТОВ "Рошен Де Люкс" також надано копію рахунку-фактури №2 від 14.08.2020 на загальну суму 9200 грн, з яких 2500 грн - консультація, підготовка та подача позовної заяви до господарського суду Одеської області про стягнення заборгованості з ФОП Алієва А.Н.; платіжне доручення на суму 9200 грн, в якому в графі призначення платежу зазначено: послуги згідно рахунку №2 від 14.08.2020; акт здачі-приймання наданих послуг №08 від 18.08.2020.
Отже, наявними матеріалами справи підтверджується понесення позивачем витрат на правову допомогу у сумі 2 500 грн.
Відповідач із клопотанням про зменшення розміру таких витрат до суду не звертався.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про покладення витрат на правову допомогу пропорційно на обидві сторони.
Судова колегія зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів з приводу необґрунтованості оскаржуваного рішення в цій частині, а позивач своїм правом на оскарження рішення в частині покладення витрат на правову допомогу пропорційно на обидві сторони не скористався, а тому рішення в цій частині колегією суддів не переглядається.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта з приводу того, що він не укладав спірний договір поставки, з огляду на таке.
За приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 ГПК України).
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так апелянтом у порушення приписів ст. 74 ГПК України не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він не підписував договір поставки №24686 та не має жодних господарських відносин з позивачем. Натомість, як вже було зазначено вище, відповідач своїми конклюдентними діями, зокрема частковою оплатою за поставлений товар, фактично підтвердив як наявність договірних відносин з позивачем, так й отримання товару.
З приводу заявленого апелянтом клопотання про призначення судової криміналістичної (почеркознавчої) експертизи, колегія суддів зазначає таке.
За приписами ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Означена правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16 та від 24.01.2018 у справі №917/50/17.
Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, відтак безпідставне призначення судової експертизи та зупинення у зв'язку з цим провадження у справі перешкоджає подальшому розгляду справи.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Як вже було зазначено вище, відповідач своїм конклюдентними діями підтвердив отримання товару від позивача. Так, наявними матеріалами справи підтверджується, що контактними особами, які визначені у Додатку №1 до договору, який відповідачем не оспорюється, було отримано товар за видатковими накладними. У відповідності до наявного у матеріалах справи фіскального чеку, відповідачем було частково оплачено поставлений позивачем товар за видатковою накладною №RDL00121526 від 08.10.2019, за якою товар було отримано відповідальною особою відповідача, визначеною у Додатку №1 до договору. При цьому, наявні матеріли справи не містять жодних заперечень відповідача з приводу (не)здійснення ним такого платежу.
Враховуючи викладене, дослідивши обставини, викладені у клопотанні скаржника, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для призначення експертизи, оскільки відсутня необхідність у спеціальних знаннях для встановлення обставин справи, що стосуються предмету доказування, спір може бути розглянуто за наявними в матеріалах справи доказами.
Колегія суддів також зазначає, що питання щодо призначення по справі судової почеркознавчої експертизи не було предметом розгляду у суді першої інстанції. Під час розгляду справи у місцевому господарському суді апелянт не звертався із клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи, та відповідно таке клопотання не розглядалося судом.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2020 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2020 у справі №916/2343/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою ухвалення та складання повного судового рішення є 12.03.2021
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Лавриненко Л.В.
Суддя Савицький Я.Ф.