01.03.2021 Єдиний унікальний номер 205/1104/20
Номер провадження 2/205/469/21
іменем України
01 березня 2021 року
Ленінський районний суд м.Дніпропетровська в складі головуючого судді Остапенко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Зибалової П.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу №205/1104/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гуніна Ірина Олександрівна про визнання права власності на 1/10 частку домоволодіння за набувальною давністю-
12 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гуніна Ірина Олександрівна, про визнання права власності на 1/10 частку домоволодіння за набувальною давністю.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником 7/10 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Іншими співвласниками вказаного житлового будинку є: ОСОБА_2 , якому належить 2/10 частки будинку, та ОСОБА_3 , якій належить 1/10 частка.
Зі слів матері позивача ОСОБА_3 померла в ІНФОРМАЦІЯ_1. Після її смерті ніхто спадщину не приймав, тому її частка залишилася не перереєстрованою.
Оскільки батьки позивача були зареєстровані та проживали у вищезазначеному будинку з 10 липня 1980 року до смерті, то строк набувальної давності щодо 1/10 частки домоволодіння, які належать ОСОБА_3 , перевищує 40 років. Позивач та члени її сім'ї відкрито, безперервно користувалися своєю часткою володіння, регулярно сплачували комунальні послуги, проводили поточні ремонти та утримували територію домоволодіння в належному стані.
На підставі викладеного згідно з уточненою позовною заявою ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/10 частку домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку літ. А-1 (із прибудовами) загальною площею 165,2 кв.м., житловою площею 114,3 кв.м.; літніх кухонь літ. Б, З; сараїв літ. В, Л, М,; вбиралень літ. Д, Е; душу літ. Н; гаражу літ О; вольєру літ П; навісу літ. Р; споруд поз.№1-18; споруди (замощення) - поз. I, II, III, що належала ОСОБА_3 , померлій в ІНФОРМАЦІЯ_1.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі.
15 травня 2020 року від представника територіальної громади в особі Дніпровської міської ради (далі - ДМР) Недосвітної С.В. надійшли пояснення, в яких заперечувала проти задоволення позову, оскільки з доданих до матеріалів справи доказів не можна зробити висновок про заволодіння 1/10 часткою будинку в порядку набувальної давності.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 позов підтримали, просили задовольнити.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позов визнав, не заперечував проти задоволення позову.
У судовому засіданні представник відповідача територіальної громади в особі ДМР Недосвітна С.В. заперечувала проти задоволення позову.
Третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гуніна І.О. в судове засідання не з'явилася, у заяві просила проводити розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Положеннями ст.ст. 79, 80 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , дослідивши матеріали цивільної справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
У ході судового розгляду встановлено, що згідно з листом Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «ДМБТІ» ДОР) № 14551 від 02 жовтня 2018 року (а.с.10) станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , містяться відомості про право власності:
ОСОБА_2 на 1/10 частку на підставі договору дарування від 28 січня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н.Б. за реєстром № 156, зареєстровано КП «ДМБТІ» ДОР в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 25049426, та 1/10 частку на підставі договору дарування від 01 червня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Поповою І.В. за реєстром № 1-2078, зареєстровано в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 509 за реєстраційним № 110;
ОСОБА_7 на 1/8 частку на підставі договору дарування від 28 травня 1951 року, посвідченого Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 2-8328, зареєстровано в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 7 за реєстраційним № 49;
ОСОБА_8 на 1/8 частку на підставі договору дарування від 28 травня 1951 року, посвідченого Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 2-8328, зареєстровано в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 7 за реєстраційним № 49, 7/20 частки на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 лютого 1972 року, виданого Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 2-599, КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 44 за реєстраційним № 105 та 1/10 частки на підставі договору дарування від 19 травня 1990 року, посвідченого Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 1-2590, зареєстровано в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 509 за реєстраційним № 110;
ОСОБА_3 на 1/10 частку на підставі свідоцтва про право власності від 27 вересня 1956 року, виданого Дніпропетровським міськкомунгоспом згідно рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 1955 року, зареєстровано в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 44 за реєстраційним № 105.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 лютого 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гуніною І.О. 7/10 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_8 , враховуючи 1/8 частку домоволодіння, що яку ОСОБА_8 отримала у спадок від чоловіка ОСОБА_7 , належать на праві власності ОСОБА_1 (а.с. 8). Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 лютого 2019 року за № 30313029 (а.с.9).
Згідно з довідкою № 14909 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 01 жовтня 2018 року ОСОБА_8 , спадкоємцем якої є позивач, була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 10 липня 1980 року та знята з реєстрації 25 вересня 2018 року.
Як пояснили суду сторони та підтвердила свідок ОСОБА_6 , у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , постійно проживає відповідач ОСОБА_2 та його донька ОСОБА_6 . Позивач ОСОБА_1 на даний час постійно проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . У вищезазначеному будинку постійно не проживає, але відвідує родичів, які в ньому мешкають: сина ОСОБА_2 , онуку ОСОБА_6 . Інший співвласник будинку ОСОБА_3 в будинку не проживає, оскільки, як відомо сторонам, вона померла. Однак, зазначені обставини доказами не підтверджено.
З наданих квитанцій про сплату комунальних послуг за період з січня 2020 року по вересень 2020 року вбачається, що комунальні послуги оплачували ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с.75-105), що також підтверджено в судовому засіданні.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отже, згідно зі статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме:
- наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт;
- законність об'єкта володіння;
- добросовісність заволодіння чужим майном;
- відкритість володіння;
- безперервність володіння;
- сплив установлених строків володіння;
- відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.
Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб'єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях.
У позові ОСОБА_1 зазначає, що відкрито та безперервно користується саме своєю часткою домоволодіння, однак не вказує, що вона володіє часткою, належною ОСОБА_3 .
Окрім того, як встановлено судом, позивач у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , постійно не проживає, комунальні платежі не сплачує. Доказів утримання, проведення ремонтів позивачем вищезазначеного домоволодіння суду не надано.
Таким чином, позивачем не доведено безперервність володіння 1/10 часткою будинку, що належить ОСОБА_3 .
До того ж, володіння майном вважатиметься добросовісним лише в тому випадку, якщо в момент заволодіння майном набувач не знав та не міг знати про неправомірність такого заволодіння майном.
У судовому засіданні встановлено, що позивачу, було достовірно відомо, що 1/10 частка будинку належить ОСОБА_3 , отже, вона знала, що вказане майно є чужим та заволодіння таким майном є неправомірним. А тому також відсутня така умова для набуття права власності за набувальною давністю, як добросовісність володіння.
На підставі викладеного суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено сукупності всіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого позивачем при поданні позовної заяви в розмірі 1 057,40 грн., слід віднести за рахунок позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 316, 317, 328, 344 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 13, 76-81, 89, 141, 259, 265, 354 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гуніна Ірина Олександрівна про визнання права власності на 1/10 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку літ. А-1 (із прибудовами) загальною площею 165,2 кв.м., житловою площею 114,3 кв.м.; літніх кухонь літ.Б, З; сараїв літ.В, Л, М,; вбиралень літ.Д, Е; душу літ. Н; гаражу літ О; вольєру літ П; навісу літ.Р; споруд поз.№1-18; споруди (замощення)-поз.I, II, III, що належала ОСОБА_3 , померлій в ІНФОРМАЦІЯ_1-відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок позивача.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його ухвалення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 березня 2021 року.
Суддя Н.Г.Остапенко