Справа № 461/1846/21
Провадження № 2/461/951/21
іменем України
10.03.2021 року м.Львів
Суддя Галицького районного суду м. Львова Романюк В.Ф. отримавши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Першої Львівської державної нотаріальної контори (адреса: м.Львів, вул. Саксаганського, 6), ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання заповіту недійсним, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Першої Львівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
Вивчивши матеріали позовної заяви, суд приходить до наступного висновку.
Територіальна підсудність визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції (ст. ст. 26-30 ЦПК України).
Частиною 1 статті 30 ЦПК України передбачено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Як вбачається зі змісту позовних вимог позивач просить визнати недійсним заповіт складений від імені ОСОБА_3 та нотаріально посвідчений 13 лютого 2019 року державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєсті за №6-92. Тобто, даний спір виник з приводу спадкового майна, а саме: квартири АДРЕСА_3 , яку ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_2 , склавши оспорюваний заповіт.
Відповідно до п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст.358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у Постанові від 17 жовтня 2019 року у справі №461/6956/17 вказав, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно, тощо.
Відтак, враховуючи вищенаведене та те, що позивачем предявлено позов про визнання заповіту недійсним, щодо нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_3 , для якого положеннями ст.30 ЦПК України встановлена виключна підсудність, тобто за місцем знаходження майна або його основної частини. Нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_3 , знаходиться на території Франківського району міста Львова, тому, дана справа підлягає передачі за підсудністю до Франківського районного суду міста Львова.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Спори між судами про підсудність, згідност.32 ЦПК України, не допускаються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 30, 31, 32, 181 ЦПК України, суд,-
Матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Першої Львівської державної нотаріальної контори (адреса: м.Львів, вул. Саксаганського, 6), ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання заповіту недійсним, - передати на розгляд Франківському районному суду м.Львова, тобто за місцем знаходження нерухомого майна.
Ухвала може бути повністю або частково оскаржена в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Романюк В.Ф.