Справа № 760/339/21
4-с-89/21
03 березня 2021 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Калініченко О.Б.
при секретарі Машевській О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа ОСОБА_2 , -
11.01.2021 року до суду надійшла скарга ОСОБА_1 на дії Дніпровського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), заінтересована особа ОСОБА_2 .
В обґрунтування поданої скарги заявник зазначає, що державною виконавчою службою відкрито виконавче провадження № 61495512 щодо примусового виконання виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва від 12.02.2020 року № 760/15686/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30.05.2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
В межах цього ВП державним виконавцем станом на 10.09.2020 року було здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з травня 2019 року по серпень 2020 року включно.
Згідно з розрахунком заборгованості державним виконавцем станом на 01.09.2020 року визначено загальний розмір заборгованості в сумі 61 774,11 грн. у зв'язку з цим також були застосовані заходи примусу у виді накладення обмежень.
Заявник посилається на те, що 11.09.2020 року ним було подано заяву про долучення квитанцій про перерахування аліментів стягувачу. Державним виконавцем двічі було здійснено розрахунок заборгованості, згідно з яким розмір заборгованості станом на 01.09.2020 року складав 50 367,36 грн. та 41 067,36 грн.
Кошти в сумі 50 367,36 грн. були сплачені у зв'язку з необхідність зняття арешту з майна.
Крім того, зазначає, що, починаючи з травня 2019 року по вересень 2020 року, він добровільному порядку та на підставі усної домовленості зі стягувачем на рахунок останньої перераховував аліменти у загальній сумі 60 190 грн.
Таким чином, станом на 01.09.2020 року існувала заборгованість зі спати аліментів у розмірі 1584,11 грн.
Однак, як вбачається з отриманого боржником розрахунку від 24.09.2020 року станом на 01.09.2020 року, заборгованість зі сплати аліментів відсутня, переплата складає 9 107,70 грн.
Тобто, державним виконавцем при проведенні розрахунку були враховані лише 50 367,36 грн., сплачені з метою зняття арешту, а з суми 60 190 грн., що були перераховані в добровільному порядку, враховані лише кошти у розмірі 25 300 грн.
Враховуючи викладене, просить зобов'язати Дніпровського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) врахувати надані ОСОБА_1 квитанції про сплату аліментів на виконання виконавчого листа від 12.02.2020 року № 760/15686/19 на загальну суму 34 890 грн.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 19.01.2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 19.01.2021 року вирішено питання про витребування доказів.
Сторона заявника у судове засідання не з'явилася, представником - адвокатом Волощуком Р.А. через канцелярію суду подано письмові пояснення, в яких він просить розглянути справу без скаржника та його представника.
В матеріалах справи міститься лист за підписом начальника Дніпровського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), в якому вона просить провести розгляд справи без участі представника відділу та прийняти вмотивоване рішення.
Заінтересована особа - стягувач у виконавчому провадженні ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася в порядку, визначеному процесуальним законом. Відповідно до чинного законодавства неявка стягувача не перешкоджає розгляду скарги.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 цього Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Судом встановлено, що в провадженні Дніпровського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 61495512 з примусового виконання виконавчого листа Солом'янського районного суду м. Києва від 12.02.2020 року по справі № 760/15686/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30.05.2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Виконавче провадження відкрито на підставі заяви ОСОБА_2 від 26.02.2020 року.
Статтю 180 Сімейного Кодексу визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до її повноліття.
Згідно ст. 181 цього Кодексу способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини (ст. 179 СК України).
Пунктом 1 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МЮУ від 02.04.2012 року № 512/5 встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення про стягнення аліментів на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
За положеннями п. 4 виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.
Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.
Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України.
Стягнення аліментів за виконавчими листами за минулий час проводиться в межах десятирічного строку, що передував пред'явленню виконавчого листа до виконання.
З матеріалів виконавчого провадження, що надійшли до суду на виконання вимог ухвали, вбачається що загальний розмір заборгованості станом на 01.09.2020 року становив 61 774,11 грн. (а.с. 93).
З наданих до поданої скарги копій квитанції вбачається, що у період з травня 2019 року по серпень 2020 року ОСОБА_1 здійснювалися перекази коштів на картку ПриватБанку, одержувачем яких є стягувач по виконавчому провадженню - ОСОБА_2 .
Статтею 19 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.
Аналізуючи дану норму, суд приходить до висновку, що у випадку сплати аліментних платежів обов'язок повідомити виконавця покладається як на боржника, так і на стягувача.
Однак, при звернення із заявою про примусове виконання рішення про стягання аліментів від 26.02.2020 року стягувач - ОСОБА_2 жодних відомостей про сплату на її користь боржником ОСОБА_1 на утримання їхньої доньку коштів не надала.
15.09.2020 року боржник - ОСОБА_1 звернувся до виконавчої служби з заявою про долучення квитанцій про перерахування аліментів стягувачу з 30.05.2019 року по 01.09.2020 року (а.с. 129).
