г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/4077/20
Номер провадження 2/213/355/21
01 березня 2021 року м. Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:
головуючого - судді Попова В.В.,
секретар судового засідання - Гукова Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі судових засідань №14, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу №213/4077/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди завдану діями, бездіяльністю щодо неефективного ведення досудового розслідування кримінальної справи № 12015040770002158 від 22.07.2015 року,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,-
встановив:
Стислий виклад позиції позивача.
26.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою, предметом якої є відшкодування за рахунок Державного бюджету України на його користь моральної шкоди, завданої діями, бездіяльністю щодо неефективного ведення досудового розслідування кримінальної справи №12015040770002158 від 22.07.2015 року (а.с.1-7).
08.12.2020 ОСОБА_1 надав до суду уточнену позовну заяву (а.с.56-63).
Як на підставу позову посилається на те, що з 22.07.2015 року по теперішній час триває досудове розслідування вищезазначеного кримінального провадження, розпочатого на підставі його заяви. Протягом більше п'яти років він змушений постійно перебувати у напрузі через тривалу невизначеність спірних правовідносин; необхідністю заявляти неодноразові вимоги до органів досудового розслідування щодо виконання їх посадових обов'язків; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність через необхідність здійснення особистого контролю за ходом здійснення досудового провадження; перебувати у напруженому психологічному стані та усвідомленням того, що винна особа уникає відповідальності, постійно звертатись до суду з метою скасування незаконних рішень щодо необхідності вчинення процесуальних дій, скасування неправомірних рішень винесених в рамках досудового розслідування щодо закриття кримінального провадження, що свідчить про небажання (явна бездіяльність чи небажання) розслідувати кримінальне провадження в межах та спосіб визначений законодавством. Все це завдало йому моральну шкоду, яку він оцінює в 191803,74 грн. та просить відшкодувати.
Стислий виклад заперечень відповідача ГУ НП в Дніпропетровській області.
18.01.2021 року судом отриманий відзив на позовну заяву, в якому представник Національної поліції зазначає що з позовними вимогами ОСОБА_1 не згодні, оскільки станом на теперішній час по даному кримінальному провадженню триває досудове розслідування та проводяться відповідні слідчі-розшукові дії. Щодо стягнення моральної шкоди не згодні, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів встановлення факту порушення вимог кримінального процесуального законодавства, невиконання або неналежного виконання службових обов'язків слідчим під час досудового слідства, а також його вини чи незаконній бездіяльності. Будь-які докази спричинення позивачу моральної шкоди при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015040770002158 та причинно-наслідкового зв'язку між діями слідчих ГУНП та заподіяння такої шкоди, ОСОБА_1 не надав, тому в позові слід відмовити (а.с.83-86).
Процесуальні дії у справі.
Позовна заява отримана судом 26.11.2020, але не відповідала вимогам статті 175 ЦПК України і була залишена без руху ухвалою суду від 01.12.2020.
Копія ухвали отримана позивачем особисто у суді 04.12.2020.
08.12.2020 до суду надійшла уточнена позовна заява.
Ухвалою від 14.12.2020 провадження у справі відкрито. Постановлено проведення розгляду справи в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.
18.01.2020 відповідач ГУ НП в Дніпропетровській області скористався правом надання відзиву на позов та додатково заявив клопотання про залучення співвідповідача у справі.
20.01.2020 позивач надав відповідь на відзив. У задоволенні клопотання просив відмовити.
Ухвалою від 01.02.2021 підготовче провадження закрито. Справу призначено до судового розгляду по суті. У залученні співвідповідача відмовлено.
Інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) судом не здійснювались.
Заяви, клопотання.
Позивач заявив клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи «EasyCon».
Представник відповідача ГУ НП в Дніпропетровській області Новікова С.А. заявила клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з перебуванням на лікарняному, однак відповідних доказів не надала, тому суд, враховуючи, що нею наданий відзив на позовну заяву, вирішив проводити судове засідання за її відсутності.
У судовому засіданні:
Позивач підтримав позов у повному обсязі, просив його задовольнити, вважає, що держава має нести відповідальність за тривале проведення слідчим досудового розслідування.
Представник відповідача (ДКС України) просив відмовити у задоволенні позову, оскільки досудове розслідування на даний час триває і позивач, здійснюючи листування з державними органами та президентом, з метою притягнення слідчого до відповідальності, навпаки заважав його швидкому проведенню.
Фактичні обставини, встановлені судом.
21.07.2015 до чергової частини Центрально-Міського РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про те, що 21.07.2015 приблизно о 19:00 год. він на своєму мотоциклі «Сузукі», д/н НОМЕР_1 , рухався на перехресті вул. Українській у бік вул. Леніна Центрально-Міського району м. Кривого Рогу. Приблизно в цей же час не встановлений чоловік кинув у його бік гумову палку, котра потрапила у область голови, чим спричинила тілесні ушкодження у вигляді забиття м'яких тканин голови.
За вказаним фактом слідчим СВ Центрально-Міського ВП ГУНП в Дніпропетровській області старшим лейтенантом Насадюк К.Ю. внесено відомості до ЄРДР за №12015040230002158 за фактом умисного легкого тілесного ушкодження ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
У ході досудового розслідування ОСОБА_1 допитано у якості потерпілого.
Постановою слідчого від 04.02.2016 прийнято рішення про закриття кримінального провадження в зв'язку з відсутністю в діянні складу адміністративного правопорушення.
Ухвалою слідчого судді Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу від 30.03.2016 постанова слідчого скасована, досудове розслідування відновлено.
Постановою слідчого від 20.07.2018 прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу від 30.10.2020 постанова слідчого скасована. 10.11.2020 досудове розслідування відновлено.
01.07.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» і подальше досудове розслідування даного кримінального провадження здійснюється у формі дізнання. На даний час досудове розслідування триває.
Протягом 2020 року ОСОБА_1 здійснював оскарження дій та бездіяльності слідчого до Криворізької місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області, а дії прокуратури - до Президента України, Генерального прокурора України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що підтверджується доданими до позову скаргами та відповідями на них.
На думку позивача, жодним органом влади щодо порушення його прав в процесі досудового розслідування реальних дій не вжито. нагляду, встановленого КПК не здійснено. листи або перенаправлялися, або розглядалися не по суті.
ОСОБА_1 зазначає, що з 22.07.2015 року по теперішній час змушений постійно перебувати у напрузі через тривалу невизначеність спірних правовідносин; необхідністю заявляти неодноразові вимоги до органів досудового розслідування щодо виконання їх посадових обов'язків; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність через необхідність здійснення особистого контролю за ходом здійснення досудового провадження; перебувати у напруженому психологічному стані та усвідомленням того, що винна особа уникає відповідальності, постійно звертатись до суду з метою скасування незаконних рішень щодо необхідності вчинення процесуальних дій, скасування неправомірних рішень винесених в рамках досудового розслідування щодо закриття кримінального провадження, що свідчить про небажання (явна бездіяльність чи небажання) розслідувати кримінальне провадження в межах та спосіб визначений законодавством.
Зміст спірних правовідносин.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з заподіянням позивачу моральної шкоди внаслідок неефективного ведення досудового розслідування.
Норми права, які застосував суд.
Щодо ефективного способу захисту позивача
Частинами першою, другою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що стаття 2 Конвенції опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування, коли особу вбито у результаті застосування сили (рішення від 19 лютого 1998 року у справі «Кайя проти Туреччини» (Kaya v. Turkey), п. 86). Задля досягнення такої мети форми розслідування можуть бути різними в залежності від обставин, оскільки обов'язок його проведення не є обов'язком досягти результату, це обов'язок вжити заходів. Органи державної влади повинні були вжити всіх необхідних заходів для отримання доказів, які стосуються справи (рішення у справі «Гонгадзе проти України» (Gongadze v. Ukraine), заява № 34056/02, п. 176).
Вимоги статті 2 Конвенції не будуть виконані, якщо захист, який надається національним законодавством, існує лише у теорії. Він також повинен ефективно працювати на практиці, що вимагає оперативного розгляду справи без непотрібних затримок (рішення у справі «Шиліг проти Словенії» (Silih v. Slovenia), заява № 71463/01, п. 195). Очевидно, що можуть існувати складнощі та перепони, які перешкоджають його прогресу. Однак негайна реакція органів державної влади при розслідуванні використання сили, що спричинила смерть, або зникнення, є важливою для забезпечення громадської впевненості в дотриманні ними принципу верховенства права у попередженні будь-яких ознак змови або поблажливості до незаконних дій (рішення від 10 грудня 2009 року у справі «Дудник проти України» (Dudnyk v. Ukraine), заява № 17985/04, п. 33).
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. The UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв'язку з порушенням.
ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв'язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні підстави покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Так, статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення обов'язку відшкодувати завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Висновок суду.
Звертаючись до суду, позивач обґрунтовував свої вимоги надмірною тривалістю кримінального провадження (більше п'яти років), та, як наслідок, уникненням винною особою покарання за спричинені йому тілесні ушкодження, що призвело до моральних страждань.
При цьому, як зазначено у відзиві на позовну заяву, в ході досудового розслідування проведені значні слідчі дії - допитано потерпілого, свідків, проведено судово-медичну експертизу, слідчий експеримент, встановлено особу хлопця, який зі слів потерпілого ОСОБА_1 , завдав йому удар в область голови, чим спричинив тілесні ушкодження. Проте, у ході допитування, у порядку ст. 93 Конституції України, він відмовився давати будь-які свідчення і на теперішній час знаходиться за кордоном України. Проводяться оперативно-розшукові заходи.
Ураховуючи викладене, суд не встановив обставини, які б свідчили про бездіяльність посадових осіб органів досудового розслідування, яка б спричинила надмірну тривалість досудового розслідування кримінального провадження і завдала позивачу моральних страждань.
Оцінивши усі обставини цієї справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача про відшкодування йому моральної шкоди є безпідставною, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження завданої йому майнової шкоди та її розміру, який жодний чином не обґрунтований, та про відсутність підстав для покладення на державу обов'язку відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду у зв'язку з неефективністю ведення досудового розслідування кримінальної справи, у якій позивач є потерпілим.
Отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 10, 12, 19, 23, 76-81, 89, 95, 258-259, 263-265, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд -
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову повністю.
Судовий збір в розмірі 1918,00 грн. компенсувати за рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення суду, в зв'язку з оголошенням його вступної та резолютивної частини, подається до Дніпровського апеляційного суду безпосередньо або через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, місце знаходження: 49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, 20-а, ЄДРПОУ 40108866.
Відповідач - Державна казначейська служба України, місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646.
Повне судове рішення складено 11 березня 2021 року.
Головуючий суддя В.В.Попов.