Справа № 135/1623/19
Провадження № 2/135/39/21
іменем України
24.02.2021 м. Ладижин Вінницька область
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Волошиної Т.В.,
за участі секретаря судових засідань Ступак Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин Вінницької області цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зняття з реєстраційного обліку та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
І. Стислий виклад позицій сторін.
1. Позиція позивача.
18.12.2019 АТ «Альфа-Банк» звернулося до Ладижинського міського суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстраційного обліку.
В обґрунтування позову зазначало, що 06 червня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та співвласниками нерухомого майна ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в порядку забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №050/25-1052 від 06.06.2007 був укладений Іпотечний договір №050/1-523, відповідно до якого останні передали кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно зі ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» АТ «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» було оформлено право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . Підставою для реєстрації права власності позивача на вказану квартиру є відповідне застереження в п.п. 4.5.3 Договору іпотеки від 06 червня 2007 року, яким передбачена передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі невиконання основного зобов'язання.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.03.2019, індексний номер 158379190 було зареєстровано право власності на спірне майно за АТ «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк». Таким чином, законним власником спірної квартири з 15 жовтня 2019 року є АТ «Альфа-Банк».
Згідно з довідкою від 15.07.2019 №2-37-1829 та згідно з записами у паспорті громадян України за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Банк звертався до відповідачів із вимогою про добровільне виселення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, проте колишні власники продовжують користуватись квартирою та відмовляються добровільно виселятись з неї.
Пославшись на викладене та на те, що відповідачі проживають у квартирі без будь-яких правових підстав, створюють перешкоди власникові в користуванні та розпорядженні належним йому нерухомим майном, АТ «Альфа-Банк» на підставі ст. 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст. 109 ЖК України, просило суд визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_3 та зняти їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
2. Позиція відповідача.
Відповідачі відзиву на позовну заяву не подали, проте 24.02.2021 представник відповідачів адвокат Бодачевський Р.В. подав через канцелярію суду письмове клопотання, у якому вказав, що заперечує проти задоволення позову. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягли віку непрацездатності, іншого будь - якого житла для проживання не мають. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї
інтелектуальної та творчої діяльності. Право приватної власності набувається
в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно
позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та
гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й
природні якості землі.
Згідно з приписами Закону України «Про мораторій на стягнення майна
громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»,
заборонено здійснювати примусове стягнення на об'єкти житлової
нерухомості, що є предметом іпотеки, згідно зі ст. 5 Закону України «Про
іпотеку». Цей закон діє з 2014 року до 2021 року.
Квартира ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не була придбана за рахунок кредитних коштів, тому банківська установа заявляючи вимогу про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації має забезпечити іншим: житлом, про що має бути записано в рішенні суду.
Одна, банківська установа не забезпечує пенсіонерів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 іншим житлом позбавлявши права користування іпотечним майном, тому просив відмови в задоволенні позовних вимог.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
24.02.2021 від представника позивача АТ «Альфа-Банк» Михніцького Г.Ю. надійшла заява, в якій він позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити. Просив суд розглянути справу у його відсутності (а.с.152-153).
24.02.2021 від представника відповідачів ОСОБА_4 надійшло клопотання, у якому він зазначив, що просить слухати справу у його відсутність та відсутність відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав зазначених у письмових поясненнях (а.с.150-151).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст правовідносин.
Як видно з матеріалів справи, 06 червня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та співвласниками нерухомого майна ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в порядку забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №050/25-1052 від 06.06.2007 був укладений Іпотечний договір №050/1-523, що посвідчений приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вихватнюк Л.А., зареєстрований в реєстрі за №1079, відповідно до якого в іпотеку Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було передано належне ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого виконкомом Ладижинської міської ради народних депутатів Вінницької області 28 вересня 1993 року, видане на підставі рішення виконкому Ладижинської ради народних депутатів від 01.07.1993 № 160 та зареєстрованого Тульчинським МБТІ Вінницької області 28.09.1993 в реєстрову книгу № 4, за № 1-932, нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 5-6).
Відповідно до п.п. 1.4.1, 1.4.2, 1.4.3 п. 1.4 іпотечного договору іпотекою забезпечувався кредит в сумі 23 200 доларів США, що надавався ОСОБА_3 , зі сплатою процентів - 12,85 % річних, сплатою можливої неустойки (пені, штрафу), терміном погашення до 05 червня 2022 року.