З урахуванням вказаної заяви та квитанцій: від 01.05.2020 року на суму 3500 грн., від 31.05.2020 року на суму 3500 грн., від 30.06.2020 року на суму від 3000 грн., від 31.07.2020 року на суму 3000, від 31.08.2020 року на суму 3000 грн. державним виконавцем було здійснено інших розрахунок, за яким заборгованість станом на 01.09.2020 року становила 50 367,36 грн. (а.с. 136), а в подальшому також враховано квитанції від 31.03.2020 року на суму 4000 грн. та від 29.02.2020 року на суму 5300 грн. (а.с. 139-140) та здійснено новий розрахунок заборгованості на суму 41 067,36 грн. (а.с. 146).
У зв'язку з необхідністю зняти арешт з майна, який накладено постановою головного державного виконавця 10.09.2020 року та виключення відомостей з Єдиного державного реєстру боржників, ОСОБА_1 23.09.2020 року були сплачені кошти в сумі 50 367,36 грн. (а.с. 29), з яких 50 172,06 грн. - зараховані в рахунок погашення заборгованості зі сплати аліментів.
Таким чином, станом на 01.09.2020 заборгованість відсутня, а переплата становила 9 107,70 грн. (а.с. 174).
Разом з тим, ОСОБА_1 пояснює, що з травня 2019 року по вересень 2020 року він у добровільному порядку та на підставі усної домовленості зі стягувачем на рахунок останньої перераховував аліменти, загальна сума яких складає 60 190 грн., тому розмір заборгованості станом на 01.09.2020 року мав би складати 1584,11, а не 41 169,31 грн. Однак державним виконавцем з цієї суми враховані лише кошти у розмірі 25 300 грн.
Як зазначає сторона скаржника у поданих 03.03.2021 року до суду поясненнях, державний виконавець врахував лише ті квитанції, де вказано призначення платежу - аліменти. Однак будь-які інші обов'язки ОСОБА_1 щодо сплати коштів ОСОБА_2 відсутні.
За положеннями ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 7 ст. 12).
Згідно ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі, зокрема, подання заяви стягувачем або боржником.
Суд бере до уваги, що ОСОБА_1 , сплачуючи інші платежі, виокремлював їх в призначенні платежів як «на школу», «на табір», «витрати на дитину» (квитанції від 24.06.2020 року на суму 3000 грн., від 31.07.2020 року на суму 4000 грн., від 31.08.2020 року на суму 7500 грн.). Тому ця сума коштів не підлягає зарахуванню як сплата аліментів, про що і не просить сам скаржник. Всі інші платежі були регулярними та систематичними.
Таким чином за квитанціями: від 02.10.2019 року на суму 3000 грн. (а.с. 5), від 02.11.2019 року на суму 3000 грн. (а.с. 6), від 05.02.2020 року на суму 3000 грн. (а.с. 7), від 05.07.2019 року на суму 3000 грн. (а.с. 8), від 12.07.2019 року на суму 300 грн. (а.с. 9), від 13.09.2019 року на суму 2290 грн. (а.с. 10), від 14.08.2019 року на суму 600 грн. (а.с. 11), від 15.11.2019 року на суму 2500 грн. (а.с. 12), від 16.10.2019 року на суму 1500 грн. (а.с. 13), від 23.11.2019 року на суму 4000 грн. (а.с. 14), від 27.12.2019 року на суму 5400 грн. (а.с. 16), від 30.08.2019 року на суму 4000 грн. (а.с. 19), від 31.05.2019 року на суму 3000 грн. (а.с. 21), від 31.07.2019 року на суму 3000 грн. (а.с. 23), ОСОБА_1 сплачено на рахунок ОСОБА_2 саме аліменти на утримання їх доньки.
Враховуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_1 систематично сплачував аліменти, на підтвердження чого надано копії квитанцій загальна сума за якими за підрахунками суду складає 63 890 грн., з яких 25 300 грн. державним виконавцем при складанні розрахунку заборгованості враховано. Проте, державним виконавцем решта коштів - 38 590 грн. у розрахунок заборгованості не включені, а, отже, дії державного виконавця є протиправними, а заборгованість зі сплати аліментів ним визначена неправильно.
Крім того, доказів щодо того, що ці кошти сплачувались на виконання інших, ніж аліментних, зобов'язань, стягувач не надала, а державний виконавець не встановив.
Аналогічного висновку дійшов ВСУ в своїй ухвалі від 11.03.2019 року (справа № 2-1614/08, провадження № 61-3466ск19).
За приписами ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Згідно з ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд також бере до уваги положення ч. 1 ст. 13 ЦПК України, якими визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, на основі повно та всебічно досліджених доказів, з урахуванням вимог чинного законодавства, та застосування його до фактичних обставин справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги заявника є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині зобов'язання органу державної виконавчої служби врахувати квитанції про сплату аліментів на загальну суму, яка визначена заявником - 34 890 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 268, 263-264, 447-451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.02.2012 року, суд, -
Скаргу ОСОБА_1 на дії Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа ОСОБА_2 , задовольнити.
Зобов'язати Дніпровський районний відділ державний виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) врахувати надані ОСОБА_1 квитанції про сплату аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 відповідно до виконавчого листа, виданого Солом'янським районним судом м. Києва 12 лютого 2020 року по справі № 760/15686/19, на загальну суму 34 890 грн.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 09 березня 2021 року.
Суддя: