ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/19500/19
провадження № 2/753/1680/21
"27" січня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Мицик Ю.С.,
при секретарях Пугач Д.С., Леонтьєві В.В.
учасники справи не з'явилися
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" про відшкодування шкоди,-
встановив:
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , відповідач 1), товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі по тексту - ТОВ "Альфа-Гарант", відповідач 2) про відшкодування шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.09.2018 о 03 год. 20 хв. водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Volkswagen Bora», д.н.з НОМЕР_1 на перехресті вул. Ахматової та просп. П. Григоренка в м. Києві, не вибрав безпечної швидкості руху, в результаті чого втратив керування та заїхав на паркінг, де здійснив наїзд на автомобіль «Subaru», д.н.з НОМЕР_2 , що належить позивачу, який внаслідок удару зіткнувся з автомобілем "ВАЗ21063", який в свою чергу зіткнувся з автомобілем "Nissan", д.н.з НОМЕР_3 , що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 12.11.2018 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вказаного ДТП.
На час даної дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Volkswagen Bora», д.н.з НОМЕР_1 , була застрахована в ТДВ СК "Альфа-Гарант".
20.12.2018 ТДВ СК "Альфа-Гарант" виплатила позивачу страхове відшкодування в розмірі 53 413,50 грн.
Позивач не погодився з даною сумою виплати, в зв'язку з чим замовив автотоварознавчу оцінку КТЗ. Згідно висновку № ЕД-1707-2-1246.19 від 28.01.2019 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Subaru», д.н.з НОМЕР_2 становить 249 000,87 грн., а вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 112 982,67 грн.
Таким чином, різниця між лімітом страхової відповідальності та страховою виплатою, яка підлягає стягненню з відповідача 2 становить 46 586,50 грн.
При цьому з відповідача 1 підлягає стягненню різниця між визначеною у висновку № ЕД-1707-2-1246.19 від 28.01.2019 вартістю відновлювального ремонту та страховою виплатою, тобто в розмірі 12 982,67 грн. (112982,67-100000,00).
На підставі наведеного позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 12 982,67 грн., 3 % річних в розмірі 264,29 грн., інфляційні витрати в розмірі 519,31 грн.; з ТДВ СК "Альфа-Гарант" страхове відшкодування в розмірі 46 586,50 грн., пеню в розмірі 11 147,70 грн., 3% річних в розмірі 946,01 грн., інфляційні витрати в розмірі 1 863,46 грн., а також розподілити між відповідачами витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн. та інші витрати пов'язані з розглядом справи у розмірі 8 000,00 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 18.10.2019 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
У встановлений в ухвалі строк представник відповідача 2 - ОСОБА_3 подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що 05.10.2018 на виконання вимог ст. 34 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було здійснено огляд пошкодженого автомобіля "Субару", д.н.з. НОМЕР_2 про що було складено відповідний акт огляду транспортного засобу, який було підписано ОСОБА_1 без жодних зауважень. За результатами огляду було складено аварійний сертифікат №21-D/45/5 від 28.11.2018, згідно якого вартість матеріального збитку завданого власнику "Субару", д.н.з. НОМЕР_2 складає 65 296,21 грн., без врахування ПДВ - 54 413,50 грн. Розрахунок страхового відшкодування здійснювався наступним чином: 54 413,50 грн. - 1 000,00 грн. франшизи = 53 413,50 грн., які і було виплачено ОСОБА_1 16.05.2019 ТДВ СК "Альфа-Гарант" на підставі заяви ОСОБА_1 було затверджено страховий акт про доплату страхового відшкодування в розмірі 20 000,00 грн. Відтак, ТДВ СК "Альфа-Гарант" фактично виплатило ОСОБА_1 73 413,50 грн. страхового відшкодування, та виконало всі вимоги чинного законодавства. Зауважила, що звіти № ЕД-1707-2-11660.18 від 16.10.2018 та № ЕД-1707-2-1246-19 від 28.01.2019 не можуть спростовувати висновок складений аварійним комісаром ОСОБА_4 № 21-D/45/5. Заперечувала щодо нарахування позивачем штрафних санкцій з нібито несплаченої суми 46 586,50 грн., оскільки між ТДВ СК "Альфа-Гарант" та ОСОБА_5 ніколи не існувало та не існує жодних договірних зобов'язань, відтак стягнення будь-яких штрафних санкцій суперечить чинному законодавству України. Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу також заперечувала, оскільки представник позивача не є адвокатом. У зв'язку з вищевикладеним просила в задоволенні позову до ТДВ СК "Альфа-Гарант" відмовити в повному обсязі.
04.03.2020 від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог до ТДВ СК "Альфа-Гарант", оскільки остання здійснила доплату ОСОБА_1 страхового відшкодування в розмірі 20 000,00 грн. У зв'язку з цим просив стягнути з відповідача 2: страхове відшкодування в розмірі 26 586,50 грн., пеню в розмірі 10 395,13 грн., 3% річних в розмірі 957,11 грн., інфляційні витрати в розмірі 1 329,32 грн., а також розподілити між відповідачами витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн. та інші витрати пов'язані з розглядом справи у розмірі 8 000,00 грн.
04.03.2020 від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній проти доводів викладених представником відповідача 2 заперечував, вважав їх необгрунтованими та надуманими. Вказав, що підписання позивачем акту огляду транспортного засобу, не свідчить, що він з ним був згодний. Твердження представника відповідача 2, що звіти № ЕД-1707-2-11660.18 від 16.10.2018 та № ЕД-1707-2-1246-19 від 28.01.2019 є недопустимі та неналежні доказами вважав безпідставними. Аварійний сертифікат №21-D/45/5 від 28.11.2018 складений з грубим порушенням законодавства, а саме методики товарознавчої експертизи і оцінки колісних транспортних засобів. Щодо нарахування штрафних санкцій, зауважив, що так як ТДВ СК "Альфа-Гарант" не здійснило виплату страхового відшкодування в повному обсязі, на підставі п.36.5 ст. 36 ЗУ "Про обов'язкове страхування", товариство зобов'язане сплатити позивачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати, оскільки грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, зокрема і з факту завдання шкоди. Щодо стягнення з відповідачів судових витрат вказав, що ФОП ОСОБА_6 є юристом, та має право на зайняття правовою діяльністю. На підставі вищевикладеного просив не брати до уваги доводи, що викладені у відзиві при ухваленні рішення.
04.03.2020 від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 надійшло клопотання про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи.
26.03.2020 від представника відповідача 2 - ОСОБА_3 надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких остання виклала доводи аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20.05.2020 за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 було призначено судову автотоварознавчу експертизу та зупинено провадження у цивільній справі.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 26.08.2020 було поновлено провадження по справі, справу призначено до судового розгляду.
В судове засідання позивач не з'явився, однак його представник надав заяву, в якій просив розгляд справи проводити за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити повністю з урахуванням наданого висновку експерта.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання неодноразово не з'являвся, про час розгляду справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд до відома не ставив.
Судові повістки, що направлялися на його адресу за зареєстрованим місцем проживання, поверталися до суду без вручення з відмітками поштового відділення про повернення «в зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання», «адресат відсутній».
Відповідно до п.п. 91, 99, 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 270 від 05 березня 2009 року інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.
Рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
У разі, коли адресата неможливо повідомити про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону, зазначеним відправником у поштовій адресі, до його абонентської поштової скриньки вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу.
Відповідно до ч.ч. 3, 9 ст. 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.
У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.
Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові № 922/1714/18 від 17 квітня 2019 року, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, неотримання судових повісток особою, які направлялися за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання, є свідомими, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчать про зловживання процесуальними правами, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи.
Виходячи з цього, порядку повідомлення адресата про надходження судової повістки, неявка адресата за її отриманням у поштовому відділенні, є відмовою від її отримання, а тому повідомлення відповідача ОСОБА_2 про час розгляду справи суд вважає належним.
Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено, що 29.09.2018 року о «03» год. «20» хв. водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем «Volkswagen Bora», н/з НОМЕР_4 , в м. Києві на перехресті вул. Ахматової та пр.-т. Григоренка, не вибрав безпечної швидкості руху, в результаті чого втратив керування та заїхав на паркінг де здійснив наїзд на автомобіль «Subaru» д/н НОМЕР_2 , який внаслідок удару та ланцюжкової реакції зіткнувся з автомобілем «ВАЗ 21063» д/н НОМЕР_5 , який, в свою чергу зіткнувся з автомобілем «Nissan» д/н НОМЕР_3 , що призвело до пошкодження зазначених транспортних засобів, чим порушив п. 12.1 Правил Дорожнього руху України, тобто скоїв правопорушення передбачене ст.124 КУпАП.
Відповідно до постанови Дарницького районного суду м. Києва від 12.11.2018 винним у даній дорожньо-транспортній пригоді був визнаний відповідач ОСОБА_2 / а.с. 10 /.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом.
Таким чином, вина відповідача ОСОБА_2 в дорожньо-транспортній пригоді доказуванню не підлягає.
Встановлено також, що цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 в момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована відповідно до Полісу № АМ/3804007 в ТДВ СК «Альфа-Гарант» з лімітом відповідальності на одного потерпілого 100 000, 00 грн. та франшизою 1000 грн. /а.с. 73 /.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
За змістом п. 22.1 ст. 22 даного Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
На виконання вимог закону 01.10.2018 позивач звернувся до ТДВ СК «Альфа-Гарант» з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Згідно Розрахунку аварійного комісара ОСОБА_4 № 21-D/45/5 розмір матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу, завданого власнику транспортного засобу «Subaru» д/н НОМЕР_2 становить 65 296,21 грн. з урахуванням ПДВ та 54413, 51 грн. без врахування ПДВ.
