Справа № 158/1915/20
Провадження № 2/0158/17/21
02 березня 2021 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - Поліщук С.В.
при секретарі - Брись А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням -
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
В обґрунтування позовних вимог вказують, що вони є власниками на праві спільної часткової власності по 1/2 частці кожній, житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У даному житловому будинку на даний час зареєстровані вони, позивачі по справі, ОСОБА_4 - мати позивачів, ОСОБА_5 - син позивача ОСОБА_1 та відповідач по справі - ОСОБА_3 . Відповідач по справі, ОСОБА_3 зареєстрований у вищезгаданому житловому будинку, але фактично не проживає у ньому з 2013 року, після того як шлюб між ОСОБА_1 та ним було розірвано, у березні 2013р. Реєстрація відповідача по справі у даному житловому будинку перешкоджає позивачам належно користуватися цим житлом, змушує нести зайві витрати на утримання житла, останній будь-якого інтересу до даного житла не виявляє, не несе витрати по його утриманню. Просять суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зняти з реєстраційного обліку місця проживання.
Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 04.08.2020 року відкрито загальне позовне провадження у вищевказаній цивільній справі та призначено підготовче провадження.
11.09.2020р. до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач ОСОБА_3 вказує, що з 19.06.2008р. по 12 березня 2013р. він та позивач по справі - ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який відповідно до рішення Ківерцівського районного суду Волинської області у 2013 році було розірвано у судовому поряду, однак він продовжував проживати у вказаному житлі. У 2016 році у зв'язку із погіршенням стану здоров'я він поїхав на Тернопільщину до своїх родичів, після чого згодом він поїхав до Республіки Польща де проживає його мати, яка допомагала йому матеріально. Вважає, що акт обстеження Ківерцівської міської ради від 30 червня 2020р. та лист Національної поліції від 27.07.2020р. не можуть слугувати допустимими доказами та констатувати факт його відсутності у житлі більше одного року, а також поважності причини такої відсутності. Просить позов залишити без задоволення.
15.09.2020р. до Ківерцівського районного суду Волинської області позивачами по даній справі подано відповідь на відзив. Вважають, що обґрунтування відповідача по справі ОСОБА_3 є неналежними та не заслуговують на увагу так як не стосуються предмету спору у даній справі, крім того вказують, що твердження відповідача про те, що ним було проведено добудову до будинку та гаража не відповідає дійсності, оскільки на цей момент ОСОБА_3 у даному будинку не проживав, а кошти на вищевказані ремонтні роботи були зароблені позивачами по справі. Позов підтримують, просять задовольнити.
29.09.2020р. на відповідь на відзив до суду надійшло заперечення, у якому ОСОБА_3 посилаючись на положення ст. 405 ЦК України, вважає, що позов не підлягає до задоволення, так як позивачем не доведено, що він не проживає у даному житловому будинку більше одного року, а також не враховано поважності причин такої його відсутності(проживання).
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 01.12.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні 04.02.2021р. позивач ОСОБА_1 позов підтримала в повному об'ємі з підстав викладених у позовній заяві, просила позовні вимоги задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 до суду подала заяву про підтримання позову та розгляд справи у її відсутності.
В судовому засіданні 04.02.2021р. відповідач по справі ОСОБА_3 та його представник - адвокат Клубук О.П. позов заперечили з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просили в задоволенні позову відмовити.
Суд, дослідивши письмові докази, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов наступного висновку.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, ч. 1 ст. 319 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Судом встановлено, що відповідно до копії рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 12.03.2013р. шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано в судовому порядку (а.с. 14).
Згідно копії договору дарування №1630 від 30.12.2004р., житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , було подаровано ОСОБА_6 (батьком позивачів) - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в рівних частинах, а відтак вони є співвласниками вказаного житла (а.с. 15, 16).
З копії технічного паспорту на об'єкт нерухомого майна, житловий будинок АДРЕСА_2 (кваліфікаційний сертифікат серії АР №004311 від 16.10.2012р. зареєстрований за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 18).
Копією довідки Ківерцівської міської ради №Ко-170 від 20.03.2017р. встановлено, що внаслідок реконструкції індивідуального житлового будинку під двохквартирний будинок, що розташований у АДРЕСА_1 , даному житловому будинку присвоєно номери квартир з порядковим №1, яка є власністю (1/2 частки) - ОСОБА_2 та квартиру з порядковим АДРЕСА_3 , яка є власністю (1/2 частки) - ОСОБА_1 (а.с.23).
Згідно будинкової книги для прописки громадян, що проживають в будинку АДРЕСА_1 вбачається, що відповідач по справі ОСОБА_3 зареєстрований у вищевказаному будинку з 02.07.2009р. (а.с. 24).
Згідно акту Ківерцівської міської ради Волинської області №В-524/02-07 від 30.06.2020р. вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_3 не проживає. Даний факт підтвердили свідки, які є сусідами позивачів по справі (а.с. 41).
Крім того, з довідки Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області №5931/54/01-2020 від 27.07.2020р. вбачається, що в ході проведення перевірки працівниками поліції та при спілкуванні з мешканцями будинків АДРЕСА_4 , останні підтвердили той факт, що ОСОБА_3 у вищезазначеному житловому будинку не проживає з січня 2020 року (а.с. 42).
Разом з тим, як вбачається із наданих відповідачем виписок про результати лабораторних досліджень, зокрема медичної довідки медичного центру «POLMED» AT «POLMES S.A.» від 27.08.2020р., виписки медичної картки Волинської обласної інфекційної лікарні №399/110 від 26.01.2016р., результатів дослідження у лабораторії «Сінево» від 24.10.2019р. №6005878248 позивачу було рекомендовано лікування та спостереження лікарів, що підтверджує стверджуваний відповідачем факт захворювання (а.с.59-62).
Судом встановлено, що у даному випадку спір виник між власниками житлового будинку, які є одночасно і його користувачами, та користувачем цього будинку з приводу користування вказаним житлом після припинення шлюбу з одним із власників будинку.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Статтею 64 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.
Згідно із статтею 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім'ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім'ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин.
Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім'ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суд приймає до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважає на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та слід вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Разом з тим, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За змістом ст. 71 ЖК України суд може визнати особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням, на норму якої посилаються позивачі по справі, якщо доведено що вона не користується цим приміщенням більше шести місяців без поважних причин.
Відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Судом встановлено, що позивачам по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у який, як член сім'ї позивача ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач по справі ОСОБА_3 . Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 було зареєстровано 19.06.2008р. та розірваний в судовому порядку 12.03.2013 року (а.с. 13, 15, 37). ОСОБА_3 вселився у вказане житло зі згоди його співвласників - позивачів по справі. Після розірвання шлюбу, відповідач продовжував проживати у вказаному житлі, що й не заперечили стороно по справі. З пояснень відповідача по справі вбачається, що оскільки позивач ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у проживанні в даному житлі, він змушений проживати у родичів та знайомих в с. Руська Гута, Шумського району Тернопільської області. Крім того, позивачами не доведено, що відповідач забезпечений іншим житловим приміщенням.
З показань свідків допитаних в судовому засіданні 04.02.2021 року та 01.03.2021 року: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 встановлено, що причинами відсутності відповідача по справі у житлі за адресою: АДРЕСА_1 є створення позивачем по справі ОСОБА_1 - колишньою дружиною відповідача перешкод у користуванні ним даним житлом протягом 2020 року.
Таким чином суд вважає, що позивачі не надали, а судом не здобуто належних та допустимих доказів відсутності без поважних причин відповідача по справі за зареєстрованою адресою понад рік.
Тобто судом встановлено, що відповідач не втратив інтерес до даного житла, при цьому іншого житла у власності він не має, а тому, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту непроживання відповідача у будинку без поважних причин понад один рік, а відтак задоволення позову буде порушувати право відповідача на користування житлом, що є неприпустимим.
Згідно п. 34 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014р. усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням.
Згідно п. п. 10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 року, конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст.129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).
У відповідності до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, суд вважає, що позивачами не доведено факт відсутності відповідача без поважних причин понад встановлені строки за місцем його реєстрації в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 та втратою у зв'язку з цим відповідачем права на користування цим житлом, а тому позовні вимоги позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до задоволення не підлягають.
Згідно ст.141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, витрати по сплаті судового збору покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 4, 7, 10, 12, 76, 77, 81, 89, 141, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, ст. 317, 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 64, 71, 72, 150, 156 ЖК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовити в повному об'ємі.
Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Ківерцівський районний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителька АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ;
Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителька АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ;
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: с. Руська Гута, Шумський район Тернопільської області, індекс 47111;
Представник відповідача - Клубук Олександр Павлович , свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №434 від 24.12.2009р., юридична адреса: м. Луцьк, проспект Перемоги, 7/40.
Суддя Ківерцівського районного суду С.В.Поліщук