справа № 208/4212/20
№ провадження 2/208/577/21
Іменем України
20 січня 2021 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі:
Головуючого, судді - Івченко Т.П.
За участю: секретаря судового засідання - Корнієнко К.Є.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Кам'янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Відділ формувань та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради « про усунення перешкод у користуванні квартирою, визнання особи такою, що втратила право користування квартирою»,-
встановив:
1.Позиція позивача.
У липні 2020 року до провадження Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшов зазначений позов, за яким позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять:
-усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , визнавши ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі зазначають, вони між собою мати та син. Їм на праві спільної сумісної власності на підставі договору дарування, посвідченого 02 грудня 2000 року державним нотаріусом другої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Ісаковою Л.В. за реєстровим № 4417, знаходиться квартира за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 57,5 кв.м., житлова - 42 кв.м. Право власності зареєстроване 11.12.2000 року державним реєстратором ОКП «Дніпродзержинське БТІ» на паперових носіях у книзі № 119 за реєстровим номером № 21043. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 липня 2009 року, Рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області шлюб розірвано. У квартирі зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . В період з березня 2008 року по жовтень 2014 року зареєстровані особи проживали всі разом в однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , що належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_2 . 13.09.2014 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 переїхали до спірної квартири. В жовтні 2018 року відповідач з власної ініціативи зібрала свої особисті речі та речі дитини і переїхала на постійне проживання в будинок своєї матері: АДРЕСА_4 . В подальшому відповідач ОСОБА_3 разом з сином орендувала квартиру за адресою: АДРЕСА_5 де і мешкає по теперішній час. З жовтня 2018 року відповідач жодного разу не навідувалась до спірної квартири і не користувалась нею, особистих речей її не має. Таким чином, реєстрація відповідачки в квартирі перешкоджає власникам в користуванні і розпорядженні житлом, бо змушує сплачувати комунальні послуги за особу, що не проживає, та перешкоджає оформлені субсидії.
2. Позиція відповідача та третьої особи.
Відповідач, ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, згідно з вимогами ст.130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомила, судова повістка - виклик направлена відповідачеві на останню відому суду адресу і в силу ст.131 ЦПК України вважається доставленою, на підставі ст. 223 ЦПК України суд вважає причини неявки відповідача неповажними..
Відповідач, не скористався своїм правом та не подав в строк, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття позовного провадження, відзив на позов, який має відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, та докази в підтвердження обставин, на яких ґрунтується заперечення, а також не подав зустрічний позов.
Третя особа - Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради, через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без участі їхнього представника, не заперечував, щодо прийняття судом рішення у відповідності до чинного законодавства.
3. Процесуальні питання пов'язані з розглядом справи.
У липні 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 «про усунення перешкод у користуванні квартирою, визнання особи такою, що втратила право користування квартирою».
25 серпня 2020 року Ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області відкрито провадження та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 користуючись своїм правом подали заяву про проведення судового розгляду за своєю відсутності, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення.
Представник третьої особи - Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради в судове засідання не з'явились, подав заяву про проведення судового розгляду за своєю відсутності.
В зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється на підставі ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, що дозволило суду вважати за необхідне визнати його неявку з неповажних причин, провести заочний розгляд справи, розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.
4. Фактичні обставини встановлені судом.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на праві спільної сумісної власності на підставі договору дарування, посвідченого 02 грудня 2000 року державним нотаріусом другої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Ісаковою Л.В. за реєстровим № 4417 належить кватира АДРЕСА_1 (а.с. 6).
Квартира за адресою: АДРЕСА_2 , має загальну площу - 57,5 кв.м., житлову - 42 кв.м., що підтверджено копією технічного паспорту (а.с.8).
Право власності зареєстроване 11.12.2000 року державним реєстратором ОКП «Дніпродзержинське БТІ» на паперових носіях у книзі № 119 за реєстровим номером № 21043.
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 липня 2009 року, Рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 червня 2019 року - шлюб розірвано (а.с. 15).
У квартирі зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено довідкою № 3/7048 від 12.06.2020 року виданою ТОВ «ЄРЦ КП», Ко ЄДРПОУ 41044332 (а.с. 10).
З жовтня 2018 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в спірній квартирі не проживала та не навідувалась, що підтверджено:
-Актом про не проживання від 10 липня 2019 року № 2446, виданого Комунальним підприємством Кам'янської міської ради «Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду» (а.с.11);
-Актом про не проживання від 18 вересня 2019 року № 2578, виданого Комунальним підприємством Кам'янської міської ради «Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду» (а.с.12);
-Актом про не проживання від 19 листопада 2019 року № 2734, виданого Комунальним підприємством Кам'янської міської ради «Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду» (а.с.13);
-Актом про не проживання від 26 травня 2020 року № 122, виданого Комунальним підприємством Кам'янської міської ради «Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду» (а.с.14).
5. Правові норми законодавства застосовані судом.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Власникові, згідно із ст. 317 ЦК України, належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Виходячи з наведених вище норм діючого законодавства, право власності позивача на спірну квартиру, що включає право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд, виникло після реєстрації цього права у встановленому законом порядку та порушується на даний час.
Згідно із ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік.
Статтею 72 ЖК України зазначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно із п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, переведення майна в інше жиле приміщення, виїзд в іншій населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк, тощо.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Крім того, відповідно до ст. 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності, передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
6. Висновки та мотиви прийнятого рішення.
Позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності на підставі договору дарування, посвідченого 02 грудня 2000 року державним нотаріусом другої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Ісаковою Л.В. за реєстровим № 4417, знаходиться квартира за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 57,5 кв.м., житлова - 42 кв.м. Відповідно до актів не проживання: Акта про не проживання від 10 липня 2019 року № 2446, виданого Комунальним підприємством Кам'янської міської ради «Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду», Акта про не проживання від 18 вересня 2019 року № 2578, виданого Комунальним підприємством Кам'янської міської ради «Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду», Акта про не проживання від 19 листопада 2019 року № 2734, виданого Комунальним підприємством Кам'янської міської ради «Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду», Акта про не проживання від 26 травня 2020 року № 122, виданого Комунальним підприємством Кам'янської міської ради «Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у квазаній квартирі не проживає.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності, передбачені нормами статей 16, 386, 391ЦКУкраїни. Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Отже, зазначені позивачем обставини про те, що відповідач був відсутній в квартирі за місцем своєї реєстрації понад 1 рік, є підтвердженими. Судові рішення містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухвалених рішень під час розгляду справи у суді не встановлено. Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовна вимога в частині визнання відповідача таким, що втратили право користування житловим приміщенням є, обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.
Право вимагати у судовому порядку виселення членів сім'ї, у тому числі колишніх, власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК України, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу, зокрема, якщо вони систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.
Тобто наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або не проживання відповідача.
Верховний Суд в своїй постанові від 22 листопада 2018 року, по справі № 760/13113/14-ц,зазначає, що при тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
«Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року)». «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року)».
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Частиною 2 ст.386 Цивільного кодексу України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, та відповідно до ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно зі ст.72 ЖК Української PCP визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
На підставі ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Тому, оскільки в результаті визнання судом особи такою, що втратила право користування житлом, такі наслідки передбачені ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» без додаткового ухвалення рішення суду. Тобто, рішення суду про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, є підставою для зняття з реєстрації місця проживання особи.
У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Найбільш ефективним і поширеним способом відновлення порушених прав та законних інтересів власника є судовий захист. Судовий захист права власності у порядку цивільного судочинства здійснюється за вимогами, серед яких: про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном; про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих порушенням прав власника; про визнання недійсними договорів та про визнання договорів дійсними - у випадках, передбачених ЦК.
Таким чином, відповідач ОСОБА_3 будучи зареєстрованою в спірній квартирі та не проживаючи в ній грубо порушує права позивачів, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 всупереч вимогам діючого законодавства. Адже відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Отже, суд приходить до висновку, що заявлені сторонами вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
7. Судові витрати.
Щодо стягнення судових витрат, позивачем було сплачено судовий збір при подачі позовної заяви, а у відповідності до ч.1 ст.141ЦПК України, у зв'язку з задоволенням позову, з відповідача ОСОБА_3 слід стягнути на користь ОСОБА_2 , відповідно до квитанції № 0.0.1752063670.1 від 29.06.200 року - 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок суму судового збору.
Керуючись вимогами ст.ст. 10, 76, 141, 259, 260, 263-265 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов до ОСОБА_3 , третя особа: Відділ формувань та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради «про усунення перешкод у користуванні квартирою, визнання особи такою, що втратила право користування квартирою» - задовольнити повністю.
Усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , квартирою АДРЕСА_1 шляхом припинення права користування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_6 .
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_6 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_7 - суму сплаченого судового збору в розмірі 840 вісімсот сорок( гривень 80 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua .
Позивачі:
- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_2 ;
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_7 .
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Третя особа - Відділ формувань та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради, юридична адреса реєстрації: область Дніпропетровська, місто Кам'янське, вулиця Василя Стуса, будинок № 10/12.
Суддя Івченко Т. П.