Згідно зі ст. 4 іпотечного договору сторони, крім іншого, домовились, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцями обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання позичальником основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
15.10.2019 відбулось припинення Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «Альфа-Банк», де в п.п. 1.2 визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк» виникає в Акціонерного Товариства «Альфа-Банк», що підтверджується рішенням єдиного акціонера Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» №5/2019 від 15.10.2019 та протоколом позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» (а.с. 14-20).
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 158379190 від 04.03.2019 видно, що 27.02.2019 державним реєстратором Васюрою П.В. КП «Гарант+» було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності АТ «Альфа-Банк» на квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 8). Також судом досліджено статут АТ «Альфа-Банк» (а.с. 23).
З відповіді Відділу ведення реєстру Ладижинської територіальної громади від 16 грудня 2020 року № 23-17-529 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 149).
Аналогічне стверджується копією паспорта громадянина України серія та номер НОМЕР_2 , виданого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який народився в ст. Перевоз, Н-лялінського району, Свердловської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 12), а також копією паспорта громадянина України серія та номер НОМЕР_3 , виданого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка народилася в с. Шевченкове, Глухівського району, Сумської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 13).
19.09.2019 АТ «Укрсоцбанк» направило на адресу ОСОБА_3 вимогу про виселення та зняття з реєстраційного обліку (а.с.9).
V. Оцінка cуду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).
Усталена практика Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 Житлового кодексу Української РСР.
Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15). Такий правовий висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року по справі № 643/18788/15-ц, провадження № 14-93цс19. У цій постанові, зокрема зазначено, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню вказані норми. Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку» є передбачуваними.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Отже, за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
У справі, що розглядається, кредитодавець, який набув право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку, заявив про наявність перешкод у користуванні своєю власністю, оскільки в спірній квартирі зареєстровані відповідачі, які відмовляються виселятися з квартири.
При зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» було обізнано про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцю зокрема про наявність відповідних речових прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які з 06.02.1998 зареєстровані і проживають у спірному житловому приміщенні. Банк мав можливість виявити ризики, пов'язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв'язку із невиконанням боргових зобов'язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власника квартири АДРЕСА_4 обмежуються у зв'язку із наявністю прав осіб, які мають право користування вказаною квартирою.
Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.
Таким чином, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов'язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об'єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом.
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).
Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 640/15833/16-ц, провадження № 61-44536св18, від 02 вересня 2020 у справі № 335/6482/19 (провадження № 61-8943ск20) та від 19 січня 2021 року у справі №562/2034/19 (провадження №61-5861св20).
Також суд бере до уваги, що визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом поставить під загрозу соціальний статус останніх, які можуть стати безхатченками, втративши право користування житлом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, зокрема того, що передана відповідачами в іпотеку квартира була придбана не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність у відповідачів іншого постійного жилого приміщення, яке має бути їм надане, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки, з урахуванням специфіки порушеного права АТ «Альфа-Банк» й характеру правопорушення, усталеної судової практики, перешкоди в користуванні майном, зокрема житлом, можливо усунути шляхом виселення попередніх власників та членів їх сімей, але з дотриманням норм матеріального права, які урегульовують ці відносини, а саме ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК Української РСР.
Оскільки відсутні підстави для позбавлення відповідачів права користування спірною квартирою, отже відповідно до положень статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» відсутні і підстави для зняття їх з реєстрації місця проживання.
Поряд з чим суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини у справі «Dakus v. Ukraine», № 19957/07, § 50-51, ЄСПЛ від 14 грудня 2017 року зазначив, що втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції. Обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов'язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, суд вважає, що визнання особи такою, що втратила право користування квартирою без надання їй іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову в задоволенні позову судові витрати зі сплати позивачем судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82,89,141,263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про зняття з реєстраційного обліку та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду.
До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ладижинський міський суд Вінницької області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Ім'я (найменування) сторін:
Позивач: Акціонерне Товариство «Альфа-Банк», місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , номер і серія паспорта НОМЕР_3 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , номер і серія паспорта НОМЕР_2 .
Повний текст виготовлено 01 березня 2021 року.
Суддя