Справа № 206/4812/20
Провадження № 2/206/113/21
01.03.2021 Самарський районний суд
м. Дніпропетровська
у складі:
головуючий суддя Маштак К.С.
за участю:
секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Екологія-Д» про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
І. Стислий виклад позиції позивача, його представника та третіх осіб.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 червня 2000 року позивачу у користування на сім'ю з 4 осіб: позивач, його дружини та двоє синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , була надана квартира АДРЕСА_1 . Наразі дана квартира не приватизована та знаходиться на балансі ТОВ «Екологія-Д». Відповідач в грудні 2014 року фактично створив сім'ю та пішов проживати до своєї дружини. Він забрав зі спірної квартири всі свої особисті речі. Відповідач ОСОБА_3 не проживає в квартирі більше 6-ти місяців (з грудня 2014 року) без поважних причин. Ніхто не перешкоджав відповідачу проживати в квартирі, він залишив її добровільно. В зв'язку з чим позивач просив визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 (а.с. 2-3).
Представник третьої особи Департаменту адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради подав заяву, згідно якої просив розгляд справи проводити без участі Департаменту адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради та прийняти рішення суду згідно матеріалів справи та відповідно до чинного законодавства (а.с. 21-22).
Третя особа ОСОБА_4 подав до суду заяву, згідно якої зазначив, що його брат ОСОБА_3 не проживає в спірній квартирі з 2015 року. Після смерті їх матері він свого брата ОСОБА_3 не бачив, де він проживає він не знає. ОСОБА_4 просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує (а.с. 33, 48-49, 50).
Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
23.10.2020 позивачем подано дану позовну заяву з додатками (а.с. 1-12).
11.11.2020 відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання на 08.12.2020 (а.с. 18).
12.11.2020 від представника третьої особи Департаменту адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради надійшла заява про розгляд справи без їх участі (а.с. 21-22).
08.12.2020 підготовче судове засідання відкладено на 11.01.2021 у зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання (а.с. 24-25).
04.01.2021 від третьої особи надійшла заява про розгляд справи без його участі (а.с. 33).
11.01.2021 підготовче судове засідання відкладено на 15.02.2020 у зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання (а.с. 34).
02.02.20201 та 03.02.2021 до суду надійшли клопотання ОСОБА_4 про розгляд справи за відсутності третьої особи (а.с. 48-49, 50).
У судові засідання призначені 08.12.2020, 11.01.2021 та 15.02.2021 відповідач, повідомлений про дату та час судового засідання, не з'явився, в зв'язку із чим, за наявності підстав, визначених у ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
15.02.2021 судом задоволено заяву про виклик свідків, закінчено підготовчі дії, закрито підготовче провадження, розпочато розгляд справи по суті, встановлено порядок з'ясування обставин справи та дослідження доказів, допито в якості свідка позивача, заслухано вступне слово представника позивача та оголошено перерву для виклику свідків до 01.03.2021 (а.с. 54-55).
01.03.2021 судом допитано свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи (а.с. 64-65).
01.03.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
22.06.2000 виконавчим комітетом Самарської районної ради народних депутатів Сорока С.М. разом із сім'єю у складі: чоловіка ОСОБА_1 дружини ОСОБА_7 , сина ОСОБА_3 сина ОСОБА_4 було видано ордер на право зайняття житлового приміщення, а саме: квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією відповідного ордеру (а.с. 4).
Згідно копії довідки № 4283 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: наймач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 5).
Відповідно до актів про проживання/непроживання від 09.01.2020 та від 11.01.2021, ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 своїми підписами засвідчили, що за адресою: АДРЕСА_2 , відповідач ОСОБА_3 фактично не проживає з грудня 2014 року по теперішній час, його особисті речі в квартирі відсутні (а.с. 6, 63).
Допитаний у судовому засіданні у якості свідка позивач ОСОБА_1 показав суду, що він хоче приватизувати квартиру, відповідач з 2014 року проживає самостійно, брав кредити, які не сплачував. Востаннє відповідача бачив в 2015 році на похованні матері.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показала суду, що в грудні 2014 року востаннє бачила відповідача. З відповідачем вона не спілкується, вона більше спілкувалася з його матір'ю. Коли мати захворіла, відповідач виїхав з квартири. Коли він хотів проживати в квартирі, він там проживав, в нього були ключі, йому ніхто не заважав це робити.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав суду, що відповідача востаннє бачив в 2015 році на похованні його матері. З тих пір він його не бачив. Раз на місяць він буває в гостях у позивача та жодного разу з 2015 року він не бачив відповідача в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач жодного разу не перешкоджав відповідачу в проживанні в квартирі.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 значно більше 6-ти місяців за адресою реєстрації місця проживання не проживає, його особисті речі в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 відсутні.
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Дані правовідносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України та Житловим кодексом України.
Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки само по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Так, відповідно до ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Статтею 64 ЖК України передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Згідно частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передання займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Таким чином, реєстрація місця проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_2 , покладає обов'язок на позивача, у разі наміру реалізації права на приватизацію квартири, на отримання від відповідача відповідної письмової згоди.
В той же час, судом було встановлено, що відповідач ОСОБА_3 з грудня 2014 року за місцем реєстрації не проживає.
Відповідно до п.1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. Втручання у це право здійснюється виключно з підстав, передбачених п. 2 ст. 8 Конвенції.
Зазначене покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі «Пауел і Райнер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1990 р.). Такий захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Джілоу проти Сполученого Королівства» від 24.11.1986 р.), так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Ларкос проти Кіпру» від 18.02.1999 р.).
Так, ст. 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження житлового приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців.
Відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно п. 34 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням, відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК України; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення: про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
В той же час під час розгляду даної цивільної справи судом не встановлено поважності причин відсутності відповідача за місцем реєстрації понад встановлений строк.
Частиною 1 ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, враховуючи той факт, що відповідач ОСОБА_3 дійсно не проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , тобто за місцем реєстрації, без поважних причин понад шість місяців (6 років), з заявами про усунення перешкод в користуванні житловою площею не звертався, а тому його слід визнати таким, що втратив право користування даним житловим приміщенням, що є підставою для зняття його з реєстрації за даною адресою.
Враховуючи вищевикладені норми законодавства, вислухавши доводи позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків та позивача в якості свідка, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 58, 64, 71, 72 ЖК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265, 280-283, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), треті особи: ОСОБА_4 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_3 ), Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 58, ЄДРПОУ 40392181), Товариство з обмеженою відповідальністю «Екологія-Д» (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Павла Чубинського, буд. 2А, ЄДРПОУ 42353652) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840, 80 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 11.03.2021
Головуючий суддя: К.С. Маштак