20.12.2018 ТДВ СК «Альфа-Гарант» було сплачено на рахунок позивача 53 413, 50 грн. страхового відшкодування.
16.05.2019 ТДВ СК «Альфа-Гарант» було додатково перераховано на рахунок позивача 20 000, 00 грн., що було визнано представником позивача / а.с. 75, 83-84, 88 /.
Ухвалою суду від 20.05.2020 за клопотанням представника позивача була призначена судова автотоварознавча експертиза, проведення якої було доручено Київському науково - дослідному інституту судових експертиз.
Згідно з Висновком експерта за результатами проведення експертизи № 16397/20-54 від 17.08.2020 матеріальний збиток, завданий власнику транспортного засобу марки "Subaru", д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 29.09.2018, за цінами на дату ДТП з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та без врахування ПДВ складає 93 554, 44 грн. / а.с. 146 - 159 /.
В пунктах 4,6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Як зазначено вище, вина відповідача ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді, в якій був пошкоджений належний позивачу транспортний засіб, встановлено судовим рішенням.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Як визначено у ст. 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків.
Відповідно до ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.
Таким чином, враховуючи вимоги ст.ст. 998, 22 ЦК України, виплату Страховиком страхового відшкодування в розмірі 73 413,50 грн., наданих експертною установою висновків щодо розміру завданої шкоди, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача - ТДВ СК «Альфа-Гарант» - на користь позивача 19 140, 94 грн. у відшкодування завданої матеріальної шкоди (93 554,44 грн. - 73 413,50 грн. - 1 000,00 грн. франшизи ).
За таких обставин, враховуючи суму задоволених вимог, достатньою для покриття завданих позивачу збитків, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню франшиза в розмірі 1 000,00 грн.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. (постанова Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц)
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18) вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. У зв'язку з чим доводи страхової компанії в цій частині є безпідставними.
За правилами ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 36.5. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Таким чином, з відповідача ТДВ СК «Альфа-Гарант» на користь позивача підлягає стягненню, крім 19 140, 94 грн. завданої матеріальної шкоди, також і 3% річних у розмірі 689,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 755,85 грн., та пеня у розмірі 7501, 31грн., розраховані за період з 21.12.2018 по 03.03.2020, тобто за час заявлений позивачем.
При цьому, у справі, що розглядається судом між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 договір страхування не укладався, рішення суду про стягнення з вказаного відповідача на користь позивача майнової шкоди, яке не виконувалося відповідачем, не ухвалювалося.
За таких обставин, оскільки конкретизації змісту зобов'язання про відшкодування шкоди на підставі рішення суду або договору не відбулося, прострочення боржника ОСОБА_2 не настало, тому підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат відсутні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" про відшкодування шкоди підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Статтею 137 ЦПК України врегулювано питання щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Так, відповідно до ч.1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, ЦПК України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, лише за умови, що така допомога була надана виключно адвокатом.
Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 , який надавав позивачу правничу допомогу, є адвокатом, то вимоги про відшкодування витрат в цій частині задоволенню не підлягають.
За правилом, встановленим статтею 141 ЦПК України, суд здійснює розподіл судових витрат між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже ураховуючи, що позов задоволений на 29 087,00 грн., тобто на 55% (29 087,00 х 100 / 53 034,33), на відповідачів слід покласти 55 % понесеного позивачем судового збору, що становить 422,62 грн. (768,40,62 х 55%100).
З загального розміру присудженої до стягнення суми на ТДВ СК «Альфа-Гарант» припадає 97 %, а на ОСОБА_2 - 3%.
Отже, зважаючи на вищевикладене, суд покладає на ТДВ СК «Альфа-Гарант» судовий збір в розмірі 409,94 грн. (422,62 х 97%100), а на ОСОБА_2 в сумі 12,68 грн. (422,62 х 3%100).
Керуючись ст.ст.12, 81,137, 141, 229, 247, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» ( 01133 м. Київ бульвар Лесі Українки, 26, ЄДРПОУ 32382598 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_6 ) страхове відшкодування у розмірі 19140,94 грн., пеню у сумі 7501,31 грн., 3% річних у сумі 689,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 755,85 грн., судовий збір у сумі 409,94 грн., а всього на загальну суму 28 497,04 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІН невідомий) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_6 ) франшизу у розмірі 1000,00 грн., судовий збір у сумі 12,68 грн., а всього на загальну суму 1012,68 грн.
В решті вимог позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СУДДЯ: МИЦИК Ю.С.