Справа № 453/167/21
№ провадження 2/453/197/21
іменем України
11 березня 2021 року Сколівський районний суд Львівської області в складі: головуючого судді Курницької В.Я.
секретаря судового засідання Трембач М.М.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Сколе в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Орівської сільської ради Сколівського району Львівської області про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за заповітом, -
Позивачка - ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Орівської сільської ради Сколівського району Львівської області, в якій просить ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності на житловий будинок загальною площею 36,1 м.кв., розташований по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері - ОСОБА_2 .
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 11.02.2021 року прийнято заяву до розгляду, відкрито провадження у справі з визначенням дати підготовчого засідання.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 23.02.2021 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду по суті.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_2 . 22.09.1997 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Орівської сільської ради Сколівського району Львівської області, відповідно до тексту якого заповідала свій житловий будинок, все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, своїй доньці, ОСОБА_1 . Внаслідок смерті матері ОСОБА_2 відкрилась спадщина на все належне їй майно, яке позивачка прийняла відповідно до частини 1 статті 549 ЦК УРСР (діяв на момент відкриття спадщини) шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном - будинком АДРЕСА_1 , а також земельною ділянкою. З метою оформлення своїх спадкових прав ОСОБА_1 звернулась у Сколівську державну нотаріальну контору Львівську області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері - ОСОБА_2 . Однак нотаріусом їй було роз'яснено, що він не може видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на будинок, який належав матері, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на такий. Внаслідок зазначених обставин їй було рекомендовано звернутись до суду для вирішення даного питання. Внаслідок зазначених обставин позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, попередньо подавши до суду клопотання про розгляд справи без її участі, вказавши що підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач - Орівська сільська рада Сколівського району Львівської області не забезпечила явку в судове засідання належно уповноваженого представника, хоч про таке повідомлялась належним чином. Відзиву на позовну заяву у запропоновані судом строки та порядку відповідачем не подано.
На підставі ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Орівською сільською сільською радою Сколівського району Львівської області від 24.11.2000 року.
Померла ОСОБА_2 була ОСОБА_1 матір'ю. Даний факт підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_2 від 24.09.1956 року, виданим Сколівським райбюро ЗАГС Дрогобицької обл., у графі «мати» якого записано « ОСОБА_2 ». Внаслідок укладення шлюбу з ОСОБА_4 дівоче прізвище « ОСОБА_5 » було змінено на « ОСОБА_6 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 23.10.1961 року.
22.09.1997 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Орівської сільської ради Сколівського району Львівської області, відповідно до тексту якого заповідала свій житловий будинок, все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, своїй доньці - ОСОБА_1 .
Внаслідок смерті матері ОСОБА_2 відкрилась спадщина на все належне їй майно, яке ОСОБА_1 , як спадкоємиця за заповітом та єдина донька ОСОБА_2 , прийняла відповідно до частини 1 статті 549 ЦК УРСР (діяв на момент відкриття спадщини) шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном - будинком АДРЕСА_1 , а також земельною ділянкою.
З метою оформлення своїх спадкових прав ОСОБА_1 звернулась у Сколівську державну нотаріальну контору Львівську області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері - ОСОБА_2 . Однак нотаріусом їй було роз'яснено, що він не може видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на будинок, який належав матері, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на такий. Внаслідок зазначених обставин позивачці було рекомендовано звернутись до суду для вирішення даного питання.
За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до довідки № 22 від 22.12.2020 року, виданої Трускавецькою територіальною громадою, згідно даних погосподарських книг житловий будинок в АДРЕСА_1 до дня смерті належав ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 549 ЦК УРСР (діяв на момент виникнення спірних правовідносин, а саме - на момент смерті спадкодавця), визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
У відповідності до ч.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Також, власник майна, згідно ст. 392 ЦК України, може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).
До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.
Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.
На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985 - 1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.
Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Відповідно до висновків, викладених у постанові ВСУ від 24.05.2017 у справі № 6-888цс16 суд зауважив, що, вирішуючи спори, що випливають з правовідносин, які виникли до набрання чинності ЦК України та тривають до цього часу, суди, вирішуючи питання про набуття права власності на майно, відповідно до положень статті 5 цього Кодексу повинні виходити з положень законодавства, яке діяло на час виникнення правовідносин, повинні встановити час та підстави виникнення права власності, з'ясувати чи відноситься майно до нерухомих речей та чи підлягає воно реєстрації відповідно до законодавства, яке діяло на той час та на момент виникнення спору.
Згідно з статтею 13 Закону України «Про власність» від 1991 року, який втратив чинність у зв'язку з прийняттям ЦК України 2004 року, об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.
Таким чином, аналіз наведених норм закону дає підстави стверджувати, що ОСОБА_2 належним чином, відповідно до норм законодавства, діючого на момент побудови будинку (1945 рік), набула право власності на нього.
Суд, належно оцінивши зібрані у справі докази, вважає, що факти, викладені позивачем у позовній заяві, є достовірними, не викликають сумніву та дають підстави стверджувати, що ОСОБА_2 за життя належав на праві приватної власності житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак позивачка набула право на цей будинок, як на спадкове майно після смерті матері - ОСОБА_2 .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 524, 529, 549 ЦК УРСР, ст. ст. 392, 1216, 1218, 1268 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 90, 95, 258-259, 264-265, 268, 280, 281 Цивільного процесуального кодексу України, суд-
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності на житловий будинок загальною площею 36,1 м.кв., розташований по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті матері - ОСОБА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Сколівський районний суд Львівської області.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_4 .
Відповідач: Орівська сільська рада Сколівського району Львівської області, місцезнаходження: 82610, Львівська обл., Сколівський р-н, с. Орів; ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04370567.
Головуючий суддя В.Я. Курницька